Чорнильно-чорне серце. Книга 6

42

Та трохи правоти,

Він мав, либонь, — як личить чоловіку,

Який направду неправий достоту.

Елізабет Баррет Бравнінґ,

«Аврора Лі»

Через пів години татуйований бородань повернувся до Вайтголл-Ґарденсу. Тепер він розмовляв по мобільному і прогулювався між клумбами та лавами. Страйк, який вирішив пожаліти себе і посидіти, знову зайшов за статую Генрі Бартла Фрера. Ногу смикало, але жевріла надія, що ютубери вже назнімали достатньо розлючених іноземців і скоро підуть на обід.

І справді, близько першої години Воллі та Ем-Джей закінчили знімати. Страйк, надягнувши сонячні окуляри та симулюючи телефонну розмову, дивився, як Воллі ховає мікрофон у наплічник, дістає мобільний і починає набирати щось на телефоні. І тоді — нарешті — високий татуйований бородань пішов просто до Воллі і привітався з ним.

Детектив був надто далеко і не чув розмови, але ладен був заприсягтися, що прочитав по губах Турісаза слова «великий фанат». Турісаз і Воллі потиснули руки, а тоді хвилин десять теревенили і все частіше сміялися; обличчя Ем-Джея протягом розмови ставало дедалі нещаснішим.

Врешті-решт Страйк зрозумів, що Воллі зробили пропозицію, яку ту був цілком радий прийняти. Він глянув на Ем-Джея, який похитав головок). По ще кількох хвилинах розмови Ем-Джей з відеокамерою пішов в один бік, а Воллі й Турісаз — в інший. Вони вийшли з парку і рушили в бік Вільєрс-стріт.

Страйк слідував за ними менше хвилини, ігноруючи чимдалі гостріший біль у нозі, коли мобільний знову задзвонив: Робін.

— Аномія зайшов у гру десять хвилин тому, але неактивний. Він тут, але ні з ким не розмовляє, просто стоїть. Можливо, спілкується з кимсь у приватному каналі — але ось важливий момент: мені щойно дзвонив Барклей, каже, що Тім Ашкрофт сидить у кафе і друкує на лептопі. Почав близько десяти хвилин тому.

— Що ж, підтримаю Барклея і додам тобі ще підозрюваного білого супремасиста, — видихнув Страйк, стараючись не кульгати аж надто помітно. — Хвилин десять тому Кард’ю почав набирати щось на телефоні, але його відірвав від справи татуйований здоровило, який стежив за ним із самого ранку. Поставлю десятку на те, що це член Братства Ультіма Тули на зарплатні.

— Серйозно?

— Так, — видихнув Страйк, ледь встигаючи за двома чоловіками попереду. — У нього на кадику татуйована руна. Гадаю, що на моїх очах відбувається живе вербування. Ем-Джея відправили подалі, а Кард’ю і Рунічний Хлоп прямують до якогось іншого місця. Від інших є новини?

— Ні. Престон Пірс вийшов по хліб і повернувся додому. Монтґомері цілий день не виходить із квартири. Від Натлі новин немає, тож я так розумію, що Ґус вдома.

— Натлі зараз не біля Ґуса.

— Ти що, знову його прогнав? — стривожилася Робін.

— Ні, він виконує моє розпорядження. Поясню пізніше.

— Гаразд, — відповіла Робін. — Я зараз відправлю тобі відео. Але це не терміново.

— Перегляну, як десь сяду. Тримай мене в курсі щодо Аномії. — І Страйк поклав слухавку.

Парочка, за якою він стежив, звернула у вузький провулок під назвою Крейвен-Пасаж, і попрямувала до пабу «Корабель і лопата»; власне, цей заклад складався з двох половин, що височіли одна навпроти одної обабіч провулка. Обидві будівлі малі червоні двері та віконні рами і хизувалися однаковими вивісками, на яких був зображений пузатий моряк XVII сторіччя у перуці. Воллі та Турісаз зайшли до бару з правого боку.

Зрадівши можливості спинитися, Страйк зачекав п’ять хвилин і викурив цигарку, а тоді теж зайшов до пабу.

Під стіною навпроти невеликого шинквасу тягнулися дерев’яні кабінки; у барі було повно людей. Воллі й Турісаз сиділи в найближчій до дверей кабінці; їм складав компанію хтось третій, але Страйк бачив тільки рукав вельветової куртки, бо троє туристів-німців заступили йому огляд.

Купивши собі пінту «Баджера», Страйк знайшов вільний клаптик якомога ближче до кабінки, але поза полем зору своїх об’єктів. Більша частина їхньої розмови тонула в гудінні пабу, але завдяки тривалій практиці детектив зумів відсторонитися від гамору і вловити дещицю того, про що говорила цікава йому трійця.

