Чорнильно-чорне серце. Книга 6

52

Убрана пишно в самоцвіти і шовки,

Я розпускаю пір’я, мов голубонька,

Та всім, хто хвалить його шурхіт, невтямки,

Як серце плаче за одним лиш словом: «Любонько...»

Крістіна Россетті,

«Л. Е. Л.»

Меделін у вузькій сукні з фіолетового шовку, важкому намисті з аметистами та на запаморочливих підборах непорушно стояла на тротуарі, схрестивши руки на грудях. Половина її обличчя ховалася у тіні, на іншу падало яскраве світло з вітрини. Ідучи до неї з темної арки, Страйк передчував, що вони підступили до важливої віхи будь-яких стосунків: першої палкої сварки.

— Привіт, — сказав він. — Чудово виглядаєш. Як все пройшло?

Меделін мовчки розвернулася і пішла всередину крамниці, проминувши охоронця, який стояв у дверях. Габаритами він не поступався Страйку.

Дві симпатичні молоді жінки, мабуть, продавчині, обидві у чорних сукнях, надягали пальта і з цікавістю глянули на Страйка, коли той увійшов. Троє офіціантів у білих піджаках збирали порожні келихи з-під шампанського з низьких столиків та скляних шафок. Крамниця, до якої Страйк потрапив уперше, нагадувала оббиту плюшем скриньку з прикрасами: стіни й стеля-балдахін з опівнічно-синього оксамиту, прикрашеного золотим канатом з китицями, на підлозі — персидський килим.

— Тут дуже... — почав він, але Меделін прощалася з продавчинями, а тоді вийшла за одним із офіціантів до підсобного приміщення, і Страйк почув, як вона каже йому просто зібрати келихи й піти — витирати скляні шафки не треба, дівчата завтра зранку все зроблять.

На золотих мольбертах стояло чотири величезні фото моделей, які брали участь у рекламній кампанії «Скандалу». Чорношкіра жінка з довгими косами демонструвала золоті сережки, такі довгі, що вони аж торкалися її оголених плечей; руда дивилася на глядача крізь переплетені пальці, на кожному з яких було по сапфіровій каблучці; білявка прикривала одне око брошкою з рубінами; а Шарлотта споглядала його з усмішкою а-ля Мона Ліза на червоногарячих губах. На ній був важкий золотий чокер, усіяний неограненими смарагдами.

Меделін повернулася разом з офіціантами, кожен з яких ніс велику коробку з брудними келихами.

— Можеш іти, Але, — сказала вона охоронцю. — Я все замкну і поставлю на сигналізацію.

— Точно? — спитав той.

— Так. Іди, — придушеним голосом відповіла Меделін і вдарила по кнопці поруч із масивним дерев’яним столом у кутку. На вікна насунулися сталеві захисні жалюзі.

Страйк бачив, що Меделін добряче випила. Вона розпашілася, голос став трохи нечітким. Вона уперто уникала його погляду, аж поки не пішли всі офіціанти і охоронець. Коли нарешті вони лишилися за затуленими вікнами самі, Меделін розвернулася до нього.

— Я знала, що ти це зробиш.

— Що зроблю?

— Ти не міг прийти навіть на останні кілька хвилин.

— Фотограф ще не пішов.

— Та ти тільки себе послухай! — пронизливо зареготала Меделін. — За кого ти себе маєш? За свого батька?!

— Про що ти говориш?

— Якби сюди прийшов Джонні Рокбі, то так, преса билася б на смерть за нагоду зробити його фото. Чорт. Ти не такий знаменитий. Годі бундючитися.

— Суть у тому, що я не хочу жодних своїх фото у пресі, — спокійно пояснив Страйк. — Я багато разів казав тобі про це. Я не хочу, щоб мене впізнавали.

— А куди ділася твоя параноя щодо папараці, коли ти милувався з Шарлоттою Кемпбелл у темній арці? Вона тільки сьогодні розповідала мені, як сильно Яґо хоче втягнути тебе у процес їхнього розлучення...

— Як помічно з її боку, — Страйк і собі підвищив голос, розлютившись.

— ...і було б приємніше почути про це від тебе, а не дізнатися перед двадцятьма з гаком людьми посеред чортової презентації...

— Дідько, невже ти думаєш, що я її просив те робити?

— ...і робити вигляд, ніби я й була в курсі! Коли ти насправді порвав з нею?

— Я тобі вже казав, — відповів Страйк. — Скоро п’ять років...

— То чому Яґо на тебе визвірився?

— Бо він мене ненавидить до печінок.

— Шарлотта каже, що він знайшов ваші есемески.

— То були її есемески, якими вона хотіла відновити стосунки. Я про них не просив, — сказав Страйк.

— Ти і справді маєш себе за Джонні Рокбі, — нервово засміялася Меделін. — Жінки самі на тебе вішаються, і просити не треба, так?

