Чорнильно-чорне серце. Книга 6

25

...ніким небачена, авжеж:

Що за краса, що за постава, а лице!

Так, демониця, і нехай — бо королева все ж.

Крістіна Россетті,

«Поглянь на цю картину і на цю»

Страйк повертався до офісу утомлений, з натертою куксою і не радий тому, що напередодні повечеряв гострим карі у товаристві Меделін. Він обожнював пекучо-пряну їжу і не розумів, чого цілий ранок так крутило шлунок — хіба що мадраський соус не подружився з кислим коктейлем, який за наполяганням Меделін (адже це був фірмовий напій у тому ресторані) вони спожили перед вечерею. Спав Страйк погано — мучило здуття. Далі замість зручненько постежити за офісом Гріховоди з кафе (клієнтка погодилася з ідеєю знайти на Гріховоду компромат, який віднадить доньку від такого прихильника), довелося пішки слідувати за об’єктом, який спершу тинявся по крамницях на Бонд-стріт, тоді обідав, а потім вирішив прогулятися аж до Британського музею на, як зрозумів Страйк, ділову зустріч: біля дверей його зустріли люди з бейджами.

— Гадки не маю, куди його понесло, — роздратовано повідомив Страйк Барклею у Великому дворі, білому-білісінькому і з мальовничим скляним дахом, що кидав на стіни й підлогу сітку квадратних тіней. — Він зайшов у той ліфт, а я не встиг.

Не хотілося зізнаватися, що підколінне сухожилля, яке Страйк колись був пошкодив, знову завдає клопоту. Він не встиг зайти у ліфт, бо почав кульгати і не зумів обійти натовп туристів.

— А, не переймайся, — махнув рукою шотландець, — рано чи пізно вийде. Не думаю, що він там жере наркотики чи підчепив хвойду.

Тож Страйк пішов собі, з якогось незрозумілого мазохізму спустившись до підземки замість взяти таксі. Шкутильгаючи в бік Денмарк-стріт, він відчував лише полегшення від думки про те, що там можна буде сісти на годинку і зробити собі горня міцного чаю — а поблизу буде його власна вбиральня, де можна випускати гази хоч як гучно.

Піднімаючись сходами, він уже втисячне подумав, що треба б поговорити з орендодавцем про ремонт ліфта. Нарешті, видершись на другий поверх із чималою допомогою поруччя, Страйк відчинив двері, за якими його зустріли погляди трьох жінок: Пат, Робін та Шарлотти.

Якусь мить він просто дивився на Шарлотту, яка сиділа на оббитому дермантином дивані, закинувши ногу на ногу. Її чорняве волосся було зібране у недбалий вузол, шкіра без жодного макіяжу виглядала бездоганно. Шарлотта була одягнена у кремову кашемірову сукню, довге пальто з коричневої замші та чоботи. Вона сильно схудла, але була прекрасніша, ніж будь-коли.

— Привіт, Корме, — сказала вона, усміхнувшись.

Страйк усмішки не повернув, зате кинув сповнений мало не обвинувачення погляд на Робін, яку це образило. Хіба це вона запросила Шарлотту до офісу? Хіба вона винна, що Шарлотта, почувши, що Страйка немає на місці, заявила, що почекає його?

— Робін ні в чому не винна, — мовила Шарлотта, ніби прочитавши думки обох. — Я сама зайшла. Можна з тобою поговорити?

Страйк мовчки пошкутильгав до дверей кабінету, прочинив їх і грубо вказав Шарлотті заходити. Вона неквапом підвелася, взяла сумочку, усміхнулася Робін і Пат та подякувала, хоча жодна не зробила для неї чогось вартого подяки, а тоді пройшла повз Страйка, лишивши по собі тонкий аромат «Шалімара».

Коли Страйк зачинив двері, лишивши партнерку та офісну менеджерку у приймальні, Шарлотта спитала:

— Ти маєш кодове слово для жінок, які приходять вішатися на тебе? «Ґейтсгед»?

— Чого тобі треба? — спитав Страйк.

— Ти не запропонуєш мені сісти? Чи волієш, щоб клієнти стояли у твоїй присутності?

— Роби що хочеш, тільки не тягни. У мене повно роботи.

— Не маю жодних сумнівів. Як у тебе складається з Меде? — поцікавилася вона, сівши і схрестивши довгі ноги.

— Чого тобі треба? — повторив Страйк.

