Чорнильно-чорне серце. Книга 6

65

Зілля переможне

Та чужі прогулянки

У смутних краснописах

Мертвого самбука.

Емілі Дікінсон

Лист, який Страйк відправив Робін після вечері з Грантом Ледвеллом і який вона прочитала, сидячі на лавці на Слоун-сквері наступного ранку, підводив підсумок:

Початкові підозрювані у нас закінчуються: лишилися тільки Тім Ашкрофт, Кеа Нівен та Пез Пірс. Ось кілька ідей щодо напрямів подальшого розслідування:

Хто знав про перетворення Серцика на людину?

Сьогодні вранці я дзвонив Аллану Йомену. Він наполягає, що максимум десяток осіб були в курсі, що «маверики» планують зробити Серцика людиною: шестеро працівників студії, які підписали угоду про нерозголошення і ризикують втратити прибуткову роботу, якщо винесуть цю інформацію за межі студії; сам Йомен, але він навіть дружині про це не розповідав і нікому нічого не каже у власній агенції, щоб не було витоку інформації, а також Джош Блей, Ґрант Ледвелл і Катя Апкотт.

1) Джош

Я попросив у Каті список людей, які відвідували Джоша у шпиталі. Відповідь: крім неї, батька, сестри та брата Джоша, приходило лише двоє: Маріам Торосян (тричі) і Пез Пірс. Я планую пізніше набрати Джоша і спитати, чи він обговорював з кимсь Із них заплановані зміни. Якщо так, то новина могла дійти до Норт-Ґров І звідти розповсюдитися на ширший загал.

З усіх наших підозрюваних найвірогіднішим кандидатом на Аномію мені так само здається Пез Пірс. Він вміє малювати і знається на цифрових технологіях, мав доступ до персональної інформації про Еді, бо жив Із нею у резиденції, і є чималий шанс, що Джош розповів йому про ідею зробити Серцика людиною. Якщо Пірс сьогодні знову запросить тебе випити, то гадаю, тобі слід погодитися, а я тим часом почергую за Баффілапусю.

Також я хочу уважніше придивитися до Нільса де Йонґа. «Тріумфальна смерть» — збіса дивне означення для вбивства, навіть як на обкурену людину. Нам нема кого поставити на Нільса, поки не викреслимо когось із наявних підозрюваних, але згодиться все, що ти зможеш дізнатися про нього у Норт-Ґров. Nota bene: судячи з усього, картина, яку він передав Ґрантові Ледвеллу — копія. Я б волів бачити оригінал.

2) Ґрант

Украй важко уявити, щоб Ґрант десь комусь це вибовкав. Гізер здається мені любителькою попліткувати, але наразі її обсіли страхи та параноя, тож, гадаю, вона поводиться стриманіше.

Проте мене здивувало, що старша донька Ґранта, Рейчел, захотіла піти на похорон Еді. Вона має шістнадцять років; з Еді ніколи не спілкувалася. Ґрант вважає, що Рейчел просто хотіла прогуляти школу, але оскільки вона з екс-дружиною Ґранта живе десь за містом (він не уточнив локацію; я пошукаю в інтернеті), я б сказав, що зобразити розлад шлунка було б простіше. Станом на цей момент є сенс перевіряти будь-якого пов’язаного з Ледвеллами, Апкоттами або Норт-Ґров підлітка, що поводиться дивно.

3) Катя

Не уявляю, щоб Катя обговорювала таку тему поза своїм сімейним колом, але якщо вона сказала про це вдома, її домочадці могли рознести інформацію далі — навмисно чи несвідомо. Друзі Флавії надто юні, щоб бути Аномією, а от коло спілкування Ґуса слід перевірити. Також гадаю, що треба з’ясувати особу «коханої дитини» Ініґо Апкотта.

4) Тім Ашкрофт і Кеа Нівен

Ці двоє тепер здаються мені сумнівними кандидатами на роль Аномії. Жоден наразі не підтримує зв’язку з Норт-Ґров, Ледвеллами чи Апкоттами (наскільки нам відомо), тож важко сказати, як вони могли дізнатися про перетворення Серцика на людину.

