Чорнильно-чорне серце. Книга 6

10

Від кроків радости гуде земля...

Феліція Гіменс,

«Година учти»

Наступні збори агенції за участі всієї команди відбулися у другу п’ятницю лютого. Погода була лондонська — похмура й дощова. Злива гуркотіла по вікнах, і у штучному офісному світлі всі, крім Дева, здавалися неприродно блідими.

— Отже, — сказав Страйк, покінчивши з адміністративними справами, — щодо Гріховоди. Як ви пам’ятаєте, ми вважали його надто розумним, щоб вештатися під школою Ніжок, але вчора в обід ситуація змінилася. Мідж?

— Так, — озвалася та, взявши коробку з печивом у Барклея і передаючи її Страйку; собі Мідж не взяла нічого. — Він під’їхав на своєму «БМВ» о пів на першу, опустив вікно і розглядав дівчат, які виходили на обід. Я зробила фото, а Пат роздрукувала...

Пат затиснула в зубах електронну сигарету, розкрила теку, яку мала на колінах, і роздала присутнім стос світлин.

— ...як бачите, він написав повідомлення, вирішивши не мелькати перед її подругами. Щойно ті зникли з очей, вона повернулася і сіла до нього в машину. Я боялася, що він її кудись повезе, але вони тільки заїхали за ріг, щоб не видно було зі школи.

Черга дивитися світлини дійшла до Робін. На останньому фото, зробленому через лобове скло, Гріховода — привабливий чоловік років сорока, з густим бруднувато-білявим волоссям і харизматичним кривим усміхом — цілував руку сімнадцятирічної дівчини на передньому сидінні поруч із ним.

— Цілування руки сталося просто перед дзвоником, — прокоментувала Мідж. — Вона глянула на телефон, побачила, що час бути на уроках, і побігла до школи. Він поїхав. Більше не повертався, після уроків дівчина пішла на автобус.

— Але це ще не все, — додав Страйк. — Коли Мідж показала мені ці фото, я послав їх матері, і сьогодні вранці вона подзвонила. Вона, виявляється, спитала у Ніжок, що діється. Сказала, що мама іншої учениці бачила, яка вона сідала до Гріховоди у машину. Ніжки заявила, що він просто їхав повз школу і помахав їй. Мама захотіла переглянути її мобільний. Ніжки відмовилася. Дійшло до бійки.

— О ні, — застогнала Робін.

— Ніжки зуміла відбити телефон, тож мама, яка оплачує зв’язок, заблочила його і все стерла дистанційно.

— От молодець! — в унісон сказали Барклей та Мідж, а Дев похитав головою.

— Він цим скористається. Купить їй новий мобільний. Це найгірше, що та жінка могла зробити — виставити себе ворогом.

— Згоден, — сказав Страйк. — Клієнтка вже в паніці, не знає, що буде, коли вона знову поїде у відрядження. Ніжки житиме у подруги, сім’я якої водила її до «Аннабелз» на Новий рік. На вигляд це ті ще вихователі. Хай там що, наразі мама з донькою їдуть до Герефорда святкувати дев’яносторіччя бабусі.

— Атмосфера в машині, либонь, райдужна, — мовив Дев.

— Одним словом, — сказав Страйк, — справа Гріховоди триває, хоч я передчуваю, що бажаного ми клієнтці не дамо. її донька доросла. Дії Гріховоди аморальні, але не протизаконні. Однак якщо він і далі буде з’являтися під школою, матеріал для роботи у нас з’явиться.

— В нього стане клепки не робити такого щодня, — заперечив Дев.

— Врізати добренько по мудях, то враз вилікується, — вніс пропозицію Барклей.

— Насправді нам треба показати самій дівчині, що він збоченець, — сказала Робін. — Тоді все скінчиться. Проблема в тому, що наразі вона в захваті від ситуації.

— Думаєш? — засумнівалася Мідж. — А може, просто тішиться, що відбила у матери кавалера?

— Можливо, і те, і інше, — погодилася Робін.

— Згоден, — сказав Страйк. — З погляду психології віднадити від нього дівчину — це ідеальне рішення, але постійне стеження за самим Гріховодою означає, що рахунки виростуть вдвоє. Клієнтку це навряд чи влаштує. Вона дійшла висновку, що зможе покінчити з цією історією, якщо буде кричати на обох і погрожувати.