Турісаз мав несподівано тихий голос. Чоловік у вельветовій куртці розмовляв з акцентом представника вищих верств середнього класу і наразі хвалив творчість Воллі на ютубі, демонструючи докладне знання відеороликів Кард’ю, якому це, понад сумнів, дуже лестило. В якийсь момент Воллі заговорив Дрековим фальцетом:

— А ти, бвах, не якийсь бриднюк! — і двоє його супутників з готовністю засміялися.

Трохи пізніше до столу Воллі принесли наїдки. Людей у пабі тільки більшало; Страйк уже майже нічого не чув, тож дістав мобільний і переглянув відео, яке прислала йому Робін.

Він побачив, як огрядна бліда дівчина у довгому чорному кардигані усміхається і махає рукою водієві темно-червоного «форду фієста», як машина зупиняється, а тоді їде знову, тепер з Ясмін на передньому сидінні біля водія. Страйк насупився і переглянув відео вдруге, потім — втретє. Поставивши його на паузу у момент, коли найкраще було видно профіль водія, він збільшив кадр, десь хвилину уважно на нього дивився, а тоді написав Робін.

Водій на твоєму відео — Філіп Ормонд

Менш ніж за хвилину від неї прийшла відповідь:

ого

я знав, що він якось дивно зреагував, коли я сказав про неї. Треба вивчити це питання. Що там Аномія?

У грі, але мовчить і не рухається. Барклей каже, що Ашкрофт так само щось друкує. А де Кард’ю?

У пабі, фліртує з альт-райтами

Щойно Чортик1 сказав мені, що девіз Аномії — «oderint dum metuant»

«Нехай ненавидять, аби лише боялися».

Логічно. Також трохи раніше мала приватний чат з Чортиком1. Б*** — це яка футбольна команда?

Білі = Лідз Юнайтед. їх ще називають П***** Тобто?

Залишу цю загадку тобі

Злегка всміхнувшись, Страйк сховав мобільний у кишеню, переніс майже всю вагу тіла на здорову ногу і постарався не зважати на печіння внизу кукси і на болючу пульсацію підколінного сухожилка.

Перед Страйком юрмилися новоприбулі, які розмовляли, як йому здалося, фінською. Скориставшись логічною необхідністю пропустити їх, він підібрався ближче до кабінки і зумів розчути кілька фраз із вуст чоловіка у вельветовій куртці. Звучало це як підготовлена промова.

— ...і от я питаю, а як же гумор? Ти, мабуть, як ніхто розумієш... я сам — расовий реаліст. Ти читав Джареда Тейлора? Почитай, це дуже... безправ’я, маргіналізація, заміщення... слухай, та ти майстер... масштабний заклик... зміна культурної парадигми... прийнятний дискурс...

Страйк обережно переніс вагу на штучну ногу. Кортіло в туалет. Розвернувшись у бік вбиральні, він побачив відображення нових друзів Воллі у дзеркалі, яке дуже вдало нагодилося.

Детектив зробив один крок у бік сходів, що вели до підвального приміщення, а другого вже не зміг: штучна нога зачепилася за лямку наплічничка, який поставила на підлогу фінка з компанії поруч. Марно намагаючись втримати рівновагу, Страйк ковзнув правою рукою по дерев’яній рамі кабінки Воллі; тоді налетів на фіна, який сахнувся зі здивованим криком, і важко гепнувся на підлогу. Якимсь дивом порожній келих у руці Страйка не розбився, а просто відкотився убік.

Люди в пабі викручували шиї, дивлячись на нього. Ретельно відвертаючи обличчя від групи у кабінці, принижений Страйк відмахнувся від десятків рук, що тягнулися допомогти йому. Турботливі запитання фінів — виявилося, що вони прекрасно розмовляють англійською — дали Страйку зрозуміти, що під час падіння оголився металевий стрижень, який був йому замість гомілки. Клекочучи гнівом, він так-сяк підвівся і покульгав до сходів; кукса дрижала і ледь тримала, коли він спускався сходами.

Опинившись у вбиральні, Страйк ввалився до кабінки, замкнув двері, опустив кришку унітаза і гупнувся на сидіння. Важко дихаючи, він задер холошу штанів. Коліно кукси, яке прийняло удар на себе, вже набрякло. Страйк помацав задню поверхню стегна і вирішив, що під коліном знову щось надірвалося. Біль накочувався хвилями; його майже нудило. Страйк вилаяв себе: як можна було не помітити той наплічник! Та навіть якби він зачепився здоровою ногою, все було б добре; відсутність чутливості у протезі — ось що його підвело.

Він почув, як відчиняються двері вбиральні; хоч би той, хто заходив, не планував посрати! Цівка сечі вдарила у пісуар; Страйк зітхнув з полегшенням. Із зусиллям підвівшись, він підняв сидіння назад і теж помочився, тримаючись на стіну кабінки рукою.

До офісу з цього пабу було недалеко, але Страйк сумнівався, що зможе подолати цю відстань пішки; доведеться брати таксі. Він прочинив двері кабінки.

