Франческа. Володарка офіцерського житона

* * *

— Ragazza mia, ти маєш пилку для нігтів?

Франческа повільно визирнула з-за монітора. Вона дивилася на мене так, ніби я зібрався серед зими позичити в неї купальник.

— А тобі навіщо?

— Як це навіщо мені пилка для нігтів, cara mia? Хіба не ясно? Апельсин порізати!

— Апельсин я тобі й так можу почистити, caro mio… — розгублено пробурмотіла дівчина. — А от пилка для нігтів тобі для чого?

— Франческо, а ти сама для чого її використовуєш? — спокійно спитав я. — Можеш мені сказати?

— Для чого я використовую пилку для нігтів? — перепитала сицилійка. — Якесь дивне запитання, Джорджіо… Для чого я можу використовувати пилку для НІГТІВ?!

— От і я не можу зрозуміти, ДЛЯ ЧОГО ти використовуєш пилку для нігтів!

— Джорджіо, чого ти мене заплутуєш?! — обурилася напарниця. — Що за дурнуваті питання?

— Авжеж, «для чого тобі пилка для нігтів» — питання ні разу не дурнувате, правда?

Франческа ще вище підняла брови.

— То для чого тобі МОЯ пилка для нігтів?

— Ти собі навіть не уявляєш, ragazza mia, що я зроблю із твоєю пилкою для нігтів, — я почав валяти дурня.

— Джорджіо!

— Та нігті підпиляти, господи! Ну для чого іще може бути потрібна пилка для нігтів, Франческо?!

Дівчина дивилася на мене недовірливо.

— Гм… Хто вас, хлопців, знає? Он Патріціо недавно попросив у мене пилку для нігтів і пиляв нею якусь пластикову хрінь од свого компа! Моєю сапфіровою пилочкою!

— Значить, у нього не було надфіля, — здогадався я. — А як можна без надфіля підпиляти дрібні деталі? Якраз пилка, до речі, і підійде. Пластик — не метал, нічого б із твоєю пилкою не сталося.

— Це моя пилка! — ображено пхикнула Франческа. — Сапфірова! Я нею, між іншим, собі нігті підпилюю!

— Та не бурчи! Я тепер знаю, що подарувати Патріціо на день народження — набір надфілів. Якраз тут для себе надивився набір із двадцяти п’яти штук різних розмірів і форм! — заспокоїв я напарницю. — То як, даси мені свою сапфірову пилку для нігтів?

— Для нігтів? — підозріливо перепитала Франческа.

Я, намагаючись зберігати спокій і не засміятися, цілком серйозно пояснив:

— Я сьогодні зранку підрівняв нігті. А пилочки вдома не знайшов. А тепер гострі краї чіпляються за одяг і за клавіатуру, і від цього аж мороз по спині.

Насправді пилка для нігтів — річ першої необхідності. Якось парканадцять років тому, коли я ще й не починав учити українську, я пішов на побачення. Ніби все передбачив — нова сорочка, начищені черевики, чисті шкарпетки, побритий, надушений, квіти, шампанське. І ось коли я тримав в руці пляшку, я раптом подивився на свої нігті… Омайґад! Нігті! Довгі, як монгольські шоломи, подекуди з траурною облямівкою (воїн загинув). Добре, що я мав із собою ножика (не питайте навіщо), тож усю жалобу вдалося вичистити, але що робити з самими пазурами?! У стані абсолютного відчаю я їх просто обкусав. Зубами.

Так, це жах. Я міг би написати, що це сталося із моїм товаришем, але, на жаль, таке враження, що серед моїх друзів найогидніший був я.

Обгризти то я їх обгриз. Але тепер нігті нагадували вже не монгольські шоломи, а столярну пилку. Нерівні краї із гострими задираками, зачепиш ними тканину і — бррррррр! Це як пінопластом по склі, як мороз по спині.

Врешті я знайшов вихід із ситуації. У мене була брезентова сумка, і я, наче кіт, «зашліфував» обгризені нігті. Коштувало це десяти хвилин нелюдських зусиль і зіпсованих нервів. Проте нігті вдалися на славу.

Відтоді я такого методу не використовую і, звісно ж, кігтів, наче той ведмідь, більше не гризу.

— Добре, на тобі пилочку! — сказала нарешті Франческа, підійшла до мене й сіла поряд.

— Ти дивитимешся, як я пиляю нігті? — спитав я.

— Не щодня ж у нас показують таке шоу, — сказала напарниця. — Я не можу собі в цьому відмовити!

— А мені не дозволяєш спостерігати, як фарбуєшся і мастиш губи!

— То геть інше, Джорджіо, нема чого й порівнювати. То сакральне таємне дійство.

— Ну добре, добре, хай тобі грець. Пилка ж твоя, ще звинуватиш, що я нею пиляю щось інше!

Я сів і почав спокійно підпилювати собі нігті.

— Як ти гарно держиш пилочку! Як перша красуня! — похвалила Франческа. — Ого, ти ба! Ти й кутикули так акуратно пообрізав.

— Я не обрізаю кутикул, вони в мене такі від природи.

— Я так не граюся! — заздрісно протягнула дівчина. — Кутикули в нього акуратні, нігті диви, які гарні, довгі, міцні і блискучі!

— У мене ще й зуби всі свої, — похвалився я.

— Ну де в цьому світі справедливість? І часто ти нігті доглядаєш?

— Як по клавіатурі починають клацати, то зразу й обрізаю! — пожартував я.

— Брехло!

— Уяви собі, коли я був телеведучим, то ще й брови вищипував, — лийнув я у вогонь оливи.

— Та ну!

— Серйозно. Отак брав і вищипував. Вирівнював лінію, від того брови були в кадрі чіткіші й густіші. А знаєш, скільки на мені було макіяжу? Спочатку основа — тональний крем, потім вирівнюючий тональний, потім тональна пудра, потім лінія губ, потім лінія очей…

— Ти брешеш!

— Серйозно. Ось ти скільки часу фарбуєшся?

— Ну, хвилин сорок.

— А я годину сидів! А потім мені ще волосся вкладали і хвилин за п’ять до ефіру все підправляли. Я боявся й оком кліпнути, бо все посипалось би.

— Нічого собі… Я такого уявити не можу…

— Ти ж бачила мої фото з ефіру.

— Та бачила… Але щоб годину макіяж… Ого… — дівчина про щось сильно задумалась.

Я закінчив пиляти нігті, почистив пилку і віддав напарниці.

— Molte grazie!

— Non c’è problema! [41] Тепер я точно знаю, що тобі подарувати наступного разу. Косметичку!