Чорнильно-чорне серце. Книга 6

45

Він покладає стільки сил на благодійність,

Що добрий вчинок (думала вона),

Либонь, заповнив чашу його втіхи.

Елізабет Баррет Бравнінґ,

«Аврора Лі»

За годину по тому, як ожив фейковий сайт «Творчості і театру в школі», Венеція Голл написала Тіму Ашкрофту у твіттер і запросила на інтерв’ю, лишивши номер, спеціально придбаний на цей випадок. На превеликий подив Робін, за лічені двадцять хвилин Тім відповів радісною згодою; обмінялися імейлами і призначили зустріч за три дні. Робін розраховувала, що матиме значно більше часу, щоб дослідити попередню кар’єру Ашкрофта, створити біографію для жінки, якою вона прикинеться, і закінчити шпаргалку для Страйка, який гратиме за Баффілапусю, поки Робін спілкуватиметься з Ашкрофтом.

— Господи Ісусе, — тільки і мовив Страйк, втупивши погляд у довгий список, який Робін віддала йому в квартирі на горищі напередодні інтерв’ю. Куксу він вмостив на високий стілець поруч зі своїм сідалом, а на коліно поклав холодопакет; кінець кукси блищав від крему. — Гадаєш, мені все це знадобиться?

— Ти маєш давати раду завданням, — пояснила Робін. — Якщо не впораєшся, тебе одразу запідозрять, бо я там сиджу цілими днями і можу розв’язувати їх, не прокидаючись. Решта — в основному біографічні факти, якими ми з Зої ділилися між собою, щоб ти не бовкнув щось не те під час розмови з нею. Та сподіваймося, що все це тобі не знадобиться. Навряд чи я розмовлятиму з Ашкрофтом більше пари годин.

— Де ви зустрічаєтеся?

— У барі «Qуб» у Колчестері, — відповіла Робін. — Місце запропонував він, я погодилась. Як нога?

— Краще, — відповів Страйк. — Чай будеш?

— Без шансів, — відповіла Робін. — Треба зібратися на завтра. Я тобі напишу, коли буду у Колчестері.

Ця суто ділова і дуже коротка розмова лишила Страйка розчарованим. Він би залюбки потеревенив, хай навіть і лише про дописи Кеа Нівен, до зустрічі з якою готувався останнім часом.

Страйк не усвідомлював, що Робін наразі дуже ображалася на свого партнера. Вона розуміла, що Страйк переймається навантаженням агенції і страждає від болю, але навіть за таких умов можна було і згадати, що в неї на носі переїзд. Може, він собі вирішив, що вона якось вирішить це питання без вихідного, але їй було б приємно, якби Страйк хоч спитав, як в неї справи.

Насправді продавець нової квартири Робін через юриста попросив відкласти переїзд, бо в нього не склалося з придбанням нового житла. Юрист Робін радив не погоджуватися, але Робін не послухала. Поки Страйк не стане на ноги — у прямому сенсі — агенції потрібен хоч один партнер при повному здоров’ї, тож вона не могла дозволити собі вихідний. Однак коли вона подзвонила батькам (ті хотіли приїхати до Лондона і допомогти їй з переїздом) і побачила погано приховане розчарування Макса та Річарда (які розраховували, що вона вже виїде), настрій нітрохи не покращився, а стресу не стало менше.

Наступного ранку Робін вирушила у двогодинну поїздку до Колчестера на своєму старому «лендровері». Сьогоднішня ітерація Венеції Голл (цим псевдонімом вона вже користувалася раніше) носила попелясто-біляву перуку, яка Робін зовсім не личила, але в поєднанні з окулярами у квадратній оправі та сірими контактними лінзами повністю змінювала її зовнішність. На лівій руці Венеція мала обручку і заручну каблучку — не ті, що належали Робін, бо свої вона покинула разом з чоловіком, а цинкову підробку з цирконовим кристалом. Уявний чоловік Венеції, якого вона придумала так само ретельно, як і власну фіктивну особу, був створений з розрахунком викликати у Тіма максимальну довіру.