Я хотів би знати, що не поділили Пез та Ашкрофт — просто щоб виключити зв’язок цього конфлікту з Аномією. Поза цим, я пропоную встановити повноцінне стеження за Кеа з метою виключити її з підозрюваних, а за Ашкрофтом стежити і далі задля цього ж.

Дочитавши листа, Робін сховала мобільний у сумку і глянула на екран айпада, де, як завжди, точилася гра. Аномії не було, тож вона звела очі до квартири Спритника на верхньому поверсі. Споглядаючи скляні квадрати, які вранішнє весіннє сонце перетворило на калюжі живого срібла, вона замислилася: а може, Аномія — це хтось, про кого вони навіть не думали? Адже якщо не загострювати уваги на деталях, Аномією міг виявитися хто завгодно з мільйонів анонімних користувачів інтернету; та якщо придивитися до навичок, потрібних, щоб створити гру, до досконалого знання минулого Еді та поточних подій за лаштунками мультфільму, не кажучи вже про глибоку ненависть, що живила переслідування протягом кількох років, — здавалося незбагненним, як винуватцю вдається так довго лишатися невидимим.

Робін не зацікавили пропозиції партнера щодо нових підозрюваних; мабуть, і Страйк теж вбачав у них скоріше екзерсис із викреслювання пунктів зі списку, а не роботу зі змістовними зачіпками.

Ще пів години безплідного стеження за квартирою Спритника, — і прийняти у Робін шихту з’явився Натлі, який причалапав до неї у звично зухвалій манері. Натлі аж розпирало від бажання виставити себе людиною, яка знає більше, ніж показує, і у Робін весь час виникав острах, що ось він зараз пхне її ліктем у бік і підморгне; вона сердилась, що весь тягар надання зміні варти природного вигляду лягав на неї.

— Трохи по першій, — відповіла вона Натлі, кинувши погляд на годинник.

— Га? — не зрозумів Натлі.

— Ти щойно спитав у мене, котра година. Та не сідай на моє місце! — звеліла вона, бо Натлі націлився зробити саме це.

Прямуючи до метро, Робін втішила себе думкою, що коли Спритник і визирнув із вікна саме в ту мить, то мав вирішити, що жінка просто захотіла відійти подалі від липучого типа, а тому не було цікаво сидіти на лавці без неї. І все ж вона мимохіть пожалкувала, що не вдалося знайти нікого кращого за Натлі, і що завантаженість агенції не дозволяє його звільнити.

Теоретично Робін мала вільне пообіддя, але вирішила наперед перетворитися на Джессіку Робіне: перед вечірнім класом у Норт-Ґров вона хотіла прогулятися Гайґейтським цвинтарем, і здавалося небезпечним нипати навколо мистецької резиденції без звичного камуфляжу. Мотиви для візиту на цвинтар Робін мала змішані. Цікаво було подивитися на місце, у чийому цифровому віддзеркаленні вона вже багато тижнів практично живе, і хотілося бачити, де саме напали на Джоша і вбили Еді. Також вона відчувала напівсвідоме бажання сходити на могилу Еді Ледвелл. Страх, що її бажання може здатися проявом дивацтва чи сентиментальності, завадив Робін повідомити комусь — а надто Страйкові — про свої плани. З іншого боку, сказала собі Робін, поправляючи перуку Джессіки перед дзеркалом у вбиральні на сходах, вона ж не марнує час агенції: ці кілька вільних годин вона має повне право витратити на щось приємне... але Робін не уявляла, куди хотіла б піти замість Гайґейтського цвинтаря. Вдивляючись у потріскане дзеркало — чи добре сіли карі контактні лінзи? — Робін згадала слова Ільзи: «От чесно, ти точно така сама, як він... Робота тобі важливіша за все». Втім, міркувань про сумісність із Кормораном Страйком Робін свідомо уникала, тож викинула цю думку з голови і повернулася до офісу.

— Тобі личить, — прокоментувала Пат, критично оцінивши брюнетисту перуку, підведені очі, багряну помаду та чорну замшеву куртку на Робін.