Сам він вирішив не сідати, хоч сухожилля досі смикав біль; натомість Страйк склав руки на грудях і дивився на Шарлотту згори вниз.

— Мені потрібен детектив, — сказала Шарлотта. — Не хвилюйся, не за «спасибі». Я заплачу.

— Не заплатиш, — відповів Страйк, — бо в нас немає вільних місць. Звернися до когось іншого. Рекомендую агенцію Маккейбів.

— Я припускала, що ти відправиш мене до когось іншого, — мовила Шарлотта уже без усмішки, — але якщо я піду з цією конкретною проблемою до Маккейбів, вони можуть злити цю інформацію, щоб вивести тебе з бізнесу. Підозрюю, що ти створюєш іншим детективам певні складнощі. Перший у списках конкурентів.

Не дочекавшись від Страйка відповіді, Шарлотта окинула його кабінет зеленими з іскрою очима і сказала:

— Тут більше місця, ніж я пам’ятаю... До речі, Меде мені подобається, — додала вона, знову зазираючи у кам’яне обличчя Страйка. — Ти знаєш, що я була в неї моделлю на тому тижні? Дуже сподобалося. Колекція називається «Скандал», і...

— Так, я знаю про цю колекцію.

— Мабуть, ти не одразу погодився, щоб я брала участь у кампанії.

— Моя згода на це не потрібна. То не моя справа.

— Але Меде казала, що ти схвалив мою кандидатуру, — підняла брови Шарлотта. Подумки кленучи Меделін, Страйк відповів:

— Якщо так перекладається фраза «роби що хочеш, мене це не стосується», то гаразд.

— Годі нам грати в цю гру, Блуї, — серйозно промовила Шарлотта. — Не називай мене так.

— Я впевнена, ти знаєш, нащо я прийшла. Валентин розповів тобі на святкуванні Нового року.

Коли Страйк не відповів, вона додала:

— Маю визнати, я здивована, що ти підчепив дівчину, яка прийшла з Валентином.

— Ти гадаєш, що я зійшовся з Меделін, щоб попсувати тобі настрій? — спитав Страйк. — Ніфіга собі самолюбство... Єдина погана річ, яку я можу про неї сказати, — це що вона знайома з твоїм кінченим напівбратом.

— Як забажаєш, любий, — відповіла Шарлотта.

У її голосі він почув трем задоволення. Шарлотта завжди обожнювала словесні баталії. «Коли я сварюся, то відчуваю, що жива».

— Ну добре, — м’яко промовила вона, — якщо ти наполягаєш, я озвучу. Яґо знайшов той нюдс, що я тобі надсилала, на старому телефоні.

— Та ти що?

— Не треба, Блуї, ти знаєш, що це правда. Валентин тобі розповідав. Гадаю, ти не вважаєш, що він теж... як ти ото назвав мене під час тієї останньої сварки? Нарциска й міфоманка?

— Певен, ти зробила все можливе, щоб Яґо дізнався про те фото, якого, як тобі, трясця, чудово відомо, я не просив і не хотів бачити.

— Гм-м, — промовила Шарлотта, піднявши брови (і справді, чи багато гетеросексуальних чоловіків відмовилися б від фотографії, де вона гола?). — Яґо іншої думки. Також він в курсі, що ти дзвонив до клініки Саймондз, коли я там лежала — хоча, як не дивно, я тебе теж про це не просила.

— Ти мені звідти прислала суїцидальне повідомлення, дідько тебе вхопи.

— А ти, любий, міг спокійно мене проігнорувати, ти це добре вмієш, — відповіла Шарлотта. — Хай там що, Яґо дізнався, що дзвонив саме ти, він не дурний. І він не вірить, що ти вчинив так із чистої шляхетності, а гадає, що йдеться про певні особисті мотиви, через які ти врятував мені життя.

— Не маю сумніву, що ти зробила все, аби виправити це помилкове судження.

— Коли Яґо має в чомусь певність, його навіть динамітом не зсунеш, — відповіла Шарлотта.

Страйк зробив пів кроку в її бік. Нога боліла страшенно.

— Якщо моє ім’я спливе в контексті твого клятого розлучення, моєму бізнесу кінець. За мною будуть полювати папараці, моє фото буде у всіх газетах...

