Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

Ми рознервували полковника. Вескотт не на жарт образився через наші вчорашні капості. Формально їх влаштувала дорога Франческа за моїм потуранням і не без участі Еліс, якої ми до вчорашнього ранку боялись, як вогню.

Виявилося, що начальниця відділу персоналу не така страшна, як ми гадали. Хоч і злегка дивакувата. Еліс сама виховує сина-підлітка, має науковий ступінь із психології і гасає на мотоциклі.

Після вчорашнього розіграшу, коли зляканий, роздратований і злий полковник пішов у свій кабінет, гримнувши дверима, Еліс поправила середнім пальцем окуляри й сказала:

— Зевс незадоволений!

— А чому? — обережно пискнула Франческа з-за моєї спини. — Що ми такого зробили? Подумаєш, пожартували трохи…

— Не знаю, як щодо «трохи», але половину бази на ноги ми підняли, це точно!

На другий день полковник був чорніший за чорну хмару. Через недавній теракт у Нью-Йорку бази Національної гвардії по всій країні мусили підготуватися до можливого патрулювання місць великого скупчення людей. Принаймні про це йшлося вчора на екстреній нараді Міноборони, куди терміново викликали й Вескотта.

— Така ситуація, хлопці й дівчата! — зранку звернувся Вескотт до солдатів, офіцерів і цивільних. — Ми маємо бути готові до режиму цілодобового патрулювання. Не можна допустити, щоб покидьки знов убивали безневинних людей. Відсьогодні наказую всім після служби залишатися в уніформі й проявляти постійну пильність. Хто має дозвіл на носіння зброї — носіть її весь час! До особливого розпорядження. Усе це серйозно. Покидьки не так далеко, як ви собі думаєте. Кожен із вас, хто носить форму і зброю, має бути готовий стати на захист країни негайно. Будь-якої миті ви можете опинитися віч-на-віч із терористом. І не мені вам розповідати, що ви повинні робити в такому випадку. Думаю, всі пам’ятають слова присяги. А тепер — розійдись!

Я теж було хотів «розійтись», але полковник, догнавши мене, сказав:

— Будь такий ласкавий, Андрію, зайди до мене!

«Андрію» і «будь такий ласкавий», сказані серйозним тоном, нічого доброго не обіцяли.

— Хочеш, я піду з тобою? — запропонувала Франческа.

— Ні, ragazza mia, це моя битва. Але дякую! Прикрий мене, будь ласка, в командному центрі, поки я вернуся.

— Не переживай, Джорджіо, я все зроблю, як слід!

Вескотт височів над столом, як пік Деналі над Аляскою в похмуру погоду. Здавалося, він сильно схуд.

— Заходь, Джорджіо!

Я видихнув. «Джорджіо». Не «Андрій». Отже, ще не все так погано!

— Слухаю вас, сер!

Вескотт помовчав секунд десять, ніби збираючись із думками, і раптом спитав:

— Що у вас там, у колективі? — і подивився на мене з-під лоба.

— А що в нас? У нас усе в порядку. Якби ви частіше нас відвідували, сер, ви були б у курсі.

Вескотт зітхнув.

— Воно то так, але останнім часом стільки справ… То одне, то друге. Відрядження, експедиції… Твоя правда, треба заходити. Але те, що ви вчора утнули…

— А що ми такого «утнули»? Ну пошуміли трохи. Буває. Зате подружилися з Еліс!

— Та ну!

— Учора під час перерви були в неї, сер. Не така вона й страшна тітка!

Вескотт усміхнувся.

— Я вчора був на прямому зв’язку з владою нашого штату, коли ви там заварили кашу. Еліс так горлала, що в Капітолії було чути. Я все перервав і вилетів із кабінету. Потім довелося довго пояснювати, чому я зірвав нараду! — очі в полковника запалали недобрим жовтим вогнем.

— Прийміть мої особисті й глибокі вибачення, сер!

— Не спіши. Твоя провина полягає в тому…

— Пробачте — моя провина? — я відчув, що починаю злитися.

— Ти командир підрозділу, офіцер Васильєв! Твій підрозділ учора вийшов із-під контролю!

— Якби мій підрозділ «вийшов із-під контролю», сер, то ми б завалили кілька супутників і в’їхали б вантажівкою у МКС! Те, що було вчора, не стосується професійної діяльності мого підрозділу. Я відповідаю за якість роботи, а за дисципліну в нас відповідає старший офіцер Баррел, оскільки він наш командор. Але і йому тут, я вважаю, нема чим дорікнути!

— Ото треба тобі зараз кип’ятитись і пінитися, наче кухоль із пивом! — поморщився Вескотт. — Чого ти бурчиш, як старий Ренді! Що я такого сказав?

— Ви мене звинуватили в тому, що я не справляюсь зі своїм підрозділом.

