Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

— Джорджіо. Я знов украла сандвіч… — Франческа подивилася на мене круглим чорними очима.

— Це вже тенденція! Ти покотилася вниз. Сьогодні бутерброд, завтра палиця ковбаси, а післязавтра ти монітор із діагоналлю 72 дюйми винесеш!

— Дурник!

— Жартую.

— Не смішно жартуєш, caro mio!

— А он дивись — офіцер Баррел сміється!

— Знаєш, якщо на світі є люди, яким подобається містер Бін, то чого б не існувати людям, яким подобаються жарти Джорджіо?

— Добре, добре, розказуй, де ти його поцупила.

— Там, де й перший раз, у тому самому магазині.

Колись Франческа вже крала там сандвіч[30]. Говорила по телефону з мамою і просто забула заплатити. Так і вийшла з бутербродом у руці. Оговталася вже на базі, та було пізно. Довелося мені їхати й платити за той сандвіч, бо напарниці було соромно.

— І як же це було?

— Як, як. А отак! Пам’ятаєш учорашню пригоду?

Я потер носа. Він іще болів. Авжеж, я пам’ятав учорашню бійку.

— Таке важко забути.

— Так от… Я стояла в черзі, коли той довбаний цап почав чіплятися до того хлопця… І коли я тікала до своєї машини, то про сандвіч геть забула… І тільки сьогодні зранку його побачила.

— Не зіпсувався за ніч у машині?

— Приморозки були!

— Що ж, поїдемо на перерві в магазинчик. І, до речі, спитаємо, що там із тим хлопцем.

У нашому магазинчику на заправці, як завжди, було чисто й затишно. Грала традиційна хвиля «Класичний рок зі Спрінґфілда», ведучі Баґз і О’Браєн зовсім не смішно жартували й заздрили охоронцеві Мераї Кері, яка його «сексуально домагалася» під час виконання ним службових обов’язків. За касою стояв той самий цибатий темношкірий чувак із зачіскою, як у Джіма Гендрікса. Побачивши нас, хлопчина розплився в усмішці:

— Ге-е-ей! Кого я бачу! Герої «Стартреку»[31]!

«А хлопець — олдфаґ», — відзначив я.

— Привіт, раді тебе бачити! Ти ніколи не здогадаєшся, чого ми приїхали! — Франческа зашарілася.

— Та знаю, знаю! Дізнатися, що сталося із тим пацаном, за якого ця міс вписалася. А нічого не сталося. Після того, як ви всі втекли, пацан теж сів у свою машину й поїхав у протилежному напрямку.

— От гад! Не міг простежити за мерзотниками, записати номери й подзвонити в поліцію! А їй, між іншим, — я тицьнув у напарницю пальцем, — загрожувала неабияка небезпека!

— Мабуть, він був сильно наляканий! А поліцію я викликав, бо бачив, куди ви поїхали, і встиг записати номери тих бридотників.

— Дякую тобі! То он чого поліція так швидко приїхала.

— З поліції вчора ще раз приїжджали, брали записи з відеокамер. І контакти того пацана.

— А як ви його знайшли? — здивувалася Франческа.

— Він же карткою розрахувався! — всміхнувся продавець. — А ви крута, мем! Так відмотузили тих мудаків!

— І як саме? — зацікавився я. — Страшенно цікаво!

— Оу! Коли той дурко вдарив пацана, ця міс сказала: «Гей, ти! Відчепися від нього, довбаний мудак, мать твою, бо я тобі зараз око виколупаю і в сраку запхну, будеш до смерті лікарів лякати, цап смердючий!»

Я не втримався і засміявся. Продавець сміявся теж. Франческа почервоніла, як обрій на заході сонця у літній вечір.

Хлопчина дуже точно процитував напарницю. Її почерк, його ні з чим не сплутаєш.

— Нам із Патріціо ти вчора про «смердючого цапа» й про око в сраці не казала!

Франческа опустила очі.

— Це було круто! Ті козли так офігіли, що одразу забули про пацана й погналися за цією сміливою леді!

— Її звати Франческа.

— Дуже приємно, я Раян. Радий познайомитися.

— Я теж. Просто я була зла, — процідила напарниця.

— Я вас розумію, мем. Дуже погано, коли кривдять слабших. Я вчора вже й рота розкрив, щоб зробити їм зауваження, але ви мене випередили. Усе сталося так швидко, що я й напарника не встиг покликати.

Я згадав учорашні події. Справді, все діялося так швидко, що ніхто з нас не встиг подумати головою — ні Франческа, яка «викликала вогонь на себе», ні я, забувши покликати Маковскі, коли побачив, як хуліган ломиться в машину напарниці. Ми діяли інстинктивно, за правилом Наполеона: «Головне — вв’язатися в битву, а там буде видно».

— Я про одне шкодую, — сказав Райан. — Наше відео не пише звуку. Бо про око в сраці — це барвисто!

— Вона може давати майстер-клас із добірної лайки, — похвалив дівчину і я.

Франческа, схожа кольором на вареного омара, вщипнула мене за бік.

— До речі, Раяне, ти так і не вгадав, чого ми прийшли, — я поклав на прилавок штрих-код із сандвіча, що його Франческа, звісно ж, уже з’їла.

— О, справді?

— Я знову поцупила у вас сандвіч… Пробач… — пробурмотіла дівчина. — Я просто не встигла… усе було так швидко…

— За рахунок закладу, мем! — засміявся хлопчина. — Як і це! — і він поклав на прилавок плитку шоколаду.