Чорнильно-чорне серце. Книга 6

48

Буває часом, що вона мене тривожить,

Примхлива, неуважна та сліпа.

Так пташка без мети на всіх вітрах зліта

Й об дерево своє вдаритись може...

Авґуста Вебстер,

«Мати та донька»

Наступного ранку будильник Страйка продзвенів дуже рано, бо він їхав до Кінґз-Лінн на інтерв’ю з Кеа Нівен. Трохи лякало подвійне випробування для кукси у вигляді протезу та керування машиною, однак повідомлення, яке вночі прислав Раян Мерфі, помітно поліпшило настрій Страйка. Турісаз, відомий також як Джеймі Кеттл, був затриманий у себе вдома в Гемел-Гемпстеді і поїхав до відділку давати покази. Поліція наразі перевіряла його комп’ютер на предмет активності у даркнеті та шукала устаткування для виготовлення вибухових пристроїв у його осель Страйк не наважувався стверджувати, що йому насправді пощастило перечепитися через наплічник тієї фінки, особливо зважаючи на проблеми, які це падіння створило для його власного бізнесу, але принаймні думка, що він недарма стільки годин копирсався у твіттері, допомогла йому поснідати у кращому гуморі, ніж будь-коли за останні багато днів.

Втім, вийшовши з душу, Страйк виявив на телефоні пропущений дзвінок. Він увімкнув голосову пошту, уже сильно підозрюючи, що саме почує.

— Ем... алло? Містер Страйк? Це Сара Нівен. Кеа сьогодні зовсім хвора, тож, боюся, нам доведеться скасувати інтерв’ю... вибачте.

Страйк, одягнутий лише у рушник навколо стегон, трохи постояв, утримуючи рівновагу на одній нозі, а вільною рукою вчепившись за спинку кухонного стільця, і врешті-решт вирішив діяти так, ніби не отримував жодного повідомлення. Дзвінок було перенаправлено з офісного номеру; він міг легко послатися на технічний збій.

На його полегшення, кукса прийняла і шкарпетку, і гелеву подушку, і тиск його тіла на штучну ногу. Підколінне сухожилля нило, але оскільки єдиною альтернативою протезу було поїхати до Кінґз-Лінн на таксі й на милицях, а потім вирушити на зустріч з Меделін із половиною ноги і підколотою холошею, сухожиллю довелося змиритися. Втім, Страйк вирішив прихопити складаний ціпок, який йому колись купила Робін, а тоді обережно спустився сходами — одразу в костюмі, щоб не довелося повертатися на Денмарк-стріт і перевдягатися перед вечірньою зустріччю з Меделін.

Страйк саме їхав околицями Кембриджа по трасі А14, коли йому подзвонила Робін.

— Добра новина. Себ Монтґомері точно не Аномія.

— Слава сраці, — з жаром відповів Страйк. — Вже давно треба було когось викреслити. Звідки ти це знаєш?

— Аномія п’ять хвилин тому зайшов до гри і знову підбурює гравців іти на Комікон, а Себ тимчасом саме вийшов випити кави перед роботою. Я весь час за ним стежила — ні мобільного, ні айпада, нема на чому набирати.

— Чудова робота, Еллакотт, — сказав Страйк. — Інша новина така: мати Кеа Нівен заявила, що її донька погано почувається і не зможе поговорити зі мною.

— От трясця! — сказала Робін. — А ти що?

— А я все одно їду, — відповів Страйк. — Хрін їм. Зроблю вигляд, що не отримав повідомлення.

Протягом короткої паузи Страйк обігнав «опель мокка», який ледь повз.

— Думаєш, що варто отак... — почала Робін.

— Ну, вона твоя улюблена кандидатка в Аномії, — відповів Страйк.

Після подій минулого тижня він дещо дражливо сприймав натяки на нерозсудливість своїх вчинків.

— Мабуть, ти правий, — визнала Робін. — Вона могла б так скасовувати зустрічі вічно.

— Ти отримала мій лист про Джеймі Кеттла? — спитав Страйк. Про те, як він встановив особу Турісаза, Страйк написав Робін одразу по розмові з Мерфі.

