Чорнильно-чорне серце. Книга 6

62

Він її кинув, та вона пішла за ним —

Вважаючи, що то для нього мука,

Відколи з ним покинула свій дім,

Дивитись на її журбу й розпуку.

Летиція Елізабет Лендон,

«Самотня сиділа біля грубки»

Коли Страйк подзвонив Раяну Мерфі і повідомив, що Олівер Піч грав у «Гру Дрека», а Чарлі Піч — кандидат на роль вербувальника, який сватав Воллі Кард’ю, то почув у відповідь гучне «бляха!».

— Давні друзі?

— Ми розмовляли з обома три місяці тому, — відповів Мерфі. Страйк почув, як ляснули двері, і виснував, що Мерфі хоче поговорити без зайвих вух. — Вони — члени Братства Ультіма Туле... я гадаю, ти чув про таких?

— Одінійські ретрити та репатріація євреїв?

— Саме так, але зв’язку з бомбами чи цькуванням в інтернеті ми не виявили. Отже, вони грали в цю кляту гру?

— Олівер грав, — відповів Страйк. — Щодо Чарлі такої певності немає, але, як на мене, шанси високі, особливо зважаючи на те, що одразу після зустрічі Олівера з рейками гру покинуло двоє модераторів, і ті двоє, наскільки дізналася Робін, були нерозлийвода.

— У нас там вже кілька тижнів свій гравець, але результатів поки нуль. Це правило анонімності страх яке зручне.

— Ідеальне середовище для терористів, — погодився Страйк.

За два дні Мерфі на знак вдячності теж поділився зі Страйком новиною: старший з братів Пічів, Чарлі, знову був запрошений на розмову у поліцію.

— Він все заперечує, — поскаржився Мерфі. — Віддав нам свій ноутбук і телефон, і там нічого немає. Він точно має інші пристрої, краще сховані. Ким би не був цей тип, він не дурень.

— А з Олівером хтось розмовляв? Мені він здається слабкою ланкою. Скористатися анаграмою власного імені було дурістю.

— Він у шпиталі, і лікарі не пускають до нього. Щоб зупинити мозкову кровотечу, знадобилася термінова операція. І його старий лютує, патякає, що має друзів де треба, що буде позиватися і все таке.

— Не сумніваюся, — сказав на це Страйк.

— Цей батько — своєрідний типчик. Дружина схожа на живу мумію. Добре, будемо на зв’язку. Треба сказати, що ви нам серйозно допомогли... Як вона, до речі? — спитав Мерфі. — Вона була на волосину від біди.

— Робін? З нею все гаразд. Я її проінструктував, щоб не виходила з дому.

— Мабуть, це найрозумніше, що зараз можна зробити, — погодився Мерфі. — Передавай мої найкращі побажання.

— Обов’язково, — пообіцяв Страйк, а щойно поклав слухавку, начисто забув про цю обіцянку.

Після розголошення імені Робін телефон в офісі розривався від дзвінків з проханнями взяти у неї інтерв’ю про події на станції Кастом-Гаус. Страйк проінструктував Пат на всі запити відповідати однаково: «Міз Еллакотт рада була сприяти порятунку містера Піча, однак від інших коментарів утримається». Почувши бас Пат, деякі журналісти думали, що говорять до Страйка, і питали її думки щодо вручення Робін, а також Могаммеду Назару, відомому просто як Мо, цивільної нагороди за сміливість. Страйк не здивувався — хоч і не зрадів — тому, що більшість таблоїдів ілюструвало замітки про інцидент фотографією гарненької молодої жінки з білою шкірою. Лишалося тільки сподіватися, що допит Чарлі Піча накладе тимчасовий мораторій на діяльність терористичного угруповання, і старатися забути про свої побоювання щодо можливої відплати — чи то пак відкласти їх якомога далі. Ситуацію трохи покращило те, що у середу агенція, яка так довго чекала на бодай якийсь прорий у поточних трьох справах, однієї з них майже недорахувалася.