Запаркувавши машину, Робін написала Страйкові.

Буду у барі за 5 хв

Не встигла вона замкнути «лендровер», як прийшла відповідь.

Гра капець нудна

Бар, у якому погодився зустрітися Тім, мав мінімалістичний екстер’єр у чорних тонах. Заклади, які обирали об’єкти, непогано розкривали їхній характер, і Робін встигла здивуватися вибору Тіма — бар був темнуватий і якийсь сором’язливо-вишуканий — а тоді почула власний псевдонім, промовлений приємним тенором з акцентом уродженця Внутрішніх Графств.

— Венеціє?

Робін усміхнено обернулася і побачила перед собою так само усміхненого високого й лисуватого Тіма, який простягнув руку для вітання.

— Тіме, добридень! — сказала вона з акцентом лондонки з середнього класу і потиснула йому руку.

— Вам підходить це місце? — спитав Тім; він був вбраний у синю футболку та джинси. — Я вибрав саме його, щоб нам не заважали друзі батьків. Самі розумієте — рідне містечко.

— Чудово розумію, — зі сміхом запевнила Робін.

Тім наперед обрав столик на двох з парою крісел з високими спинками і ввічливо постояв, поки Робін не сіла.

— Просто чудово! — промовила Робін, усміхаючись, і дістала маленький диктофон, який поставила на стіл біля Тіма. — Це все так люб’язно з вашого боку.

— О, жодного клопоту, — запевнив Тім.

Рання лисина дивно контрастувала з його гладеньким, хлоп’ячим обличчям. Тім мав гарні зелені очі з коричневими плямами.

— А до нас підійдуть, чи треба підходити замовляти? — спитала Робін.

— Так, тут є обслуговування столиків, — кивнув Тім.

— Таке гарне містечко, — відзначила Робін, поглядаючи на фахверковий будинок за вікном. — Я тут вперше. Чоловік завжди казав, що Колчестер чудовий. Він сам виріс у Челмсфорді.

— О, справді? — зацікавився Тім, і розмова звернула на Колчестер і Челмсфорд, до якого було тридцять п’ять хвилин машиною; за цей час встигла підійти офіціантка і прийняти замовлення на каву. Поки чекали на неї, Робін ніби випадково зронила, що її чоловік Бен — продюсер на телебаченні. Брови Тіма трохи піднялися, усмішка стала ще теплішою.

Коли подали каву, Робін увімкнула диктофон, перевірила, чи все працює, і постаралася підсунути його якомога ближче до Тіма.

— Можете трохи поговорити, поки я налаштовую? Можете прочитати щось.

Тім негайно відповів монологом Яго:

Отак з дурних роблю собі гаман,

А витрачати марно час і досвід,

Морочитися з йолопом таким,

Не маючи користі, я б не став!

Ненавиджу я мавра!

Цитата наводиться у перекладі Ірини Стешенко

— Пречудово! — сказала Робін і ввімкнула відтворення запису. — Все працює... Власне, я й стирати не буду, це просто чудово прочитано, залишу...

Так почалося фальшиве інтерв’ю. Робін ставила наперед підготовані питання про застосування театральних методів в освіті. Тім з ентузіазмом розповідав про те, як чудово знайомити молодь, нерідко зі складного соціального середовища, з мистецтвом театру, а Робін ставила нові питання і робила нотатки.

— ...я, власне, зрозумів, наскільки мені це до вподоби, коли моя подруга... власне, це була, гм, Еді Ледвелл, яка створила «Чорнильно-чорне серце», знаєте?

— О, це такий жах, — підхопила Робін. — Дуже, дуже вам співчуваю.

— Дякую... власне, саме Еді допомогла мені зрозуміти, що я люблю працювати з дітьми. Вона проводила заняття з малювання для дітей з особливими потребами у мистецькій резиденції. Я на той час ніде не працював, тож вона запросила мене допомогти, і мені сподобалося. У дітей дуже свіжий погляд на світ.

— А ви малюєте? — усміхнулася Робін.

— Трохи, — відповів Тім. — Я не дуже вправний художник.