Просто перед ним — явно на нього чекаючи — стояв бородань з руною на шиї, за яким Страйк стежив від оселі Воллі. Високий і широкий, Турісаз аж пашів агресією і дивився детективу у вічі, не моргаючи; тоді він зробив крок уперед, ставши до нього впритул.

Минуло три секунди — довше, ніж вибухав автомобіль, у якому їхав сержант Королівської військової поліції Страйк, якому відірвало тоді ногу; досить, щоб здогадатися: цей бородатий добродій вирахував Страйка ще під час довгого спільного стеження за одним і тим самим об’єктом; і більш ніж досить, щоб обдарований боксер зрозумів, яким буде розвиток цієї ситуації. Хтось інший, може, сказав би «даруйте?» або спитав «щось сталося?»; може, навіть примирливо підняв би руки, пропонуючи поговорити, але контроль над свідомістю Страйка перехопило мигдалевидне тіло; у кров шубовснув адреналін, і пекучий біль відступив до часу.

Страйк зробив фальшивий випад лівою Турісазу в голову. Той ухилився і собі теж замахнувся на Страйка, та запізно: правиця Страйка врізалася йому у сонячне сплетіння. Він відчув, як кулак глибоко входить у м’який живіт супротивника, почув тонкий свист, що вирвався з його легень, побачив, як він складається удвічі та — найприємніше — послизається на, мабуть, своїй власній сечі на підлозі. Задихнувшись, Турісаз упав на коліно, а Страйк швидко покульгав до дверей.

Кривлячись від болю — щоб завдати удару, йому довелося крутнутися на куксі, притиснувши її запалений кінець до протезу — Страйк буквально витягнув себе нагору, поспішаючи опинитися на вулиці, поки Турісаз не оговтався. Воллі з Вельветовою Курткою зникли; вочевидь, бойового пса послали розібратися з нишпоркою, а самі тимчасом накивали п’ятами.

Божество, що опікувалося дрібними удачами після великих провалів, усміхнулося Корморану Страйку: щойно спітнілий детектив вигулькнув з Крейвен-Пасажу на Крейвен-стріт і підняв руку, нагодився чорний кеб.

— Денмарк-стріт, — видихнув Страйк, хапаючись за ручку дверцят і важко влізаючи на сидіння.

Щойно таксі рушило з місця, Страйк озирнувся і крізь заднє скло побачив Турісаза, який вибіг з провулку і завмер, дико роззираючись. По рухах його губ можна було чітко прочитати слово «курва». Страйк відвернувся. Він розумів, що сильно пошкодив ногу і ходити не зможе. Перспектива підйому трьома прольотами металевих сходів до квартири під дахом наганяла жах: цілком можливо, що йому доведеться сісти на сходи дупою і повзти спиною вперед, ніби мала дитина.

Знову задзвонив телефон. Думаючи, що це Робін, Страйк дістав його з кишені і побачив номер Натлі.

— Алло, — сказав Страйк, стараючись не виказати своїх мук голосом. — Що сталося?

— Є дещо на старого з ціпком, — дуже самовдоволеним тоном повідомив Натлі. — На містера Апкотта.

— Кажи, — відповів Страйк, якого раз у раз кидало в піт.

— Він крутить шури-мури, — повідомив Натлі. — П’ятдссят хвилин балакав з нею по телефону. Ішов до кафе, а я йому дихав у спину. Почув майже кожне слово.

— Як ти знаєш, що він розмовляв саме з жінкою?

— Ну воно ж чутно, — відповів Натлі. — За голосом. «Кохана дитино». «Послухай, серденько». Здається, вона переймалася, що їх розкрили. В основному вона говорила, а він втішав. Я дещо записав, — додав Натлі таким тоном, ніби подібне могло спасти на думку лише надзвичайно ініціативній людині. — «Не переймайся». «Я про все подбаю». «Я зі свого боку все повністю контролюю». Складалося враження, що вона конкретно перелякалася. Чоловіка боялася чи що. «Тобі нема за що себе картати».

— Як гадаєш, він тебе помітив?

— Ну, по дорозі в кафе він на мене дивився, але загалом...

— Вшивайся звідти.

— Та я не думаю, що він...

— Вшивайся звідти, — агресивнішим тоном повторив Страйк. Він не хотів, щоб об’єкти знали в обличчя аж двох працівників агенції; на сьогодні вистачило і однієї величезної помилки. — Ти більше не зможеш стежити за Апкоттами.

— Якби я не зайшов за ним у кафе, то не почув би...

— Знаю, — відповів Страйк. Спокуса зірватися на Натлі була величезна, але цей ідіот йому ще потрібен. — Далі будеш працювати з іншими об’єктами. Молодець, що підслухав розмову, — додав він крізь зціплені зуби.

Задобрений Натлі поклав слухавку. Страйк відкинувся на сидінні. Біль з правої ноги розливався по всьому тілу; тепер він відчув спокусу запропонувати водієві за п’ятдесят фунтів покатати його по кварталу, щоб можна було якомога довше не ставати на куксу.