Чорнильно-чорне серце. Книга 6

36

А на щиті його — криваве серце...

Мері Тай,

«Психея»

Страйк, який сидів за столиком для двох обличчям до входу, одразу впізнав Філіпа Ормонда, хоч той був зовсім не схожий на вчителя географії чи людину, якій цікаво вчитися малювати. Зважаючи на манеру тримати себе і на загальну ретельну відпрасованість, Страйк навіть запідозрив у ньому колишнього військового.

Нижчий на зріст, ніж Страйк, Ормонд виглядав як завсідник тренажерної зали. Він мав широко розставлені блакитні очі, світло-каштанове волосся, коротко й акуратно підстрижене, і гостре підборіддя, поросле ретельно підголеною щетиною. Якби не чорна валізка в руках, Ормонд у своєму темному костюмі з темно-синьою краваткою виглядав би гостем на похороні. Він затримався на вході, роззираючись із дещо войовничим виглядом.

Перехопивши погляд детектива, Ормонд рушив до його столу.

— Корморан Страйк?

— Це я, — підтвердив Страйк, підводячись для рукостискання; кукса сердито запротестувала, не бажаючи так скоро знову тримати його вагу.

— Філіп.

Виявилося, що Ормонд належить до когорти чоловіків, що бояться бути запідозреними у слабкості і тому тиснуть руку так, щоб іншій стороні стало боляче.

— Я візьму випити, — повідомив Ормонд і рушив у бік бару. Він повернувся з половиною пінти лагеру і сів навпроти Страйка, дещо підозріливо поглядаючи на нього.

— Як я й казав по телефону... — почав Страйк.

— Ви хочете встановити особу Аномії. Так.

— Ви не проти, якщо я записуватиму?

— Абсолютно ні, — відповів Ормонд, але видно було, що він цьому не радий.

— Що з рукою? — спитав Страйк, помітивши, що в Ормонда забинтовані два пальці.

— Облив фтористоводневою кислотою, — відповів Ормонд, а коли Страйк не зрозумів, пояснив: — Займався травленням сталі в Норт-Ґров. Більше ніколи. В рану потрапила інфекція, вже два курси антибіотиків пропив.

— Неприємна історія.

— Не найгірше, що трапилося зі мною останнім часом, — трохи агресивно озвався Ормонд.

— Так, звісно ж... — погодився Страйк. — Співчуваю вашій утраті.

— Дякую, — трохи пом’якшився Ормонд. — Мені... непросто ведеться.

— Можу собі уявити, — кивнув Страйк. — Ви не проти відповісти на кілька питань про Норт-Ґров?

— Вперед.

— Коли ви почали там займатися?

— У 2011-му, — відповів Ормонд.

— Ви багато малюєте, чи...

— Не дуже. Я більше пишу.

— Справді? — спитав Страйк. — Уже видавалися?

— Ще ні. Так, опрацьовую кілька ідей. У нас це, знаєте, було спільне з Еді: історії.

Страйк, якому важко було уявити Філіпа Ормонда у ролі письменника, кивнув. Учитель був симпатичний, але те, що Еді обрала його собі за бойфренда, Страйка дещо здивувало. Втім, привабливість Ормонда могла полягати якраз у тому, що він був повною протилежністю її розтелепи-колишнього, який курив траву і підпалював фіранки.

— Та ні, у Норт-Ґров я пішов, коли розлучився з дружиною, — ні сіло ні впало пояснив Ормонд. — Хотів чимсь зайняти вечори. Записався на курс малювання... подумав, може, знайду собі дівчину у такий старомодний спосіб, розумієте? — додав він із присоромлсно-млявою усмішкою. — Дружину зустрів на сайті знайомств. А дівчата зі спортзалу... у них зазвичай отут малувато, — сказав він, постукавши пальцем по скроні.

— Тож коли ви познайомилися з Еді...

