Чорнильно-чорне серце. Книга 6

92

І знову місяць, ставши у зеніт,

Розстелить білий килим,дормітором,

А з двору, наче ошалілий кіт

Півонія крадеться коридором,

Щоб плигнути на мене й люто гризти

За те, що вчора ночувала в місті.

Шарлотта М’ю,

«Учта»

Повернувшись додому на Блекгорс-Роуд, Робін спершу зраділа, Трохи дивно було раптом опинитися на самоті, без Страйка, з яким можна щось обговорювати чи приємно мовчати разом у машині, але відчуття, що її вирвали зі звичного контексту, можна було ігнорувати, поки Робін завантажувала брудні речі у пралку, розкладала туалетне начиння, поливала філодендрон і ходила до супермаркету по продукти.

Але під кінець дня стало зовсім важко робити вигляд, що нерви в порядку і вона почувається у цілковитій безпеці. У пам’яті виринали страшні картини — розрізане горло Вікаса Бхардваджа, гротескна латексна маска на терористі, молодик із татуюванням двох вісімок, який фотографує її квартиру — тож Робін рано запнула штори і ще раз перевірила, чи ввімкнена сигналізація.

Робін тільки сіла повечеряти яєчнею з тостом — і аж підскочила від незвичного сигналу тимчасового мобільного в сумці. Діставши телефон, вона побачила повідомлення від Пеза Пірса.

Ти не повіриш, що зі мною сьогодні було

Робін кілька секунд обмірковувала відповідь, а тоді написала:

Щось сталося?

Майже негайно прийшла відповідь від Пеза.

До мене припхалася поліція. Якась гадюка їм сказала, що я той хлоп, який тролив Еді. І вони мені сказали десь заховатися, бо на троля полюють ультраправі психи. Вони сьогодні по всіх новинах

Боже, — відповіла на це Робін. — Ти не жартуєш?

У Робін закралася підозра, що зараз Пез попросить її пустити його переночувати. Так і сталося:

До тебе можна напроситися поспати на дивані?

Вибач, будь ласка, — відповіла Робін, — у нас уже двоє гостей.

Ага, у всіх моїх друзів «гості» якраз тоді, коли до мене причепилися терористи

Вибач, — відповіла Робін, — але у нас справді гості. Напишеш, де ти будеш жити? Я б хотіла приїхати підтримати тебе.

Робін і близько не збиралася їхати до Пеза, але не придумала, як ще спитати про його місцезнаходження, щоб простежити за ним. Але він, вочевидь, розсердився на відмову у прихистку і не відповів. З одного боку, Робін відчула полегшення: вона не знала, чи витримають її нерви цілий вечір флірту з Пезом Пірсом, який все ще може виявитися саме тією людиною, яка, на думку Страйка, перерізала горло молодому генію у Кембриджі та лишила його захлинатися власною кров’ю.

Сусід згори знову увімкнув гучну музику, і вперше гупання басів заважало Робін: вона хотіла мати змогу чути будь-які незвичні звуки. Доївши і помивши за собою посуд, вона сіла переглядати сторінку Учня Лепіна в твіттері, але ніяк не могла зосередитись, і коли подзвонив Страйк, із полегшенням схопила телефон.

— Привіт, — сказала вона, — як пройшла...

— Ти в це просто не повіриш, — відповів Страйк.

— Що сталося?

— Після Комікону Ясмін годинами зображала в грі Аномію і не пам’ятає, коли саме це робила. Вона здогадалася, що це ти брала у неї інтерв’ю на Коміконі, коли побачила в новинах твоє фото, розказала Аномії, що спілкувалася з детективом під прикриттям, і Аномія почав шантажувати її та змушувати заходити в гру замість себе.

— Що?

— Тобто кожний, кожнісінький підозрюваний, якого ми викреслили після Комікону, повертається...

— Але ж це...

— Кожна скотиняка, яку ми первісно підозрювали, крім Себа Монтґомері. Я зараз просто сяду і всіх заново переберу, але Господи Ісусе, тільки цього нам бракувало. Я думав, у нас лишилося двоє кандидатів. А щодо Паперовобілої...

— Ну, — мовила Робін, вислухавши все, що Страйк почув про Паперовобілу від Ясмін, і намагаючись знайти хоч якусь розраду в ситуації, — ну, це хоч щось. Руда, гарненька, юна, живе далеко від Лондона...

