Чорнильно-чорне серце. Книга 6

19

Так, втомлена, та серцем — ні;

Бо серце повне щирої відради,

Бо маю, що завжди належало мені —

Пригоди, дію, поступ без завади;

Бо як в широкий світ ми подались,

Уся моя снага, пуста колись,

Знайшла собі мету і в ній розраду.

Шарлотта Бронте,

«Ліс»

— Обговоримо за пивом? — спитав Страйк за пів години, коли вони з Робін уже спустилися на холодний тротуар і Страйк підняв руку, ловлячи таксі.

— Тільки за, — відповіла Робін.

— До пабу «Тоттенгем» на Чаринг-Кросс-роуд, — сказав водієві Страйк і відчинив для Робін дверцята машини.

Ентузіазм, з яким вона прийняла пропозицію, його потішив. Страйк поступово усвідомлював, що Робін не уникає спілкування з ним сам-на-сам — а саме це відбувалося б, якби ситуація на сходах «Рітцу» справді викликала у неї огиду. Можна було б подумати, що вона поводитиметься так само стримано, як і він, але Робін, здавалося, хотіла повернути ті дружні стосунки, які вони мали до того його нерозумного вчинку.

— Є новини про квартиру? — спитав Страйк, коли таксі рушило в бік Вест-Енду.

— Я вчора запропонувала більшу оплату, — сказала Робін. — Тепер чекаю. Страшенно втомилася від переглядів страшних халуп, а у Макса почуваюся третьою зайвою.

Перед «Тоттенгемом», улюбленим пабом Страйка неподалік від офісу агенції, так само тривали дорожні роботи; довелося перетнути повну битого каміння яму по дошках. Ступивши у двері пабу, і Страйк, і Робін — навіть попри гамір надворі — потрапили у знайому безпечну гавань з гравійованими дзеркалами та декоративними панно, які розписав давно померлий театральний художник.

Замовивши каву, Робін сіла на оббиту червоною шкірою банкетку і дістала телефон, щоб загуглити мистецьку резиденцію Норт-Ґров. Підійшов Страйк із пінтою пива і сказав:

— Треба повідомити поліцію, що нас попросили знайти Аномію. Це буде ввічливо. Я подзвоню старшому інспектору Мерфі.

— Добре, — сказала Робін. Тоді передала Страйкові свій телефон: — Ось, дивися: тут все почалося.

Страйк побачив фото великого будинку з брудно-рожевими стінами, а під ним — підпис:

МИСТЕЦЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ НОРТ-ҐРОВ

Уроки малювання з натури, гончарства, виготовлення гравюр та фотографії.

Ми раді початківцям! Також пропонуємо кімнати митцям в оренду.

— Якщо Джош на час нападу ще заходив до резиденції, треба зазирнути туди, — сказала Робін. — Не можна виключати, що Аномія там теж буває.

— Згоден, — відповів Страйк, гортаючи сайт і розглядаючи фото уроків мистецтва; на одних зосереджені дорослі сиділи за гончарними кругами, на інших діти у пластикових фартухах виготовляли гравюри; було багато зразків картин олією, фотографій та малюнків олівцем, створених студентами. Повернувши телефон Робін, Страйк запропонував:

— Обговорімо портрет підозрюваного?

— Я за, — відповіла Робін і дістала записник.

— Якщо Аномія справді той, за кого себе видає — тобто фанат, одержимий грою — то це молода людина.

— Згодна, — відповіла Робін. — Не можу собі уявити, щоб людина за тридцять чи старша цікавилися цим мультфільмом на ютубі.

— Але якщо це не просто розлючений фанат, а людина, яка справді зачаїла серйозну образу на Еді і знайшла спосіб помститися...

— Так, в такому разі, гадаю, вона може бути будь-якого віку, — погодилася Робін.

— Плюс ми шукаємо людину, яка знається на програмуванні чи написанні коду, — додав Страйк, теж діставши нотатник і записуючи.

— Хоча... — почала Робін, і Страйк підняв очі. — Дивися, Еді сказала мені, що у чаті гри дуже красива анімація. Якщо гру справді створило двоє людей, може, один із них художник або дизайнер, а другий — програміст?