— Вона ще зустрічалася з Блеєем, правильно. Я зацікавився їхнім мультфільмом, бо про нього говорили у Норт-Ґров, і в результаті запросив їх із Блеєм до школи — розказати моєму сьомому класу про анімацію і комп’ютерну графіку. Дітям дуже сподобалося, — додав Ормонд, хоч не схоже було, що сам він у захваті.

— Ви ж викладаєте географію, правильно?

— Інформатику, — насупився Ормонд. — Хто вам сказав про географію?

— Здається, агент Еді, — відповів Страйк і зробив позначку у записнику.

— Наплутав щось. Коли ви вперше почули про Аномію?

— Він твітнув фотографію квартири Еді. Я написав їй і спитав, як вона. Мав її номер, відколи вона приходила до учнів у школу. Ми трохи писали одне одному, потім пішли на пиво. Вона на той час уже розійшлася з Блеєм. Виявилося, що в нас багато спільного. Письменництво, — повторив Ормонд.

— Історії. Добряче посміялися, згадуючи Норт-Ґров. Там є такі персонажі... Один малий — просто готовий кандидат для Джеремі Кайла [5].

— Це ви про Брама де Йонґа, так? — спитав Страйк, зауваживши, що Ормонд використав поліційний сленґ.

— Еге ж, про нього, — кивнув Ормонд. — Якось я виходив із Норт-Ґров і дістав у потилицю здоровенною каменюкою. Той малий заліз на дах і кидався брукняками у перехожих. Я б його власними руками... Було розсічення, — додав Ормонд, показуючи на потилицю. — Шрам досі не зійшов. Еді мені теж розповіла про штуки, які Брам виробляв, поки вона там жила. Одного разу підкинув їй у ліжко дохлого птаха. А батькам на це... Вони його не контролюють, — сказав Ормонд, і Страйк відзначив, як роздулися при цьому його ніздрі. — Абсолютно.

— Ви розмовляли про Аномію, коли вперше ходили випити разом?

— О, так, вона мені все про нього розповіла. Еді думала на когось знайомого, бо він забагато знав про неї. Перелічила мені всіх, кого підозрювала. Як на мене, то мала бути... як там її? Блеєва колишня.

— Кеа Нівен?

— Так, але Еді сказала, що виключила її.

— Яким чином?

— Еді сказала, що якось сиділа в анімаційній студії і побачила її на вулиці

— вешталася під вікнами, мабуть, на Джоша чигала. В Еді саме була ввімкнена гра Аномїї на ноуті, і вона туди зазирнула. Аномія був на місці, ходив там, розмовляв, але у Нівен в руках не було ні телефона, ні айпада, нічого.

— Дякую, це дуже корисна інформація, — сказав Страйк і зробив позначку у нотатнику, а тоді знову підняв очі. — Тобто Кеа бувала біля студії?

— Так. Еді казала, що вона неодноразово приходила туди, де вони з Джошем сиділи — в бари, паби — і витріщалася на них. У мене теж була така колишня. Психопатка.

— Коли саме Еді виключила Кеа, не пригадаєте?

— Раніше, ніж ми вперше пішли на побачення, — мабуть, десь влітку 2013-го.

Зробивши ще ковток пива, Ормонд сказав:

— Я досі вважаю, що Нівен треба було стулити пельку. Верзла казна-що про буцімто плагіат... Але Еді боялася, що це тільки погіршить ситуацію. Точніше, так сказав її агент, — додав учитель інформатики, пирхнувши. — Йомен завжди радив їй одне — бездіяльність. Не мій стиль.

— А ви особисто спілкувалися з Кеа?

— На щастя для неї, ні, — відповів Ормонд і знову ворухнув ніздрями. — Вона не краща за Аномію — нападала на Еді, а Блея не чіпала. Він в очах фандома був просто святий, з чого видно необізнаність спільноти.

— Що ви маєте на увазі?

— Дев’яносто відсотків роботи виконувала Еді, а Блей просто валявся накурений. Під кінець він її вже просто дістав. І скажу вона 6 просто сказилася, якби знала, що він поклав їй у труну того клятого листа. Після всього, що він їй влаштовував в ті останні два тижні.

