Франческа. Володарка офіцерського житона

* * *

Щодня перед виходом на пенсію наш командир займається передачею своїх знань та досвіду прямо мені в мозок.

Тепер океан житейської мудрості старшого офіцера Баррела охопив нас з усіх боків, а ми з Франческою, немов Робінзон і П’ятниця, опинилися серед цієї бурхливої стихії на острівці Святої Тупості.

— Я відкрию тобі кілька таємниць керування командним центром, синку.

— Я уважно слухаю, офіцере Баррел.

— Звіти завжди мають бути заповнені.

— Зрозумів, сер!

— Нічого не зрозумів, студент. УСІ звіти мають бути заповнені.

— Так усі й заповнені. У нас ще тільки два кейси попереду, в тижні п’ять робочих днів, і всі заповнені. Дивіться: понеділок — чотири корекції. Вівторок, п’ять кейсів — три траєкторії і дві траєкторії з орієнтацією. Середа — три, один перехід на нову трає…

— Слухай сюди, студент. Скільки полів у стандартному бланку звітів на щодень?

— Сім. Але ми стільки не робимо, навіщо їх усі запов…

— Усі вони мають бути заповнені.

— Що?

— Ти чим мене слухаєш, Джорджіо?

— Дупою, сер!

— Отож. Там мембрани немає.

— А чим же заповнювати пусті місця?

— Прочерками.

— Чим?!

— Прочерками, нулями. «Z» у порожніх полях.

— Навіщо?!

— Джорджіо. От знаєш, чому говорять, що «в Баррела все працює, як годинник?».

— Чому, сер?

— Тому що поля в усіх звітах у мене заповнені. Їх і так ніхто не читає, а так краєм ока бачать — щось накалякано! А що саме — ніхто й не розбирає. Але щось намальовано — значить Баррел працює!

— …

— Це звітність. І це твоя відповідальність, щоб ніхто в ті поля не міг втулити того, що ти не робив, ясно?

— Ясно, сер!

— Студент…

— І ще одна менеджерська таємниця, Джорджіо.

— Слухаю, офіцере Баррел!

— Коли в тебе щось просять — завжди кажи «ні», навіть якщо це можливо.

— Чому?!

— От у тебе просить, скажімо, Трейсі нове крісло, а ти такий носом крутиш: «Ні, на жаль, це зараз неможливо!» А потім вона розстроїться, а ти їй такий: «Я зробив неможливе! Ось тобі нове крісло!» І твої акції різко пішли вгору.

— Я всім про вас розповім, сер!

— Та будь ласка. Я на пенсію вийду, а тобі тут ще працювати.

Вам може здатися, що старший офіцер Баррел — страшенна зануда. А от і ні! Чемпіон із занудства в нас Франческа:

— Офіцере Баррел, ви так дивно оформляєте наші звіти.

— Чому це, Франческо?

— Ось у вас тут дата 02/16/18, а тут уже 02/16/2018!

— Так це однакові дати, яка різниця?

— Ні! Хіба ви не бачите, що тут «18», а тут «2018».

— Це один і той самий рік!

— Ні!

— Так!

— Офіцере Баррел, Франческа хотіла сказати, що в першому випадку це 16 лютого 18-го року від народження Ісуса Христа, а в другому — сьогодні.

— Ось! Навіть Джорджіо розуміє! І дату ви завжди ставите де попало, а потрібно у верхньому лівому куточку з відступом три пробіли!

Але мені до такого далеко.

— Не намагайся трахнути систему, синку! — бурчав у свої розкішні вуса командир, побачивши, що я безуспішно намагаюся поставити в одну комірку дві течки зі звітами, давши їм однакові назви: week_3_07_16—20_2018. — Якщо ти не встиг закрити звіти в п’ятницю, закрий їх понеділком і не намагайся обдурити програму назвою файлу.

— Але ж програма завжди об’єднує файли за назвами, — не здавався я. — Як же так?!

— Синку, Джорджіо, однаково вона бачить, що ти створив файл у понеділок, а не в п’ятницю, тому, хоч би як ти його не обізвав, вона поставить його в понеділок.

— От зараза!