— Саме так, — кивнула Шарлотта, спокійно дивлячись йому у вічі. — Саме тому я подумала, що ти будеш не проти допомогти мені знайти компромат на Яґо, поки він не зіпсував життя нам обом. Він намагається відібрати у мене близнюків. Хоче отримати одноосібну опіку і готовий в суді довести, що я нікудишня мати. У нього є ручний психіатр, який підтвердить, що я хвора й небезпечна. Яґо хоче довести, що я не злізаю з наркотиків і сплю з усім, що ворушиться. А знищити ще й тебе буде для нього приємним бонусом.

— Ти казала, що мрієш позбутися тих своїх діточок, коли була вагітна.

Страйку здалося, що незворушність Шарлотти похитнулася, але вона опанувала себе:

— Вони мої теж, а не тільки його. Я не якийсь бісів інкубатор, що б не думала його матуся. Я мати майбутнього віконта Росса. Джеймс — спадкоємець титулу, а ще він, чорт забирай, мій син, і вони його не заберуть — ні його, ні другу малу.

Амелія готова свідчити, що він мене бив, — додала Шарлотта (Амелією звали її сестру — не таку гарну, але і не таку буйну, як Шарлотта; Страйка вона ніколи не любила). — Вона бачила мене з підбитим оком перед госпіталізацією.

— Якщо це має пробудити у мені лицарський інстинкт, — сказав Страйк, — то нагадаю: ти чудово знала, за кого виходиш заміж. Пам’ятаю, як ти в Німеччині розповідала мені, що він бив свою колишню. Це тобі розказали твої «дівчата», і ти добряче посміялася, тішачись, що уникнула цієї долі.

— Тобто я заслужила, щоб мене били? — спитала Шарлотта, підвищивши голос.

— Не грайся зі мною в свої бісові ігри, — загарчав Страйк. — Ти як ніхто знаєш: якби я вважав, що можна піднімати руку на хоч яку жінку, ми б зараз не розмовляли — бо ти була б уже мертва.

— Як мило, — зронила Шарлотта.

— Ти погодилася вийти за Яґо лише тому, що вирішила, буцімто я прийду і зупиню весілля, що врятую тебе в сто-біса-тисячний раз. Ти сама мені сказала: «Я думала, ти мені не дозволиш це зробити».

— І що? — закотила очі Шарлотта. — Яке це тепер має значення? Ти мені допоможеш знайти щось на Яґо чи ні?

— Ні, — відповів Страйк.

Запала довга мовчанка. Цілу хвилину Шарлотта дивилася на нього знизу вгору, а Страйк бачив її жахливо рідною, убивчо бажаною, нескінченно нестерпною.

— Гаразд, любий, — вимовила вона притиснутим голосом, нахилившись по сумочку, а тоді підводячись. — Згадай цю розмову, коли спробуєш звинуватити мене у тому, що буде далі. Я просила допомогти мені цього не допустити. Ти відмовився.

Вона розгладила кашемірову сукню. Чи довго вона вирішувала, як саме вбратися на зустріч із ним? Недбалий стиль Шарлотти, який так вихваляли модні журнали, насправді був, як знав Страйк, результатом ретельного розрахунку. А тепер вона, як завше, чекала, що він відчинить для неї двері; чи часто Шарлотта, яка заявляла, що ненавидить середовище, в якому народилася, вирішувала, що чекає на старосвітські гарні манери від коханця, який більшу частину життя провів у злиднях?

Страйк прочинив двері. Проходячи повз, Шарлотта пронесла за собою хмарку «Шалімара», і Страйк розсердився на себе за те, що впізнав аромат.

Робін, яка читала раніше роздрукований документ, підняла очі. Блакитна сукня, яка їй так подобалася, здавалася ганчіркою поруч із коштовним убранням Шарлотти: Робін знала, що кожний предмет одягу на ній вимагає окремого способу чищення.

— Коротка, але приємна розмова, — усміхнулася до Робін Шарлотта. — Рада нарешті з тобою зустрітися. Здається, ми кілька разів розмовляли по телефону.

— Так, — відповіла Робін, помітивши розлюченість Страйка, та все ж спромігшись на ввічливу усмішку.

— Дивно, — додала Шарлотта, схиливши голову набік і оглядаючи Робін, — ти трохи схожа на Меделін.

— На кого, перепрошую? — спитала Робін.

— Це дівчина Корма, — пояснила Шарлотта, з янгольським усміхом обертаючись на Страйка. — Ви хіба не знайомі? Меделін Курсон-Майлз. Вона просто диво! Дизайнерка прикрас. Я була моделлю в її останній кампанії. Ну, бувай, Корме. Бережи себе.