— Еді ще когось викреслювала з підозрюваних, не знаєте? Ормонд похитав головою.

— Нам відомо, що вона зрештою запідозрила Себа Монтґомері.

Можливо, був іще хтось?

— А, тобто про Монтґомері вам відомо? — перепитав Ормонд дещо підозріливо. — Так, це був її кандидат номер один... — І знову Страйк зауважив зворот з лексикону поліції, — але до цього вона думала ще на Воллі Кард ю, бо той трохи нападав на неї в інтернеті, коли в нього забрали роль Дрека. Але Еді вирішила, що анонімність не для Кард ю. Він той ще хвалько, розумієте. Плюс вона вважала, що ні писати код, ні робити анімацію на рівні гри Кард ю не здатен.

— А як щодо Тіма Ашкрофта? Хробака?

— Цей? Хитродупий тип, — презирливо відповів Ормонд. — Він думав, що як добренько підлизатися до Еді, вона дасть йому роль у фільмі. Я їй казав, щоб не спілкувалася з ним. Ну тобто не в сенсі взяв і наказав, — виправився Ормонд. — Просто не подобалося, що нею користуються. Вона ходила з ним на каву, а він все чекав на роль.

— Вона ніколи не вважала, що Ашкрофт може бути Аномією?

— Нє. Він просто тюхтій. Лівачок манірний. Ви точно знаєте цей типаж.

— Отже, наскільки вам відомо, Монтґомері — єдиний вірогідний кандидат?

— Так. Еді вирішила, що то він, коли Аномія написав у твіттері, що Еді списала персонажа з якоїсь сусідки. Повна прутня.

— Еді не списувала Паперовобілу з тієї дівчини? Ормонд зробив ковток пива, а тоді відповів:

— Вона могла взяти якісь її риси, але це не робить персонажа і ту дівчину однією людиною. Це все дурня, що кожен персонаж має... ну, знаєте, реальний прототип. Натхнення може прийти з будь-якого джерела, додав Ормонд і трохи почервонів. — Не можна сказати, що оцей персонаж — це оця людина.

Це враження. Образ, відбитий у лінзі творця. — Він зробив ще один ковток пива. — Принаймні я дійшов такого висновку, — закінчив він, опускаючи келих на стіл. — Займаючись письменництвом.

Страйк не міг знати, власні то думки учителя інформатики на тему натхнення та створення персонажів чи ні, але складалося враження, що Ормонд старанно повторює чужі слова.

— Еді багато розповідала вам про свою роботу?

— Весь час про неї говорила, — зненацька оживився Ормонд. — Власне, вона ділилася зі мною практично всім творчим процесом. Так, ми детально обговорювали персонажів і, знаєте, я пропонував ідеї.

— Тобто ви співпрацювали? — спитав Страйк, ретельно зображаючи зацікавленість.

— Так, гадаю, можна це так назвати. — Він втупив погляд у Страйка, не моргаючи. — Власне, Еді казала, що мене слід згадати у титрах, коли вийде фільм. Казала, я підкинув їй кілька класних ідей.

— Цікаво, — мовив Страйк, — що вона шукала нових співавторів, не обмежуючись собою та Блеєм.

— Не співавторів. Множина недоречна. Йшлося тільки про мене, — твердо відказав Ормонд.

— У «Маверику», мабуть, радіють, що ви можете поділитися думками Еді про фільм?

Виникла коротка пауза, а тоді Ормонд сказав:

— Це було б логічно, але ніхто так і не відповів на мій лист.

— Недалекоглядний вчинок. У вас, мабуть, все записано?

— Ми нічого не записували. Тільки обговорювали. Все тут, — додав Ормонд і знову постукав по скроні. — А оскільки в курсі тільки я, то вони б мали...

Він роздратовано знизав плечима.

— Неприємна ситуація, — мовив Страйк.