— А в телевізорі здається такою розважливою, — прокоментував Дев, жуючи печиво.

— У себе вдома мудрих нема, — заявив Барклей. — Я б не одружиуся, якби теща менш активно доводила жінці, що я дурнуватий солдафон-неудаха.

— Ти ж ніби днями зробив їй ремонт у кухні? — спитала Робін.

— Зробив, а що. Мало не подякувала мені, — кивнув Барклей. — Диво, та й годі.

Кислий вираз на його обличчі насмішив Робін та Дева.

— Слухайте, у нас майже вільні вихідні, — задумливо мовив Страйк, потираючи підборіддя, вже поцятковане щетиною, хоча він тільки вранці голився. — Може, і варто подивитися, чим займається Гріховода, коли дівчини нема поруч. Хто хоче попрацювати понаднормово?

— Я, — вихопився поперед усіх Дев. — Гроші не завадять. Щойно дізнався, що дружина знову при надії, — пояснив він. Зусібіч почулися вітання.

— Чудово, — підсумував Страйк. — Ти знаєш його адресу. Згодиться все, що може підчорнити світлий образ мандрівного лицаря в очах юної дівчини.

Тепер про Спритника. Завтра в обідню годину він має повернутися з Мальдівів, тож починаючи з його прильоту до Гітроу о дванадцятій сорок все вертається на свій круг. А в понеділок у мене зустріч з тим патлатим персонажем, у якого проблема з патентом. Що з цього вийде — розкажу. Є якісь питання по решті графіка на цей місяць? Пат вже розписує березень, тож краще узгодити з нею...

— Я б попросила підмінити мене у неділю, — сказала Робін. — Маю стежити за Спритником. Не просила б, але хочу подивитися квартиру, яка мене дуже зацікавила. Там перегляди тільки у неділю.

— Без проблем, — згодився Страйк. — Я беру твою зміну, а ти візьми мій понеділок.

Обмін погодили, з обговорення справ перейшли на буденні теми, а Робін тимчасом написала ріелтеру.

Поки вона набирала текст, на екрані мобільного з’явилося сповіщення від служби «Бі-бі-сі». Щось про ім’я жертви нападу із застуванням холодної зброї; Робін це прогортала. У Лондоні вічно когось ріжуть, — годі встежити; довгий шрам на передпліччі у Робін, досі виразний, рожевий і лискучий, нагадував про подібну історію.

Решта команди розставляла стільці по місцях. Дощ так само періщив за вікнами офісу. Робін натиснула кнопку «відправити», аж тут вигулькнуло нове сповіщення від «Бі-бі-сі». «Ледвелл і Блея знайшли на Гайґейтському цвинтарі».

Кілька секунд Робін дивилася на екран, а тоді натиснула на повідомлення. Хтось із нею попрощався, але вона не відповіла, чекаючи, поки завантажиться вся стаття про напад на Гайґейтському цвинтарі. Прочинилися й зачинилися скляні двері офісу. Це пішли, балакаючи між собою, Мідж і Барклей; їхні кроки на металевих сходах стихнули.

Жертвами нападу на цвинтарі виявилися творці культового мультсеріалу

Скотленд-Ярд назвав імена жертв вчорашнього нападу на Гелґейтському цвинтарі. Це тридцятирічна Еді Ледвелл та двадцятип’ятирічний Джон Блей, творці популярного шоу

«Чорнильне-чорне серце» на «Нетфліксі», дія якого відбувається на тому-таки цвинтарі.

Тіло Ледвелл виявив працівник цвинтаря. Блея доставлено до шпиталю Віттінґтон з ножовими пораненнями, його стан оцінюється як критичний.

Поліція звертається до громадськості і просить всіх, хто став свідком чогось незвичайного поблизу цвинтаря між четвертою та шостою вечора 12 лютого подзвонити за номером (див. нижче). Про нападника нічого не повідомляється.

Ледвелл і Блей створили свій несподіваний хіт, зустрівшись у мистецькій резиденції Норт-Ґров...

Крізь гупання крові у вухах Робін розчула слова. Хтось звертався до неї. Вона підняла голову.

— Що таке? — різко спитав Страйк, побачивши, як вона зблідла.

— Та дівчина... жінка... яка просила встановити особу інтернетного троля... Її вбили.