— Мабуть, непросто зацікавити юнь театром. Вони нині цілими днями сидять в інтернеті, правда ж?

— О, ми під час театральних майстер-класів багато використовуємо Інтернет — говоримо про цькування, тролів і все таке.

— А у вас є діти?

— Поки ні, — усміхнувся Тім. — Спершу треба зустріти людину, яка захоче їх зі мною мати.

Робін усміхнулася у відповідь, погодилася, що без цього ніяк, і повернулася до своїх питань. Вона не хотіла розвивати тему Еді Ледвелл чи розпитувати про «Чорнильно-чорне серце», поки Тім не переконається, що головний предмет її цікавості — це він і його кар’єра. Робін згадала про його останню роль у місцевому театрі; Тіма це потішило.

— Власне, довелося виступати у перуці, бо мій персонаж спершу показаний підлітком, а потім людиною середнього віку, а я...

Він скрушно усміхнувся і показав на свою лисину.

— Іронічно те, що фальшивою місцевий критик побачив саме лисину. Робін засміялася і сказала:

— Втім, відгук він написав схвальний.

— Так, мені було приємно... Власне, я почасти надихався одним хлопчиною з Норт-Ґров.

— Норт-Ґров? Що це? — спитала Робін, ретельно зображаючи відсутність інтересу до «Чорнильно-чорного серця».

— А, це та мистецька резиденція, де я допомагав на заняттях з дітьми. Знаєте, як ото підлітки сидять горбаті і ніби ховаються від всіх, коли звикають до свого нового тіла? — З цими словами Тім несвідомо прибрав пози, про яку розповідав, і попри запевнення Аллана Йомена про безталанність Тіма в ролі Хробака, Робін вразила легкість, з якою він показав сором’язливість і невпевненість, всього-на-всього трохи зсутуливши плечі. — У цього хлопця були прищі, дуже помітні, і завжди здавалося, що він хоче зробитися маленьким-маленьким... і от мій персонаж, Лайонел, він, власне, зло у чистому вигляді, але п’єса розповідає про його юначі роки, цькування, приниження... Власне, це важливе завдання для театру у школі: дослідити такі життєві проблеми, як цькування та аб’юз...

— Це просто фантастика, — за кілька хвилин сказала Робін. — Боже, як шкода, що Бен цього не чує... Бен — то мій чоловік. Він наразі складає пропозицію для четвертого каналу. Хоче зібрати акторів і вирушити до максимально неблагополучної школи в Лондоні, щоб провести інтенсив з дітьми. Фінансування творчих проектів — це завжди боротьба, особливо коли при владі торі, і він сподівається, що з цього вийде потужний аргумент проти скорочень.

— Ого, звучить дуже цікаво, — сказав Тім, підносячи до губ остиглу каву і роблячи ковток, щоб приховати (так здалося Робін) несподіваний ентузіазм, який проступив на його обличчі.

— Так. Проект ще на дуже початковій стадії, але не стану брехати, — усміхнулася Робін, — почасти я тут саме через нього. Бен подумав, що з вашим досвідом роботи у школах — плюс ще тим фактом, що ви засвітилися в «Чорнильно-чорному серці» — проект буде легше продати. Це має одразу зацікавити дітей, які живуть в ютубі і ніколи в житті не бували в театрі, правда ж?

— Мабуть, — погодився Тім, — проте... — він ніяково засміявся, — дехто з них саме за це може мене зневажати.

— Що ви маєте на увазі? — підкреслено здивувалася Робін. Тім опустив очі на диктофон, і Робін його негайно вимкнула. Її візаві не треба було знати про другий записувальний пристрій, який вона мала у сумці і який працював.

— Власне, — відповів Тім, — зважаючи на ситуацію... Насправді ці слова — це майже зрада.

Робін дивилася на нього з ввічливою цікавістю.

— Я... розумієте, я дуже любив Еді. Вона була фантастичною людиною. Але, правду кажучи, якби не наша дружба, я б, мабуть, не погодився на участь у проекті. Цей мультфільм дуже проблематичний, як ви знаєте.