— Так, — відповіла Робін, — це просто фантастика. Мабуть, довго шукав.

— Прочісував твіттер двадцять три години, — похвалився Страйк. — Мерфі, до речі, задоволений. А ти де?

— Прямую на Гарлі-стріт. За словами Мідж, Ґус Апкотт туди їде на метро. Я прийму у неї Ґуса, а вона піде змінити Барклея на Престоні Пірсі. Думаю, нам треба...

— Частіше міняти об’єкти, так, — погодився Страйк, сподіваючись, що це не прихована критика його рішення багато годин присвятити Воллі Кард’ю, через яке його запам’ятав Турісаз. — Я тобі напишу, щойно побачу Кеа.

Новина про Монтґомері так його підбадьорила, що Страйка не засмутила ні поява першого вітряка, ні зміна пейзажу (навколо потягнулися навсібіч заболочені рівнини). Він ніколи з власної волі не їздив до Норфолку і мав певні упередження щодо цього графства в цілому, бо чи не найгіршим із всіх місць, куди завозила сина й доньку Страйкова мати, кочівниця у вічному пошуку нових вражень, була комуна у Норфолку. Страйк сподівався, що того гадючника вже немає.

У Кінґз-Лінн він в’їхав невдовзі по одинадцятій годині. Навігатор провів його кількома нічим не цікавими вулицями і вивів на бетонну набережну річки Ґрейт-Уз, яка котила досить-таки каламутні води повз оселю Нівенів. Страйк запаркував машину, написав Робін, що збирається постукати у двері Кеа, а тоді вийшов із машини зі своєю текою роздруківок. Уже зачиняючи дверцята машини, Страйк все ж прихопив ціпок, хоч наразі не відчував у ньому потреби, а тоді пройшов набережною Саут-Квей до дверей Нівенів і подзвонив.

Зсередини почувся пронизливий жіночий голос; слів Страйк не розібрав. Приблизно за хвилину двері відчинилися.

Перед ним постала середнього віку і дещо богемного вигляду жінка з нечесаним сивим волоссям, — вочевидь, мати Кеа. Побачивши детектива, жінка збентежилася.

— Ох, а ви...

— Корморан Страйк, — відповів детектив. — Приїхав на зустріч із Кеа. Коли було названо його ім’я, пронизливий голос, який Страйк уже чув, знову заверещав.

— Ні! Ти ж обіцяла його зупинити!

— Кеа, — покликала мати, розвертаючись, але у відповідь почулися швидкі кроки і ляснули двері. — О ні, — зітхнула Сара Нівен, а тоді сердито звернулася до Страйка: — Я ж сказала вам не приїжджати! Залишила повідомлення!

— Справді? — спитав Страйк, важко спираючись на ціпок і вдаючи збентежену недовіру. — А номер був правильний? Наш офісний автовідповідач зазвичай не підводить.

— Я цілковито певна, що...

Ляснули ще одні, масивніші двері. Страйк вирішив, що це Кеа втекла через чорний хід. З будинку почав горлати якийсь на диво металічний голос:

— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа! Не треба...

— Я їхав від самого Лондона, — насупився Страйк, навалюючись на свій ціпок. — Можна мені скористатися вбиральнею?

— Я... ну... — Мати Кеа завагалася, а тоді без охоти сказала: — Якщо так, гаразд.

Вона позадкувала, впускаючи Страйка, і показала на зачинені двері у коридорі, а сама зникла за його дальнім вигином (вочевидь, там розміщувався чорний вхід), кличучи: — Кеа? Кеа!

Страйк спинився на придверному килимку і роззирнувся. Крізь прочинені двері справа він побачив вітальню, що пістрявіла розмаїттям квітчастих ситців. З великої клітки на нього дивилася пара папужок нерозлучників. Також Страйк побачив ноутбук, покладений на продавлений диван.

Страйк швидко зайшов до вітальні і торкнувся тачпаду ноутбука. Той був теплий. Кеа дивилася сукні на сайті prettylittlething.com. Страйк розгорнув її історію, швидко сфотографував на мобільний список сайтів, які вона переглядала останніми, а тоді найшвидше покинув кімнату і зайшов у двері, на які показала йому Сара.