— Треба потрапити всередину гри, — сказав Страйк, відкладаючи ручку і дістаючи мобільний. — Це пункт номер один: добре роздивитися все зсередини і подивитися, що нам це дає.

Поки Страйк шукав гру в інтернеті, Робін пила каву і насолоджувалася спокоєм, що його дарувало споглядання знайомих панно. Скутість, що ніби охопила їхнє зі Страйком спілкування після того вечора у «Рітці», повністю розчинилася перед лицем нової справи. Поки Страйк супився на екран телефона, набираючи потрібні слова грубими пальцями, Робін дозволила собі зупинити погляд на ньому й відчути чистісіньку ніжність, що раніше так часто бентежила її розум.

— Чорт, — за хвилину вилаявся Страйк.

— Що? — спитала Робін.

— Не можу туди зайти. Вже три рази спробував.

Він показав Робін екран свого телефона. Звідти на неї дивився маленький анімований Серцик, чорне серце з усіма його артеріями та венами; він усміхався і знизував плечима. Під зображенням Серцика було написано:

«Упс! Щось пішло не так. Спробуй пізніше, бвах!»

— Ану я спробую, — сказала Робін. Вона взяла свій мобільний, та після введення пошти (вона мала окрему скриньку для таких випадків, не пов’язану з її справжнім ім’ям чи агенцією) і створення пароля теж побачила маленького анімованого Серцика, який стенув плечима й порадив спробувати пізніше.

— Може, якісь технічні неполадки, — припустила вона.

— Сподіваймося на це, бо єдиний надійний спосіб, у який ми можемо викреслювати підозрюваних, — це стежити за ними протягом дня і бачити, що вони не користуються телефоном чи ноутбуком у той час, коли Аномія пише твіти чи активний у грі. Гаразд, — Страйк повернувся до записника, — портрет підозрюваного у нас наразі вимальовується такий: скоріш за все, менше тридцятьох років... — він підняв очі на Робін, і та кивнула, — уміє кодити чи малювати, або і те, і те... Хлопець чи дівчина, як гадаєш?

— Не виключено ні те, ні те, — відповіла Робін, — хоча всі думають, що Аномія чоловічої статі.

— Гадаю, нам слід гарненько прочитати акаунт Аномії у твіттері і подивитися, чи він себе чимсь не виказав... чи вона... До речі, — згадав Страйк, — поясни мені, що воно — той твіттер.

— Тобто? — засміялася Робін.

— Ну, бачити я його бачив, але ніколи не користувався. А ти?

— Акаунт у мене був, але я туди рідко зазирала.

— То як воно працює?

— Ти пишеш короткі повідомлення — твіти — і можеш спілкуватися з іншими користувачами, якщо вони тебе не заблокували.

— І всі у твіттері бачать твіти інших, правильно?

— Так, якщо тільки хтось не налаштував свій обліковий запис як приватний. А якщо двоє людей стали взаємними фоловерами, тобто читають сторінки одне одного, вони можуть обмінюватися приватними повідомленнями, яких більше ніхто не бачить.

— Зрозуміло, — кивнув Страйк. — І нащо це все?

— Не знаю, — знову засміялася Робін. — Це загалом весело: там багато жартів і всякої всячини. Можна безпосередньо спілкуватися з відомими людьми, теревенити про те й про се.

— Раніше для цього ходили у паби — за винятком спілкування з відомими людьми... Гаразд, пропоную, щоб дописи Аномії вивчала ти, бо ти знаєшся на твіттері.

— А як щодо того, щоб я записалася на урок у Норт-Ґрові? Якщо нічого цікавого не дізнаюся, я піду собі, а ти вже прийдеш їх розпитувати.

— Гарна ідея, — погодився Страйк, — і краще ти, ніж я, бо ти хоч малювати вмієш.

Робін зробила для себе позначку у записнику

— І ще лишається питання мотиву, — сказав Страйк, постукуючи ручкою по нотатнику.

— Я гадала... — почала Робін з усмішкою, але Страйк, здогадавшись, що саме вона хоче сказати, одразу заперечив:

— Це незвичний випадок. Можливість так само дуже важлива, але відповідь на питання «нащо?» тут має більше значення, ніж зазвичай, згодна? Гру не могли створити тільки заради того, щоб довести Ледвелл до самогубства... це було б занадто. Її зробили з любові до мультфільму.