— Ні, ти перша така.

Меделін схопила перше, що трапилося під руку (це була порожня дерев’яна скринька для прикрас), і жбурнула. Цілилася вона кепсько, і якби Страйк не перехопив «снаряд», скринька розбила б вітрину. Меделін почала наступати на нього.

— Ти не хочеш, щоб взагалі хтось знав про нас!

— Та мені байдуже, хто про нас знає.

— А Шарлотта каже інше!

— Коли до тебе нарешті дійде, що не можна вірити жодному слову з вуст Шарлотти Кемпбелл?

— А своїй безцінній Робін ти про нас сказав?

— Так, — відповів Страйк.

— До чи після того, як їй сказала Шарлотта? Бо за словами Шарлотти, Робін ця новина трошки шокувала!

— Алло! Прокинься! Шарлотта скаже будь-що, аби тільки спровокувати...

— Шарлотта сказала, що як ти справді прийдеш на мою презентацію, то це знак, що ти налаштований серйозно, бо раніше...

— Вона просто каламутить воду! Меделін, та чорт забирай!

— ...ти приховував всіх своїх подружок, відколи...

— Я тебе не приховую!

— То чого ти сховався в арці за три будинки, а мені збрехав, що запізнюєшся?

— Я щойно пояснив...

— Сподівався перестріти Шарлотту на виході?

— Та визначись уже, щоб тебе! З ким я тобі зраджую, з Шарлоттою чи з Роб...

— А може, з обома! Твій батько однією жінкою ніколи не...

— Ще раз згадаєш про мого батька, — і я піду геть.

Страйк і Меделін втупили одне в одного розлючені погляди, а велике фото Шарлотти у чокері зі смарагдами споглядало їх з легкою усмішкою на багряних вустах.

— Складається враження, ніби тобі думка Шарлотти про нас важливіша, ніж моя, — заявив Страйк. — Це тому я повинен був прийти до тебе на презентацію? Щоб довести Шарлотті, що ти мною крутиш, як хочеш?

— Ти не казав, що спав з К’ярою Портер!

— Що? — збентежився Страйк.

— Не розчув?

— А нахріна мені тобі розповідати про інтрижку на одну ніч?

— І не казав, що зустрічався з Елін Тофт!

— Господи Ісусе, але ж я не питав у тебе список колишніх...

— Я знайома з К’ярою та Елін!

Страйк відчув вібрацію у кишені і потягнувся по телефон.

— Не смій зараз відповідати! — загорлала Меделін, а він побачив, що це повідомлення від Робін.

А як звучав його чи її голос?

Страйк почав набирати відповідь.

— Ти що, не почув мене?

— Я почув, — холодно відповів він, не припиняючи писати.

Як і минулого разу. Дарт Вейдер. Мабуть, застосунок для зміни голосу.

Страйк сховав мобільний і звів очі. Меделін тяжко дихала, гнівний усміх паралізував їй губи.

— Що ти казала? — перепитав Страйк.

— Я казала, що Шарлотта була анм... — П’яній Меделін не одразу далося складне слово. — ...аномалією! Валентин розповів, що ви познайомились в універі! Я думала, слава і гроші тебе не цікавлять, а ти переспав з половиною відомих жінок Лондона!

— І як твоє твердження про те, що я такий зіркограй, співвідноситься з моїм небажанням фотографуватися з тобою?

— Може, так простіше обдурити чергову багату ідіотку, яка думатиме, що подобається тобі сама по собі, а не через гроші!

Страйк розвернувся і пішов до дверей.

— Корморане!

Але він уже прочинив масивні двері і вийшов під дощ.

— Корморане! — закричала Меделін.

У кишені знову завібрував телефон. Страйк дістав його і прочитав нове повідомлення від Робін. Екран покрився краплями. Страйк чув, що Меделін біжить слідом за ним на своїх шпильках; брязкотіла важка в’язка ключів.

Сумнівно, що це випадковий троль. Чи багато людей знає про листи у труні?

Страйк на ходу відповів:

Отож

За кілька секунд прийшло нове повідомлення від Робін.

Я дізналася дещо цікаве у грі, якщо тобі зручно розмовляти. Якщо ні, це почекає

Не встиг Страйк написати «цілком зручно», як з-за його спини почувся зойк, удар об землю і брязкіт металу. Він озирнувся: Меделін послизнулася і впала, і тепер лежала долілиць на мокрому тротуарі.

Страйк вилаявся і покульгав до неї. Меделін намагалася підвестися, але через зламаний підбор не могла. Схлипуючи, вона схопилася за простягнуту руку і дозволила себе підняти. Її зчесане коліно кровило.

— Ходи сюди, — сказав Страйк і завів її в іншу арку, а тоді повернувся по ключі. — Ти замкнула двері?

Меделін похитала головою, не припиняючи схлипувати.

