Чорнильно-чорне серце. Книга 6

12

Я ж бо мала знати,

Передчути жарт!

Елізабет Баррет Бравнінґ,

«Аврора Лі»

Нарада вже годину як закінчилася. Дощ так само поливав Денмарк-стріт. Небо за вікнами офісу було темне, штормове, і Страйк та Робін, які єдині лишилися в офісі, у відображенні на склі здавалися привидами.

Пат затрималася — не тому, що дуже хотіла познайомитися з офіцером поліції, який повідомив Робін, що прийде з нею поспілкуватися, а через те, що Страйк, на її думку, мало підтримував партнерку у цій ситуації.

— Щось вона досі на нервах, — заявила вона, коли Страйк повернувся з кабінету (Робін чула, як він там скасовував вечерю з кимсь невідомим). — Тут треба бренді. Піду куплю.

— Пат, я не хочу дихати алкоголем на поліцію, — заперечила Робін, не давши Страйку і вуст розтулити, — і виглядаю погано я тільки через освітлення. Іди додому й добре відпочинь на вихідних!

Тож Пат зняла парасолю й сумочку з гачка біля скляних дверей, кинула ще один скептичний погляд на Робін і пішла.

— А що у нас з освітленням? — спитав Страйк, щойно по ній зачинилися двері.

— У ньому всі виглядають анемічними, — відповіла Робін. — І ти дарма скасував свою вечерю. Я сама можу поспілкуватися з поліцією.

— Я краще побуду тут, — сказав Страйк. — Хочеш ще чаю?

— Було б чудово, — сказала Робін. — Дякую.

Вона була рада, що Страйк не пішов, бо справді нервувала сильніше, ніж хотіла визнати. Відчуваючи потребу щось робити, Робін склала пластиковий стілець, на якому сиділа під час наради, відставила його і сіла натомість на обертове крісло за столом Пат. У ньому було комфортніше.

— Я додав цукор, — сказав Страйк, ставлячи перед Робін горня з чаєм.

— Боже, та я в нормі! — закотила очі Робін. — Якби я непритомніла щоразу, як у Лондоні когось ріжуть, я б пролежала у відключці пів життя.

Страйк сів на оббитий шкірозамінником диван із власним горням у руках і сказав:

— Убивство Ледвелл ніяк не пов’язане з тим, що ти відмовилася взяти її справу. Ти ж це розумієш?

— Так, — озвалася Робін, ховаючи погляд у чашці. — Звісно, розумію.

— Ми не можемо брати справи в обхід черги.

— Знаю.

— І навіть якщо на Ледвелл напав троль, якого вона намагалася викрити, — провадив Страйк, — що, на мою думку, вкрай малоймовірно — навіть якщо її убив той троль, ми б усе одно не знайшли цю людину за такий короткий термін.

— Знаю, — кивнула Робін, — але... але Еді Ледвелл могла прожити свої останні тижні у трохи кращому настрої, якби знала, що хтось їй допомагає... а, трясця! — сердито додала вона і відвернулася від Страйка, щоб витерти очі.

Еді Ледвелл постала перед нею, ніби жива: розмазана косметика, татуйована рука з обгризеними нігтями, що вчепилася у дорогу сумочку. Дощ стукотів у вікна. Робін дуже чекала, коли вже прийде поліція. Вона хотіла знати, що саме сталося.

Задзижчав дзвінок. Робін підхопилася, але Страйк уже підвівся з дивана. Коли він натиснув кнопку домофона, почувся безтілесний голос:

— Старший детектип-інспектор Раян Мерфі до Робін Еллакотт.

— Чудово, заходьте, — відповів Страйк, натискаючи кнопку відчинення дверей.

Він вийшов на сходовий майданчик і опустив погляд на металеві сходи. Ними піднімалися двоє людей: високий чоловік і мініатюрна чорнокоса жінка. Обоє були в цивільному.