— Мушу зізнатися, — фальшиво знітилася Робін, — що я мало про це знаю. Тільки що мультфільм мав великий успіх. Власне, у компанії Бена один хлоп, такий собі Даміан, хоче зробити програму про нього... власне, я від Даміана і почула про «Чорнильно-чорне серце». Мабуть, я просто трохи старша за цільову аудиторію.

— От я теж, — сказав Тім, а Робін усміхнулася. — Власне, з часом мене чимдалі більше непокоїли певні моменти, пов’язані з персонажами та сюжетом. Не знаю, чи ви чули про Воллі Кард’ю. Він грав персонажа на ім’я Дрек, який... Боже, мені так ніяково про це говорити, але він був відвертою карикатурою на євреїв.

— Справді? — здивувалася Робін.

— Так. Повний набір: великий ніс, живе в найбільшому мавзолеї, маніпулює іншими героями. Я намагався донести це до Еді. Серед фанатів пішли розмови. Ми навіть посварилися з цього приводу. Еді стверджувала, що Дрек не має нічого спільного з євреями, що це просто демон хаосу, на створення якого її надихнула маска чумного лікаря, але ж треба працювати зі своїми несвідомими упередженнями, правда?

— Звісно, — погодилася Робін, киваючи.

— А тоді Воллі, який озвучував Дрека, виклав на ютубі відео, в якому висміював Голокост, тож... все стало зрозуміло.

— Ого, — шокувалася Робін, хитаючи головою.

— Ще б пак. Джош та Еді його вигнали, але шкоду було вже не відвернути, — зітхнув Тім. — І справа була не тільки у Дреку. Почуття гумору в Джоша та Еді було... бувало проблематичним. Доволі чорнушним, а іноді... Я сказав їй, що не хочу озвучувати сумніви Хробака щодо своєї статі, бо нам надходили скарги від небінарних глядачів. Ми знову посварилися. «Але ж хробаки — гермафродити!» — процитував Тім і сумно похитав головою. — Еді мала важке дитинство. Не можна винуватити її у цьому... не сказати, що невігластві, але...

Не підібравши слова, Тім просто знизав плечима.

— От саме така дискусія потрібна на нашому реаліті-шоу, якщо воно колись буде, — серйозним тоном сказала Робін. — Це буде так потужно... щоб ви отак розбирали упередження і все таке. Власне... це трохи не по темі розмови, але Даміан розшукує людей, які знали Еді Ледвелл. Він хоче зробити передачу з чуйним, врівноваженим підходом. Не знаю, може, вам буде цікаво поговорити з ним?

— Ем... навіть не знаю, — засумнівався Тім. — Розумієте, вона ж зовсім недавно... і навколо мультфільму стільки суперечностей... не знаю, чи хочу я...

— Цілковито вас розумію, — підняла руку Робін. — Так і скажу Даміану, що ви проти. А не знаєте, хто хотів би виступити на такій передачі? Хто в неї був із близьких?

— Правду кажучи, Еді вела усамітнене життя. Друзів у неї було небагато. Може, її названа сестра зможе вам допомогти. А ще нас час смерті в Еді був новий партнер. Такий собі Філ Ормонд.

— Так, мабуть, Даміан про нього знає.

— Мені цей Ормонд не подобався, — буркнув Тім. — Він... мабуть, краще не казати зайвого.

— Звісно ж, — запевнила Робін, але дивилася на нього так само заохочувально.

— Вона... Мені ці стосунки здавалися не дуже здоровими, скажімо так. Я радив Еді тікати. Шкода, що вона цього не зробила.

— Ви натякаєте, що...

— Боже, та ні! — аж запанікував Тім. — Ні, я не думаю, що він... Боже збав! Я певен, що винні оті ультраправі. Всі проблеми фандому тягнулися саме звідти — через Дрека. Всі ці альт-райти його обожнювали. Почали кидатися його цитатами і все таке, а коли Воллі вигнали з шоу, розлютилися і почали нападати на Еді. Я особисто на її місці просто прибрав би цього персонажа. Щоб знали. Якщо ваші жарти подобаються ультраправим, може, не треба так жартувати? Я не... я, звісно, не думаю, що це її провина або... те, що сталося — це жах, чистий жах. Але мистецтво має бути моральним, правда ж? — спитав Тім.

