Чорнильно-чорне серце. Книга 6

79

Кохання тягнеться лиш до любови,

А жалість не приваблива для нього;

Тобі віддати все я не готова,

І ти мені знов не даєш нічого.

Мері Елізабет Кольридж,

«Нещире побажання до жебрака»

Купивши все потрібне для ночівлі у готелі і перекусивши сендвічами у місцевому кафе, Страйк та Робін вселилися у готель «Марина» о другій годині. Довга будівля з червоної цегли мала численні дахи, двері виходили просто на вулицю, а вздовж стін тягнулися пофарбовані набіло дерев’яні балкони. Від тротуару готель відділяв акуратний низький живопліт; «Марина» дивилася на пляж через дорогу і здавалася доглянутою.

По телефону Страйку сказали, що йому пощастило вихопити дві останні кімнати у вихідні. Коли він побачив готель, то оптимістично подумав, що поговорити з Меделін можна буде на одному з отих балконів з краєвидом на море, і бажано при цьому мати в руці склянку віскі з мінібару.

Цю гірко-солодку мрію було розбито ще на рецепції, де кремезний чолов’яга у костюмі бадьоро повідомив, що їм поталанило зайняти останні дві кімнати на верхньому поверсі, і балконів там немає.

— Ваші номери — тридцять і тридцять два. Сходами нагору, двічі завернути, далі ще проліт, і ще, а там і ваші кімнати.

— Може, є ліфт? — спитав Страйк, беручи ключі й одні віддаючи Робін.

— Є, — відповів чоловік, — але до цих номерів тільки сходи.

Сяйнувши усмішкою, він відвернувся вітати пару за спиною Страйка.

— Просто чудово, — пробурчав Страйк, коли вони піднялися першими вузькими сходами, застеленими килимом в стилі сімдесятих із візерунком у вигляді оранжево-брунатного листя. — Допомоги з багажем теж ніхто не пропонував.

— У нас немає багажу, — заперечила Робін, адже вони і справді мали по невеликому наплічнику.

— Не в цьому річ, — видихнув Страйк, коли дісталися підніжжя наступних сходів. Сухожилля уже втомилося від сходження, кукса знову горіла вогнем.

— Три зірки — це тобі не фешенебельний «Рітц», — нагадала Робін, забувши про неоголошене табу на цю назву. — Але за щось дорожче ми б уже отримали прочухана від бухгалтера.

Страйк промовчав: куксу вже сіпало від важкого підйому, і лячно було, що повернуться вчорашні судоми. Треті сходи привели їх до маленького алькову за поруччям, де було виставлено вітрину з моделями яхт та керамічним посудом. Спітнілого Страйка це не причарувало, а розсердило: якщо у них стільки зайвого місця, чого не поставили ліфт?

Нарешті дісталися останнього майданчика, де сусідило двоє дверей: вочевидь, дві кімнати розташовувалися під двома схилами даху.

— Пропоную помінятися, — сказала Робін, беручи у Страйка ключ від номеру 32 і віддаючи йому ключ до номеру 30.

— Нащо?

— Щоб ти мав морський краєвид. Я ж бачу, що ти згадав Корнволл.

Страйка це зворушило, але дихання забракло, нога боліла, і сил на рясні подяки не було.

— Дяка. Слухай, у мене тут є кілька справ. Як скінчу, постукаю до тебе, і обговоримо плани.

— Гаразд, — відповіла Робін. — Я тим часом зайду у гру.

Відчинивши свій номер, вона опинилася у симпатичній горищній кімнаті з похилою дерев’яною стелею білого кольору і вікном на стоянку за готелем. Тут було двоє ліжок — двоспальне та односпальне — з бездоганно білими узголів’ями. Робін уявила, як бухгалтер агенції, самотній чоловік без почуття гумору питає, чого вони не зекономили і не взяли один номер на двох. Барклей, один-єдиний раз поговоривши з цим чоловіком, відпустив би такий коментар: «Та він, мабуть, і сере скріпками».

Робін розпакувала новий рюкзак (йти до готелю з пакетами було якось незручно) за лічені хвилини. Повісивши у шафу куплену блузку, вона поставила туалетне приладдя у ванній кімнаті, а тоді присіла на ліжко, де лежало троє електронних пристроїв — її власний телефон, тимчасовий телефон (номер якого мав Пез Пірс) та айпад.

Поки заселялися у готель, прийшло повідомлення від мами.

Як ти? Є новини від поліції?

Зауваживши іронію ситуації, адже повідомлення від матері висвітилося просто над фотографією молодого терориста, який цікавився її квартирою, Робін відписала:

У мене все добре! Поліція тримає нас у курсі, каже, є прогрес. Не хвилюйся, я дуже обережна і у мене все гаразд. Привіт таткові. Цілую!

Тоді Робін взяла тимчасовий телефон. Серце упало, коли вона побачила, що Пез Пірс прислав фотографію.

«Тільки не фото прутня», — подумала вона, коли відкривала світлину, але Пез прислав інакшу, навіть протилежну річ: це був малюнок, портрет оголеної брюнетки, яка соромливо прикривала однієї рукою груди, а другою — лобок. Робін не одразу зрозуміла, що це вона — тобто Джессіка. Пез підписав малюнок одним словом:

Схожа?