У тісній вбираленьці були тільки унітаз та раковина, не сказати, що дуже чисті. Біля унітаза лежав стос преси: журнал «Нью стейтсмен» і якесь місцеве видання. На стіни було криво повішено кілька картинок з екзотичними птахами у старечих плямах. Дивний металічний голос з глибин будинку так само заклинав:

— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа!

Страйк вийшов із вбиральні і саме почув крик Сари:

— Припини!

Металічний голос у відповідь завів:

— Припини! Припини! Припини!

Страйк пішов на голоси. Сара Нівен стояла посеред кухні стривожена й сердита, за її спиною громадився у раковині брудний посуд. Її мішкувата сукня ядучо-зеленої барви і з набивним візерунком цілком пасувала до подушок у вітальні. На чорних колготах була дірка, крізь яку норовив визирнути великий палець.

— Припини!

На жердині в кутку кухні сидів великий білий какаду, який зміряв Страйка неприємно розумним поглядом. Вигукнувши «Припини!», він почав длубати власну лапу.

— Тримайтесь від нього подалі, — попередила Сара. — Він не любить чоловіків.

Страйк слухняно зупинився.

Крізь вікно над раковиною він побачив, що половину заднього двору заповнювали вольєри, в яких пурхали чи сиділи на жердинах різнокольорові птахи. У кухні відгонило затхлістю з виразним овочевим відтінком.

— Кеа пішла, — тоном обвинувачення повідомила Страйкові Сара. — Вийшла через задню хвіртку.

— А, — відповів на це Страйк, спираючись на ціпок. — Шкода... Гадаю, ви в курсі справи, місіс Нівен?

— Так, ви казали по телефону про цю особу, Аномалію чи як її, — кивнула Сара. — Кеа каже, що Джош думає на неї, але це просто курці на сміх.

— Мабуть, Кеа неправильно мене зрозуміла, — сказав Страйк. — Я тільки розповів, що існує теорія, ніби Аномія — це вона, але ніколи не казав, що Джош теж такої думки. Джош просто хоче, щоб я поговорив із Кеа, бо знає, що вона приватно спілкувалася з Аномією.

— Слухайте, — з жаром почала Сара. — Кеа вже говорила з поліцією. Хтось зв’язався з ними — курці на сміх! — і заявив, що Кеа багато років переслідувала ту дівчину, ту Еллі Лед-якось-там, тож її допитали. Лише через те, що вона писала у соцмережах, уявляєте? Хіба це переслідування — скаржитися, що тебе обікрали? А Джош, до речі, повівся з Кеа просто мерзенно, і це справило катастрофічний вплив на її ментальне здоров’я, аж їй довелося кинути навчання...

— Так, я знаю, що Кеа хворіє, — кивнув Страйк. — Ви не проти, якщо я сяду?

Він смикнув праву холошу штанів, показуючи металевий стрижень протеза. Як він і сподівався, Сару це шокувало і присоромило.

— Ох, вибачте, я не знала...

Страйк, єдиною метою якого було завадити Сарі прогнати його з будинку, опустився на дерев’яний стілець. Стіл був засипаний хлібними крихтами. Сара тимчасом автоматично сіла на стілець навпроти і розсіяно змахнула частину крихт на підлогу. Акуратистові Страйку такий спосіб життя був не до смаку.

— Їй вже стало краще, а тоді сталося це, — сказала Сара; як зрозумів Страйк, «цим» вона називала напад на Еді та Джоша. — Весь цей стрес... я подала скаргу у поліцію. Вони не повинні були допитувати її наодинці. Я мала бути поруч. Боже, та Кеа хронічно хвора людина! Вона не винна, що він їй дзвонив... А потім поліція таке їй влаштувала, почали перевіряти її переміщення...

— Перепрошую, хто саме дзвонив Кеа? — уточнив Страйк.

— Джош, — відповіла Сара, глянувши на нього з відчаєм та недовірою. — Я думала, ви знали. Він дзвонив їй напередодні нападу.

— А, тепер розумію.