— Особливо зважаючи на те, що гра не монетизувалася.

— Так... але потім з Аномією щось сталося, і він почав активно дописувати у твіттері.

— Еді гадала, що це сталося через її критичне зауваження щодо гри в інтерв’ю.

— Тобі не здається, що це досить-таки слабкий мотив для цькування тривалістю в чотири роки?

— Якщо нездорова людина отримує контакт на новому рівні, будь-яка критика з боку творця чи зміни у творі можуть сприйматися яка особиста образа, — мовила Робін.

— Слушно, — повагом кивнув Страйк. — Гарне спостереження.

— Я тут подивилася відео, де Еді та Джош розповідають про мультфільм, — сказала Робін. — Вони відповідали на питання фанатів і говорили про Серцика, головного героя — оте чорне серце, що ти щойно бачив. Йшлося про те, злий він чи не злий, чи його примусили стати негідником, а насправді він жертва, чи він підштовхував свою людину до зла, коли вона була ще жива. У першій серії мультфільму Серцик радісно представляється злим. Чи могла людина, яка не знайшла собі місця у суспільстві, проасоціювати себе з Серциком? Може, саме тому вона — чи він — так захопилася мультфільмом?

— Пропонуєш додати до портрету «злий і знає про це»?

— От ти жартуєш, — відповіла на це Робін, — а може, і варто... Знаєш, я все думаю: нащо ця людина назвалася «Аномія»? Хіба не природніше суперфанату назватися іменем когось із героїв? Назватися Аномією це ніби... ніби прямо взяти і заявити, що ти таке, хіба ні? «Розпад системи цінностей та соціальних норм». Ця людина на диво відверто про це говорить... хіба що це розчарований підліток, — додала вона, виправляючись. — Підлітки, мабуть, люблять так називатися. Коли зляться на цілий світ.

— Ти досить переконливо доводиш, що ми шукаємо божевільного фаната, а не особисто знайому особу.

— Проте хіба це може бути просто фанат? Ця людина знає надто багато приватних речей про неї, має доступ до такої інформації, тобто це має бути хтось близький... хоча, гадаю, Аномія міг і не спілкуватися з Джошем та Еді напряму, — додала Робін. — Можливо, це знайомий знайомих. Треба перевірити пари та сусідів членів близького кола Еді та Джоша. Але, гадаю, ланок між ними було небагато. Аномія надто швидко про все дізнавався. Не через треті руки.

— Про таке я б не подумав, — погодився Страйк.

Вони задумливо примовкли, а тоді Страйк порушив мовчанку.

— Тут є і помітний елемент нарцисизму. Аномія певний — чи певна — що має право вирішувати долю мультфільму. — Він знову взяв у руки телефон.

— Що повертає нас до Воллі Кард’ю. Як на мене, це саме те егоцентричне мале гівно, яке не потерпить, щоб його гру критикували навіть у дуже м’якій формі.

— Звідки ти стільки знаєш про Кард’ю?

— Подивився його відео на ютубі, — відповів Страйк, відкриваючи його на своєму мобільному. — По кількох годинах по тому, як повідомили, що жертвами нападу стали Ледвелл та Блей, Воллі зі своїм посіпакою на ім’я Ем-Джей вийшли в ефір, в процесі якого Кард’ю дістав з-під столу закривавлений ніж. Це був такий жарт. Насправді ніж був у томатному соусі.

— Дотепно, — холодно прокоментувала Робін.

— «Печивко», — оголосив Страйк, знайшовши те, що шукав. — За це відео його вигнали. Я його ще не дивився.

Він роззирнувся, щоб поблизу нікого не було, а тоді поставив телефон набік, оперши його на пивний келих, щоб Робін теж могла подивитися, і запустив відео.

Воллі та Ем-Джей сиділи поряд перед столом з інгредієнтами для випічки та великою мискою. Білявий Воллі мав довге волосся, Ем-Джей — пухкі щоки і не такий доглянутий вигляд, як на відео, яке Страйк дивився на наступний після нападу на цвинтарі день. Обоє були у фартухах і кухарських ковпаках.