— Дякую, — озвалася Робін і пройшла до кабінету, де лишила айпад та сумку. — Сподіваюся, мене сьогодні запросять у бар.

— Справді? А хто? — гукнула їй услід Пат, але Робін не одразу відповіла їй. Вона дивилася на свій айпад. Поки Робін була у вбиральні, Аномія встиг не тільки увійти у гру, а й запросити Баффілапусю до приватного каналу.

— Пат, почекай, я тут маю термінову справу.

<Відкрито новий приватний канал>

<4 червня 2015 14.13>

<Аномія запросив Баффілапуся>

Аномія: добридень

>

>

>

>

>

>

Аномія: агов?

>

>

>

>

Аномія: я цілий день не чекатиму

>

>

<Баффілапуся приєднався до каналу>

Баффілапуся: привіт, я дуже вибачаюся, шеф викликав

Аномія: та що ти кажеш?

Аномія: ну тоді у нас проблема

Баффілапуся: прошу?

Аномія: проси, проси

Аномія: я саме хотів зробити тобі пропозицію

Аномія: але якщо твоя робота вимагає по пів години не зазирати у гру, нічого не вийде

Баффілапуся: що за пропозиція?

Аномія: стати модератором

Аномія: замість ЛордДрека

Робін так голосно ахнула, що у приймальні сполошилася Пат:

— Щось сталося?

— Все добре, — озвалася Робін.

Баффілапуся: боже це просто мрія

Аномія: лол, ще б пак

Аномія: але доведеться попрацювати

Баффілапуся: що саме треба зробити?

Аномія: тест

Аномія: проводжу я у приватному каналі

Аномія: всі відповіді пишеш протягом 15 сек щоб я знав, що ти не мала часу піддивитися

Баффілапуся: виглядає складно

Аномія: це і є складно

Аномія: норміси відпадають одразу

Аномія: маєш тиждень, щоб потворити матеріал

Аномія: Чорнильно-чорне серце, серії з 1 по 42

Аномія: плюс гра

Аномія: плюс бонусне питання: спробуєш вгадати, хто я

Баффілапуся: лол

Баффілапуся: і що, хтось колись дав правильну відповідь?

Аномія: ні

Баффілапуся: а якщо я вгадаю, ти скажеш, що я права?

Аномія: ти не вгадаєш

Аномія: мені просто подобається дивитися, як люди помиляються

Аномія: то що, у наступний четвер?

Аномія: о другій, дня.

Баффілапуся: гаразд

Баффілапуся: дуже-дуже дякую!

<Аномія вийшов з каналу>

<Баффілапуся вийшов з каналу>

<Приватний канал закрито>

Радісна Робін написала повідомлення Страйку, який наразі стежив за прибиральницею з Саут-Одлі-стріт, а тоді сховала айпад у сумку і повернулася до кабінету.

— Тебе запросили в бар? — спитала офісна менеджерка, придивившись до веселого виразу на обличчя Робін.

— Значно краще.

— В ресторан?

— Ні, мене запросили в одне місце, куди я кілька тижнів хотіла потрапити.

— Г’ю Джекс запросив? — далі розпитувала Пат, яка плекала нездорову цікавість до любовного життя Робін — чи радше до його відсутності.

— А, чорт! — вигукнула Робін, уклякнувши на місці, і ляснула себе по чолу. — Г’ю Джекс!

Після останнього повідомлення від Джекса Робін вирішила, що треба йому передзвонити і чітко пояснити, що він їй не цікавий, але зранку це рішення геть-чисто вилетіло їй з голови. Робін за натурою не любила ображати людей, тож спускалася металевими сходами з айпадом у сумці та водночас і жахалася, і злилася, що доведеться пояснювати Джексу те, що мала б зробити самоочевидним відсутність відповіді з її боку попри всі його численні реверанси.

За пів години, щойно Робін вийшла зі станції метро «Гайґейт», у неї задзвонив мобільний.

— Отже, модераторський канал? — без преамбул спитав Страйк. — Збіса чудова новина.