Спершу прибиральниця з Саут-Одлі-стріт влаштувала чергове генеральне прибирання з пошуками приладів спостереження і цього разу прихопила чорну камеру з об’єктивом «риб’яче око». Не знайшовши, де камера вимикається, жінка просто поклала її у сумку і вирушила до ресторану, де на неї вже чекав Спритник, за яким стежив зі сховку Натлі. Мало того, що ідея запросити прибиральницю на обід вже виглядала підозріло, адже Спритник зазвичай спілкувався винятково з іншими дітьми супербагатіїв, він ще й поліз до жінки в сумку і в її темному нутрі наосліп знайшов кнопку і вимкнув камеру, не підставивши їй свого обличчя.

— Таким чином, вона теж в ділі, — заявив Натлі, який подзвонив донести до відома Страйка цю подію. Як завжди, його голос сочився самовдоволенням. Страйк постарався не реагувати на це самоочевидне твердження, що було непросто, надто у світлі того, що наступною реплікою Натлі була така пропозиція: — Треба за нею теж організувати хвіст.

— Класна ідея, — відповів Страйк, ледь стримуючи сарказм. — Що ж, Натлі, чудова робота, нам саме час щось повідомити клієнту.

За годину з Гемпстеду подзвонив Барклей.

— Малий Апкотт чистий.

— Звідки ти знаєш?

— Щойно ходив за ним до аптеки та назад. Ні телефона, ні айпада, руки в кишенях по дорозі туди й назад, а Робін каже, що Аномія останню годину був активний у грі.

— Дуже вчасно, — зрадів Страйк і розповів про плоди, які принесло ранкове стеження за Спритником. — ...я спитаю у клієнта домашню адресу прибиральниці, перемкнешся на неї.

Ці події додали Страйку оптимізму, і він навіть витримав побачення із Меделін у четвер. Він сам відзначив, що тепер сприймає години в її товаристві як випробування, хоча всього кілька коротких тижнів тому їхні побачення були бажаною розрадою і відпочинком від життя, де панувала робота. Секс йому так само подобався, та в іншому Страйкові було важко приділяти Меделін увагу, цілковито віддану проблемам, якими він не хотів чи не міг ділитися з нею. Якщо Меделін і помітила цю відстороненість, то не подавала виду. Вона так само утримувалася під алкоголю у присутності Страйка.

В суботу Страйк і Робін, які не бачилися тиждень, мали зустрітися у гаражі, де стояла «БМВ» Страйка, і разом поїхати до Лондонського центру травм спинного мозку на інтерв’ю з Джошем Блеєм. Страйк під весіннім сонечком прямував до місця зустрічі, коли на мобільний подзвонили з невідомого номера; дзвінок не був перенаправлений з офісу.

— Страйк.

— Алло, — промовив низький розкотистий голос, і на мить Страйк вирішив, що це знову дзвонить анонім з програмою зміни голосу і зараз пропонуватиме викопати тіло Еді Ледвелл. — Це Ґрант Ледвелл.

— А, — дещо здивувався Страйк. — Чим я можу допомогти вам?

— Я хотів би знати, чи існує можливість отримати новини по справі.

Ґрант говорив майже сердито, ніби Страйк обіцяв інформувати його і не робив цього. Оскільки не Ґрант платив за послуги агенції, Страйк вирішив вважати обурений тон і той факт, що Ґрант дзвонить йому у вихідний, ознаками нічим не підкріпленої самовпевненості.

— Я гадав, що Аллан Йомен та Річард Елґар тримають вас у курсі, — сказав Страйк.

— Нечасто, — відповів Ґрант. — І наскільки я зрозумів, прогрес мінімальний.

— Я б так не сказав, — відповів Страйк ввічливіше, ніж заслуговував, на його думку, тон Ґранта.

— Власне, мені цікаво, чи можемо ми переговорити при особистій зустрічі. Сталися певні події, які я волів би обговорити. І взагалі, як найближчий родич Еді, я хочу знати, що відбувається.

Нагадавши Ґранту, що він не його клієнт, Страйк задовольнив би негайне бажання поставити чолов’ягу на місце, але його зацікавили «певні події», які той назвав. Тож Страйк погодився зустрітися з Ґрантом у ресторані «Рушниця» у Доклендсі, неподалік від місця роботи нафтовика, в середу ввечері.