— Раян Мерфі, — назвався білошкірий офіцер, симпатичний, з хвилястим світло-каштановим волоссям.

— Корморан Страйк, — озвався Страйк, потискаючи йому руку.

— А це Анджела Дарвіш.

Чорнява жінка мовчки кивнула Страйку, і вони пройшли до офісу, де за столом Пат стояла Робін, теж готова потискати руки. Тоді Страйк знову дістав із шафи складані стільці. Всі посідали, відмовилися від чаю та кави, і Раян Мерфі попросив Робін розповісти, про що саме вона спілкувалася з Еді Ледвелл, коли та приходила до агенції.

Страйк пив свій чай і мовчки слухав розповідь Робін. Він відчував певну гордість за її спостережливість і ретельний виклад всього, що мало місце під час того короткого знайомства. Мерфі робив нотатки, час до часу ставив питання. Дарвіш — Страйк вирішив, що їй трохи за сорок — дивилася на Робін трохи насуплено.

— Аномія? Як це пишеться? — спитав Мерфі, коли Робін вперше назвала це ім’я. Робін вимовила його по літерах.

— Це так обіграно «аноніма» чи...

Страйк, який теж уперше чув ім’я інтернетного переслідувача Ледвелл, розкрив був рота, але Дарвіш встигла перша.

— Аномія, — сказала вона чітким високим голосом, — означає розпад системи цінностей та соціальних норм.

— Справді? — перепитав Мерфі. — Не знав про таке. Продовжуйте, — звернувся він до Робін. — Ви казали, що у Ледвелл була із собою тека, а що в ній?

— Роздруковані твіти Аномії з її власними коментарями. Я повністю не дивилася, — відповіла Робін. — Вона просто забула теку тут.

— І що, ви досі не...

— Hi, — відповіла Робін. — Я попросила нашу офісну менеджерку повернути Ледвелл теку через агента. Можу спитати у Пат, чи вона це зробила.

— Я спитаю, — запропонував Страйк, підвівся і пішов до кабінету, щоб не переривати інтерв’ю. Двері по ньому зачинилися.

— Отже, цей Аномія, — сказав Мерфі, — знав про неї багато особистої інформації?

— Так, — відповіла Робін. — Я заглядала у теку, перш ніж попросила Пат її повернути. Він знав, що Ледвелл отримувала гроші від родича і що вона намагалася здійснити самогубство, і в який шпиталь її після цього відвезли.

Коли Робін вимовила слово «самогубство», погляд Дарвіш метнувся до Мерфі. Той, не моргнувши, дивився на Робін, яка провадила:

— Також Аномія знав особу дівчини, яка надихнула Ледвелл на одного з персонажів. Саме тому Еді вирішила, що знає, хто Аномія насправді.

— І хто, на її думку, це був? — спитав Мерфі.

— Такий собі Себ Монтґомері.

Назвавши це ім’я, Робін відзначила, як ледь помітно опустилися плечі й витягнулися обличчя детективів. Виникло дивне відчуття, ніби вона розчарувала Мерфі і Дарвіш.

— Вона розповідала якісь подробиці про цього Монтґомері? — спитав Мерфі.

— Так, це мультиплікатор чи художник, який допомагав їм із Блеєм на початку створення «Чорнильно-чорного серця», — відповіла Робін. — Здається, вона сказала, що він і Блей відвідували одну школу мистецтв. Після кількох серій вони зрозуміли, що послуги Монтґомері більше не потрібні. За словами Еді, він дуже ображався, що його звільнили, особливо коли мультфільм став популярним.

Відчинилися двері: Страйк повернувся.

— Ти була права, — сказав він Робін; дощ так само періщив за вікном. — Пат відправила теку агентові Ледвелл. Його звати Аллан Йомен. Має агенцію для митців у Вест-Енді під назвою АЙКА.