— Дуже. І ще вліз той її клятий дядько, який відкупився від Еді парою сотень фунтів, коли вона буквально спала на вулиці... спадкоємець, бачте. Але Еді не лишила заповіту, тож маємо, що маємо, — сказав Ормонд з помітною образою у голосі.

— Наступний момент доволі дражливий, — сказав Страйк. — У 2014-му Еді намагалася вкоротити собі віку. Аномія дізнався про це, знав навіть, до якого шпиталю її повезли, і все це дуже швидко.

— Так, пам’ятаю, — похмуро відповів Ормонд.

— Мені цікаво дізнатися, хто міг бути у курсі.

— Нічим не допоможу. Я дізнався одним з останніх, — сказав Ормонд.

— Справді?

— Так. Вона, звісно, намагалася мені подзвонити, — швидко додав учитель інформатики, і Страйк засумнівався, чи це правда, — але я був у пабі і не почув дзвінка. Сиділи там з колегами. Тож вона набрала Блея. Той зрозумів, що діється, і подзвонив у поліцію. Довелося ламати двері.

Сплив спогад про п’яний голос Шарлотти в динаміку мобільного, коли вона дзвонила з Саймондс-Гаусу. Страйк прогнав його.

— Вона прийняла велику дозу ліків, коли цілий вечір сиділа сама в квартирі, пила і читала твіттер, де їй радили вкоротити собі віку, — розповів Ормонд. — Ми тоді ще не жили разом. Звісно, я винуватив себе, коли дізнався. Їй не можна було жити самій. Не в тодішньому стані. Після того передозування вона переїхала до мене, і все змінилося. Еді стала значно краще. Значно.

— Ви живете десь поблизу?

— Ні, у Фінчлі. На Баллардз-Лейн.

— Вам не відомо, чи Блей був сам, коли дізнався про передозування? — спитав Страйк.

— Гадки не маю, — відповів Ормонд, — але мені повідомляти він не поспішав. Коли він нарешті подзвонив, я подумав — ну точно ЛС...

— Маю спитати, — не витримав Страйк. — Ви служили у поліції? Ормонд спершу здивувався, а тоді вперше за розмову всміхнувся.

— Досі помітно? Так, служив. Колишня дружина вмовила звільнитися. Пішов вчителювати, а тоді і шлюб пішов під три чорти.

— Вибачте, що перервав. Продовжуйте. Отже, дзвінок Блея ви сприйняли за лайно собаче...

— Так. Голос був обкурений. Власне, це для Блея норма; тут, мабуть, дунув, щоб насмілитися мене набрати. Я хвилини зо дві не міг второпати, що він верзе.

— З вами хтось був поруч у той момент?

— Так, був. Дід, що живе по сусідству. Дев’яносто з гаком років. Я йому, буває, допомагаю з покупками, — скромно втупив очі в стільницю Ормонд. — До лікаря підвожу, коли треба. Приємний старигань.

— Але кепський кандидат в Аномії, — кивнув Страйк і зробив позначку у записнику.

— Справді, такий собі, — погодився Ормонд. — Нє, Аномія міг так швидко довідатися про Еді тільки одним способом — бо Блей знову розпатякався. Він мав кілька годин, щоб розтрубити новину по всіх друзях, поки нарешті додумався подзвонити мені — всього-на-всього, прости Боже, її хлопцеві.

Страйк і це відзначив у записнику, тоді знов підняв очі на Ормонда.

— Еді вважала, що Аномія становить для неї фізичну загрозу? Не боялася, що ця людина може колись на неї напасти?

— Нє, не схоже було, — відповів Ормонд.

— Навіть після того, як Аномія оприлюднив її адресу в інтернеті?

— Це не Аномія зробив.

— Я гадав...

— Він виставив фото її квартири, але коментар з пропозицією писати в директ, якщо треба точну адресу, залишив інший тип.

— Ви знаєте, хто конкретно це був?

— Не уявляю. Купа народу щось проти неї мала.

— Як гадає, Аномія міг її вбити? — спитав Страйк, уважно дивлячись на Ормонда.