— Так, цілковито згодна, — кивнула Робін.

— Ось, — трохи заспокоївся Тім. — Я дуже уважно вивчаю всі нові проекти в цьому аспекті. Питаю себе: «Про що ця історія?» І ще: «Як її можна інтерпретувати?» «Чи може ця п’єса зашкодити якійсь групі людей?» Не тільки п’єса, передачі теж... «Чи тут використовуються стереотипи чи шкідливі тропи?» Еді, здається, про таке не замислювалася, і от — маємо...

— Як ви познайомилися? — спитала Робін.

— У барі, — скрушно усміхнувся Тім. — Ми обоє працювали в барі у Вест-Енді, неподалік від Шафтсбері-Авеню. Я тоді не мав роботи, а вона вчилася малювати і жила в якійсь дірі. Це все було ще до Норт-Ґров і знайомства з Джошем Блеєм.

— Це її співавтор? Так, Даміан хотів із ним поговорити, але, здається, він поки не в тій формі.

— Справді, я... я чув, що він у дуже поганому стані.

Виникла коротка пауза, а тоді з Ашкрофта полилися слова.

— Це був для нас просто кошмар! Зрозуміло, що кошмар — нашу подругу вбили! І нас всіх допитувала поліція, всіх, хто мав якийсь стосунок до мультфільму. Я мусив надати алібі — сране алібі, можете собі уявити? — Тім мало не засміявся від невіри в таке. — Правду кажучи, я вже почав перейматися, що «Чорнильно-чорне серце» заплямувало мене назавжди, і коли ви захотіли поговорити про «Мандрівну шкільну ватагу», я сприйняв це як можливість, що мене оцінять — не аж оцінять, але ви розумієте, про що я — за інші мої справи. Я просто хочу рухатися далі і змінювати світ на краще.

— Це дуже помітно, — тепло мовила Робін. — Можу собі уявити, як вас все це засмутило і стривожило. Мусити надавати алібі!..

— У мене залізне алібі, — стривожено глянув на неї Тім, — мені не довелося... Я цілий день і вечір був не сам, та людина все підтвердила, поліція була задоволена, та й по всьому. Але соціальні мережі — це страшне місце. Там люди можуть казати про тебе все, що заманеться. Перекручувати факти, вигадувати...

— Це правда, — зітхнула Робін.

— Вся ця історія вже має для мене реальні наслідки. Мені довелося поїхати... не те щоб мене змусили, але я жив у Лондоні, орендував квартиру разом з другом, і він попросив мене кудись переїхати, бо прийшла поліція і, наскільки я зрозумів, він злякався, що стане наступною жертвою альт-райтів. Я знав цього хлопа багато років. Місяців шість тому він зламав ногу, і я про нього дбав, а він... вибачте, не знаю, нащо це я... не хочу тривожити цим батьків. Боже, ви прийшли поговорити про освіту, а я таке верзу...

— Будь ласка, — запевнила Робін, — не треба вибачатися. Ви в шоці, це зрозуміло. Хто завгодно був би у шоці.

— Так, — трохи заспокоївся Тім, — і якщо є шанс... якщо ви справді думаєте, що я підійду для вашої програми про театр у школі, то краще я сам вам все розповім, ніж, знаєте, ви підете шукати, що про мене кажуть у твіттері, і виявиться, що мене допитувала поліція. Та як я вже казав, допитували не лише мене. Я знаю, що поліція приходила до Воллі Кард’ю і ще до цього Пеза, який озвучував всього одного персонажа у двох серіях... Але ж ви не про це прийшли поговорити. Вибачте. Мені останнім часом тяжко ведеться.

— Все гаразд, — сказала Робін, — не хвилюйтеся. Я вас добре розумію.

