Чорнильно-чорне серце. Книга 6

89

Могутнім часто згубою стає

Якась дрібничка...

Гелен Мерфі Гант,

«Небезпека»

Наступного ранку Страйк узявся сам повідомити підрядникам, що агенція втратила доступ до «Гри Дрека». Як він і очікував, відповіді були короткі й нецензурні (добре, що Робін їх не почула). Тоді Страйк попросив Барклея та Дева продовжувати стежити відповідно за Пірсом та Ашкрофтом.

— І на дідька воно тепер? — поцікавився Барклей.

— Аномія може написати в твіттер, — відповів Страйк. — Це все, що у нас лишилося.

Далі детектив набрав Раяна Мерфі, але той був за нараді й обіцяв передзвонити, тож Страйк вперше після вибуху прогулявся на Денмарк-стріт подивитися, як іде ремонт і що можна забрати. Коли за годину він подзвонив Робін, та знову була на Слоун-сквері — стежила за квартирою Спритника. Оскільки людей не вистачало, Страйк погодився, що їй варто вийти на денну зміну, але йому це не подобалося.

— І як там офіс? — спитала Робін.

— Краще, ніж я боявся. Стіни і стелю привели до ладу, поставили нові двері в кабінет. Треба буде купити нові меблі, а ще комп’ютер і стіл для Пат. Вхідні двері поки без скла, затулили фанерою. Оскільки стелю офісу полагодили, моя квартира тепер безпечна. Але я не тому дзвоню. Я щойно говорив із Мерфі. Вони звільнили Ормонда, звинувачень йому так і не висунули.

— О, — промовила Робін. — Ти розповів йому про Папсровобілу?

— Так, — відповів Страйк. — Не скажу, що він у захваті, але запросив нас якомога швидше прибути до Нью-Скотленд-Ярду.

— Що? — здивувалася Робін. — Навіщо?

— Він напустив туману. Каже, ми можемо йому трохи допомогти, а вони трохи допоможуть нам. Я подзвонив Мідж, вона тебе змінить.

— Страйку, вона вже багато тижнів працює без вихідних.

— Я їй пообіцяв дати довгі вихідні. Зустрінемося перед входом, — відповів Страйк і відключився.

Передавши зміну Мідж, Робін спіймала таксі і приїхала до Нью-Скотленд-Ярду, величезної сірої будівлі над Темзою. Страйк уже чекав неподалік від входу.

— Це все збіса дивно, — заявила Робін, підійшовши.

— Авжеж, — погодився Страйк і затушив недопалок п’ятою протеза. — За голосом Мерфі я б не сказав, що він втратив свого головного підозрюваного. Скоріше він чомусь дуже зрадів. Я пообіцяв набрати його, коли ми будемо тут.

Мерфі особисто вийшов по них. Піднявшись ліфтом, опинилися в невеликому приміщенні з круглим столом і кількома стільцями на металевих ніжках. Там уже чекала Анджела Дарвіш, яка потиснула Страйку та Робін руки. На столі лежала акуратна чорна коробочка, у якій Страйк впізнав записувальний пристрій.

Єдине вікно дивилося на ріку, яка сьогодні сліпучо сяяла під сонцем, і відбите проміння неприємно нагріло пластикові сидіння стільців. Причинивши двері, Мерфі приєднався до решти за столом і всміхнувся:

— Ви тут через кота.

— Через кота? — перепитала Робін.

— Так. Зараз я поставлю запис, який ми зробили тиждень тому у квартирі однієї літньої пані на пару непомітних пристроїв.

— То ви з муніципалітету? — спитав Страйк в Анджели Дарвіш. — Чи пацюків виводите?

Та усміхнулася, але не відповіла. Мерфі натиснув кнопку на чорній коробочці.

Почувся глухий стукіт — мабуть, звуки кроків по килиму. Тоді — голос. За кілька секунд Страйк впізнав Воллі Кард’ю.

— Урузе?