— Не знаю, — відповів учитель інформатики. Здавалося, питання зачепило його. — Звідки б? Я не маю жодних підстав вважати, що це він. Власне, не маю підстав думати бодай на когось.

Страйк поклопотався про те, щоб записати відповідь Ормонда дослівно, а тоді почав:

— А те досьє, яке буцімто мав Блей, з буцімто доказами того, що Еді і є Аномія...

— То гівно собаче, — загарчав Ормонд. — Еді сама себе переслідувала три, чотири роки, доводячи до самогубства? Та пішли ви.

— Наскільки я розумію, Ясмін Везергед ви не застали? — уточнив Страйк.

— Не застав, — підтвердив Ормонд. — А що?

— Саме вона принесла Блею це досьє з гаданими доказами.

— А, зрозуміло. Ні, її звільнили раніше, ніж ми з Еді зійшлися. Ормонд ковтнув ще пива.

— Як на мене, то був трохи перебір — вигнати дівчину, бо вона грала у гру. Не те щоб... мабуть, у Еді почалася параноя. Стало здаватися, що всі навколо передають Аномії інформацію.

Страйк, який, зважаючи на безкомпромісне ставлення Ормонда до оточення Еді, не чекав такої поблажливості до Ясмін, спитав:

— Вам не здається, що то дивний вчинок для асистентки — зареєструватися у грі Аномії? Чи продовжувати грати у неї, зважаючи на те, як Аномія докучав Еді?

— Ну, якщо так на це дивитися... Мабуть, що так, — відповів Ормонд, своїм тоном показуючи, що ця тема його мало цікавить.

— Я чув, що ви з Еді встигли заручитися.

— А, ви в курсі? — здавалося, Ормондові приємно це чути. — Так, я зробив їй пропозицію за два дні до... до того, як це сталося. У вихідні збиралися купити каблучку на честь заручин.

— Це дуже сумно, — мовив Страйк і, зробивши належну паузу, спитав: — Повернімося до досьє: отже, Блей подзвонив Еді і заявив, що вона і є Аномія, правильно?

— Саме так, — кивнув Ормонд, і його обличчя посуворішало.

— Еді говорила про це з вами?

— Звісно.

— І що ви порадили? Зустрітися з Блеєм і поговорити? Чи щось інше?

— Я їй сказав, — твердо відказав Ормонд, — слати його к бісовій мамі. Він дзвонив і дзвонив, а вона клала слухавку. І правильно робила. Якщо чоловік докурився до того, що вірить в подібну прутню, хай гуляє.

— Але потім, — провадив Страйк, — Еді передумала і вирішила зустрітися?

— Так. Щоб особисто сказати все, що вона про нього думає.

— Хто кому подзвонив?

— Він — їй, — відповів Ормонд. — Як я вже казав, Джош їй надзвонював.

— Зрозуміло, — кивнув Страйк.

— І врешті-решт Еді вирішила, що настав час розібратися.

— Вона казала вам про своє рішення?

— Ну звісно, — нетерпляче відказав Ормонд.

— Ви знали, що вони планують зустрітися саме в той час?

— Так.

— А де саме вони зустрінуться, знали?

— Ні, — відповів Ормонд. — Думав, що в кафе чи ще десь.

— А коли Еді не повернулася додому, що ви...

— Я, звісно ж, почав непокоїтися. В той день сидів у школі після уроків із проблемними учнями. Потім зрозумів, що дивився, як чортова Софі Вебстер робить прописи, коли сталося... сталося це. Я повертався додому, очікуючи, що Еді вже буде там. Її не було. Я став чекати. На одинадцяту годину вечора вже почав нервувати. Десь за чверть до опівночі подзвонив у поліцію.

— Ви пробували додзвонитися до Еді?

— Кілька разів, але вона не брала слухавки. Поліція попросила мене зачекати, і я, природно, зрозумів, що щось сталося. Я ж сам колишній коп, знаю систему. Мене попросили описати Еді. Я описав. Мені сказати, що до мене приїдуть працівники поліції.