— Я туди ще не потрапила, — відповіла Робін, направляючись у бік цвинтаря. — Треба здати тест на знання мультфільму та гри наступного тижня, а прийматиме Аномія. Останнє питання — спробувати вгадати, хто він, тож треба придумати максимально улесливу відповідь.

— Хтось уже вгадав правильно?

— Я спитала. Виходить, що ні, але Аномії приємно чути хибні відповіді.

— Гівно самозакохане, — буркнув Страйк.

— Як там наша прибиральниця ?

— На закупах в «Алді». Футлярів роботи Фаберже, наскільки я бачу, при собі не має. Натлі прийшов змінити тебе на Спритнику?

— Так, і навіть вчасно, — відповіла Робін, — але хотілося б, щоб він був не таким...

— ...паскудником? Мені теж. Повір, я його потурю, щойно буде найменша нагода. До вечора у Норт-Ґров готова?

— Так, — відповіла Робін.

— Сподіваймося, що Пірс досі не охолонув до Джессіки. І до інших новин: Мідж загубила Тіма Ашкрофта.

— Бляха-муха, це правда?

— З кожним може статися. Мідж їхала за ним з Колчестера і застрягла за вантажівкою, яка стала на розв’язці, тож наразі Ашкрофт лишився без нагляду. Мідж гадає, що він прямує до Лондона, але... ти читала мій лист?

— Так, читала, і погоджуюся: він не дуже вірогідний претендент на роль Аномії. Але впевнено викреслити його було б непогано.

— Саме так. Гаразд, не буду тобі псувати далі вільні години. Нехай щастить у Норт-Ґров сьогодні ввечері. Розкажеш, як все склалося.

Страйк поклав слухавку, а Робін сховала мобільний у сумку і продовжила свій шлях до цвинтаря.

Звернувши на Свейнс-Лейн, довгу вулицю зі стінами обабіч, яка збігала пологим схилом, розтинаючи цвинтар навпіл, Робін побачила попереду групу молодих людей: чотирьох дівчат і хлопця; двоє були у футболках з героями «Чорнильно-чорного серця». У хлопця на спині була написана відома репліка Дрека: «Дрек самотиться і нудикує», а у дівчини — слова Паперовобілої: «Сумно, о, як же сумно!» Компанія стояла між східною та західною брамами, жваво перемовляючись і показуючи то на одну браму, то на другу. Робін була певна, що вони намагаються розібратися, яка половина цвинтаря — Західна, старіша, де поховали Еді і де її було убито; щоб потрапити туди, треба було купувати екскурсію. Робін затрималася і дочекалася, поки компанія зверне направо.

Підійшовши до брами, вона побачила, що компанія купує квитки і заново збирається на іншому боці від каси, де в оточеному арками дворику група людей вже чекала на гіда. Вочевидь, часу до наступної екскурсії лишилося зовсім мало; нутрощі скрутило від тривоги, але Робін сказала собі, що чим скоріше — тим краще, приховала номер і набрала Г’ю Джекса.

Він взяв слухавку не одразу і голос мав невдоволений.

— Алло?

— О... привіт, Г’ю, — сказала Робін. — Це... це Робін Еллакотт.

— Робін! — здивувався і зрадів Джекс. — Чекай, перейду туди, де можна говорити.

Робін почула кроки — вочевидь, він відходив убік від колег.

— Як справи? — спитав Джекс.

— Добре, — відповіла Робін. — А в тебе?

— Непогано. Радий, що ти подзвонила, бо я вже вирішив, що ти мене динамиш.

Робін не зрозуміла, як вона може динамити чоловіка, якому не давала жодних надій, і промовчала. Вона здогадалася, що Джекс очікував на підтвердження, бо він продовжив уже впевненішим тоном:

— Я, власне, тут подумав... не хочеш якось повечеряти разом?

— Ну, — відповіла Робін, — боюся... боюся, що ні, Г’ю. Але дякую за запрошення.

Не почувши відповіді, вона додала (подумки зіщулившись):

— Я... я наразі не дуже готова до побачень, розумієш. Мовчанка.

