Франческа. Володарка офіцерського житона

* * *

— Не можу зрозуміти, що, в біса, коїться?! — доктор Рассел вдивлявся в монітор і не міг зрозуміти: що не так із сигналом?

Нам прийшов на корекцію супутник, через який відбувається комунікація аналітичного центру НУОАД (Національного управління океанічних і атмосферних досліджень — National Oceanic and Atmospheric Administration) із метеорологічними базами, розкиданими вздовж узбережжя Атлантики і в океані, на відстані до тисячі миль від берега. Супутник перебуває на геосинхронній орбіті на висоті близько 30 000 кілометрів. Звичайна корекція, нічого складного. Відповідно до заведених нами правил, корекцію траєкторії розраховував професор Рассел, який заміняв мою напарницю. Я розраховував орієнтацію, а Франческа надавала нам технічну й моральну підтримку по телефону — сьогодні був її останній день у лікарні.

Коли ми порухали сателіт на орбіті, отримали останню телеметрію, переконалися, що все пройшло за планом, і закрили кейс, із НУОАД надійшло тривожне повідомлення: вони втратили більшість сигналів зі супутника. Ми почали перевірку. З нашої сторони все було добре: точка входу, точка виходу — все відповідно до заданих параметрів. Кажучи простіше, апарат летів по правильній траєкторії і з правильною орієнтацією.

Проте.

Сигнал зі супутника був некоректний. Частина метеорологічних баз просто зникла з радара НУОАД.

У нас колись виникла подібна ситуація з дослідницьким сателітом Aqua через помилку в даних, які ми отримали з департаменту розрахунку траєкторій. Тоді напарниця ввімкнула свій геніальний мозок на повну міць і за годину вирахувала те, що двадцять п’ять працівників департаменту робили цілу добу. Але тепер ситуація була незрозуміла.

— Згідно із заданими параметрами, супутник стоїть правильно, — через кілька хвилин перевірки сказала у навушниках Франческа. — Але сигнал зник.

— Сигнал і до корекції був поганий, із рівнем шумів понад норму, — уточнив я. — А після того, як ми посунули сателіт, він узагалі зник із частини охоплення.

— За такої висоти корекція орієнтації становить градусів два, з похибкою до градуса, — сказала Франческа. — Щоб зник сигнал, треба було повернути супутник градусів на п’ять!

— У нас по axis-корекції була одна мінута тридцять п’ять секунд по «ігрек» і нуль мінут дев’яносто вісім секунд по «зет», — сказав я.

— Усе, як було задано, — підтвердив доктор Рассел. — Віскі, танго, фокстрот? — пробурмотів наставник, що мовою радіоефіру означало: WTF?

— А коли була попередня корекція? — спитала Франческа.

Я зазирнув у папери:

— Місяці два тому, з точки у Каліфорнії.

— Треба звертатися до виробників, — сказав Рассел.

Інженери Локхід Мартін (Lockheed Martin) неспішно почали сканування вузлів орієнтації та антен сателіта. Через півгодини прийшла відповідь: «Некоректна калібровка антен». У перекладі на людську мову: «Голова повернута в напрямку об’єкта, але очі його не бачать, тому що ліва зіниця повернута сильно ліворуч, а права добряче задерта догори». Така собі технічна сильна косоокість. Поправити та відкалібрувати антени інженери обіцяли протягом трьох діб.

НУОАД з цього приводу висловило сильне занепокоєння, де між словами вгадувалися різні нецензурні вирази. Зв’язок із метеоточками в океані їм був потрібен негайно.

— За протоколом це не наша турбота, — сказав Рассел. — Хай НУОАД і LM з’ясовують стосунки між собою. Але не за протоколом ми повинні щось зробити. Тільки що?

— Я спробую скоригувати сателіт так, щоб повернути охоплення, — сказав я. — Нам усе одно втрачати нічого, правда? Спробуймо.

— Всліпу? — спитав Рассел.

— Чого всліпу? — додалася Франческа. — Треба попросити НУОАД, щоб дали нам мапу всіх точок, і відмітити ті, де пропав зв’язок. Так ми отримаємо сліпу пляму. А потім треба рухати апарат у напрямку сліпої плями. Вектор визначимо вручну…

Ми приблизно уявляли задачу, але тут Рассел сказав сакраментальну фразу: «АЛЕ ВАС ЦЬОГО НЕ ВЧИЛИ». Здебільшого ця фраза — чудова причина уникнути відповідальності, опустити й скласти руки, відмовитися від завдання і бити байдики, не втративши обличчя. Так би ми і вчинили, якби Рассел не сказав наступної фрази: «Але я вчив вас не правил, я вчив, як ухвалити ПРАВИЛЬНЕ рішення і як розв’язати задачу!» І ми зрозуміли, що хоч ніколи й не стикалися із подібною ситуацією, у нас достатньо знань, щоб обрати правильне рішення.

— Отже, ви будете рухати сателіт. Як ви дізнаєтеся, що рухаєте його в правильному напрямку? — почав брейнсторм наставник.

— Нам потрібен поводир, — сказав я. — А саме — прямий зв’язок із НУОАД. І бажано отримати від них картинку мапи в інтерактиві. Трейсі?

— Я можу вам завести НУОАД, але мапу… Хіба що… Зараз… Це, звісно, не за протоколом, і нас цього теж не вчили, але я спробую забезпечити вам мапу на третій монітор.

— Ми нічого не зрозуміли, але якщо ви знаєте, що робити, — робіть! Нам потрібен сигнал! — погодилися в НУОАД.

— Вам доведеться розшерити картинку вашої мапи з робочого стола мені у скайп… Я зараз навчу, як це зробити! — сказала Трейсі. — І вам доведеться відмічати на мапі всі точки, де з’являється або де пропадає зв’язок!

— Ми так ніколи не робили, але спробуємо, — пообіцяли в НУОАД.

Згідно з мапою, мені потрібно було здійснити рискання сателітом по осі «ігрек» в 37 градусів із похибкою один градус. Для цього треба було перейти в ручний режим.

— Ну що, всі готові? — спитав я.

— Усі готові!

— Джорджіо, спробуй крок у чверть градуса на найменшій потужності, — порадила Франческа. — Краще пересуватися дрібними кроками.

Це сказала дівчина, яка тиждень тому на бігу знесла лобом електроопору.

— Добре, так і зробимо!

Імпульс.

Очікування реакції із НУОАД.

Нічого.

Ще імпульс.

З’явився зв’язок у двох точках.

Ще імпульс.

З’явився зв’язок ще у двох точках, проте зник у першій.

Півградуса ліворуч.

З’явився нарешті зв’язок у першій точці і ще в одній.

Імпульс.

Ще у двох точках зв’язок.

Так ми штовхали сателіт, рискаючи на півградуса то праворуч, то ліворуч, доки у всіх п’ятнадцяти точках не з’явився стабільний зв’язок.

— Сі-Ті, Світланд, ми все отримали, дякуємо! У нас попереду три доби активних спостережень, потім калібрування антен, після чого ми одразу надішлемо вам кейс на корекцію.

— Світланд, Сі-Ті, дякуємо, будемо чекати.

Як би було добре, якби в сучасних школах завжди вчили правильно розв’язувати задачі, а не розв’язувати задачі «за правилами». Як би було добре, якби наші діти знали не те, що «ініціатива карається», а те, що ініціатива — це перший крок до подолання проблеми. Як би було добре, якби в школах вчили, що відповідальність не тягар, а почесна місія.