— Так, цей опис пасує до якихось кількох сотень тисяч жінок. Якщо тобі спаде на думку, як ми можемо вирахувати, котра з них Паперовобіла, подзвони мені, — відповів Страйк.

Вони попрощалися, і кілька секунд Робін просто сиділа в шоці та розпачі від новин, аж тут почувся гуркіт із передпокою, і вона аж підскочила і втупила погляд у двері. Двері були міцні, сигналізація увімкнена, тож абсурдно — адже абсурдно? — переживати, що в квартиру хтось увірветься. Кілька секунд Робін сиділа і слухала калатання власного серця, надто швидке як на здорову жінку, що просто сидить на стільці, а тоді підвелася, підійшла до дверей і приклала до них вухо, жалкуючи, що немає вічка. Тиша. Мабуть, просто нагорі впустили на підлогу щось важке, але образ убитого Вікаса Бхардваджа в інвалідному кріслі з розчахнутим горлом і каламутними очима знову постав в уяві.

Уперше, відколи було знайдено тіло Вікаса, Робін згадала про Рейчел Ледвелл. Дівчина, мабуть, уже знала про його смерть.

І тут ідея вразила її, мов удар електричного струму. Кинувшись до ноутбука, Робін вийшла зі сторінки Учня Лепіна, відкрила приватні повідомлення, зайшла у свою давнішу розмову з Рейчел і почала набирати текст.

Рейчел, це я, Робін. Я думаю, ти вже в курсі жахливої новини про Вікаса.

Дозволь висловити співчуття.

Зараз я намагаюся зробити так, щоб більше ніхто не постраждав. Будь ласка, дай відповідь на це повідомлення.

Можливо, ти можеш мені допомогти.

Зупинити Аномію

Робін чудово розуміла, що дівчина може не сидіти у твіттері в цей конкретний момент, що віртуальний світ може наразі викликати у неї зрозумілу глибоку відразу, що може минути кілька годин чи днів, перш ніж вона побачить повідомлення. І все ж вона втупилася в екран, ніби могла викликати Рейчел у твіттер самою лише силою думки... і під її повідомленням з’явилися три крапки: Рейчел набирала відповідь.

Вікас був уже мертвий, коли ти туди приїхала?

Пенні Павич

Так. Це просто жах. Мені так прикро, Рейчел. Можу собі уявити, що ти відчуваєш.

Зупинити Аномію

Робін чекала на відповідь, затамувавши подих.

Ти знаєш, хто це зробив? Поліція знає?

Пенні Павич

Ще ні.

Зупинити Аномію

Пауза тривала близько хвилини. Робін уже занесла пальці над клавіатурою, коли побачила три крапки. Минула ще хвилина, і з’явилося значно довше повідомлення від Рейчел.

Мені так страшно. Я весь час плачу. Мама думає, що в мене депресія, хоче відвести до лікаря, а я не можу їй сказати, що діється. Як гадаєш, це Розполовинення? Вікас хотів вигнати з гри ЛордДрека та Віліпечора, бо думав, що вони з Розполовинення. Можливо, вони його вбили, щоб помститися. Може, він дізнався, хто вони такі, він міг, він був дуже розумний, і подзвонив у поліцію? Я бачила в новинах про всі ті арешти сьогодні, бачу, що пишуть люди в твіттері. Я думала, поліція скаже, що це Розполовинення вбило Вікаса, але вони не кажуть.

Пенні Павич

На цей момент я знаю не набагато більше, ніж ти, але не хочу, щоб хтось іще постраждав.

Зупинити Аномію

Але ж всіх членів Розполовинення арештували.

Пенні Павич

Робін почала була набирати відповідь, але на екрані знову з’явилися три крапки, тож вона зупинилася і дочекалася нової репліки Рейчел.

Ти думаєш, що це зробила Аномія

Пенні Павич

Робін завагалася, не знаючи, як краще відповісти.

Не обов’язково, але коли я востаннє заходила в гру, Аномія поводився дуже дивно як на людину, в якої щойно вбили друга.

Зупинити Аномію

Як саме дивно?

Пенні Павич

Холодно, сухо. Це виглядало неприродно.