Коротка пауза, а тоді:

— Та зробив, але по нулях... Пароль тіки з п’ятого разу згадав... Так... все помінялося, жодного знайомого нікнейма... Та я там і був недовго, тіки як мене поперли, думав, знайду там якусь підтримку. Ха-ха, це точно... Все одно гівно гівняне... так, новий модератор, спитав те, спитав се, нормально. А тоді виліз Аномія і почав питати, якого хріна я вернувся, запідозрив шось, почав розпитувати, і я шось наплутав, бо я тоді про себе навигадував всякого, прикидався лівим гівноїдом, не хотів світитися... Ха-ха, твоя правда... Коротше, дав неправильну відповідь, і цей кінчений мене тупо забанив... Ага... Та нє, друже, я знаю, я хочу помогти, кажи — все зроблю... Добре, добре... Так... Скажи йому, я все одно хочу допомогти... Скажи, готовий прийти на зустріч з його старим, коли скаже... Так, знаю... Гаразд... Ага, бувай.

Мерфі натиснув на паузу.

— Кард’ю зайшов у «Гру Дрека», щоб дізнатися, хто Аномія, — припустив Страйк.

— Саме так, — кивнув Мерфі. — Зверни увагу, вони користуються кодовими іменами, коли розмовляють по телефону, але ми встановили особу Уруза. Уруз був у квартирі Турісаза, коли ми його брали.

— Турісаз — це Джеймі Кеттл, — пояснила Дарвіш Страйкові, — якого ти...

— Ударив по пиці, — кивнув Страйк. — Так, я його пам’ятаю. Я таке нечасто роблю. Ну, тобто, я в змозі згадати, кого бив.

Дарвіш засміялася.

— На той момент на Уруза в нас нічого не було, — провадив Мерфі, — але його татуювання давали непогане уявлення про політичні погляди.

— Дивно, що людина, яка намагається працювати на таємну організацію, додумалася набити на собі свастики, — мовив Страйк.

— Є думка, — відповіла Дарвіш, — що Уруз і Турісаз працюють м’язами, а не мізками.

— Хай там що, особу Уруза ми швидко встановили, — додав Мерфі. — Це він стежив за твоєю квартирою, — мовив він до Робін, — а ще він стає дуже говірким після пінти-сьомої пива. Наша людина була поруч, коли він хвалився своїм друзям, що скоро відкриється ультраправий вебканал із гарним фінансуванням. Наш Урузик дуже пишався, що знає інсайдерську інформацію. Сказав, що проект фінансує один мультимільйонер, і що там буде одна зірка, якій не дають вільно висловлюватися на «Ютубі»...

— Цього мультимільйонера часом звати не Єн Піч?

— Без коментарів, — відповів Мерфі і ледь помітно підморгнув. — Отож: маємо другий запис, який зробили вчора вдень.

Він знову натиснув кнопку. Цього разу збуджений голос Воллі супроводжувало легке відлуння, ніби він говорив із ванної.

— Уруз? Маю крутезну... Ага. Я дізнався, хто насправді Аномія... Так! Думав піти до Хеймдалля і сам йому... О. Ого... Та ні, розумію... Шо, реально стежать?

Мерфі натиснув паузу.

— Хеймдалль — мозок операції, має голову на плечах і розуміє, що за ним та його батьком стежать, — пояснив Мерфі. — Тому на побігеньках у нього інші.

Він знов увімкнув запис. Воллі сказав:

— У мене вдома безпечно... Мерфі весело пирхнув.

— Точно тобі кажу... Та ні, ввечері коли завгодно... Десь на тлі запису почувся голос літньої жінки.

— Хвилину, ба... — гукнув у відповідь Воллі, а тоді притишив голос: — Ні, вона скоро піде... Так, гаразд... ага., побачимось.

Страйк вирішив, що Воллі поклав трубку, а тоді стиха заспівав:

There is a road an it leads to Valhalla

where on у the chosen are allowed..

-----

Є дорога, що йде до Вальгалли

Лиш обранці потраплять туди...» (англ.)!]

Мерфі знову поставив запис на паузу.

— Слова та музика гурту «Skrewdriver», — пояснив поліціянт. — Кажуть, вони дуже популярні на одінійських ретритах... А ось третій запис, зробили вчора ввечері. Слухайте уважно, кіт буде тут.