— Хтось знахабнів, — прокоментувала Робін, коли Страйк (з вдячністю прийнявши її пропозицію сісти за кермо, бо сухожилля так само боліло) розповів їй про Ґранта і його вимогу. — Мабуть, розсердився через вчорашній твіт Аномії, от і дзвонить тобі сьогодні.

— Цілком можливо, — погодився Страйк.

Після періоду відносної неактивності Аномія повідомив фанатам у твіттері, що «Маверик» планують помітно змінити образ головного героя, Серцика, у майбутньому фільмі.

-------------------------------

Аномія @AnomieGamemaster

Фани ЧЧС, наші справи кепські. Маверики хочуть зробити з Серцика людину замість серця, і Хрунь з Поросною їм це дозволять. #хапайгрошіітікай @gledwell101

8.40 пп 29 трав. 2015

-------------------------------

Твіт спричинив передбачувану хвилю обурення з боку Чорнильних Сердець, які звинувачували Ледвеллів у жадібності та зраді, погрожували бойкотом та фізичною розправою. Було оприлюднено місце роботи Ґранта Ледвелла, опублікували та пофотожабили світлини з фейсбучної сторінки Гізер, а Учень Лепіна висловив надію, що їхня дитина буде мертвонародженою. Робін, яка спостерігала за цунамі гніву в реальному часі, вранці встигла перевірити твіттер Ґранта та фейсбук Гізер. Обоє зробили свої сторінки приватними.

— Як гадаєш, «маверики» справді планують зробити Серцика людиною? — поцікавилася Робін.

— Аномія зазвичай не помиляється, коли розповідає про зміни у «Чорнильно-чорному серці», — відповів Страйк. — Тобто його джерело інформації поки не пересохнуло.

Якийсь час їхали мовчки, а тоді Страйк спитав:

— Ти читала звіт Дева про Росса та його доньок?

— Так, — відповіла Робін. — Нещасні діти.

— Ага. Власне, з суто людського погляду я не хочу, щоб Росс ще їм таке робив, але якщо зробить — це має бути зафіксовано. Кілька подібних інцидентів, і я матиму серйозний важіль для тиску на нього.

Робін стало цікаво — хоч вона і промовчала — як саме Страйк планує використати ці кадри, якщо добуде. Піде до Росса сам чи передасть Шарлотті, щоб допомогти виграти битву за опіку?

Поїздка тривала годину і закінчилася обсадженою деревами алеєю. Врешті-решт Робін заїхала на паркувальний майданчик при шпиталі і просто перед входом побачила групу з чотирьох осіб, між якими, вочевидь, виникла якась колізія. Щойно Робін зупинила машину і заглушила двигун, стало чути пронизливі крики — навіть крізь зачинені вікна машини.

— Це що, Катя та Флавія? — спитала Робін, крізь лобове скло придивившись до жінки з волоссям мишачого кольору і в мішкуватому сірому пальті.

— Так, — озвався Страйк, розстібаючи пасок безпеки і не зводячи очей з групи. — А інші двоє — Сара та Кеа Нівен.

— Ти жартуєш?

— Та ні. Здається, у нас тут бійка за право відвідати Блея.

— Але нащо Катя привезла Флавію? — здивувалася Робін. Дівчинка виглядала геть нещасливою.

— Може, Ініґо знову вирішив, що вона заразна.

Коли вони вийшли з машини, голоси трьох жінок стало чутно краще, але вони так кричали одна на одну, що годі було розібрати слова.

— Ну що, вперед? — спитав Страйк і, не чекаючи на відповідь, попрямував до місця конфлікту, сподіваюсь почути щось цікаве.

Коли вони з Робін достатньо наблизилися, то почули, як Катя з налитим кров’ю тонким обличчям горлала:

— Він не хоче її бачити!

— І хто це вирішив? — закричала на неї Кеа, яка спиралася на ціпок. — Ви йому не мама і не дружина! Ідіть спитайте в Джоша, чого він хоче!

— Ми приїхали аж із Норфолка! — втрутилася Сара, на якій була сукня малинового кольору, така сама безформна, як пальто Каті. — Нам сказали, що до нього вже можна...