— Не намагайся трахнути систему, якщо не маєш стовідсоткової впевненості. Бо інакше система завжди трахне тебе, — повчав Баррел. — Якщо ти бачив, що не встигаєш, треба було створити течку в п’ятницю й закінчити її вже в понеділок. І програма автоматично запхнула б твої звіти у п’ятницю.

— І справді!

— От молодь.

— А ти не чув про Джуді? — раптом спитав офіцер Баррел.

— Про Джуді? — перепитав я.

— Як, ти не чув про Джуді?! О, це яскравий приклад того, що виходить, коли намагаєшся трахнути систему й не задумуєшся про наслідки.

— Я теж, я теж хочу послухати про Джуді! — долинуло з навушника.

— Франческа! — здогадався офіцер Баррел, який завжди забував, що під час зміни ми всі носимо гарнітури й чуємо одне одного по радіо. Ми особливо любили, коли він, забувши, що його слухають, коментував соковиті фото нових дівчат зі свого улюбленого Playboy. — От молодь! Джорджіо, так мені спокійно жилося до вас! От на хріна ти придумав, щоб ми носили ці дурні штуки?! У нас тут Г’юстон чи що?! От ніякої приватності!

— Це я ще вас у загальну мережу не виводила! — почули ми в гарнітурі. — Давно Сі-Ті не проводив шоу в прямому ефірі.

— Трейсі, ти теж хочеш послухати про Джуді?

— Авжеж! Comedy Club, не відриваючись від процесу! Про таку роботу можна тільки мріяти.

— Ну добре! — здався офіцер Баррел. — Усе одно про це всі, крім вас, знають. Отже…

— А хто така Джуді? — Франческа вже сиділа поряд і аж вертілася на кріслі з нетерплячки. Баррел кашлянув у вуса.

— Джуді — це гумова жінка.

— Що-о-о?!

— Гумова жінка. Ти знаєш, для чого бувають гумові жінки?

— Гадки не маю! — зваляла дурня напарниця.

— Мабуть, ваша дружина вже не хотіла шостої дитини… — невдало пожартував я.

Офіцер Баррел ображено зиркнув на нас із-під густих брів і раптом розреготався:

— Ото бісові жартівники, чортова молодь! Мені вона була потрібна для інших цілей!

Ми враз перестали сміятися і втупилися в командира. Баррел погладив вуса й сказав:

— Вона була моїм компаньйоном…

— Для гри в бридж?

— Для чаювання?

— Для прогулянок?

— Разом випивали в барі?

У навушниках було чути, як рохкає Трейсі.

— Я взагалі вам нічого не розповідатиму! — образився Баррел.

— Усе-все, ми уважно слухаємо!

— Я возив її в машині.

Біля Гартфорда проходить пожвавлена магістраль федерального значення, І-91. Цим гайвеєм користується більшість тих, хто служить на нашій базі й живе в сусідніх містечках. І всі знають, що з сьомої до дев’ятої ранку і після третьої години дня ця дорога перетворюється на пекло. У безконечних заторах можна іноді простояти цілу годину.

Щоб трохи розвантажити магістраль, існує так звана Restricted Lane, або HOV (high-occupancy vehicle lane), — користуватися нею можуть тільки автобуси та машини, в яких їде не менше двох осіб. Здебільшого ця лінія не завантажена, і щасливці, які мають право по ній їхати, легко об’їжджають усі затори.

Офіцер Баррел вертався із роботи сам і заздрісно поглядав на тих, хто їхав у лівій лінії. І тоді його раптом осяяло.

Через кілька днів Баррел, вельми задоволений собою, виїхав із рампи на гайвей і одразу став на виділену лінію. Поряд із ним сиділа розкішна блондинка в темних окулярах. І тільки широко роззявлений рот супутниці наводив на деякий сумнів… Хоч хто там на ходу придивляється?! Це була не нова, але дуже тупа ідея.

Таким чином офіцер Баррел трахав систему майже рік.

Після чого стався збій, а простіше кажучи, системі це набридло, й вона трахнула офіцера Баррела — його машину зупинив поліціянт.

State trooper[87], який патрулював гайвей федерального значення, постукав у вікно. Офіцер Баррел, ледве дихаючи з жаху, опустив шибку.