Мерфі втретє увімкнув пристрій. Вочевидь, жоден із пристроїв у квартирі місіс Кард ю не був встановлений у передпокої, бо і звук відчинення дверей, і перші слова розмови між двома чоловіками звучали здаля.

— Даґазе, друже мій.

— Тепер і Воллі має рунічне ім’я? — стиха уточнила Робін, і Мерфі кивнув.

Почувся сміх, тоді двері зачинилися. Знову пом’якшені килимом кроки, а тоді — гучний і чіткий голос літньої жінки:

— Будете чай, хлопці?

— Ні-ні, дякую.

— Дякую, ба, у нас пиво. Даси нам пів годинки?.. Нє, він вдома, я пригляну... Оно сидить на вікні...

— На вікні сидить кіт, правильно? — уточнив Страйк.

— Саме так.

Знову стукіт дверей.

— Я був певний, що вона піде по своїх справах, — вибачливо пояснив Воллі. — Радий тебе бачити, брате. Як там Альґіз?

— Бідоласі кепсько. Сіпавка. Голова болить...

Тихе рипіння, шурхіт — вочевидь, хазяїн та гість сіли.

— ...можливо, мозок пошкоджений незворотно, тож якщо ти знаєш цього паскудника...

— Так. Ну, я впевнений десь на дев’яносто дев’ять відсотків. Пригощайся.

Почулося дуже впізнаване хляпання: відкрили банки з пивом.

— Коротше, — почав Воллі, — на твіттері є такий собі Учень Лепіна... Робін глянула на Страйка.

— ...він постійно лайкає мої твіти, іноді пише... раніше писав коментарі під нашим із Ем-Джеєм шоу.

Коротше, вчора ввечері він мене тегнув, з ним там зачепився той кінчений, що «Перо правосуддя», і каже, що знає Аномію...

— Хто знає, «Перо»?

— Та нє, Учень Лепіна. То я його теж зафоловив і написав у приват, і питаю: «Ти шо, знаєш Аномію?» А він: «Так, це мій друзяка». Наговорив три мішки про Аноміїну геніальність, а тоді питаю: «А що він мав проти Ледвелл?» А він мені — Ледвелл його образила, кинула... я так зрозумів, що вони злягалися, і ця хвойда прикарманила всі гроші і втекла до Джоша Блея.

— Він тобі назвав ім’я?

— Так, я його знаю. Це тип на ім’я Пе...

Почувся гучний брязкіт, голоси раптом стали далекими.

— ...рс... Чортів кіт! Він живе у гіпівській...

Знову брязкіт.

— ...на запис. Я ж кажу, я на дев’яносто дев’ять...

Знову брязкіт, і знову, і знову. Робін легко могла уявити, як Воллі ставить на місце предмет, всередині якого поліціянти сховали жучок і який, вочевидь, перекинув кіт. Голоси знову стали чіткими.

— ...стояк на неї, і я казав Джошу, — цей чорт на тебе вовком дивиться, бережися, він на твою сучку задивляється. Він вважав, що малює краще за Джоша, він уміє робити анімацію... я тобі кажу, я на дев’яносто дев’ять відсотків впевнений, що це він. Його в комуні прозвали Кінь, бо в нього здоровезний...

Уруз засміявся. Мерфі зупинив запис.

— Ми сподіваємося, — почав він, — що ви зможете сказати, хто...

— Пез Пірс, — відповіла Робін. — Повне ім’я Престон Пірс. Він із Ліверпуля, живе у мистецькій комуні Норт-Ґров у Гайґейті.

— Чудово, — прохолодно вимовила Дарвіш, і вони з Мерфі підвелися.

Останній звернувся до Страйка та Робін:

— Почекаєте тут?

— Приємно було поспілкуватися, — сказала Дарвіш і простягнула холодну долоню, яку Страйк та Робін по черзі потиснули. — Сподіваюся, ваш офіс не сильно постраждав.

— Могло бути значно гірше, — сказав Страйк. Дарвіш вийшла. Страйк і Робін перезирнулися.