— Але він не казав їй, що збирається на цвинтар. Кеа про це нічого не знала. Він і не міг цього сказати, він про ту Еллі Ледбелл при Кеа навіть не згадував. Але поліція змусила її пригадати всі свої переміщення, і звісно ж, після такого у неї стався рецидив.

— Так, Кеа згадувала, що прикута до ліжка, — кивнув Страйк.

Виникла нова пауза, протягом якої той факт, що Кеа щойно вибігла з будинку, прокотився приміщенням, ніби відлуння.

— Іноді їй краще, іноді гірше, — така природа її захворювання, — сказала Сара, захищаючись. — Від державних лікарів користі нуль. «Аналіз крові в нормі». «Рекомендуємо психотерапію». Рекомендують вони, бачте! — розлютилася Сара. — Як це може бути психіатричною проблемою, коли людина буквально не може встати з ліжка від болю і виснаження? От і доводиться самим все шукати в інтернеті, ставити діагнози замість лікарів. Я заплатила за купу аналізів у приватних клініках, але після такого стресу... — Сара дико змахнула руками, — після такого катастрофічного стресу вона жахливо...

Какаду вихором білого пір’я зірвався з жердини — Страйк аж підскочив — і шугнув у коридор.

— Йому можна отак літати по будинку?

— Тільки першим поверхом, — відповіла Сара. — На сходах є двері.

Тепер невидимий, какаду знову заходився кричати: «Не треба, Кеа! Не треба, Кеа!», а пара нерозлучників у клітці защебетали у відповідь.

— Джош Блей паралізований, — знову почав Страйк. — Ніж пройшов крізь шию. Він тільки недавно знову почав говорити.

Сара ніби зменшилася під безформною сукнею.

— Він просто хоче зупинити цього інтернетного троля, щоб він не погіршував ситуацію і не нападав на рідних Еді. Відколи вона померла, Аномія почав переслідувати її дядька і...

— Кеа ніколи б!..

— Джош не думає, що Аномія — це Кеа, — запевнив Страйк. — Як я вже казав, він попросив поговорити з нею, бо вона мала з Аномією прямий контакт. Що завгодно, найменша дрібниця може допомогти нам встановити особу власника цього акаунту і заспокоїти Джоша.

— Не треба, Кеа! Не треба, Кеа! — гукнув какаду з дальньої кімнати.

— О Боже, — промовила Сара Нівен з очима, повними сліз, а Страйку згадалася інша жінка й мати середнього віку, яка так само розплакалася, почувши ім’я Джоша Блея, але причини, звісно, були зовсім інші. Сара підвелася, кинулася до кухонного столу і схопила серветку та інгалятор, який лежав біля чайника.

— Астма, — хрипко пояснила вона Страйку, скористалася пристроєм, а тоді висякалася і знову сіла. — Оця теорія, ніби Кеа — та Аномалія, це хто таке каже?

— Чутки в інтернеті живуть своїм життям, — майже не збрехав Страйк. — Іноді важко встановити, хто пустив чутку.

— Кеа б ніколи, ніколи... — знову почала Сара, аж тут невидимий какаду, припинивши вмовляти Кеа, раптом почав так переконливо зображати дзвінок мобільного телефона, що Страйк потягнувся до кишені.

— Ой, — схаменувся він, зрозумівши, звідки звук. — Вибачте, що ви казали?

— Послухайте, ви просто не розумієте, — задихано промовила Сара. — Кеа таке пережила. Її батько помер, коли вона мала вісімнадцять років, а Кеа була татова донька, вона його буквально обожнювала. Інфаркт, — просто взяв і упав у їдальні на роботі. За пів року вона поїхала вчитися і зустріла Джоша. Джош зрадив їй, а тоді покинув. А тоді з’явився той клятий мультфільм, і Кеа зрозуміла, що Джош розказав тій Ледбелисі все, що придумала Кеа... Джош Блей зруйнував життя моєї доньки, це правда, а тепер присилає вас і просить про послугу...

