Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

Немає солодших слів за «everything looks nominal», коли передаєш управління вантажівкою Dragon Центрові Джонсона у Г’юстоні. Щоправда, деколи для досягнення такого результату доводиться добряче понервуватися.

Підготовка до цієї стиковки була набагато простіша, ніж попереднього разу. А попереднього разу ми прийняли корабель у положенні «догори дриґом» і на іншій траєкторії. Тепер корабель летів по запланованій траєкторії, і коли ми підхопили його на геоперехідній орбіті, то проконтролювати перевід на підвідну орбіту і прослідкувати, аби швидкість вирівнялась так, щоб Dragon летів паралельно до МКС, було суто технічним питанням. Враховуючи, що той раз ми були тільки вдвох із напарницею, то, маючи досвід, тепер ми все робили чітко й злагоджено. Точка виходу, точка входу, між ними три проміжні пункти — все, як і тоді. Залишалося тільки змінити орієнтацію — стикувальний грейфер зараз був повернутий у бік Землі, тож треба було змінити орієнтацію у поперечному векторі. Незважаючи на простоту операції, я неабияк хвилювався. Зате напарниця розважалася, як могла:

— Кут по «ікс» — дванадцять мінут п’ять секунд.

— Дванадцять мінут п’ять секунд є!

— Кут по «ігрек» — чотири мінути п’ятнадцять секунд.

— Є чотири мінути п’ятнадцять секунд.

— «Зет» — одна мінута дві секунди.

— Одна мінута дві секунди?

— Так, одна мінута дві секунди, а що?

— Ти впевнений, Джорджіо?

— А що?

— Та я просто спитала!

— Ти мене лякаєш!

— Я просто спитала, чи ти впевнений.

— Уже ні! Зараз перерахую… Так, у мене виходить одна мінута дві секунди… А в тебе?

— У мене теж одна мінута дві секунди.

— Франческо!

— Що?! Та я просто пожартувала!

Ми з Франческою так заглибилися у процес, що скептичне цокання язиком нашого наставника, професора Рассела, застало нас зненацька.

— Хм… І як ти збираєшся обертати корабель по поперечному вектору, коли в тебе майже дві з половиною тисячі фунтів вантажу? — хитав головою професор. — Частина його в герметичній капсулі, але більша частина — ні. Там чутлива апаратура, а ти зібрався крутити корабель, наче дзиґу!

Моя рука так і зависла у повітрі.

— Г’юстон, Сі-Ті, відміна маневру орієнтації! — миттю зреагував я.

Франческа теж моментально відкрила файл із розрахунками, щоб знайти і виправити помилку.

— Сі-Ті, Г’юстон, причина відміни? — не зрозуміли в Г’юстоні.

— Вантаж на борту.

— Що не так із вантажем?

— Сі-Ті, ЦУП (Центр управління польотами) Готорн, що сталося?! — у SpaceX побачили жовтий статус маневру.

— Відміна орієнтації!

— Причина?

— Вантаж.

— Еммм… В сенсі? Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав Джоель, оператор із команди Dragon.

— В сенсі, емм… Не знаю…

— То в чому ж причина? — не розумів ситуації Джоель.

Я хотів було ще раз сказати про вантаж і про те, що вантажний корабель догори дриґом, як раптом одна проста думка блискавкою вдарила мені прямо в голову: «Який вантаж?! Ну ЯКИЙ вантаж?! Ну то й що, що я зараз переверну корабель? Там вантаж закріплений і поняття «верх» та «низ» у космосі досить умовне!»

— Нічого особливого, просто перевіряли розрахунки. Усе ОК! — похмуро сказав я в мікрофон, розуміючи, в яку калюжу щойно сів.

Я розвернув крісло до професора — той стояв за нами, весь червоний зі сміху.

— WTF, професоре?! Ну ви й даєте!.. А я, як справжній дурник, піддався…

— І я піддалась… — ображено буркнула Франческа. — Я, як ідіотка, вже встигла кілька разів перерахувати, але якщо нам потрібно переорієнтувати грейфер у бік «Гармонії», то іншого шляху немає!

— І чого ж ви піддалися? — захлинався сміхом Рассел.

— Бо це ж ви сказали…

— Я багато чого можу сказати! — видихнув астрофізик. — Але це не означає, що мене завжди треба слухати!

У моїй голові розірвався шаблон, і його осколки розлетілися по командному центру, зачепивши й мою напарницю. Франческа з несподіванки впустила на підлогу олівець.

— Як «не означає»?! — ошелешено видихнула вона. — Ви ж наставник!

— Як ми можемо не реагувати на ваші зауваження? Це ж нонсенс! — на моїх очах руйнувалась усталена схема «вчитель — учень», закладена в мене буквально з дитинства. Я виріс у східній культурі, де серед основних правил є одне з двох пунктів: 1. Учитель завжди правий. 2. Якщо Учитель неправий, дивися пункт перший. Порушувати це правило просто неможливо, це вважається блюзнірством.

— Ну то й що? — Рассел насміхався з моєї залізобетонної схеми стосунків «учитель — учень». — А якщо я завтра скажу тобі, що наша планета не сфера, а площина — ти викинеш із формули розрахунку траєкторії радіус Землі? Бачиш, учитель і начальник не завжди бувають праві, — раптом посерйознішав професор. — У тебе своя голова на плечах — користуйся своїм мозком! Хто зараз за пультом головний?

— Я, як старший зміни… — прошепотів я.

— Ти! — Рассел тицьнув у мене пальцем. — На кому лежить відповідальність?

— На мені…

— Кому ти підпорядковуєшся?

— Старшому зміни в Центрі Джонсона у Г’юстоні…

— То якого ж ти біса слухаєш мене?

— Бо ви мене тренуєте!

— Так! Зокрема, треную не слухати дурних порад тих, хто не бере участі в процесі корекції! — Рассел подивився на мене поверх окулярів. — Тут ти командир! Ти дослухаєшся тільки до своєї напарниці! Ти можеш спитати моєї думки як думки третьої сторони, але ти не слухатимеш моїх реплік і взагалі будь-чиїх реплік за своєю спиною! Ти взагалі мав мені сказати, щоб я стулив пельку!

Я мовчав. Я переживав таке потрясіння, яке пережили перші пілігрими з корабля «Мейфлавер», коли допливли до берегів Америки.

— Якщо ти не почнеш вмикати свій мозок, то перетворишся на барана! — безжалісно поставив крапку професор. — Ти ж у минулому журналіст, тож знаєш, як ЗМІ маніпулюють думкою аудиторії! Якщо людина не здатна критично сприймати інформацію і ковтає все, що їй згодовують медіа, то вона стає схожа на зомбі! Подивися на Північну Корею! Та на ту ж Росію подивися! Ти думаєш, у нас таких немає? Дуже велика частка людей не вмикає свій мозок! Думай! Критикуй! Шукай інформацію з інших джерел, порівнюй! — Рассел постукав себе по лобі. — І тоді все буде ОК!

Після всіх необхідних маніпуляцій у повному мовчанні ми передали керування вантажівкою.

— Houston, CT! Everything looks nominal!

— Copy that, thanks, Houston!

— Copy, Hawthorn! Thanks, guys, good job! [13]

Тепер ми точно не страждатимемо від того, що професор не завжди може бути присутнім на наших змінах. Так приходить впевненість у собі.