Франческа. Володарка офіцерського жетона

* * *

Зранку я одразу помітив, що щось змінилося. Столи й комп’ютери були на місці, інтер’єр той самий, що й минулої п’ятниці, Франческа ніби така сама — спідничка, рожева блузка, чорний піджак, багато макія…

Франческа! Франческа явилася на роботу без своїх фірмових кучерів! На плечі напарниці спадало ідеально пряме чорне, як сицилійська ніч, волосся.

— Ciao, ragazza mia! [2] Гарна зачіска! — сказав я після секундної паузи.

Дівчина якось дивно на мене подивилася й спитала:

— Ciao, Giorgio, аmico mio! [3] Тобі справді подобається?

Я, скажу чесно, не був готовий до такого повороту. Зазвичай після однозначного компліменту американці говорять «дякую», і на тому обмін люб’язностями завершено. Якщо, звісно, перша сторона не захоче посилити комплімент, що трапляється доволі часто. Тепер же питання було поставлено так, ніби Франческа запідозрила мене в нещирості.

— Кгм… Ееее… Пряме волосся кардинально змінило твій вигляд, — я зробив відчайдушну спробу вийти з цієї незручної для мене ситуації.

— Як змінило? На краще чи на гірше? — напарниця вчепилася в мене, наче бульдог.

— Ну… Не можна так одразу сказати, на краще чи на гірше — змінило і все! Залежно з якого боку глянути! — я викручувався, як вуж.

— Джорджіо, ти в довбану дипломатію тут не грайся! Відповідай прямо: хріново мені з прямим волоссям чи ні?! — Франческа була настроєна рішуче, як слідчий, що за будь-яку ціну хоче вибити з підозрюваного щиросерде зізнання.

Я спокійно пройшов, сів за свій стіл і обережно виглянув з-за комп’ютера:

— Чессіно, вигляд у тебе чудовий. Маєш блискуче, ідеально випрямлене чорне волосся. Чесно, я не знаю, чим саме ти так майстерно розкрутила свої жорсткі кучері. Добра робота!

— Я годину сиділа, прасувала! — пожалілася дівчина. — Кучері ніяк не хотіли розкручуватися!

— Але ж ти їх таки розкрутила! Молодець!

— А варто було?

— Залежить, яку мету ти перед собою ставила. Якщо змінити імідж — тобі це вдалося на всі сто!

— Ти клятий журналіст! Можеш не морочити мені голову своїми гімняними маніпуляціями і сказати прямо: тобі подобаються кучері чи пряме волосся?!

Вона мене загнала в кут.

— Чессіно. Якщо чесно, то мені більше подобалися кучері…

— То чого ж ти мені тоді стільки часу мозок виїдав?! Не міг одразу сказати?!

— Пілоти, привіт! — до нас зайшла Сара МакКарті.

Сержант мала звичний для нас вигляд — військова форма, чорні кучері, акуратно скручені в «дульку», а обличчя заховане під натягнуте на самі очі кепі. Словом, строга Сара-сержант разюче відрізнялася від Сари-балерини — романтичної дівчини в легкій сукні та з розпущеним волоссям.

— О, Франческо, в тебе нова зачіска! — оцінила Сара. — Клас! Ти дуже змінилася!

— У який бік? — одразу пішла в наступ напарниця.

— Пряме волосся тобі до лиця, але мені більше подобалися кучерики, — засміялася Сара.

Франческа метнула на мене переможний погляд:

— Учись, як треба відповідати!

— Я всього-на-всього хотів бути чемним!

— «Чемним»! Мені не треба, щоб ти був чемним, мені треба, щоб ти був чесний!

— Оце тобі на! Я ще ж і винний! — образився я.

— Що тут у вас сталося? Чого ви сваритеся? — спитала Сара.

— Бо Джорджіо виконує танець під назвою «Тридцять три китайські церемонії»! Не міг одразу сказати, що мені пряме волосся не личить! Довелося із нього обценьками витягувати!

— Я похвалив зусилля!

— А я хотіла почути правду!

Сара засміялася:

— Джорджіо просто хотів бути джентльменом! Чесно кажучи, я на його місці вчинила б так само. Я ж сказала, що тобі личить!