— Учень Лепіна — друг Аномії в реальному житті? — спитала Робін.

— Щось сумнівно.

— Але він справді активно підтримує Аномію.

— Як і купа ультраправих тролів.

— Але Пез до цієї історії цілком пасує.

— Ну... мабуть, — не дуже переконано відповів Страйк.

— Ти ж сам казав, що Пірс — кандидат на Аномію номер один.

— А тобі не здається, що історія про хвойду Ледвелл, яка зрадила Аномії, — це якраз така історія, яку здатен вигадати незайманий ненависник жінок?

— Твоя правда, — відповіла Робін, — але...

Тимчасом повернувся Мерфі з великим конвертом, який він мовчки поклав нас стіл.

— Оскільки бомба вибухнула у вашому офісі, а ще ви дуже допомогли нам у цьому розслідуванні, я гадаю, слід вам розповісти, на чому вони погоріли.

Він промотав запис уперед і натиснув «пуск».

— ...та не гладь цю скотину, подряпає...

Мерфі промотав ще.

— ...стояк, тож я відкрив інсту Кеа Нівен і подрочив на цю сучку...

— Розмова точилася в такому дусі, — прокоментував Мерфі, промотуючи плівку вперед (Уруз тільки-тільки почав сміятися). — Обговорюють якусь лівачку, колишню дівчину Кард’ю, яку він не зміг затягнути назад у своє ліжко.

Він знову запустив запис.

Тепер голос Уруза звучав здалеку, ніби вони з Кард’ю знову вийшли у передпокій.

— Ось воно, — проголосив Мерфі і зробив гучніше. З динаміка линув голос Уруза:

— Нє, Ейваз... посадили... срані копи... Бена, нє... Нерозбірлива розмова, сміх, тоді знову Уруз:

— ...вже краще... ха-ха-ха, тільки йому не кажи... Але Чарлі і цьому буде капець радий...

— Так, а я радий помогти. Передавай йому привіт, і Оллі найкращі побажання.

— Обов’язково.

— Бінго! — сказав Мерфі, натискаючи «стоп». — Справжні імена. Ці придурки перепили пива. Хеймдалль, голова організації — Чарлі Піч. Ми вже приходили до нього пару місяців тому, але він викрутився. Дуже хитрий, розумний, зайвого не бовкне.

— А от із братом йому не пощастило, — мовив Страйк.

— Так, то нахабний засранець — чи був нахабним засранцем. Від мозкової травми так скоро не одужаєш. А третій, кого вони назвали, Бен... ми вже знали, що бомби робить Ейваз, але коли вони сказали на нього «Бен», наш підозрюваний номер один підтвердився. Має інженерну освіту, пристойну роботу, респектабельно виглядає. Так одразу і не скажеш, що неонацист.

— Плюси вищої освіти, еге же? — спитав Страйк. — Вистачає клепки набити своє нацистське рунічне ім’я замість лоба на сраці.

Мерфі засміявся.

— Він розумний, але попався. Мав попередження за переслідування колишньої подружки і умовний термін за замах на тяжкі тілесні ще в школі. Я буду здивований, якщо захист не вимагатиме психіатричної експертизи. З ним що довше говориш, то дивнішим він здається.

Менше з тим, сьогодні о шостій ранку ми зробили низку одночасних арештів. Судячи з усього, вся верхівка «Розполовинення» у нас в руках...

— Вітаю! — в унісон сказали Страйк і Робін.

— ...тож вам обом можна спокійно вертатися додому.

— Фантастика, — з полегшенням зітхнула Робін, а Страйк спитав:

— А що Аномія?

— Як ви щойно чули, — відповів Мерфі, — Чарлі переконаний, що на рейки його брата штовхнув Аномія. Я відправив людей до Норт-Ґров попередити цього Пірса, що на нього можуть полювати. Цілком можливо, що Чарлі Піч встиг віддати наказ про його ліквідацію, а ми не можемо гарантувати, що половили всіх дрібніших рибок.