— Чудово, дякую, — кивнув Мерфі, занотовуючи, а Страйк, крекнувши, опустився на диван.

— Ледвелл ще когось називала як можливу особу Аномії? — спитав Мерфі.

— Ні, — відповіла Робін, — лише Монтґомсрі.

— На ваш погляд, в якому настрої вона була, коли приходила до вас?

— Вона виглядала виснаженою, — відповіла Робін. — Складалося враження, ніби вона за собою не стежить. Обгризені нігті, пом’ятий одяг... ще стоптані підбори...

— Ви звернули увагу на її підбори? — перепитав Мерфі. Нижня губа в нього була повніша за верхню, і це надавало кутастому загалом обличчю якоїсь лагідності. Він мав світло-карі очі, хоч і близько не такі виразні, як бурштиновий погляд Еді Ледвелл.

— Так. Вона... вона вся складалася з дивних контрастів. Сумка і пальто дуже дорогі, все інше — заношене. А ще в неї на шиї були синці від пальців.

— Синці на шиї?

— Так. Спершу я подумала, що то бруд, але потім придивилася. Спитала, що з нею сталося, і Еді сказала, що десь вдарилася, що вона незграбна. Але ці синці точно були залишені пальцями, я чітко бачила сліди. Вона казала, що має бойфренда, але імені не назвала. Склалося враження, що вони живуть разом.

— Так, вони жили разом, — кивнув Мерфі. — Він учитель. Еді Ледвелл не натякала, що хоче розірвати ці стосунки? Не згадувала про домашнє насильство?

— Ні, — відповіла Робін. — Вона говорила тільки про Аномію і про той факт, що Блей вирішив, ніби за цим стоїть вона сама, але я б не здивувалася, якби Еді мала інші проблеми в особистому житті. Вона... скажімо так, якби в новинах написали, що вона вкоротила собі віку, я б не здивувалася. Але ж це зробив хтось інший, так?

— Так, — відповів Мерфі.

— І Блея він теж поранив? — спитав Страйк.

— Так, але ж ви розумієте...

— Звісно, — кивнув Страйк, примирливо піднявши руку. Втім, спробувати було варто.

— Оце звинувачення з боку Блея, що Ледвелл — це Аномія, — сказав Мерфі. — Ви не знаєте, звідки це взялося?

— Наскільки я пам’ятаю, — відповіла Робін, втупивши погляд у стіл і пригадуючи точні слова Ледвелл, — Блей сказав Еді, що до нього дійшли чутки, але звідки — не сказав. Вони кілька разів розмовляли по телефону, він звинувачував, вона все відкидала. А під час останньої розмови Блсй сказав, що має досьє з доказами, що Еді — це Аномія.

— Досьє? Буквально? — перепитав Мерфі. — Фізична тека?

— Точно не скажу, але здавалося, що Еді саме такої думки, — відповіла Робін. — Вона казала, що питала у нього, що там, але він не відповів.

— Гаразд, це варто уточнити, — сказав Мерфі, глянувши на Дарвіш, а та кивнула, — досьє та Аномія. Також поговоримо з Себом Монтґомері. Ви часом не знаєте, де він тепер працює? — спитав він у Робін.

— Ні, — відповіла вона, — на жаль. Оскільки ми не могли взяти цю справу, я не розпитувала.

— Нічого. Його буде неважко розшукати, якщо він працював над тим мультфільмом.

Дарвіш, яка, давши визначення аномії, мовчала, тепер прочистила горло.

— Ще кілька питань, — звернулася вона до Робін, клацнувши власною ручкою й розгорнувши записник. — Ледвелл не згадувала, щоб цей Аномія нападав на неї за політичні погляди?

— Ні, — сказала Робін, — про політику взагалі не було мови. Всі нападки були особистого штибу — він стверджував, що вона займалася проституцією, виклав фото її квартири. Також він розповсюджував справжню приватну інформацію, яку знав про неї.