— Вітаю, бвахи! — тонким голосом промовив Воллі. — Сьогодні ми розберемося з пиндиками та бриднюками, що кажуть, ніби ми жартуємо гидкі расистські жартики і самі є бриднючими фашистами! — А тоді нормальним голосом: — Отже, сьогодні ми готуємо випічку, все дуже лампово. — Він показав Ем-Джею пакет борошна. — А воно кошерне?

— Халяльне, — відповів Ем-Джей.

— Це одне і те саме, так?

— Ні, друже, — зі смішком відповів Ем-Джей, — це...

— Не будь пиндиком, бвах! — відповів Воллі фальцетом. — Грай у гру, бвах!

Ем-Джей засміявся, а Воллі перевернув пакет догори ногами й енергійно насипав борошно у миску, частково розсипавши його і піднявши у повітря білу хмару.

— А тепер додамо гарного кошерного масла, — провадив Воллі, показуючи у камеру пачку із зіркою Давида, намальованою маркером, а тоді закинув її у миску, не розгортаючи, і взяв пакет молока.

— А тепер додамо... Воно кошерне? Чи корови кошерні, бвах?

— Корови... вони у кого священні, в індуїстів? — спитав Ем-Джей.

— Який дебіл вважатиме корів священними? Ці люди бриднюки, абсолютні бриднюки, — озвався Воллі, наливаючи молоко до миски так, щоб обов’язково оббризкати Ем-Джея, який зі сміхом відступив.

— А от яйця кошерні, диви... краса! — сказав Воллі, показуючи яйця на камеру. На кожному, як і на маслі, була намальована зірка Давида. Він пожбурив яйця у миску — з силою, так, щоб Ем-Джея неодмінно забризкало якомога сильніше.

— Ти тепер гарненький біленький хлопчик, Ем-Джею, — оголосив Воллі голосом Дрека, а Ем-Джей, сміючись і кашляючи, стер із обличчя борошно.

— Мішаємо-не-перемішаємо, — сказав Воллі, схопивши ложку і розкидаючи липку масу на Ем-Джея. — І пісеньку співаємо: «Ebony and ivory live together in perfect harmony...» [2]

— Чувак, бляха-муха, та досить уже! — вигукнув Ем-Джей, так само сміючись і навіть не намагаючись захистись під «тіста», яке кидав у нього Воллі.

— І ось ми маєм гарнесеньке тісто, бвахи, — заявив Воллі.

Кадр змінився; у ньому з’явилися Воллі та Ем-Джей, перед якими на столі лежала велика грудка сирого тіста. Ем-Джей був по вуха у борошні, Воллі — чистісінький.

— А тепер візьмем цього бриднючка і дамо йому дрючка, — правив своєї Воллі, беручи качалку і б’ючи нею по тісту, — а тоді наріжемо з бриднюка манюніх пиндиків.

Він дістав форму для пряничних чоловічків і притиснув до тіста.

Знову зміна кадру; тепер на екрані з’явилося кілька рядів акуратно вирізаних печивних чоловічків. Кожен мав на собі зірку Давида, дехто — ярмулку і пейси.

— О ні, — вихопилося у Робін, яка зрозуміла, до чого все йде. Страйк дивився без жодних емоцій.

— А тепер покладено пиндиків у піч і засмажимо як слід! — фальцетом оголосив Воллі.

Нова зміна кадру: Воллі поклав деко у піч, тоді намальована рука виставила регулятор температури на «пиндець як гаряче», а тоді з’явилися Воллі та Ем-Джей, які стояли перед столом, склавши руки. Воллі звернувся до Ем-Джея нормальним голосом:

— Бачив суботній матч?

— Так, Дроґба круто забив, — цілковито серйозно відповів Ем-Джей.

— А бачив, як Фуллер...

— Так, — озвався Ем-Джей. — Наступати людині на яйця — то не круто. Пауза; обидва молодики побарабанили пальцями по складених руках.

— Як там наші печивця, готові? — спитав Воллі у Ем-Джея.

— Та мабуть, — відповів Ем-Джей. Воллі глянув на годинник.

— Мабуть, хай ще пропечуться.

З’явився чорний екран і напис «1 годину по тому», а тоді повернулися Воллі та Ем-Джей. Вони стояли перед духовкою, з якої струменів чорний дим. Хлопці продовжували розмовляти, ніби нічого не помічаючи.

— ...пішов гуляти з бабусею, — розказував Воллі.