— Корме, мені дуже шкода... дуже... Я не хотіла...

— Пропоную повернутися і замкнути двері, поки тебе не обікрали к бісовій мамі.

— Чекай...

Спершись на його руку, Меделін скинула туфлі. В сльозах, боса, значно менша тепер на зріст, вона дозволила провести себе до крамниці і спинилася тільки для того, щоб жбурнути фіолетові шпильки у смітник.

— Корме, мені так шкода, просто це такий стрес... Я сказала не те, що думаю, я чесно не хотіла...

Серед опівнічних оксамитів крамниці Меделін упала у крісло, сховала обличчя в долоні і розридалася. Страйк тяжко зітхнув і поклав ключі на скляну шафку, повну осяйних підвісок.

— Я колись брав у тебе хоч пенні? — спитав він, дивлячись на Меделін згори вниз. — Було таке, щоб я за себе не заплатив?

— Ніколи, ніколи... Я не знаю, нащо я те сказала... так мені казала Шарлотта... Я дізналася, що Джим мені зраджує, саме через есемески, — він купував їй подарунки на мої гроші... Вибач, вибач...

Меделін підняла на нього очі. Вона була гарна навіть із зіпсованою зачіскою і розмазаною тушшю.

— Треба промити коліно, — сказав Страйк.

Меделін підвелася і обійняла його. За мить чи дві він зробив те саме і поцілував її мокру маківку.

— Вибач, — повторила вона, сховавши обличчя у нього на грудях.

— Я не такий, як Джим.

— Знаю, — схлипнула Меделін. — Справді знаю. Не треба було пити стільки шампанського.

— Що справді не треба, то це слухати, що каже клята Шарлотта Кемпбелл, — з притиском відповів Страйк.

— Більше не буду... Сама знаю, що не слід було...

Страйк м’яко звільнився з її обіймів і зазирнув їй в обличчя.

— Піди промий рану. Я тимчасом подзвоню Робін. Це по роботі і не означає, що я з нею сплю.

— Я... я знаю, — крізь сльози розсміялася Меделін.

— Гаразд. Я стану отут біля дверей і буду робити вигляд, що я той твій охоронець.

Тягнучи носом, Меделін пішла до вбиральні в глибині крамниці. Страйк став у дверях так, щоб його добре бачили перехожі, і набрав Робін.

— Привіт, — сказала вона. — Воно могло й почекати.

— Все гаразд. Розповідай.

— Хробак-двадцять-вісім — тобто Зої — щойно розповіла, що вчора посварилася з Ясмін Везергед — це Серцелла — у модераторському каналі. Ясмін сказала щось типу «нападав точно не фанат, бо жоден фанат не поранив би Джоша». Зої розсердилася і спитала у Ясмін, чи та хоче сказати, що Еді заслужила на таку смерть. Хай там як, Зої багато всього наговорила мені про Ясмін і серед іншого обмовилася, що Ясмін і Аномія, на її думку, мають якийсь паралельний проект і заробляють на ньому.

— Справді?

— Наскільки я зрозуміла, вранці він так само у модераторському каналі поцікавився в Ясмін, який відсоток отримає. Ясмін не дала публічної відповіді, але Зої гадає, що вони перейшли у приватний канал.

Із вбиральні повернулася вмита Меделін. Вона послала Страйкові бліду усмішку, а тоді почала обходити шафки, перевіряючи замки.

— Дуже цікаво, — сказав Страйк. — Тобто зрештою не тільки Моргаус може знати, хто Аномія насправді.

— Знаю, — погодилася Робін. — І думаю, що можна викликати Ясмін на розмову у той самий спосіб, що й Тіма Ашкрофта.

— Прикинутись журналісткою?

— Саме так. Яка буцімто пише статтю про «Чорнильно-чорне серце». «Ви їх знали практично з самого початку» і все таке.

— Непогана ідея, — визнав Страйк. — Мені вже час іти, але пропоную все детально обговорити завтра.

— Чудово, — сказала Робін. — Завтра поговоримо.

Вона поклала слухавку, а Страйк розвернувся до Меделін, яка вже надягнула пальто.

— Треба викликати таксі, — сказав він, глянувши на її босі ноги.

— Вибач, — знову прошепотіла вона.

— Вибачив, — силувано всміхнувся Страйк.

Поки Меделін дзвонила до служби таксі, Страйк вийшов покурити. Цей вечір приніс цілу хвилю спогадів про життя з Шарлоттою; про крики й кидання речами, про спалахи нерозважливих ревнощів і звинувачення в усіх гріхах, які вона бачила у виконанні власних родичів. Різниця полягала у тому, що Шарлотту він, попри все, кохав. Без кохання така поведінка Страйка взагалі не приваблювала. Надворі дощило, а Страйк курив і мріяв опинитися за багато сотень миль від Бонд-стріт.