— Треба було спершу подзвонити мені! — гнівно відрубала Катя. — Джош уже має відвідувачів на сьогодні, і цих людей він точно хоче бачити... а ось і вони! — І з цим тріумфальним зойком вона розвернулася до Страйка та Робін, чиї кроки так вчасно почула.

— О Господи, ні! — не витримала Кеа, побачивши Страйка. — Тільки не цей!

Робін, яка ще не бачила Кеа наживо, з цікавістю роздивилася її. На дівчині були джинси та ніжно-голубий светр. Чорні коси блищали під весняним сонцем, порцелянова білість шкіри та багрянець вуст мало чим завдячували макіяжу. Однією рукою Кеа трималася за ціпок, а в іншій мала конверт.

— Доброго ранку, — сказав Страйк, дивлячись на Кеа та Сару.

— О Боже, Господи Боже, — розплакалася Кеа. — Я просто не вірю власним...

Катя і Сара знову заходилися кричати одну на одну, а з будівлі вийшов невисокий сердитий чоловік із сивим волоссям і синьому однострої.

— Пані, а не можна трохи тихіше?

Катя і Сара принишкли. Пославши жінкам по грізному погляду, а тоді звівши очі на Страйка, ніби чекаючи, що єдиний чоловік у цій компанії має підтримувати порядок, медпрацівник повернувся до будівлі.

— Джош очікує на містера Страйка, — сердитим шепотом пояснила Катя. — Тож вам краще піти.

Схлипуючи, Кеа простягнула їй конверт.

— То, може, ви хоча б п-передасте...

— Нічого я йому не даватиму, — відмовилася Катя, відступаючи назад, ніби на неї наставили пістолет, а не лист.

— Боже милий, навіть листа не хочете передати! — з жаром втрутилася Сара.

— Прошу, — схлипувала Кеа, наступаючи на Катю; вона так само спиралася на ціпок. — Будь ласка, передайте йому мого листа.

— Ну гаразд, — огризнулася Катя і вихопила конверт з її руки. — Ходімо, — додала вона, звертаючись до Страйка та Робін.

Входячи у скляні двері слідом за Катею та Флавією, Робін озирнулася. Сара та Кеа відвернулися і повільно йшли у бік машини. На очах у Робін Сара спробувала обійняти доньку за плечі, але та скинула її руку.

— Безцеремонна, — з люттю кинула Катя, крокуючи довгим коридором у бік палати Джоша. — І матуся не краща! Слава Богу, що я опинилася поруч...

— Ти знову застудилася? — тихо спитала Робін у Флавії, бо дівчинка щойно висякалася.

— Ні, — відповіла Флавія. — Я...

— Вона утнула велику дурницю, — перебила доньку Катя, при тому, що їй чітко сказали цього не робити.

— Це не...

— Флавіє, тобі було наказано не приносити в дім того собаку, — різко відказала Катя. — І щоб мені більше ні пари з вуст про татка, про Ґуса чи про несправедливість, чуєш?

— Ти завжди на боці...

— Флавіє! — гиркнула Катя і грізно озирнулася на доньку, а тоді підняла очі на Страйка. — Мені довелося взяти її з собою. Ініґо просто знавіснів.

Катя вела групу вперед, очевидно добре знаючи всі повороти й переходи на шляху до палати Блея, а Флавія тихо й обурено поскаржилася:

— Мене вічно тягають по лікарнях.

— Справді? — спитала Робін, до якої ця репліка була звернена. Вони з Флавією трохи відстали від Каті та Страйка.

— Так. Одного разу у Ґуса стало зовсім недобре зі шкірою, і його поклали до лікарні, а наступного дня захворів тато, і його теж ушпиталили. Але шпиталі були різні. У тата значно кращий, ніж у Ґуса, приватний. Ґус користується державною медициною.

І Флавія пошепки додала:

— Було так добре, коли їх не було.

Не придумавши підхожої відповіді на це, Робін промовчала.

— Я дивилася що хотіла по телевізору. Подивилася програму про чоловіка в Америці, який влаштував масову стрілянину, бо дівчата не хотіли займатися з ним сексом.