Я вам дуже раджу триматися від Пірса подалі, поки від нас не буде відбою. Не варто знову переходити дорогу «Розполовиненню)», поки ми не переконаємося, що вони всі у нас. Щоправда, навіть якщо ми пропустили якусь дрібноту, ті хлопи всеруться від страху, коли побачать новини.

— Тобто ви не думаєте, що Олівера Піча штовхнув на рейки Аномія? — спитав Страйк, уважно дивлячись на Мерфі.

— Ні, — відповів той. — Ми так не думаємо.

— А хто тоді?

Мерфі відкинувся назад на стільці.

— Бен, який робить бомби, отримав умовний термін, бо штовхнув іншого хлопця під машину. Хлопець лишився живий, але то йому дуже поталанило.

Три місяці тому Бен та Олівер Піч серйозно гиркалися в інтернеті, поки не зрозуміли, що ми за ними стежимо. На той час ми мали тільки підозри щодо того, хто вони насправді. Чарлі скоріше повірить, що його брата штовхнув на рейки Аномія, ніж погано думатиме про своїх рекрутів — така вже людська натура. Але ми вважаємо, що нападником виявиться Бен-бомбороб.

— А часто «Розполовинення» використовує латексні маски? Мерфі взяв зі столу конверт і сказав:

— Коли вже про це зайшла мова, то так.

— Так? — здивувалася Робін, яка не чекала такої відповіді.

Мерфі дістав із конверта стосик фотографій і виклав дві на стіл перед Страйком і Робін. На обох — нічна вулиця і постать чоловіка у кофті з каптуром. Обличчя він мав широке й застигле. Чоловік розглядав поштову скриньку невеликого офісу, вікна якого виходили на вулицю.

— Ці фото зробили півтора року тому. На цьому хлопі латексна маска, яка прикриває голову і шию. Один дуже сумнівний тип із Німеччини робить їх на замовлення, і «Розполовинення» придбало в нього кілька штук. Ці маски стають дуже реалістичними, і це погано. їх використовує криміналітет, не тільки «Розполовинення». У Мюнхені банда в таких масках пограбувала великий банк.

Мерфі вказав на фото, які розглядали Страйк та Робін.

— Це приймальна членкині парламенту Емі Віттсток. За два дні по тому, як Маска проявив інтерес до її скриньки, в офіс прислали саморобну бомбу.

А ці, — провадив Мерфі, викладаючи перед Страйком і Робін ще кілька фотографій, — зроблені у Кембриджі того вечора, коли вбили Вікаса Бхардваджа.

На фото був смаглявий чоловік у візку перед входом у будівлю Стівена Гокінґа.

— Це Вікас? — спитала Робін.

— Придивися, — відказав Мерфі. — Візок без мотора. Це легка, складана модель.

— Чекай, — сказала Робін, — тоді це...

— ...убивця, — кивнув Мерфі. — На ньому... чи на ній... була смаглява латексна маска, вже сутеніло, і той самий дурень, який впустив вас, впустив і цього персонажа, гадаючи, що то Вікас.

І так, на другому фото знайомий довговолосий чоловік люб’язно притримував двері для людини у візку, не відриваючи погляду від телефона. На третьому смаглявий чоловік на візку покидав будівлю, низько схиливши сховану під капюшоном голову. Страйк повернув фотографії Мерфі.

— Що сталося, коли убивця покинув будівлю?

— Візок знайшли в кущах нижче по вулиці, а от жорсткий диск — ні.

— Який жорсткий диск?

— Ох, я ж не сказав. Із комп’ютера Бхардваджа вийняли жорсткий диск, що логічно. Якщо Вікас ділився з кимсь підозрами в інтернеті, убивця просто не міг його лишити.

Судячи з усього, убивця тікав через парк, тож на камерах стеження його немає. Але ми ще в процесі вивчення плівок із найближчих до парку камер. Думаю, ми скоро визначимо, хто це був, і я на дев’яносто відсотків певний, що ця людина вже у нас під вартою. На нашу думку, цей Вікас щось запідозрив і вичислив братів Пічів, тож їм довелося його прибрати.