— Ні в чому я тебе не звинувачую, кадете!

«А, хрін із ним! — подумав я. — Хоче називати мене кадетом, нехай називає, що від того зміниться?»

Після невеличкої паузи полковник обережно спитав:

— Слухай, каде… Джорджіо. А ти можеш якось вплинути на свою напарницю?.. Ти ж для неї авторитет, вона тебе слухається.

— Вона? Мене? Чого б то? Ви ж і без мене знаєте, що Франческа… особлива. Вона відрізняється від людей із… гм… від людей зі «стандартною» поведінкою. До неї потрібен підхід!

— Ну от і підійди!

— Сер. Ні. Якщо ви хилите до того, що Франчесці потрібно менше бешкетувати й бути серйознішою, то це нісенітниці. Не буде такого. Вона така, яка є, ми її таку любимо і змінювати її не збираємося. До того ж їй уже двадцять п’ять років. Це доросла людина. Ось ви можете впливати на Меґан?

Полковник якось зіщулився, ще більше зсутулився, від чого постарішав років на десять. Здавалося, він ось-ось розридається.

— Не можу. Вона пішла з дому.

У полковника дві дочки. Старша, двадцятилітня Меґан, — серйозна зеленоока красуня з коротким волоссям кольору стиглої пшениці. А Венді шістнадцять, у неї товста й довга русява коса, схожа на велику змію. А ще вона має веснянки й непосидючий характер.

Дочок Вескотт любить понад усе на світі. І ось старша Меґан, яка вже зустрічається із хлопцем, пішла від батьків.

— До Тайлера?

— Якби ж. Вони з подругою найняли квартиру.

— Далеко?

— У Гартфорді, поряд із центром.

— Гарний район?

— Не Беверлі-Гіллз, звісно, але нічого. Здебільшого там живе молодь, бо комірне невисоке. Слухай, тебе більше район турбує чи те, що моя дочка пішла з дому?!

— Звісно, що район! Якщо чесно, то Меґан ще довго протрималася.

— Ну ти й хам!

Я засміявся. Полковник образився.

— Їй уже двадцять. Вона доросла дівчина. Франческа пішла з дому, коли їй було вісімнадцять. Я також. Ви пробували впливати на Меґан?

— На ній де сядеш, там і злізеш! Скоріше, вона на мене впливала, аніж я на неї. Уся в мамку — командир! — полковник ображено бурчав, виливаючи душу, а я насилу стримувався, щоб не засміятися вголос. — Я хотів їм із Тайлером найняти будинок недалеко від нас, але коли про це сказав, то вони обоє наче показилися. Накричали казна-чого, ще й дверима грюкнули. А потім я ще й від Марґарет одгріб!

— І правильно, що відгребли. Це ви ще легко відкараскалися.

— Чого це? Я хотів, як краще!

— По-перше, Меґан заробляє достатньо, щоб платити за квартиру. Вона ж працює, правда?

— У супермаркеті офісної техніки. Але за навчання платимо поки що ми.

— Не впевнений, що й це їй до вподоби. Але такі реалії, мусить миритися. А ви ще з тим будинком.

— А що?!

— Та нічого! Ви виховували в дочках самостійність, а тепер дивуєтеся, чого вони від вас ідуть.

— Тільки одна!

— Чекайте. Скільки тепер Венді? Шістнадцять?

— Уже сімнадцять.

— Мінімум через рік, максимум через два вона також вилетить із вашого гніздечка.

— Ти вмієш поспівчувати.

Я знову засміявся. Полковник надувся.

— Насправді нічого страшного не сталося. Вони завжди будуть вашими дочками. Тільки вони вже дорослі. І намагатися на них «впливати» — пусте діло. Вони не солдати, щоб ними командувати. Вони дорослі дівчата. Чесно, я б дуже здивувався, якби Меґ і досі жила з вами.

— Чого? Ми такі монстри?

— Ні. Ви батьки.

— Але вона і з Тайлером не живе! А він мені подобається!

Тепер я вже не стримався і засміявся. Вескотт дивився на мене вовком. Заспокоївшись, я сказав:

— Я не відкидаю, що Тайлер подобається і Меґ. Але якщо вона не почала з ним жити, значить, поки що не готова.

— Легко тобі казати…

— У мене самого дві дочки. І я свідомий, що скоріше рано, ніж пізно старша почне своє життя. До речі, як там Тайлер? Піде до вас у рекрути?

— Ні, — буркнув полковник. — На якого біса я потягну в армію біолога? Вистачить із мене, що я його спитав: «Підеш до мене на базу?», а він сказав: «Так».

Давно я так щиро не сміявся!

— Отож тепер подумайте самі, чи можу я вплинути на Франческу, — сказав я, насміявшись.

— Ну добре, чорт із вами! — махнув рукою полковник. — Вас перевиховувати — тільки псувати!