— Гаразд... ну, сподіваюся, у тебе все добре, — поспішно додала Робін, — і, ну...

— Недобре, — відрубав Г’ю, і раптова холодна лють у його голосі шокувала Робін. — У мене все зовсім не добре. Я тільки цього тижня повернувся на роботу. У мене діагностували депресію.

— О, — мовила Робін, — дуже прикро це...

— Власне, я говорив про тебе з терапевткою. Ага. Згаяв купу часу на розмови про тебе і про те, як воно — весь час дзвонити людині і не отримувати жодної реакції.

— Я... навіть не знаю, що тут сказати.

— Ти розуміла, що мій стан вразливий...

— Г’ю, — сказала Робін, розриваючись між провиною та роздратуванням, — якщо я створила у тебе враження, ніби мені цікаво...

— Терапевтка казала мені, що не варто за тебе триматися, але я все їй доводив, яка ти хороша людина. Але насправді ти звичайна...

— Бувай, Г’ю.

Але Робін не встигла перервати дзвінок і почула останнє слово:

— ...сука.

Серце у Робін калатало ніби після енергійної пробіжки. Вона інстинктивно глянула через плече, але не видно було, щоб Г’ю поспішав до неї вулицею. Робін розсердилася на себе за таку дурну думку.

«Він просто скотина», — сказала собі Робін, але знадобилося ще кілька секунд, щоб вона змогла опанувати себе, підійти до готичної вартівні і купити квиток на екскурсію.

Тепер у дворі чекала на гіда дюжина осіб. Крім фанатів «Чорнильно-чорного серця», тут ще було кілька американських туристів і літня пара у однакових окулярах із роговою оправою.

Робін стала скраю, стараючись не думати про Г’ю Джекса і про слово, яке він виплюнув їй у вухо. «Сука». Зненацька згадалося, як ввічливо і, мабуть, так само ніяково відповів на її незграбну відмову піти випити старший детектив-інспектор Мерфі, до якого Робін відчула раптову симпатію, хоч і ледь знала його.

Екскурсовод з’явився за кілька хвилин по тому, як до групи приєдналася Робін. Це був середніх літ добродій в окулярах та вітровці. Його погляд автоматично помандрував до пари молодих людей у футболках з героями «Чорнильно-чорного серця», і Робін здалося, що чоловік внутрішньо підготувався до випробування.

— Добрий день! Мене звати Тобі, і сьогодні я буду вашим гідом. Наша екскурсія триває близько сімдесяти хвилин. Трохи інформації на старті: якщо вас цікавить могила Карла Маркса, то вона на Східній половині цвинтаря. Туди можна потрапити за квитком, який ви щойно купили.

Робін уже знала про це. Джош та Еді, а слідом Аномія та Моргаус дещо вільно потрактували географію цвинтаря, склавши дві його половини в одне ціле і розмістивши поруч могили, які в реальності розділяла вулиця Свейнс-Лейн.

— Якщо вас цікавить якась конкретна могила...

Дівчина у футболці з Паперовобілою та літня пані в окулярах заговорили воднораз.

— Ми б дуже хотіли побачити могилу Еді Ледвелл...

— Чи заплановане в екскурсії відвідування могили Крістіни Россетті? Гід спершу відповів літній пані.

— Так, ми, безсумнівно, можемо відвідати могилу Россетті. Вона розташована трохи вбік від маршруту. Зазирнемо туди під кінець, щоб не доводилося повертатися.

Що ж стосується могили міс Ледвелл, то, боюся, — додав він, звертаючись до дівчини у футболці з Паперовобілою, — її ми не відвідаємо. Це приватна ділянка. Цвинтар досі функціонує, і рідні померлих...

— Її рідні чхати на неї хотіли, — гучним шепотом вставив молодик у футболці з Дреком, а екскурсовод прикинувся, що не почув його.

— ...мають право на повагу до приватності, і ми просимо гостей виявляти її. Робити фотографії можна, але тільки для власного використання. Будь ласка, не їжте, не пийте і не куріть на цвинтарі, і не відходьте від стежок. Деякі гробниці небезпечні.