— Гаразд, місіс Нівен, — сказав Страйк, підводячись із навмисним зусиллям, — ви чітко окреслили свою позицію, але ви маєте розуміти, що наша мета — допомогти Кеа очистити своє ім’я. Обвинувачення в інтернеті, навіть цілковито безпідставні, просочуються у реальне життя і впливають на долі людей, іноді навіть за багато років. Але якщо Кеа некомфортно допомагати слідству, мені більше немає чого сказати. Я піду. Дякую, що дозволили скористатися вбиральнею.

Страйк уже підійшов до дверей кухні, коли Сара гукнула його:

— Ні... почекайте!

Страйк озирнувся. Сара, здавалося, розривалася між сльозами та гнівом.

— Гаразд, я їй подзвоню. Спробую вмовити повернутися. Прошу, не відчиняйте двері чи вікна, поки я надворі.

Страйк вирішив, що причина такого незвичного прохання — какаду, що літав будинком. Сара взяла мобільний телефон з кухонного столу і вийшла у двір, причинивши по собі двері.

Краєм ока Страйк бачив, як вона натискає номер доньки. За кілька секунд почалася розмова. Сара, очевидно, не думала, що її буде чути зсередини будинку, але віконницю покривило, і до Страйка долітало кожне слово.

— Рибонько? — боязко промовила вона. — Ні, він ще тут... Мені довелося, він попросився в туалет...

Виникла довга пауза — вочевидь, мати слухала монолог Кеа. Сара почала ходити туди-сюди перед вольєрами. Вираз обличчя в неї став переляканий.

— Я знаю... Так, так, я це знаю...

Страйк помітив на підлозі біля холодильника пташиний послід.

— Ні, але... Ні, він каже, що Джош не... Вони просто хочуть знати, що ти... Ні, але... Не треба, Кеа, послухай...

Судячи з усього, Сарі довелося слухати новий монолог. Врешті-решт вона сказала:

— Рибонько, я знаю, звісно, але якщо ти відмовишся, вони можуть подумати, що... Кеа, це нечесно... Так, але хіба не краще з цим покінчити?.. Так... Він приніс якусь теку... Я не знаю... Кеа, не треба!.. Кеа, як ти можеш таке казати? Звісно, вірю... Але якщо піде така чутка...

Страйк почув шурхіт крил. Великий білий какаду сів на вершечок кухонний дверей і звідти дивився на Страйка з якимсь злостивим блиском в очицях-ґудзиках.

— Гаразд... Так, я йому скажу. Так... Я обов’язково йому поясню... Добре, рибонько... Не треба, Кеа, прошу тебе... Так... Добре... Бувай, риб...

Вочевидь, Кеа кинула слухавку.

Сара трохи привідчинила задні двері і прослизнула всередину, а тоді швидко зачинила, поглядаючи на какаду. Її дихання було трохи хрипким.

— Вона зустрінеться з вами у «Дівочій голові». Зможе там побути не довше двадцяти хвилин; їй дуже погано.

Сара глибоко затягнулася інгалятором.

— До «Дівочої голови» можна дістатися звідси пішки? — спитав Страйк.

— Краще машиною, тут буквально кілька хвилин. Це на Т’юсдей-Маркет-сквері, ви точно не пропустите.

— Чудово. Дуже вам дякую, місіс Нівен.

Страйк узяв свою теку зі скриншотами і розвернувся виходити до коридору, коли какаду з пронизливим зойком кинувся на нього. Страйк побачив спалах білого пір’я і спробував захиститися текою, але було пізно: гострющий дзьоб різонув його скроню.

— Не бийте його! — закричала Сара, побачивши, що Страйк хоче відігнати птаха, який націлився вчепитися йому в волосся, текою. Страйк замружився, щоб какаду не видовбав йому око, і навпомацки рушив у бік виходу.

— Не відчиняйте! — гукнула Сара, бо какаду кинувся переслідувати Страйка, але той не хотів грати роль тренувального опудала для птаха і вже взявся за клямку дверей. Може, какаду нарешті злякався теки, якою відмахувався від нього Страйк, а може, зреагував на крики Сари, але пір’яний вихор з кігтями та дзьобом нарешті зник. Страйк відчинив двері і ступив надвір; по щоці йому цівкою збігала кров.