— Дякую... я справді не планував отак вас обтяжувати. Робін зробила ковток кави, а тоді промовила:

— Даміан казав, що там якийсь неадекватний фандом.

— Дехто з них трохи одержимий темою, це правда, — невесело всміхнувся Тім.

— Він казав, що там є якийсь троль, який організовує цькування в інтернеті, — зронила Робін.

— Аномія?

— Здається, так, — кивнула Робін, удаючи подив від того, що Тім так легко пригадав це ім’я.

— О, всі, хто мав стосунок до «Чорнильно-чорного серця», знають Аномію, — сказав Тім. — Власне, не його знають, а знають про його існування... Хоч я, здається, зрозумів, хто це, — додав Тім.

— Справді? — спитала Робін, удаючи хіба що побіжну цікавість.

— Так, і якщо я правий, вона дуже юна і дуже нездорова. Як на мене, всі ці тролі хочуть відчувати свою важливість. На наших майстер-класах я виявив, що справді важкі підлітки...

За п’ять хвилин, повідавши кілька історій про цілющий вплив театру на проблемну юнь, Тім зупинився перевести подих.

— Це просто неймовірно цікаво, — сказала Робін, якій стало уважності знову ввімкнути диктофон. — Шкода, що ви не можете затягнути на свій клас цю Анонімію чи як її.

— На мою думку, їй би така терапія дуже не завадила, — цілком серйозно відповів Тім.

— Можете мені сказати — на конфіденційних засадах — кого ви підозрюєте? — спитала Робін, заохотливо усміхнувшись. — Не під запис. Даміан був би щасливий з нею поговорити, щоб представити фандом у всій його красі — чи потворності.

— Ні, ні, не можу, — похитав головою Тім. — А раптом я помиляюся? Та і якщо це справді та людина, її це може довести до останньої межі.

— О, — стривожилася Робін, — якщо йдеться про психічне захворювання...

— Я не певен, чи вона справді хвора психічно, але знаю, що вона вже мала проблеми з поліцією, і... Ні, я не можу отак розкидатися обвинуваченнями.

Страшенно збентежена, Робін опустила очі на свої нотатки і сказала:

— Що ж, мабуть, я дізналася все, що було потрібно. Так приємно було з вами спілкуватися! Впевнена, Бен буде у захваті від усього, що ви... Ой! — раптом «згадала» про нерозкрите питання Робін. — До речі, хто це — Пез? Даміану слід поговорити з цією людиною? Це справжнє ім’я?

— Ні, — відповів Тім.

Пауза затягнулася. Вона спитала про Пеза тільки для того, щоб востаннє звернути розмову на «Чорнильно-чорне серце» та Аномію. Звівши очі, Робін побачила, що Ашкрофт завмер із розтуленим ротом, ніби поставлене на паузу відео. За мить він ожив і усміхнувся.

— Його справжнє ім’я начисто вилетіло мені з голови, — сказав він. — Боже. Насправді ми були ледь знайомі, але ж я не міг отак... Пез, Пез... Як же його, в біса, звали? Ні, забув геть-чисто. Але він не сказати, щоб добре знав Еді... правду кажучи, він її геть не знав.

— Нічого страшного, — запевнила Робін, знизавши плечима та усміхнувшись. — Даміан подивиться ім’я у титрах, якщо буде потрібно.

— Так... але, як я вже казав, Пез не... він такий собі, як би це правильно сформулювати... Я не кажу, що зовсім фантазер, але я б не дуже довіряв його словам. Він з тих людей, які вигадують всяке, щоб шокувати слухача. Гадаю, вам знайомий цей типаж.

— О, звісно, — закивала Робін, так само усміхаючись; ця заява її вкрай заінтригувала.

— Я дуже не хочу, щоб у когось склалося хибне уявлення про Еді. Пез просто не... Чорт, та як же його звати? — додав Тім з непереконливим сміхом.

Перед баром Робін попрощалася з ним; обоє усміхалися, коли потискали руки. Озирнувшись за пів хвилини, Робін побачила, що Тім так і стоїть на місці і щось швидко набирає на своєму телефоні.