— ...мало того, що вона бомбардує його листами, від яких у Джоша страшний стрес, — скаржилася Страйкові Катя, — то тепер ще й сама припхалася...

— Я хотіла зробити шкільний проект про того чоловіка, який постріляв дівчат, але мама сказала, що не можна. Тато заявив, що це огидно і вона дарма дозволила мені таке дивитися, але, — Флавія кинула у спину матері погляд примружених очей, — вона того вечора розмовляла по телефону з Джошем, тож їй було не до моїх передач.

Робін, у якої складалося враження, що Флавія чудово знає картину життя своєї сім’ї, яку змальовує, зберігала дипломатичне мовчання. Катя попереду торочила про своє:

— ...так боюся, що в котрийсь день мене тут не буде, і вона прорветься сюди...

— Вранці мама і татко посварилися, — дуже тихо провадила Флавія, не зводячи очей з материної спини, — бо тато вважає, що цілком очевидно, хто Аномія насправді, а мама каже, що він неправий і каже жахливі речі.

— Справді? — спитала Робін якнайбуденнішим тоном. — І хто?

Довелося замовкнути. Катя зненацька зупинилася біля великого смітника, який стояв у ніші. Зі скаженим обличчям Катя розірвала лист Кеа навпіл і жбурнула до кошика.

— Ось так! — заявила вона і рушила далі зі Страйком поруч і Робін та Флавією у кільватері.

— Я думала, що перешкоджати доставленню листів незаконно, — зауважила Флавія.

— Гм... Здається, це тільки якщо через пошту, — відповіла Робін, гарячково метикуючи. За кілька кроків вона зупинилася сама.

— Ох, чорт, — гукнула вона до Страйка та Каті. — Вибачте, я забула в машині записник.

— То краще сходи по нього, — мовив Страйк, дивлячись на неї.

— Який номер палати Джоша? — спитала у Каті Робін.

— П’ятдесят один, — відповіла Катя зі стривоженим виглядом. — Але до нього пускають не більше двох людей за раз. Я не знала, що ви приїдете удвох. І думала, що Флавію пустять зі мною, вона ж дитина.

— Може, я посиджу з Флавією у коридорі, а ви зайдете разом із Кормораном? — запропонувала Робін, щиро сподіваючись, що Катя пристане на цю ідею: їй було дуже цікаво послухати, що Ініґо думає про Аномію. Катя ніби зібралася схвалити пропозицію, але глянула на доньку, на Робін, знову на доньку і, вочевидь, зваживши можливі наслідки, якщо Флавія щось розповість поза її наглядом, сказала:

— Ні, я не можу про таке просити... не хочу вас обтяжувати. Краще я сама посиджу з Флавією, але спершу зайду до Джоша разом із Кормораном, щоб він знав, що я поруч, раптом йому щось буде треба.

— Добре, тоді я заберу записник з машини і дожену вас, — сказала Робін.

— А можна мені з вами? — з ентузіазмом спитала Флавія, але Катя обірвала її:

— Ні, лишишся зі мною.

Тож Робін повернулася до місця, де Катя викинула лист Кеа у смітник. Кошик мав щілину а-ля поштова скринька, в яку Робін могла просунути руку, та на жаль, у коридорі було багатолюдно: туди-сюди ходили медики та відвідувачі. Робін покрутилася біля кошика, дочекалася, коли ніхто не буде на неї дивитися, а тоді дістала з кишені телефон і вкинула у щілину.

— А, чорт! — з удаваним роздратуванням вигукнула вона.

— Щось сталося? — спитала медсестра, яка проходила поруч, штовхаючи візок, на якому сидів чоловік.

— Та взяла і викинула телефон разом зі сміттям, — зі сміхом відповіла Робін і просунула руку в отвір смітника.

— У мене зять так раз вкинув телефон у поштову скриньку, — повідала медсестра.

— Щось ніяк не намацаю, — збрехала Робін, копирсаючись у вмісті смітника. — О! Нарешті...

