Франческа. Володарка офіцерського жетона

Привіт, Джорджіо і Франческо!

Минає дев’ятий тиждень нашого заслання, і, нарешті, починає вимальовуватися щось схоже на нормальний графік, а не лотерея «засни-і-через-п’ятнадцять-хвилин-тебе-викличуть-на-роботу-доробляти-те-що-не-доробили-інші».

Тут своя специфіка. Наших геостаціонарів тут мало, вони всі переважно на вашій частині. Ті, що наші, висять над Тихим океаном, і ми ділимо їх із Каліфорнією.

Є геліотики[91], але це, як ти кажеш: «Біль мій, дірка, задниця». Але нічого, звикнемо. Зате тут багато НУОАД. Оскільки Світленд тримає під своїм контролем свій видимий сектор, то всі океанські пташки наші.

До синьо-червоних (все, пов’язане з МКС. — Прим. Д. Б.) нас поки що не підпускають, хоча тренінги по C2 V2 йдуть повним ходом. Чорт, моторошна штука. Все в живому режимі — і телеметрія, і керування. Кошмар. Тішить тільки те, що і в Starliner, і в DC («Dragon Crew». — Прим. Д. Б.) приблизно однакові параметри тяги. Особисто мені спокійніше без оцих усіх штук, але ти б знав, як верещить Джой щоразу, як ми вмикаємо на орбіті двигуни для корекції.

До речі, про Джой. Ти питав, яку вона рибу випустила? Старий, вона випустила ВСЮ рибу, що ми (технічно я) вловили! Два жовтохвості (тунці. — Прим. Д. Б.), які йшли неподалік берега, камбала там усяка, смугастики (різновид sea bass), а ще ваху (wahoo. — Прим. Д. Б.) і чудовий марлін! Старий, марлін фунтів на двадцять! УСЕ це вона випустила в океан! Усе наше їдло на тиждень, а може, навіть і на довше! А їдло тут дорогезне, я тобі кажу. Дорожче, ніж у Лос-Анджелесі. Хоч австралійської баранини тут навалом.

А вона ще й не розуміла, чого я ображаюсь. Я їй пояснив, що вона зробила те саме, що вилити б в унітаз пляшку текіли. Вона розсердилася й цілий вечір зі мною не розмовляла.

Прибула нарешті її валіза. Старий, я тобі співчуваю. Те, що всі пов’язали цей чемодан із тобою, — це реальна реготня! Там же тільки труси, ліфчики і зброя! Шикарний набір, бггггггг.

Адаптація Джой проходить відносно спокійно. Поки що жодної бійки. Щоправда, хамить вона направо й наліво. В основному тим, хто намагається сказати їй компліменти. Один раз, правда, її хотів побити один козел, він до неї намагався лізти, а вона сказала, що, дослівно, «в тебе думка про себе така сама перебільшена, як і про розмір твого члена». Довелось втрутитися. Ти мене знаєш, ми, маорі, цілком дружелюбні, але якщо доведеться, то я можу й очі виколупати і з’їсти. До речі, маорі вірили, що в очах живе страх, а в печінці — сміливість.

Усі думають, що в Джой проблеми з контролем над агресією і воліють із нею не зв’язуватися. До речі, вона спустила свою першу зарплатню на бухло. Тому тепер ми живемо на мою. Що з цим робити, не знаю.

А ще, Джорджіо, поясни мені. Чому, коли я намагаюся до неї залицятися, вона з мене сміється. Ну добре, нехай. Але коли на мене звертають увагу інші дівчата, вона звіріє й зі мною не говорить. Якого хера, старий, поясни?!

Так і живемо.

P. S. Прикро, що Баррел іде від вас. Ми ніби далеко, але теж переживаємо.

Обнімаємо вас. Ваш Колін (ну і Джой, звісно).