Зупинити Аномію

Виникла дуже довга пауза, але зрештою Робін побачила три крапки, і скоро на екрані з’явилося нове довге повідомлення від Рейчел.

Це ніби страшний сон. я весь час згадую про дуже дивну річ, яку колись давно сказав ВІліпечор. Тоді Моргаус прийшов на модерку і почав виганяти Віла та ЛордДрека з гри. Вони заперечували свою участь у Розполовиненні, а тоді Віл пожартував, що Аномія убила Еді, а ніж і тазер купила за біткоїни. Віл сказав, що Аномія добре знає даркнет. Я ніколи не бачила, щоб Аномія говорила про криптовалюту, і тепер думаю, що вони з Віліпечором могли обговорювати це у приватному каналі. Я тоді розсердилася, що вони говорять про вбивство моєї двоюрідної сестри, ніби це жарт, і вийшла з модерки. Але коли я побачила, що сталося з Вікасом, я тепер весь час думаю про ту розмову, бо Аномія постійно жартувала, що це вона зарізала Джоша та Еді. Дівчина цілком могла це зробити, бо Джоша та Еді спершу вирубили тазером, і вони не могли відбитися, а Вікас у візку взагалі не міг себе захистити, так?

Пенні Павич

— Бінго, — пробурмотіла Робін. І відповіла:

Я розумію, як тобі зараз важко, Рейчел.

Зупинити Аномію

Ні. Не розумієш.

Якщо Еді та Вікаса убило Розполовинення, це вже жах, але якщо це Аномія, виходить, я дружила з убивцею. Я допомагала убивці модерувати її гру.

Пенні Павич

Навіть якщо це Аномія, ти ніяк не могла знати, що вона здатна на вбивство. Якби всі, хто жартує про бажання когось убити, реально вбивали людей, було б лячно навіть ходити вулицями.

Наразі мій головний пріоритет — знайти Паперовобілу. Цілком можливо, що вона знає, хто Аномія насправді. Також вона може розповісти, чи не планував Вікас звернутися до поліції з підозрами щодо Аномії чи Розполовинення.

Зупинити Аномію

Я не знаю Паперовобілу, не знаю, хто вона.

Пенні Павич

Нам відомо, що у модераторському каналі з’являлася її фотографія. Аномія показав її Віліпечору, Віліпечор — Серцеллі. Може, тобі її теж показували? Я знаю, що у грі тебе всі вважали хлопцем.

Зупинити Аномію

Знову пауза. Серце Робін калатало майже так само сильно, як кілька хвилин тому, коли вона думала, що щось струснуло поштову скриньку на дверях.

Віліпечор показував мені фото

Пенні Павич

Вони з ЛордДреком думали, що я ґей

Пенні Павич

Він сказав «якщо у тебе і на неї не встане, ми точно знатимемо, що ти голубець»

Пенні Павич

Робін знала, що має ретельно добирати слова для наступної репліки, бо пам’ятала, що в школі Рейчел цькували як «лесбійку».

Рейчел, можеш подивитися, чи ти видалила те фото? Бо якщо ти випадково його не видалила, воно допоможе нам її знайти.

Зупинити Аномію

Робін чекала так напружено, що аж забило подих. Пауза тривала й тривала, і це вселяло надію, бо якби Рейчел видалила фотографію, то сказала б про це одразу. Тоді з’явилися три крапки, а за ними — відповідь Рейчел.

Зараз подивлюся. Я збиралася її видалити, але не впевнена, що це зробила.

Пенні Павич

«Фото у неї», — зрозуміла Робін. Їй було байдуже, нащо Рейчел зберегла світлину — від злості на Паперовобілу чи з думкою самій знайти дівчину, яка вкрала її найкращого онлайн-друга. Головне — що Рейчел її зберегла.

Минуло три хвилини, хоч Робін здалося, що всі тридцять. Тоді Рейчел повернулася.

Маю фото.

Пенні Павич

Зараз пришлю.

Пенні Павич

Фото з’явилося раніше, ніж Робін встигла написати «дякую».

Дівчина на ньому була не просто гарненька — вона була справжня красуня.