— Добридень, старшина Голобородько, ваші документики? офіцер Джонсон (назвемо його так), ваші права й страховку, будь ласка!

Баррел, передчуваючи халепу, тремтячими руками дістав із бардачка страховку, ненавмисно зачепивши при цьому Джуді. Від цього окуляри з’їхали з її кирпатого носика і прикрили широко відкритий рот, через що було враження, що Джуді чи то позіхає, чи то нестримно регоче, чи просто чимось здивована.

— Сер, ви здогадуєтеся, чому я вас зупинив? — спитав офіцер, змовницьки нахиляючись у вікно.

— Гадки не маю… — змертвілими губами прошепотів Баррел.

— Я впізнав цю леді. У мене вдома така сама.

— Її звати Джуді…

— Міс Джуді. Чудово. Так і запишемо!

Дарма офіцер Баррел надіявся на чоловічу солідарність. Незаконний проїзд по виділеній лінії під час інтенсивного руху — серйозне порушення, тому полісмен склав рапорт і старанно зафільмував леді Джуді, яка була далеко не проти і зберігала при цьому олімпійський спокій. Під кінець Джонсон заарештував леді й посадив її у поліцейську машину.

— Чого вона у вас, гм… гола нижче пояса? Полюбляєте під час руху полуничку? — глузливо спитав коп.

— Там же ніхто не бачить… — смутним голосом прошепотів Баррел.

Верхня половина Джуді була вбрана в білу блузку, що її наш командир поцупив у дружини, і в її жакет. На голові була блондиниста перука — Баррел купив її в доларовій крамниці.

— Ви хоч одяг не забирайте… — заскиглив Баррел. — Це одяг моєї дружини!

— А як я у такому вигляді повезу даму у відділок? — по-людожерському посміхаючись, відказав полісмен. — Майте повагу до леді!

Одначе офіцерові Баррелу халепа обійшлася всього трьома штрафами за неправильне паркування. І одним штрафом за непристебнутого пасажира (це взагалі був epic fail). Товариш Баррела, цивільний адвокат, довго сміявся із цієї ситуації і сказав, що полісмен забрав із собою Джуді через ревнощі, а сам Баррел мав повне право їхати далі в супроводі цієї шикарної дами по звичайній смузі. Але довелось би її пристебнути. Просто Джонсон подумав, що колеги йому не повірять, тому вирішив вилучити Джуді і пред’явити у відділку «речовий доказ». Була п’ятниця, і полісмени теж хотіли розважитись.

Однак справжня халепа була ще попереду.

Через кілька тижнів по тому офіцер Баррел пізнувато приїхав додому з роботи, бо стояв у заторах, як прості смертні. За столом сиділа розлючена дружина. В руках у Мевіс була копія поліцейського протоколу. На столі лежав піджак, блузка, темні окуляри й перука.

— Джоне, що це за херня? — металевим голосом спитала Мевіс.

— Мевіс, благаю, не при дітях!

— Джоне, що за херня? — перепитала дружина, за її спиною душилися зі сміху старші нащадки.

— Ну… Це…

— Що це за Джуді?! — гаркнула Мевіс. — Що за це довбана сучка в перуці, яку ти возив у моїх лахах у своїй всраній машині?!

— А тут її хіба нема? — блідий, мов саван, Баррел кивнув на стіл.

— Що-о-о?!

— Як? Вони не прислали Джуді?

— Хто ця Джуді, в біса, така?! — Мевіс грюкнула кулаком по столі.

Баррел тремтячими руками схопив протокол і з жахом прочитав рядки: «…затриману міс Джуді доставлено в поліцейський відділок Віндзора». І ні слова про те, що Джуді — то була лялька для сороміцьких утіх.

Про те, що було далі, офіцер Баррел не дуже любить згадувати. По Джуді у відділок Баррел приїхав особисто. Мовчки й безцеремонно взявши її під пахву, Баррел посадив її на заднє крісло й відвіз додому.

Вона й досі сидить у нього в гаражі, а Мевіс періодично погрожує вигнати чоловіка «к бісовій матері, до Джуді в компанію».

Хвилин п’ятнадцять ми й дихати не могли.