Дарвіш щось відзначила у записнику, підняла очі і спитала:

— І ви цілковито певні, що інших варіантів того, хто може її переслідувати, Ледвелл не озвучувала?

— Абсолютно певна, — відповіла Робін.

— Вона нічого не казала про актора, який озвучував її персонажа на ім’я Дрек?

— Ні, — нахмурилася Робін, — але згадувала про цього персонажа. Казала, що жалкує, що вони його взагалі створили. Чому — не уточняла, хіба що казала, що у мультфільмі Дрек змушує інших персонажів грати у гру. Можливо, Еді мала на увазі, що якби не було Дрека, Аномія не створив би гру.

— Ви ж дивилися мультфільм? — спитав у Робін Мерфі.

— Тільки шматочок, — відповіла вона. — Це...

— Якесь божевілля?

Робін силувано всміхнулася.

— Трохи є. Так.

Дарвіш ще щось відзначила у записнику, тоді закрила його і кинула на старшого інспектора Мерфі погляд, який красномовно промовляв: «Я почула все, що хотіла».

— Добре, міс Еллакотт, ви дуже допомогли, — сказав Мерфі. Вони з Дарвіш підвелися. — Я залишу вам свій номер на той випадок, якщо ви ще щось згадаєте.

Він передав Робін свою картку. Коли Мерфі потискав їй руку, його велика долоня була тепла й суха. На зріст він був як Страйк, але значно стрункіший.

Страйк провів гостей. Робін саме поклала картку Мерфі у сумочку, коли він повернувся.

— Як ти? — спитав він, зачиняючи скляні двері, за якими віддалялися кроки.

— У нормі, — вже невідомо який раз відповіла Робін. Вона вилила рештки свого чаю з цукром у раковину і помила горнятко.

— Щось там нечисто, — сказав Страйк, коли зі сходової клітини долинув звук зачинених внизу дверей.

Робін розвернулася до нього. Страйк щойно зняв із гачка біля дверей пальто. Дощ так само гуркотів по вікнам.

— Про що ти? — спитала Робін.

— Оте питання про політику.

— Я гадаю, люди багато говорять про політику у твіттері.

— Так, — відповів Страйк; у правій руці він тримав мобільний, — але поки Мерфі питав, що ти думаєш про мультфільм, я загуглив актора, який озвучував Дрека.

— І?

— Його звільнили за ультраправі погляди. Сам він казав, що то просто сатиричні висловлювання, але Ледвелл та Блей не купилися й вигнали його.

— Ого, — сказала Робін.

Страйк почухав підборіддя, кинувши погляд на скляні двері.

— Не знаю, чи ти помітила, але вони не сказали, чим займається ця Анджела Дарвіш. І картки вона не лишила.

— Я подумала, що вона теж детектив.

— Може, й детектив.

— А хто ж іще?

— Не знаю, — попільно мовив Страйк, — може, відділ протидії тероризму... чи МІ5.

Робін втупила погляд у Страйка, а тоді помітила, що вода з горняти крапає їй на ноги. Вона відклала горня на сушарку.

— МІ5? Серйозно?

— Просто спало на думку.

— Який терорист нападе на пару мульти...

Вона затнулася, перехопивши здивований погляд Страйка. В кімнаті ніби почулося далеке відлуння стрілянини у паризькому видавництві.

— Але «Шарлі Ебдо» — то зовсім інша справа. «Чорнильно-чорне серце» не про політику, та й про релігію там нічого немає...

— Так, — кивнув Страйк. — Може, твоя правда. Ти вже йдеш? Я спущуся з тобою, хочу взяти щось готове на вечерю.

Якби Робін не переймалася так питанням про те, чим напад на двох мультиплікаторів міг зацікавити МІ5, вона б помітила, що Страйк іде «по вечерю» до Чайна-тауну з невеликим рюкзаком, але вона надто поринула у цю загадку й проігнорувала його брехню.