— А хоч могилу де Мунк ми побачимо? — поцікавилася дебела пурпуровокоса дівчина з групи фанатів «Чорнильно-чорного серця».

Робін гадки не мала, хто така ця де Мунк і з якого дива її могила цікавить фанатів.

— Так, ми пройдемо повз де Мунк, — запевнив гід.

— Хоч щось, — сказала дівчина друзям.

Група рушила у путь — не до головних сходів цвинтаря, а вузькою стежкою повз великий меморіал загиблим у Першій світовій війні. З бурчання фанатів «Чорнильно-чорного серця», які йшли просто перед нею, Робін зрозуміла, що гід повів екскурсію не тим маршрутом, на який вони сподівалися. Спеціально тримаючись у хвості групи, Робін зазирнула у сумку подивитись, що відбувається на її айпаді з увімкненою грою. З модераторів була тільки Серцелла, і ніхто, на щастя, не запрошував Баффілапусю у приватні канали.

Гід вів екскурсію вузькою ґрунтовою стежкою; обабіч були могили, а справа ще високий цегляний мур. Все тонуло у тіні дерев, які змикали над головою щільні крони, а у повітрі пливли пахощі вологої зелені, притхлого кісткового борошна, грибного духу землі. Гід щось розповідав, але Робін ледь чула його за перешіптуваннями фанатів «Чорнильно-чорного серця».

— Тут би вони не перелізли, — сказала дівчина у футболці з Паперовобілою, поглядаючи на мур у два людських зрости заввишки.

— Мабуть, воно все з іншого боку, — мовив молодик у футболці з Дреком, роздивляючись дерева та порослі повзучими рослинами могили зліва. — Я нічого не впізнаю.

Та коли група дійшла до кінця стежки, дівчина у футболці з Паперовобілою тихо зойкнула, а дівчина з пурпуровими косами схопилася за серце. Робін зрозуміла їхню реакцію: відчуття дежавю було неймовірне.

Ось вона, стежка, що в’ється вгору поміж оплетеними плющем деревами: нею вистрибував малюк Серцик у трагікомічній гонитві за прекрасною Паперовобілою; ось він, ліс розбитих класичних колон, хрестів, кам’яних урн, мармурових гробниць та обелісків: між ними лихою тінню скрадався Дрек, чатуючи на інших гравців, щоб плигнути на них і змусити грати у свою гру.

Екскурсовод спинився перед гробницею, прикрашеною статуєю коня, і розповідав американцям та літній парі, що тут лежить коновал королеви Вікторії. Однак увагою Робін заволодів квадратний кам’яний обеліск, на який видерся величезний жмут товстих волокнистих лоз, звісивши на всі боки м’ясисті вуса — ніби якийсь павукоподібний паразит з іншої планети намірився проковтнути могилу цілком. Саме тут було сідало Сороцюги, — персонажа, якому вперше подарував голос Пез Пірс. Фанати «Чорнильно-чорного серця» почали захоплено фотографувати побачене.

Група рушила далі, а Робін ніяк не могла вирішити, красивим їй здається цвинтар чи моторошним. Зусібіч буяли плющі, трави, папороті, колючі лози й переплетені корені дерев, поруч з якими тьмяніла офіційна урочистість пам’ятників. Повзучі рослини позсували дека з гробниць; на могилах, куди сто років ніхто не приносив квіти, виросла папороть; деревні корені здибили могильні камені, і ті, покосившись, хилилися додолу.

Нова хвиля захвату струснула фанатів «Чорнильно-чорного серця», коли група дісталася могили Мері Ніколз зі сплячим янголом у натуральну величину. Робін знала, що у мультфільмі ця могила належить Паперовобілій. Примара обіймала її, оплакуючи своє нежиття, і фани «Чорнильно-чорного серця» умовили туристів сфотографувати їх під нею всіх разом.

Тоді пройшли між двома велетенськими колонами у єгипетському стилі і вступили до Ліванського кола, заглибленого кам’яного амфітеатру з подвійним кругом мавзолеїв замість стінок.

