Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

У нас на авіабазі набирають корпус добровольців для ліквідації наслідків штормів «Гарві» та «Ірма» в Карибському басейні та у Флориді. Зранку в спортзалі встановили десять столів. До них зміїться довжелезна черга. На вході в спортзал оголошення:

«Перелік осіб, котрі, на жаль, НЕ можуть бути записані в корпус добровольців».

І нижче — список нашого відділу наземного контролю в повному складі з п’яти осіб.

Франческа обурена. І взагалі всі ми, кому заборонили летіти.

Через два тижні всі волонтерські групи переїхали з Техасу і Флориди в Пуерто-Ріко — острів був майже знищений штормом «Хосе», і населення гостро потребувало допомоги.

3 жовтня туди летить навіть наш президент. «Острову потрібно дуже багато грошей», — заявив Трамп. Інакше Пуерто-Ріко може повторити долю Гаїті, де після руйнівного землетрусу сім років тому розвинулася одна з найстрашніших у світі гуманітарних катастроф.

Увесь цей час, із початку природних катаклізмів у Атлантиці, ми не вилізаємо з командного центру, взявши на себе велику частину роботи з корекції супутників НУОАД. Зазвичай цю роботу виконує ЦУП у Ґрінбелті, штат Меріленд.

Сьогодні, коли напруга з НУОАД пішла на спад, до нас зайшов замісник командира (бо Вескотт із командою добровольців перебуває в Пуерто-Ріко) — полковник Волтон.

— У нас не вистачає людей, Джорджіо, — Волтон перейшов одразу до діла. — Я знаю, вас не пустили в Пуерто-Ріко, але це тільки тому, що вас неможливо замінити.

Франческа, здавалося, від усвідомлення власної унікальності й неповторності трохи аж поширшала.

— Сер, чим ми можемо допомогти, сер? — спитав я.

— Ви, звісно, можете відмовитися…

— Сер, що потрібно робити, сер?

— Мені потрібні люди на вежу (Control Tower). Я відпустив частину своїх диспетчерів керувати трафіком у зону лиха, а тепер тут також напружений авіатрафік, і мої люди тут не встигають приймати рейси… Нам трохи допомагають із Control Tower аеропорту Бредлі, але цього недостатньо. Потрібно просто допомогти диспетчерам…

— Я не вмію працювати з аеротрафіком…

— Так і не потрібно! Треба тільки комунікувати з екіпажами, вчасно попереджати диспетчера про наближення і слідкувати за підхідними ешелонами. Лейтенант Маршалл вас проінструктує, — поспішно запевнив Волтон. — Думаю, це простіше, ніж розраховувати траєкторії…

Словом, тепер, коли значна частина авіабази вилетіла на ліквідацію наслідків катастрофи в Карибському басейні, ті, хто через різні обставини не зміг піти добровольцем, прикривають тили тут.

Наш головний із закріплення вантажу, незамінний спеціаліст Такер, також вилетів у Пуерто-Ріко. Тепер розрахунками пропорцій і балансу у вільний від основної роботи час займається Франческа. Я підмінятиму регулювальників у зоні прийому — показуватиму прапорцями, куди рулити літакам на злітно-посадковій смузі.

Це природно. І це називається «підставити плече». Ніхто нас не примушує. Це не обов’язкова робота, і якщо ми її не будемо робити, нас не виженуть і заробітної платні точно не уріжуть.

Але волонтерство не звільняє нас від основної роботи. Це означає, що ми повинні працювати вдвоє тяжче і вдвоє швидше. А тут іще Франческа. Мало їй того навантаження, то вона придумала для нас нове.

— Джорджіо, по п’ятницях ми будемо по дві-три години волонтерити в нашому музеї. Я тебе записала!

— Ну Франческо! Взагалі чудово! А мене ти спитала?!

— А чого тебе питати?

— У нас свобода й демократія!

— У нас франческократія і франческоцентризм!

І хоч нас не взяли в пекло, ми теж тут волонтери. Не знаю, може, це пафосно виглядає, але ми теж відчуваємо дотичність до біди. І наше волонтерство дає нам зрозуміти, що біда близько. Вона зачепила кожного. І грішми, що їх ми всі здавали для потерпілих, і роботою, яку ми робимо тут, поки основні сили вилетіли в зону лиха.

Тисячі українських волонтерів працюють на Донбасі і в інших регіонах. Таким волонтерам я особисто хочу вклонитися й сказати «дякую».

Я тільки тепер зрозумів, яку титанічну роботу вони роблять, відмовивши собі в можливості будувати власну кар’єру та відпочивати. І знаєте чому? Мені здається, що вони відчули — «біда поряд». А хтось відчує біду тільки тоді, коли вона фізично постукає в його оселю.

Але тоді, на превеликий жаль, буде надто пізно.