Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

— Ніби нічого складного. Все! — здивовано сказала Франческа. — Я закінчила з траєкторією! Будеш перераховувати?

— Секунду, закінчу з орієнтацією. Його нам уже такий прямий і віддали?

— Ага. Летить як по лінійці.

У понеділок зранку ми відклали всі поточні справи й засіли за «код 04». Це космічна вантажівка Cygnus, що її в рамках місії OA—8 вивела на низьку орбіту ракета Antares — дітище компанії Orbital ATK і українського КБ «Південне».

«Прямий» — це коли корабель зорієнтовано, якщо не вдаватися в професійний сленг, строго за вектором «ніс уперед, сопло назад». Таке буває досить нечасто, бо під час проходження по проміжній орбіті бортінженери зазвичай проводять цілий комплекс випробувань та маніпуляцій (розгортають сонячні батареї, випробовують двигуни орієнтації тощо), через що корабель, зберігаючи траєкторію, найчастіше летить не дуже рівно. У такому стані його передають нам, операторам, а ми вже його орієнтуємо, підводимо до МКС і паркуємо на паралельній орбіті. Через відкладений у суботу пуск ми не вкладались у графік, і нам потрібно було діяти дуже швидко — стиковка має відбутися за 46 годин після старту. Цього разу корекція і підвід корабля на орбіту, паралельну до МКС, випала нам.

Ми, якщо чесно, пам’ятаючи роботу з Dragon, приготувалися до важкого завдання, але, коли Г’юстон і ЦУП Orbital ATK віддали нам посилочку, її вже ніби хтось приготував до маневрів — летіла вона ідеально прямо.

Розрахунок траєкторії переходу теж виявився не вельми складним, про орієнтацію взагалі мовчу — на фоні розбишаки й хулігана Dragon, Cygnus здавався чемним хлопчиком. Ми мали здійснити серію так званих DV — Delta Velocity burns, тобто кілька разів запустити комбінацію двигунів орієнтації — щоб підняти корабель з 230-кілометрової орбіти до висоти МКС, а це десь 400 кілометрів. Операція має тривати приблизно 10 хвилин. Через достатньо високі швидкості траєкторія та сила імпульсів мають бути розраховані дуже точно.

— Г’юстон, Сі-Ті, «код 04», до маневру готові. Перехід на орбіту LE24 з нахилом 51,6 — через півгодини.

— Сі-Ті, Г’юстон, «код 04», LE24 нахил 51,6 прийняли, дякую, Tweety Bird!

— Ну що, проженемо все ще раз, востаннє, — і починаємо? — Франческа, здавалося, була здивована тим, як спокійно відреагував Центр Джонсона на нашу готовність, бо ми ж прийняли Cygnus у розробку всього годину тому і планували все завершити мінімум години через три.

— Добре. Проженемо й починаймо. Тільки треба покликати Рассела.

Наш наставник з’явився в командному центрі хвилин через десять.

— Професоре, ми вас чекаємо бозна-скільки! Нам через двадцять хвилин двигуни вмикати!

— То вмикайте на здоров’я, я тут при чому? — незадоволено пробурчав Рассел, бо ми його відірвали від якихось розрахунків, які він робив разом із відділом геліофізики.

— Як це «при чому»?! — обурилася Франческа. — Ви супервайзер!

— Я наставник, а не супервайзер. Ваші супервайзери в Г’юстоні. А моє діло маленьке: навчити вас і штурхнути, щоб ворушилися.

— Дивіться, ми вже розрахували перехід.

— От і чудово!

— Але ж ви й не глянули!

— А що я там не бачив? Тим більше, що в розрахунках підходу Cygnus я ні чорта не розумію.

У командному центрі повисла тиша.

— Тобто як це «ні чорта»? — прошепотіла напарниця.

— А отак: «Ні-чор-та»! — повторив професор і позіхнув. — Я і в Dragon ні пса не розумію. Чого, на вашу думку, я не був у вас на жодній стиковці? Супутники — будь ласка. А оці ваші вантажівки — ні, ні і ще раз ні, дякую. Самі впораєтеся.

— Професоре, ви жартуєте! Такого просто не може бути! — в мене було таке враження, ніби переді мною стояв Пол МакКартні й намагався мене переконати, що він ні найменшої гадки не має, як грати на бас-гітарі.

— У вас тренінг із Г’юстоном був? Був. Я вам тут не потрібний, — сказав Рассел. — Можна мені вже йти?

— Ні! — одночасно закричали ми з Франческою.

— Діти, пора! — покликав у навушник старший офіцер Баррел. — Вікно проходження відкривається!

Ми в цілковитій прострації повернулися за свої робочі станції і почали процес переходу на паркувальну орбіту. Весь процес переходу зайняв приблизно дві години. Для порівняння — із Dragon ми завжди цяцькаємося по три-чотири години. А тут усього за дві години посилочка мирно летіла в орбітальному коридорі станції. Далі, до критичної точки, яка зветься «Go/No-Go for Joint-Ops» (саме в цій точці екіпаж ухвалює рішення про стиковку або ж її відміняє), корабель ітиме під керуванням трьох змін у Г’юстоні і досягне цієї точки за п’ять годин до того, як Ренді «Камрад» Брезнік захопить корабель механічною рукою-маніпулятором Canadarm2.

— Ніби все… — пробурмотіла Франческа, роздивляючись дані телеметрії. — Диви, Джорджіо, ніби все…

Я вглядався у цифри, котрі були ідентичні тим, що в наших розрахунках, і сам не вірив — такого легкого переходу в нас іще не було.

— А що ж ви хочете, діти? — тоном виховательки дитячого садочка сказав Рассел. — Cygnus — це одноразовий корабель. Система керування в нього в рази простіша, ніж у Dragon. До того ж у вас немає ліміту на пальне — відповідно, ви не обмежені в силі і в кількості імпульсів.

— Усе так… — обізвався я.

— Ну а потім, Джорджіо, ви вже тут сидите рік! Переставайте корчити з себе новачків.

Ми з напарницею розгублено мовчали.

— То що, можна йти? Чи вам нянька ще потрібна?

— Сі-Ті, Г’юстон, посилочку прийняли, дякую! — почули ми в навушниках. — Екіпаж уже відсигналив, що прийняв вантаж у зону.

— Подякуйте Ренді за фотки Києва, а Паоло — за Сицилію! — попросив я. — Ми всі оцінили![33]

Через кілька годин командир МКС астронавт НАСА Ренді Брезнік і астронавт ЄКА Паоло Несполі маніпулятором Canadarm2 здійснили стиковку з МКС.