Дівчина у футболці з Паперовобілою скрикнула, побачивши величну готичну гробницю, дуже схожу на гробницю лорда та леді Вурді-Гробсів із мультфільму. Гід розводився про вікторіанський смак до єгипетських образів, а фанати «Чорнильно-чорного серця» клацали селфі на тлі мавзолея.

Покинувши Ліванське коло, пройшли до могили Вільяма Вумбвелла; за словами гіда, це був власник звіринця у вікторіанську добу, що пояснювало велику кам’яну статую лева над гробницею; далі повернулися на довгу бетонну стежку, обабіч якої тягнулися в самісіньку далечінь нові могили та дерева.

Зненацька молодик у футболці з Дреком, що йшов перед Робін, різко загальмував і показав на гробницю, яка підносилася над стежкою на стрімкому узвишші в оточенні щільних кущів. На подив Робін, вона побачила образ, про який розповідав Ніжкам Гріховода у галереї Вільяма Морріса: мати-пеліканиха розривала собі груди над гніздом, повним голодних пташенят із роззявленими дзьобиками, щоб нагодувати їх власною кров’ю.

Дівчата навколо молодика у футболці з Дреком вчепилися одна в одну.

— Так, так, це воно, це тут!

— О Боже, — видихнула дівчина у футболці з Паперовобілою крізь притиснуті до вуст пальці. — Я зараз розплачуся.

Екскурсовод також зупинився. Розвернувшись до групи та ігноруючи збудження, яке охопило фанатів «Чорнильно-чорного серця», від розповів:

— Цей незвичайний камінь належить могилі Елізабет, баронеси де Мунк. Образ пелікана уособлює самопожертву. Гробницю звела донька Елізабет, Розальбіна...

Робін не слухала. Вона саме згадала, що сказав Джош Блей про місце, де до них з Еді вперше прийшла ідея мультфільму — і де Еді було убито. «Біля могили, яка завжди подобалася Еді, з пеліканом».

— Сфотографуй мене, — попросила одна фанатка «Чорнильно-чорного серця» іншу, простягаючи їй телефон тремкими руками. Молодик у футболці з Дреком звів очі на гіда; Робін була певна, що він сподівається влучити момент, щоб видертися на узвишшя і на власні очі побачити місце, де знайшли тіло Еді Ледвелл. Фанати «Чорнильно-чорного серця» були відстали від групи, але гід обернувся на них і змусив іти далі; фанати раз у раз озиралися через плече.

Робін, яка так само замикала ходу, дорікнула собі за відразу, яку відчула до фанатів «Чорнильно-чорного серця» за бажання сфотографувати місце, де загинула Еді Ледвелл. Чим вона сама краща? Тепер, на власні очі побачивши місце, вона оцінила те, наскільки убивця був управний — чи наскільки йому поталанило. Ця людина знала, як потрапити на відокремлену ділянку з могилами убік від стежки, куди екскурсантам було зась. Ця людина уникнула зустрічі з екскурсійними групами і непомітно пробралася на цвинтар. Робін роззирнулася: ніде не було видно жодних камер. Згадалися дві маски, які надягнув на себе той, хто мало не вбив Олівера Піча. Дитяча забавка — тут, у гущавині дерев та пам’ятників, скинути один камуфляж і постати в іншому. Може, убивця дочекався чергової екскурсії і потиху влився у групу, а може, пішов тим шляхом, яким він прийшов... чи вона.

Задумавшись, Робін трохи відстала від групи, яка тепер рушила до могили Крістіни Россетті. Вона намагалася зрозуміти, де знайшли Джоша, коли почула гучне «пш-ш-шт».

Робін здригнулася і озирнулася. З густих заростей на неї дивилася пара скорботних очей під копицею кучерявого волосся. Усміхнений, схований у зелені, з етюдником у руці, перед Робін стояв Пез Пірс.

— Звідки ти тут?..