Не старша двадцятьох років, із довгими рудими косами, молочно-білою, ледь вкритою ластовинням шкірою, високими вилицями та великими світло-карими очами. На дівчині була тільки розстебнута рожева сорочка, яка ледь прикривала соски, а свої перса вона тримала руками, стискаючи разом. Було видно плаский живіт; фото було обрізано одразу під пупком.

Рейчел, дуже, ДУЖЕ тобі дякую. Ти не уявляєш, як нам допомогла.

Зупинити Аномію

Будеш тримати мене в курсі? Будь ласка! Нестерпно отак нічого не знати. Будь-які новини будуть кращі за це.

Пенні Павич

Обов’язково. Будемо на зв’язку.

Будь ласка, не картай себе. Ти дуже сильно нам допомагаєш і ні в чому не винна. Абсолютно ні в чому. Цьом.

Зупинити Аномію

Цьом

Пенні Павич

Робін зберегла фото Паперовобілої на свій ноутбук, відкрила пошук за зображенням у гуглі і завантажила туди світлину.

Мабуть, вона мала здогадатися, що пошук покаже їй картинки з царини еротики та м’якого порно. На неї дивилися десятки жінок у розстебнутих сорочках, що демонстрували камері груди, і жодна не була схожа на Паперовобілу. Однак навіть це містило корисну інформацію: виходило, що Паперовобіла ніколи не викладала це фото в інтернет, а отже, ймовірно, і справді зробила і відправила його у приватному порядку, для бойфренда — або людини, яку вважала ним.

Робін уважніше придивилася до тла фотографії. Вона побачила слабко освітлену кімнату, яка, вочевидь, належала студентці, бо було видно письмовий стіл. Збільшивши фото, вона роздивилася на стільниці пласку коробку — і це були не цукерки, а пастельні олівці для малювання.

Вона обрізала фото, так що лишилося тільки обличчя дівчини, і завантажила його у пошук.

Значно краще: тепер на неї дивилися портрети рудокосих дівчат, деякі професійні, інші — ні. Робін почала уважно переглядати фотографії, вивчаючи обличчя, аж поки на шістнадцятому фото не спинилася.

Та сама дівчина: ті самі очі, ті самі вилиці, та сама довга грива рудого волосся. Робін схвильовано натиснула на фото. Воно було взяте з інстаграму, і, клікнувши на посилання, Робін вголос вигукнула:

— Так!

Власницю сторінки звали Ніколь Кристал. Гортаючи фото в її інстаграмі, Робін дізналася, що вона навчається у Мистецькій школі Ґлазґо. Численні фотографії робіт дівчини видавали великий талант: це бачила навіть Робін, що не зналася на малюванні. Однак траплялися й селфі, і на одному з них Робін зупинилася не без подиву. Привабливий білявий юнак в обрізаній чорній футболці обіймав Ніколь ззаду, торкаючись губами щоки. Гортаючи далі, Робін знайшла ще кілька фото юнака. Одне з них було обведене сердечком.

Чи знає цей хлопець, що його дівчина проводила цілі години у грі, спілкуючись із Вікасом Бхардваджем? Що вона надсилала йому провокативні фото?

Робін пошукала серед підписників Ніколь ім’я Вікаса, але не знайшла.

Після цього вона зайшла у твіттер і пошукала Ніколь Кристал там. Облікових записів з таким іменем було кілька, але потрібний вона визначила без жодного клопоту: Ніколь написала своє повне ім’я та виставила фото, а також вказала, що живе у Ґлазґо, але твіттером вона користувалася значно рідше, ніж інстаграмом. Останній твіт, ретвіт з акаунту під назвою «Жінки в мистецтві», був зроблений більше десятьох днів тому, до того, як знайшли тіло Вікаса.

І знову Робін відкрила список фоловерів Ніколь і за кілька хвилин знайшла те, що шукала. На її сторінку був підписаний справжній акаунт Вікаса Бхардваджа.

Робін із головою занурилася у свої пошуки і вкотре підскочила, коли задзвонив її мобільний. Це був офісний номер, дзвінки з якого перенаправлялися Страйкові чи Робін, якщо слухавку не брали. Вирішивши, що Страйк дістався Денмарк-стріт значно швидше, ніж вона думала, Робін прийняла дзвінок.

З динаміка почувся шепіт. Кожне слово було вимовлено дуже чітко:

— Я... тебе... уб’ю.

А далі — тиша.