— Модус операнді дуже схожий на поведінку убивці на Гай-ґейтському цвинтарі, — відзначив Страйк. — Убити, тоді рушити до парку чи пустища, не знімаючи маски.

— Так. Людина, яка стоїть за цими нападами, має міцні нерви і все ретельно спланувала. Чарлі Піч добре навчив своїх людей, хай навіть один з них здурів і напав на його брата.

— І Ормонд злетів з гачка, — мовив Страйк.

— Так, — кивнув Мерфі. — Він сам собі наробив проблем, відмовляючись казати правду, але врешті-решт ми його переконали... Строго між нами, він зрештою зізнався, що встановив на телефон Еді маячок і стежив за нею. Ормонд сидів у школі з прогульницею, коли побачив, що телефон рухається до Гайґейтського цвинтаря, коли Еді мала лишатися вдома у Фінчлі. Він негайно вирішив, що вона йде на таємну зустріч із Джошем, тож покинув ученицю і розлючений побіг на цвинтар.

— Тобто вона не казала йому, що збирається зустрітися з Джошем? — спитала Робін.

— Ні, — відповів Мерфі. — Під кінець його версія була така: поки він доїхав до цвинтаря, телефон уже понесли звідти на пустище Гемпстед-Гіт. Ормонд поїхав туди, пішов на сигнал і знайшов телефон у траві. Він його підняв, а тоді, за його словами, з кущів вибігла «дивна постать» і кинулася в його бік.

— В якому сенсі дивна? — уточнив Страйк.

— За словами Ормонда, це був якийсь троль. Шишкувате тіло, потворна лиса голова, великі вуха. Знову латексна маска, — додав Мерфі. — Потім та людина побачила, що Ормонд тримає в руці телефон — на ньому був примітний жовтий чохол — розвернулася і зникла за деревами.

— Тобто, на його думку, ця особа у масці впустила телефон, потім це помітила і повернулася його знайти? — спитала Робін.

— Так, — відповів Мерфі. — А коли Ормонд дізнався, що Ледвелл убили, то запанікував, бо був зовсім поруч з місцем злочину. «Я знав, що буду підозрюваним номер один, бо це завжди партнер, тож я психонув, а я ж бо і волосини з її голови не торкнувся...»

— Волосини, мабуть, таки ні, — мовила Робін. — А от горла...

— Я не сумніваюся, що Ормонд був аб’юзером, але ми перевернули всю його квартиру догори дном. Жодних слідів телефона Блея, ні знаряддя убивства, ні досьє, яке забрав убивця. Ми не мали підстав його утримувати, але я цілком певен, що в плані убивства Ормонд чистий.

— І ти вважаєш, що троль у масці був із «Розполовинення», — уточнив Страйк.

— Так, — кивнув Мерфі та показав на фотографії людей у масках, — вважаю. Маючи їх під вартою, ми можемо спокійно обшукати їхні хати, і є всі шанси, що десь там буде і Блеїв телефон, і знаряддя вбивства. Проте, — додав Мерфі, збираючи фото, — ваша підказка щодо гри нам дуже, дуже допомогла.

— Можна ще дещо спитати? — поцікавився Страйк.

— Звісно. Але не обіцяю, що зможу відповісти.

— У поліцію не дзвонили аноніми, вимагаючи ексгумації Еді Ледвелл? Мерфі дуже здивувався.

— Ні... А вам що, так?

— Нам дзвонили, — відповів Страйк.

— Тролі, — виснував Мерфі.

— Мабуть, — погодився Страйк. Мерфі провів їх до виходу з будівлі.

— Я тут був трошки забіганий, відколи повернувся з Іспанії, — тихо сказав він до Робін; Страйк крокував собі попереду, нічого не чуючи і читаючи з телефона твіттер. — Але тепер все наче заспокоїлося...

— Добре, — ніяково відповіла Робін.

— Я тобі подзвоню, — пообіцяв Мерфі. Прощаючись із детективами, він нагадав:

— Тримайтеся подалі від Пеза Пірса. Як я вже казав, ми не маємо певності, що схопили їх усіх.