Вони приїхали і повідомили, що на Гайґейтському цвинтарі знайдено тіло, схоже за описом на мою наречену... Я пішов на упізнання.

— Мені дуже шкода, — сказав Страйк. — Це, мабуть, було жахливо.

— Так, — не без агресії відповів Ормонд. — Було.

Страйк проглянув свої нотатки. Про Аномію він дізнався дуже небагато. Зате було відчуття, що тепер він має чимало відомостей про Філіпа Ормонда.

— Що ж... якщо ви не маєте більше думок чи інформації щодо особи Аномії...

— Скажу так, — мовив Ормонд, помітно розслабившись, коли попереду замаячіло завершення розмови, — це людина збіса хвора на голову. Хто б це не був, навіть якщо й дитина, яка ховається за... — Ормонд жестами показав маску на обличчі, — клавіатурою, в цієї особи серйозні негаразди. Щоб кілька років отак цькувати людину в інтернеті? В чому був злочин Еді? Що вона створила те, що цей персонаж нібито полюбив? Ні, я гадаю, що Аномія з тих людей, які підуть на все, щоб врятувати власну шкуру, радо звинуватять іншого, радо кинуть на іншого тінь.

— Чому ви такої думки? — спитав Страйк.

— Інтуїція, — відповів Ормонд і допив пиво.

— Що ж, гадаю, це все, — збрехав Страйк. — А ні, останнє питання. Це ви порадили Еді звернутися до нашої агенції, чи вона сама так вирішила?

— Що-що? — насупився Ормонд.

— Еді приходила до нашої агенції, розмовляла з моєю партнеркою, — пояснив Страйк.

Навіть у притлумленому пабному світлі було добре видно, як розширилися зіниці Ормонда на тлі блідих райдужок. Вочевидь, ні поліція, ні Аллан Йомен не повідомили гаданому нареченому Еді про її візит до детективної агенції, і така забудькуватість багато сказала Страйкові про ставлення поліції та агента до Ормонда.

Учитель інформатики, здавалося, зрозумів, що пауза затягнулася, і збрехати вже не вийде.

— Ем... ні, я не... Я не знав. Коли це було?

— За десять днів до нападу.

— По що вона зверталася? — спитав Ормонд.

— Хотіла встановити особу Аномії.

— А, — озвався Ормонд. — Зрозуміло. Власне, я... Я не знав, що вона пішла саме до вас. Еді говорила про щось таке... Так, я вирішив, що це непогана ідея.

— Але вона вам не казала, що зверталася до детективів?

— Насправді, — відповів Ормонд, повагавшись, — може, і казала, але я якось не зважив. Еді була в страшному стресі, а я зашивався на роботі... можливо, недочув її чи відволікся. Я зашивався на роботі, — повторив він. — Готувався до співбесіди на голову кафедри.

— Успішно?

— Ні! — мало не гаркнув Ормонд.

— Коли Еді приходила до агенції, моя партнерка відзначила синці у неї на...

— А, тобто це ваша партнерка? Це вона бовкнула копам, ніби я душив Еді? — Ормонд, здавалося, одразу пошкодував про цей спалах гніву. Він втупився у Страйка своїми блідими широко розставленими очима, ніби не знаючи, як тепер зарадити цьому останньому незугарному враженню.

— Про те, що хтось когось душив, не йшлося, — сказав Страйк. — Моя партнерка просто сказала, що бачила синці. Що ж, дякую, що погодилися на цю зустріч, Філіпе. Ви дуже допомогли.

По короткій важкій паузі Ормонд повагом підвівся.

— Завжди будь ласка, — придушеним голосом відповів він. — Щасти вам у розслідуванні.

Страйк простягнув руку, готовий позмагатися за справді міцне рукостискання. Коли Ормонд пішов, детектив був певен, що пальці на правиці в нього болять, і відчув з цього приводу дріб’язкове вдоволення. Коли учитель інформатики зник із поля зору, Страйк узяв мобільний і написав коротке повідомлення приятелю у лондонській поліції.