Пез приклав палець до вуст і поманив її. Робін озирнулася на екскурсію, яка саме завертала за ріг. Поки терня чіплялося їй до одягу, вона спробувала швидко вирішити, чи зображати лондонський акцент, з яким вона говорила до Пеза минулого разу, адже Зої могла розповісти йому, що Джессіка з Йоркширу. Ступивши на маленьку прогалину, де стояв Пез, Робін обрала компроміс.

— Я думала, сюди можна зайти тільки з екскурсією, — пошепки сказала вона зі своїм власним акцентом.

— Тре’ знати таємні стежки, — з усмішкою відповів Пез. В руках у нього був етюдник. — Що привело таку працеголічку на шпацир цвинтарем?

— Була у зубного, тож вирішила влаштувати собі вільний день, — відповіла Робін. — Я тут вперше. Просто неймовірно, правда?

— О, тепер і я почув, — мовив Пез.

— Що почув?

— Що ти з Йоркширу. Мені Зої сказала. Також сказала, що ти щойно порвала зі своїм бойфрендом.

— Так, — спробувала вичавити сміливу усмішку Робін. — Це все правда. У мокрій зелені по пояс вони мусили стояти надто близько одне до одного; під ногами була мошиста, нерівна земля, погорблена деревами й домовинами. Крізь тонку футболку Пеза Робін відчула його запах: міцний, тваринний, майже відразливий. Зненацька прийшов непроханий спогад про його прутень.

— Я отримаю приз, якщо скажу про тебе третю істину?

— Кажи, — мовила Робін.

— Ти вранці не дивилася пошту.

— Ти що, ясновидець?

— Ні, просто твій сьогоднішній урок малювання скасовано.

— От трясця, — сказала Робін, прикинувшись розчарованою. — Щось із Маріам?

— З Маріам все добре, просто зашилася, ‘кісь політичні справи, про які вона забула. Нормальна історія у Норт-Ґров. От побачиш, не лише ти не в курсі. Люди прийдуть на клас, а в результаті питимуть на кухні чи малюватимуть щось самі. Такий наш звичай. Чи, мо’, ти з тих, хто любить писати скарги?

— Я зовсім не така! — удавано образилася Робін, вирішивши, що саме так зреагує Джессіка на підозру в обмеженості та убогодухості.

— Радий це чути. Куди вони пішли? — спитав Пез, глянувши услід екскурсії.

— До могили Крістіни Россетті, — відповіла Робін.

— Хо’ш на неї подивитися?

— Навіть і не знаю, — відповіла Робін. — Там цікаво?

— Можу тобі розповісти цікаву історію про цю могилу, — відповів Пез. — А тоді ходімо разом у бар.

— Ой, — промовила Робін, сподіваючись, що переконливо зображає соромливість, — ну, гаразд. Чом би й ні?

— Клас. Тоді ходімо, — сказав Пірс. — Підемо кружним шляхом, щоб не натрапляти на екскурсії. І мені треба оце занести, — додав він, показуючи етюдник.

І вони пішли поміж дерева та могили, уникаючи стежок, якими ходили екскурсійні групи. Кілька разів Пез подавав Робін руку, щоб допомогти переступити через корені чи кам’янисті уламки, і та приймала її. На третій раз він ще кілька кроків утримував її пальці, перш ніж відпустити їх.

— То що там за історія з могилою Россетті? — спитала Робін.

Вона відчувала бажання (мабуть, параноїдальне) змушувати Пеза говорити, поки вони йдуть між темними деревами, де інші люди їх не побачать.

— А, — мовив Пез, — річ у тім, що там лежить не тільки Крістіна Россетті.

— Не тільки?

— З нею там ще жінка на ім’я Ліззі Сіддал. Вона була дружиною брата Крістіни. Коли вона отруїлася і її поховали, Данте Россетті поклав у труну єдиний рукопис зі своїми віршами. Такий собі широкий жест.

— Романтично, — відзначила Робін, висмикуючи ногу з плющової пастки.

— За сім років, — додав Пез, — Дайте передумав, викопав її і дістав рукопис.

Сторінки поїли черви і все таке... але баби минущі, а мистецтво вічне, га?

Робін Еллакотт цей жарт здався не вельми вдалим, але Джессіка Роббінс з готовністю захихотіла.