Вона дочекалася, поки медсестра зникне з очей, а тоді дістала телефон і дві половинки листа Кеа, кожну у своєму обривку конверта, і сховала знайдене в кишеню. Тоді Робін пішла в бік палати Джоша, а коли трапилася жіноча вбиральня, зайшла туди. Замкнувшись у кабінці, Робін склала розірвані половинки разом і прочитала лист.

Джошшу,

Я дуже сподіваюсь, що сьогодні зможу тебе побачити і сама передам тобі цей лист, бо не знаю, чи стане мені сміливості сказати все це тобі в обличчя. Якщо я тебе побачу, мабуть, просто втрачу самовладання. Знаю, я жалюгідна.

Не знаю, чи ти отримав інші мої листи. Гадаю, ти б якось відреагував, якби це було так. Може, Катя їх порвала, а ти навіть не знаєш, що я намагалася вийти на зв’язок. Здається, вона має мене за антихриста. Чи це просто говорить моя самозневага?

Відколи це сталося, я не їм і не сплю. Я б убила себе просто в цю саму хвилину, якби тобі від того стало краще. Іноді я думаю, що це в принципі варто зробити. Я це кажу не для того, щоб зробити тобі боляче. Я просто не знаю, скільки ще зможу витримувати цей біль.

Мене допитував приватний детектив. Заявив, що це ти хотів, щоб я з ним поговорила, і я поговорила. Він був такий агресивний, що я зблювала, коли прийшла додому, але я все зробила, як ти хотів.

Мені здається, що коли б можна було повернутися у часі, і ти краще б зрозумів тоді мої наміри, нічого з цього не сталося. Все стало погано, коли ти вирішив оселитися у Норт-Ґров. Аномія просто мусить ховатися десь там, бо там ця цитата на вітражі, та історія з викраденим малюнком, там все. Але ти не хотів вірити мені, коли я казала, що те місце погане. Через неї.

Ходить сила-силенна чуток про твоє самопочуття. Детектив, власне, намагався залякати мене під час допиту, тож не виключаю, що він набрехав, що ти паралізований, бо хотів мене розговорити. Сподіваюся, що в цьому вся справа, хоч почути таке було нестерпно. Мені стало так тривожно та боляче, що я почала знову шкодити собі.

Не знаю, що сказати. Ти так давно не бачиш мене справжньої за моїм болем та гнівом. Якщо дуже довго дражнити тварину у клітці, вона почне нападати у відповідь, і це не її провина. Тварина не винна.

Те, що я казала в той вечір по телефону, то все неправда. Я просто так зраділа, коли побачила твій номер, а потім ти сказав, що завтра підеш на зустріч із нею, і мені буквально ніби вирвали сердце з грудей. Це було так жорстоко — подзвонити мені і сказати, що ти зустрічаєшся з нею там.

Будь-то відруагував би так само, як я. але я ніколи не хотіла їй смерті. То просто вирвався на волю мій біль.

Я дуже, дуже сподіваюся, що з тобою все добре. Що б не сталося, жива я буду чи мертва, коли ти вийдеш з лікарні, пам’ятай, як сильно я тебе кохала, і пам’тай мене справжню.

Кікі [9]

Робін перечитала лист двічі, сховала його в кишеню і рушила далі.

Коли вона прийшла, Флавія стояла під стіною біля палати Блея і грала на мобільному. Вона виглядала понурою, але підбадьорилася, щойно побачила Робін.

— Ви дістали лист Кеа зі смітника? — спитала вона.

— Ні, — усміхнулася Робін. — Просто сходила по записник.

— Вам доведеться почекати, поки мама вийде, бо до нього можна максимум по двоє, — повідомила Флавія.

— Ага, — кивнула Робін. — Отже, розказуй. Що там твій тато думає про...

Відчинилася двері. З’явилася Катя.

— Можете заходити, — притишеним голосом сказала вона до Робін. — Я на пів години виведу Флавію до кафе, але якщо Джошу щось буде треба, наберіть мене, добре?

— Звісно, — пообіцяла Робін.

Заходячи до палати Джоша Блея, вона встигла почути, як Флавія скаржиться матері:

— А чому я не могла залишитися з Робін?

— Флавіє, відчепися...