— Але потім ти сказала, що кучері мені личать більше!

— Це моя суб’єктивна думка, — відрізала Сара. — І я маю на неї повне право. Ти мене спитала, «в який бік» ти змінилася, маючи на увазі, пасує тобі чи ні. Було таке?

— Було таке, — погодилася Франческа.

— А я тобі відповіла. Сказала свою думку, але аж після того, як ти спитала. Як я зрозуміла, Джорджіо вчинив так само — то чого ти на нього накинулася?

— Він не одразу сказав, коли я його спитала!

Я ображено мовчав, складаючи план корекцій на день.

— Він мав право взагалі не висловлювати своєї думки, — Сара розвела руками. — І якщо ти так реагуєш на його чемність, то я б на його місці взагалі надалі мовчала б!

Франческа зрозуміла, що перегнула палицю. Вона встала, підійшла до мене, присіла й зробила жалісливі очі:

— Джорджіо, пробач мені, будь ласка! Пробач мені, я дурна й більше так не буду!

— Ти не дурна, і я не вірю, що ти «більше не будеш», — скептично зауважив я.

— Будь ла-а-а-а-асочка!

— «Будь ласочка» що?

Франческа зібралася із духом, заплющила очі й вимовила найстрашніші для неї слова:

— Вибач, напарнику, Я НЕ МАЛА РАЦІЇ. Мир?

— Та ну, все гаразд, мир, звісно! Я і не думав ображатися.

— От брехун!

Мир було відновлено, і Франческа розповіла, як дійшла до такого життя.

— Мені просто захотілося щось змінити. Спочатку я спробувала синю помаду…

— І як? — спитала Сара.

— Бачила мультфільм про мертву наречену? Десь так!

— Шикарно! Оце я розумію — зміна іміджу! — захоплено сказала сержант.

— Ага, уявляю, що мої батьки сказали б!

— А що вони сказали про твоє пряме волосся?

— О-о… — закотила очі напарниця. — Я від мами таку лекцію вислухала! Повний набір: «не личить», «знущання над волоссям», «лице стало, як гарбуз», «дарма час витрачала» і так далі. Мабуть, тому я на Джорджіо сьогодні й зірвалася…

— Ти хотіла, щоб Джорджіо сказав тобі те саме, що й батьки? — підняла брови МакКарті.

— Мабуть, ні… — розгубилася напарниця.

Я нарешті відірвався від складання плану й сказав:

— Якось один мудрий чоловік навів мені добрий приклад. Купив, каже, його приятель автівку й питає його: «Гарна?». «Гарна», — відповідає той. Потім дружина йому наодинці каже: «Насправді машина жахлива, навіщо ти сказав неправду?» А цей чоловік пояснює: «Коли людина вже щось зробила й питає моєї думки, то вона зазвичай шукає підтримки, а не критики. Якщо він уже купив машину й радіє або сумнівається, і йому потрібна підтримка, ну навіщо йому говорити, що автівка гімняна? Щоб зіпсувати йому настрій і стосунки з ним? От якби він спитав перед купівлею, то можна було б сказати чесну думку про цю машину. А коли він уже купив, то нехай тішиться!»

Франческа помовчала й сказала:

— Авжеж, це правильно. Я шукала в батьків підтримки, бо була не впевнена, що зробила добре. А від Джорджіо хотіла правди, бо вже точно знала, що зробила недобре: таки сильно попалила волосся…

— Доброго ранку, бойова тривога! Командир на обрії! — це був стандартний полковників ранковий дотеп. — Франческо, що ти зробила з волоссям? Дала йому команду «струнко»? — Вескотт засміявся.

— Подобається? — спитала Франческа, заздалегідь знаючи відповідь.

— Мені більше подобалися кучері! — по-військовому прямо сказав полковник.

— Ну ось, хоч одна конкретна людина на базі! — засміялася напарниця і повернулася до мене. — Добре, Джорджіо, я завтра знову зроблю кучері!

— Тільки не питай мене ще раз, чи тобі личить!

Зі своїми порадами треба бути обережним. Іноді людині потрібна тільки підтримка, а не цінні поради чи ваша особиста думка. А просто підтримати завжди простіше й приємніше, ніж критикувати. Правда ж?