Малюнок і повідомлення прийшли аж дві години тому. Джессіка Робінс мала насичене життя, тож така пауза видалася Робін цілком доречною. Вона відписала:

Просто викапана! Ти малюєш плечі значно краще за мене.

Відклавши другий телефон, Робін взяла айпад і зайшла у гру. Аномії не було, з модераторів — тільки Серцелла та Чортик1. На подив Робін, Чортик1 негайно відкрив із нею приватний канал:

Чортик1: я подивився на ютубі, як Фердинанд б’є головою

Чортик1: здуріти

Робін розгублено дивилася на повідомлення. Що за Фердинанд? Чортик точно їй пише?

Чортик1: вісімнадцять мільйонів фунтів – це навіть не ціна за такого гравця

«Футбол», — здогадалася Робін, згадавши розповідь Страйка про його цікаву приватну розмову про футбол із Чортиком-Один у ролі Баффілапусі. Закортіло постукати до Страйка в стіну й уточнити, про що була мова, але він казав, що має справи, тож Робін просто взяла телефон і загуглила «Фердинанд 18 млн фунтів».

Поки Робін розбиралася, що Чортик-Один має на увазі Ріо Фердинанда і його знаменитий удар головою під час гри за «Лідс Юнайтед» проти «Депортіво» у 2001-му, за стіною Страйк сидів на двоспальному ліжку в кімнаті, що була дзеркальним відображенням номера Робін. Він не розбирав речей, бо пріоритетом номер один було зняти протез. Замість насолоджуватися морським краєвидом, Страйк спостерігав, як куксу нестримно смикає у холоші штанів.

Побіжний огляд номера виявив відсутність мінібара — Робін права, це таки не «Рітц» — і приязні до готелю у Страйка від цього не побільшало. Може, і шкідливо пити віскі серед білого дня, але тут і бомби вибухають, і молодий терорист із «Розполовиненая» отирається біля квартири Робін, і куксу судомить, і «серйозна розмова» з Меделін гряде... понад сумнів, випити задля заспокоєння нервів за таких умов не завадило б.

Хоч думка про розмову з нею була відразливою, слід, як сказав собі Страйк, розібратися з Меделін якомога скоріше, бо тільки надокучань з боку ображеної подружки йому зараз і бракувало. Він чудово розумів, що повівся негарно, і готовий був вибачитися... але що далі? Відкинувшись на подушки, Страйк уявив майбутнє цих стосунків: це буде всякчас сильніша образа одне на одного. Кукса смикалася, ніби її стрясали електричні імпульси, а Страйк подумав про несумісність його життя з життям Меделін, яка мала б бути очевидною від самого початку. Меделін потребувала чоловіка, який радо усміхатиметься камері поруч із нею; Меделін заслуговувала на чоловіка, який любить її і здатний пробачити скандал, породжений зайвим стресом і зайвим алкоголем. Страйк не міг ні першого, ні другого. Глибоко вдихнувши, він узяв телефон і набрав її.

Меделін відповіла за кілька митей; її голос був такий самий холодний, як і на голосовому повідомленні:

— Привіт.

Зрозумівши, що вона чекає на репліку від нього, Страйк сказав:

— Як ти?

— Паскудно. А ти?

— Бувало краще. Слухай, я хочу вибачитися за вчорашнє. Я дарма збрехав, то був паскудний вчинок. Злякався, що буде скандал, тож вирішив...

— ...зробити все, щоб він таки був.

— Це було ненавмисно, — відповів Страйк, мріючи, щоб ногу перестало так трусити.

— Корме, ти ночував у Робін? Тільки не бреши.

Страйк повернув голову до горизонту, де небесна блакить торкалася лазурі моря.

— Так, ночував.

Запала довга пауза. Страйк мовчав, сподіваючись, що Меделін просто зараз обірве стосунки і йому не доведеться докладати зайвих зусиль.

А потім він почув звук, — тихий, проте цілком упізнаваний: ридання.

— Слухай, — почав Страйк, гадки не маючи, що саме вона має вислухати, але Меделін його перебила:

— Як я взагалі могла на тебе спокуситися? От дурепа! Мені ж казали, мене попереджали...

Страйк не збирався заганяти себе у пастку питанням про те, хто саме казав їй і попереджав її, бо був певен, що знає цю людину — ту, чиє гучне розлучення наразі загрожує його добробуту.

— ...але ти здавався іншим...

— Якщо ти думаєш, що я сплю з Робін, то це не так, — відповів Страйк і потягнувся по електронку, але клятий пристрій розрядився. — Весь час, що ми були разом, я не спав ні з ким, крім тебе.

— Минулий час, — схлипнула Меделін. — Були разом!

— Але мова про те, що було, хіба ні?

— Корме, ти цього хочеш? — спитала Меделін тонким голосом, ледь стримуючи сльози. — Ти справді хочеш бути зі мною?

— Ти класна, — відповів Страйк, внутрішньо здригаючись від необхідності промовляти цю порожню формулу, від якої нікому не легшало, але ніби додавалося утішної впевненості у власній доброті, — і нам було класно разом, але, здається, ми хочемо різного.

Він очікував, що Меделін буде сперечатися, може, навіть накричить на нього. Її поведінка після презентації показала цілковиту готовність на образу відповідати нападом. Натомість вона ще кілька разів схлипнула і поклала слухавку.