Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

Я асоціальний тип. Колись, коли всі колеги виходили покурити, я, навіть якщо й був поряд із ними, випадав із цієї дружньої компанії, бо в мене в зубах не було трубочки з дешевого паперу, набитої так само дешевим папером тютюном, і я добровільно не втягував у легені алкалоїди, смоли, сажу та інші продукти горіння.

У колі курців завжди точилися свої розмови на свої теми. І навіть якщо вони були цілком звичайні, як‑от зарплатня, начальник-ідіот, дівчата, хлопці, ціни на спиртне й політика, кожна моя репліка по темі завжди була незграбна, жалюгідна, недоречна й зустрічалася в кращому разі холодною мовчанкою. У гіршому — насмішкою чи якоюсь презирливою реплікою.

Здебільшого я приєднувався до курців «за компанію», щоб не залишатися самому на перерві. Протягом усієї розмови я набирався відваги вставити фразу, і коли нарешті ту відвагу знаходив і долучався до розмови, то бесіда враз стихала, курці гасили свої недопалки, кидали їх і розходилися, навіть не глянувши в мій бік.

Попри те, що я виріс у сім’ї, де курили всі, окрім мене, п’ятирічного племінника та собаки, я так і не навчився співіснувати з компаніями курців. Не допомагали ні насіння, яким я намагався замінити цигарки, ні імітація куріння, коли ти прикидаєшся, що куриш, а насправді не вдихаєш кислого диму, а наповнюєш ним рота й зразу ж видихаєш. Курці миттю розпізнавали шпигуна, і я одразу опинявся за бортом.

З тієї самої причини я уникаю футбольних та хокейних компаній, бо я не фанат ні першого, ні другого.

Я чужий у товаристві автомобілістів, бо, хоч сам воджу і маю машину, ставлюся до неї як до засобу пересування, не більше. А де в моїй «Елантрі» відкривається капот, я взагалі згадую на другій хвилині.

Окремим рядком я ненавиджу компанії ґеймерів, прихильників радянського минулого й теорії змови, а також адептів учення, яке стверджує, що Земля — це диск, що лежить на трьох слонах.

Саме тому я майже всі робочі перерви проводжу за написанням текстів про нашу дружну компанію.

У ній зовсім немає курців, ґеймерів чи віруючих «світової масонської змови». Ми встигаємо наспілкуватися під час роботи і про роботу, тому перерви переважно витрачаємо на себе: старший офіцер Баррел усамітнюється зі свіжим випуском Playboy, професор Рассел телефонує дружині або дітям, до Франчески приходить Сара МакКарті, і вони теревенять про свої дівчачі справи.

А я сідаю писати тексти. Коли ж Сара не приходить, Франческа теревенить зі мною, що, в принципі, не заважає мені писати.

— Джорджіо, йди сюди, caro mio, я принесла різдвяні солодощі! — якось покликала мене Франческа під час першої перерви.

Уся наша команда потяглася на кухню: відкинув свій Playboy вусатий еротоман і любитель солодкого офіцер Баррел, перервав сюсюкання з дружиною професор Рассел, задріботіла коридором Сара МакКарті, і навіть начальниця зв’язку Трейсі покинула своє скляне укриття в командному центрі й поспішила на кухню.

Один тільки я не ворухнувся. На превеликий жаль, я цілком байдужий не тільки до куріння, футболу, автівок та масонів, але й абсолютно не люблю солодкого. Прямо якийсь соціопат.

— Дякую, mia ragazza, але я солодкого не їм! — відгукнувся я, не зробивши навіть спроби поворухнутися.

— Джорджіо, присягаюся Матінкою Божою, що ці цукерки ти їстимеш!

Коли така затята католичка, як Франческа, згадує Матінку Божу, то це серйозно. Тому я вирішив не сперечатись і попрямував на кухню.

Уся наша компанія була в зборі. А офіцер Баррел уже встиг напхати рота шоколадками.

— Це для Джорджіо! — Франческа відгребла вбік жменю цукерок у золотих блискучих фантиках.

— Grazie, bambina! — подякував я і трохи тепліше додав: — Buon Natale!

— Buon appetito! — всміхнулась у відповідь напарниця.

Я взяв цукерку і без ентузіазму почав її розгортати. «М’яка, — подумав. — Мабуть, розтала». Але щойно я ту обгортку зняв, як очі мої широко розплющились і стали круглі, як четвертаки…

Я тримав у руках «цукерку»: брусочок салямі сопрессата, загорнутий у тонкий листок сиру проволоне, а вся ця комбінація зверху була обгорнута тонко порізаною сиров’яленою шинкою прошуто.

— М’ясна цукерка! — отетеріло вимовив я і протягнув: — Ніфігасссобі!

Франческа засміялась і заплескала в долоні.

— Я довго сушила голову, поки не вирішила: якщо ти, як усякий монгол, любиш м’ясо, то чом би не приготувати для тебе м’ясних цукерок? Різдво ж!

— І я таку хочу! — сказав Баррел і протяг руку.

— Шоколад спершу проковтніть, офіцере, — сказала Франческа. — Пригощайтеся, авжеж. Тільки Джорджіо залишіть.

Різдво — час приємних несподіванок.