Робін охопив шок, від якого щось скрутило всередині. Вона відвернулася від Страйка, роблячи вигляд, що чекає на роздруківку, хоч уже мала в руках все, що їй було треба. За Шарлоттою зачинилися двері.

— Оце так фіфа, — пирхнула Пат, повертаючись до клавіатури комп’ютера.

— Вона не психічно хвора, Пат, — мовила Робін, старанно підтримуючи буденний, навіть гумористичний тон. Було чути, як Страйк зайшов назад до кабінету. — Не Ґейтсгед.

— Ґейтсгед, і ще й який, — озвалася офісна менеджерка низьким кректанням, яке їй замінювало шепіт. — Я в газетах начиталася.

— То будемо обговорювати Аномію? — гукнув Страйк з-за подвійного столу, врешті сівши.

— Якщо тільки недовго, — дуже діловим тоном озвалася Робін. — Я сьогодні йду вечеряти з Ільзою.

На те, щоб дістатися до «Боб Боб Рікарда», часу вистачало з головою, але Робін раптово захотілося опинитися подалі від Страйка якомога скоріше. Холодне липке відчуття всередині не зникало; її трохи трусило, і Робін боялася, що скоро вже не зможе зображати байдужість до щойно почутого.

— Роздрукувала тобі оце, — сказала вона, заходячи до кабінету. — Ти просив інформацію про «Перо правосуддя». Наразі знайшла таке.

Страйк сидів, виставивши вперед щелепу, чорний від люті. Те, що він не намагається зробити вигляд, ніби візит Шарлотта його не зачепив, додало Робін сміливості.

— Ти не казав, що маєш нову подружку, — промовила вона і почула у власному голосі ноту фальшивої недбалості. Але ж хіба вони не друзі? Хіба не найкращі друзі?

Страйк глянув на Робін, а тоді опустив очі на документ, який вона йому щойно передала.

— Ем... так, маю. Отже, це... це оте «Перо правосуддя»?

— Так, — відповіла Робін. — А, і ще я знайшла дівчину, яка стверджує, що Еді Ледвелл вкрала в неї ідеї і зробила з них «Чорнильно-чорне серце».

— Справді?

— Так, — відповіла Робін, стоячи перед Страйком у тому самому блакитному платті, що вона вдягала у «Рітц». — Її звати Кеа Нівен. Я розпитала про неї Аллана Йомсна, але він каже, що це точно не Аномія, — мовляв, Еді її виключила з підозрюваних.

— Яким чином виключила? — спитав Страйк, не піднімаючи на Робін очей від роздруківки «Пера правосуддя».

— За його словами, Аномія був у грі, коли Кеа не мала доступу до комп’ютера чи телефона. Добре, — додала Робін, якій все дужче кортіло опинитися якомога далі від Страйка, — як я уже казала, маю зустріч з Ільзою. Ти не проти, якщо я закінчу робочий день просто зараз?

— Та без проблем, — відповів Страйк, якому кортіло залишитися наодинці зі своїми думками не менше, ніж Робін — піти.

— Тоді побачимося у четвер, — сказала Робін, бо за графіком зустрічей до того вони не мали, і понесла свій шок назад до приймальні, де надягнула пальто, взяла сумочку, тепло попрощалася з Пат і пішла.

Страйк лишився сидіти. Серце шалено калатало, ніби він щойно зійшов з боксерського рингу. Важко було змусити себе читати документ, який передала йому Робін.

Про блоґ «Перо правосуддя»

Анонімний блоґ «Перо правосуддя» створено у січні 2012 року. Його невідомий автор у твіттері називає себе @penjustwrites. Локація — прихована. Блоґ має на меті...

Але сконцентруватися не виходило. Кинувши папери на стіл, Страйк дав волю своїй люті на Шарлотту, яка була тим сильнішою, що на себе він теж гнівався. Він проігнорував загрозу. Він знав, що Яґо Росс бачив те чортове фото, і нічого не зробив, бо зручніше було думати, що накокаїнений Валентин просто згущує барви. Страйк зрозумів, що був катастрофічно легковажний як у питанні серйозної загрози для його справи, так і — настав час визнати це — у певності, що Робін не треба знати про Меделін.