Франческа зрівнялася кольором обличчя зі своєю помадою від Gucci. Я вже не сміявся — я рохкав, як кабан у прибережних кущах. Трейсі взагалі вимкнула зв’язок і лежала прямо на пульті.

— Стривайте, офіцере… Я краєчком вуха, десь рік тому, чув цю історію, але ви розповідали її професорові Расселу у версії «один мій знайомий»!

— Бо тоді я не йшов на пенсію, а тепер мені байдуже! — всміхнувся вусань. — Я тільки одне хотів сказати, синку. Хочеш трахнути систему, зроби так, щоб вона потім не трахнула тебе!

* * *

Сьогодні Falcon9 від SpaceX вивів у космос десять новеньких сателітів зв’язку для компанії Iridium.

Це передостанній із восьми запусків для Iridium, під час яких заплановано вивести на орбіту 75 сателітів нового покоління «Iridium NEXT».

Отже, компанія оновить фактично весь свій парк сателітів, що дозволить «накрити» Землю «мережею» із сучасних супутників зв’язку, завдяки яким, маючи мобільний телефон від Iridium, можна буде телефонувати з будь-якої точки світу, не переживаючи за роумінг і покриття. Крім того, клієнтам буде доступний високошвидкісний інтернет.

Це оновлення мережі супутників — один із найграндіозніших «технічних апґрейдів» в історії освоєння космосу.

Утім, сам запуск ви й так бачили в трансляції SpaceX. А що ж відбувається після запуску?

А після запуску відбувається таке: на першій годині й п’ятнадцятій хвилині після старту всі десять супутників вагою 860 кілограмів кожен «паркуються» на проміжній орбіті апогеєм 625 кілометрів для тестування інженерною групою компанії Iridium. Перевіряється живлення, розгортаються сонячні панелі, встановлюється зв’язок із кожним сателітом, тестуються енергетична мережа, системи орієнтації тощо.

Потім система координації Iridium ретельно знімає телеметрію із кожного сателіта і для кожного складає маршрут виведення у його орбітальну зону. Десять сателітів — десять маршрутів. Для кожного маршруту додається аналітика від USSTRATCOM — ми повині врахувати все, що літає поряд, щоб уникнути зіткнення дорожезних сателітів із «космічним сміттям». (Саме Iridium вже колись був від нього постраждав)[88].

Ми маємо чотири великі монітори. Два з них розділені на чотири частини, один на дві і четвертий монітор — загального контролю з усіма десятьма траєкторіями.

У десяти віконечках — трекінг сателітів, що рухатимуться по своїх траєкторіях. Якщо цифри параметрів зелені — все гаразд. Якщо жовті — відхилення в межах норми. Червоні — критичне відхилення від траєкторії. Якщо білі й блимають — зв’язок втрачено.

Білі й червоні цифри — нештатна ситуація. Якщо білі — фіксуємо останнє положення сателіта і намагаємося встановити зв’язок. За протоколом ми мусимо негайно сповістити USSTRATCOM і передати їм останню фіксовану позицію. Далі стратегічне командування відслідковує «загубленика» у свій спосіб.

Якщо цифри червоні — потрібно відключати станцію і переводити керування в ручний режим. За всю нашу практику не було жодного такого випадку.

Чому виникають нештатні ситуації? Із різних причин. Ось тільки п’ять головних, якщо запуск відбувся нормально:

1) несправність самого апарата;

2) несправність апаратури наземного контролю;

3) електромагнітні збурення;

4) мікрометеорити;

5) нештатне відділення від верхнього ступеня ракети-носія.

Інженерний корпус Iridium щоп’ять секунд тестує роботу всіх систем. Якщо якась система (або й кілька) відмовляє, то на 3 D моделі вона засвічується червоним. Якщо відмовило кілька систем, інженери можуть покрутити 3 D-модель, і коли пошкоджені системи перебувають на одній лінії, велика ймовірність попадання мікрометеорита.

Це все, звісно, сценарій для пригодницького космічного бойовика. У дійсності все відбувається доволі буденно й мирно.

Ці сателіти розводить по орбітах уже група керування Iridium. (Наприклад, сателіти місії Iridium NEXT—2 розводили ми з Франческою).

А тепер ми тільки навчаємо й контролюємо.