Шарлотта мала неперевершену здатність до зчитування чужих емоцій, відшліфовану роками спілкування з сім’єю, де всі мали наркотичні залежності та психічні захворювання. Вроджений талант до розпізнавання надій та страхів, що їх люди вважали надійно схованими, допомагав їй зачаровувати інших і завдавати їм болю. Хтось би подумав, що вчинок Шарлотти продиктований чистою пристрастю до руйнування, що була однією з найбільш небезпечних її рис, але Страйк знав, що причина інша. В останньому повідомленні, яке він отримав від Шарлотти пів року тому, вона написала: «Здається, ніколи в житті я ще нікому так не заздрила, як тій дівчині Робін». Він був ладен поставити всі гроші на те, що Шарлотта відчула його бажання перенести свій потяг до Робін на Меделін, бо читала Страйка так само легко, як він — її.

— Я пішла! — каркнула Пат із приймальні.

— Гарних вихідних, — автоматично відповів Страйк.

Почувши, що вона вийшла, він негайно взяв цигарки та попільничку, яку тримав у шухляді. Затягнувшись улюбленою «Бенсоненд-Геджес», Страйк почав думати, як розв’язати проблему Яґо Росса і того клятого фото, але некеровані думки поверталися до Робін. Страйк почав робити рівно те, чого уникав уже кілька місяців: знову переживати ту нерозумну, небезпечну мить на сходах «Рітцу» і — вперше — визнавати певні неприємні істини.

Він не хотів, щоб Робін знала про Меделін, бо десь у глибині душі досі сподівався, що неправильно витлумачив її мовчазне «ні». У її минулому ховалася травма, через яку Робін автоматично сахалася будь-яких неочікуваних знаків уваги. Що як те її «ні» — то просто рефлекс, щось умовне, щось тимчасове? Останнім часом Страйку здавалося, ніби вона намагається показати, що не боїться повторення того незграбного п’яного вчинку. З досвіду він знав, що жінки уміють донести до небажаного чоловіка його небажаність. Робін не почала триматися холодніше, не уникала спілкування наодинці, не натякала на наявність бойфренда, щоб підкреслити свою недоступність; вона з ентузіазмом прийняла пропозицію випити і навіть обняла його у пабі. Нічого з цього не було схоже на демонстрацію відрази чи намагання його відштовхнути.

Але якщо він ще має шанс, то що з того? Легкої відповіді не було. Спливали давні аргументи проти спроби вивести стосунки за межі звичайної дружби: вони з Робін — ділові партнери, вони купу часу проводять разом, і якщо — коли — стосунки з Робін зайдуть кудись не туди, все, що вони збудували разом, обвалиться. Крім агенції, Страйк не мав у житті нічого стабільного.

Але придушити почуття до Робін, якому він так і не придумав назви, було вкрай важко. Так, йому хотілося, щоб вона лишалася без пари, поки він розбирається у власних почуттях та бажаннях. А тепер завдяки Шарлотті Робін відчує своє повне право знайти іншого Метью, який запропонує їй руку та серце — адже вона з тих жінок, з якими чоловіки бажають взяти шлюб, тут Страйк не мав жодних сумнівів — і тоді все розвалиться так само напевно, як і якщо б вони лягли у ліжко і пожалкували про це, бо врешті-решт вона піде з агенції — як не раніше, то пізніше. Страйк сам був ходячим доказом того, як погано ця професія поєднується з постійними стосунками.

З іншого боку, саму спроможність робити цю роботу в нього тепер можуть забрати. Розлучення й битва за опіку між Шарлоттою та Яґо, ще й із тим фамільним замком у Шотландії і всіма численними фотогенічними і скандальними родичами Шарлотти, виллються у цілі газетні шпальти, і якщо нічого не зробити, ім’я та фото Страйка там теж будуть — і тоді єдиним шансом зберегти роботу, заради якої він стільки віддав, буде серйозна пластична операція. А інакше він перетвориться на прикутого до столу директора, який тільки дивиться, як Робін та наймані працівники займаються справжньою детективною роботою, поки він жиріє, упадає навколо клієнтів і наводить лад у рахунках.

Погасивши недокурену цигарку, Страйк взяв мобільний і набрав Дева Шаха, який відповів з другого дзвінка.

— Що сталося?

— Де ти зараз?

— На Ньюман-стріт, чекаю, коли Монтґомері вийде з роботи, — відповів Дев. — Його дівчина й друзі вже чекають. Судячи з усього, ідуть в якийсь заклад поблизу.

— Чудово, — сказав Страйк. — Хочу з тобою переговорити. Дай знати, коли вони будуть на місці, я підійду.

— Домовились, — пообіцяв Шах, і Страйк поклав слухавку.