— Це класно, чувак, дуже гарний вчинок з твого боку. Знову пауза, а тоді Воллі:

— Так, ну тепер вже точно спеклися. — І він, кашляючи, відкрив духовку.

На відео з’явився великий план печивок, які згоріли до невпізнання; тоді камера показала Воллі та Ем-Джея, які з виглядом мовчазної поваги тримали у руках свої кухарські ковпаки, а за ними горіли свічки у менорі. Страйк зупинив відео і подивився на Робін.

— Що, не смішно?

— На якій планеті оце — сатира?

— Мабуть, ми надто дурні, щоб осягнути тонку іронію. Коли я дивився стрім у вечір після нападу, то випадково помітив, що у деяких фанатів Воллі імена закінчуються на цифри — вісімдесят вісім. Жарти про Голокост, ультраправі прихильники, зв’язок із «Чорнильно-чорним серцем»...

— Цілком зрозуміло, чому у МІ5 виникли питання, — сказала Робін.

— Отож. З іншого боку, Кард’ю може не розуміти, що зацікавив неонацистів. Є шанс, — додав Страйк, беручи у руки келих із пивом, — що він не вважає себе расистом, адже його найкращий друг має коричневу шкіру.

— Знаєш, якщо Воллі — Аномія, і його завербували до лав «Розполовинення» вже після створення гри...

— То зрозуміло, яким чином фанат став переслідувачем, ага, — кивнув Страйк. — Коли будеш переглядати акаунт Аномії на твіттері, зверни увагу на його політичні уподобання. МІ5, мабуть, уже все перевірили, але не думаю, що вони поділяться з нами висновками.

Робін зробила ще одну позначку у нотатнику.

— Але якщо йдеться не про члена «Розполовинення», — сказав Страйк, — то незрозуміло, чому творці гри так оберігають свою анонімність. Здавалося б, якщо це двоє хлопів чи дівчат, які зробили гру для власного задоволення, вони мали б нею пишатися. Річард Елґар гадає, що деанонімізація нашкодить Аномії, і з цим я погоджуюся, але чому саме? Чому його не цікавить слава?

— У певному сенсі Аномія здобув славу, — мовила Робін. — П’ятдесят тисяч фоловерів у твіттері і багато інтересу до того, хто це насправді. Такс має тішити самолюбство цієї людини.

— Ти права, але ми обоє чули Елґара: якби ця людина назвала себе на початку, то могла б справді зробити внесок у франшизу, тож чому вона цього не зробила? Плюс гра не монетизується.

— Якраз це зрозуміло, хіба ні? — спитала Робін. — Заробляти гроші на чужих персонажах — це порушення авторського права.

— Це правда, але я дивлюся під іншим кутом. Аномія і Моргаус кілька років працюють над грою і не мають з цього зиску. Отже, йдеться про людей, які мають багато вільного часу і не потребують грошей. Хто їх підтримує? Батьки? Платники податків?

— Існують професії, де не треба працювати весь час, — нагадала Робін. — Може, це самозайняті особи, чи вони працюють неповний день. Може, вони непогано заробляють, а це просто хобі.

— Але якщо у Аномії є робота, то, напевно, вона передбачає доступ до інтернету і можливість будь-коли користуватися телефон... а отже, бойфренд Еді, цей... — Страйк погортав нотатки, щоб уточнити ім’я, — цей учитель, Філій Ормонд, не підходить.

— А хіба ми розглядали такий варіант? — спитала Робін. — Чого б її хлопець її переслідував в інтернеті? А ще вони навіть не були разом, коли Аномія створив гру. Вона зустрічалася з Джошем.

— Люди нерідко грають в ігри з найближчими людьми в інтернеті чи зустрічаються з кимось, не знаючи, що вже бачили цю особу у мережі, — заперечив Страйк, — але я погоджуюся, Ормонд — не варіант. З іншого боку, він може розповісти, з ким Еді близько спілкувалася, кому довіряла... окрім тих, про кого ми вже чули. Отже, — Страйк знову взяв ручку, — я зв’яжуся з Ормондом, Катею Апкотт і тією зведеною сестрою, Катріоною. І незабаром, — провадив він, — ми встановимо стеження за Себом Монтґомсрі та Воллі Ка...

У Робін задзвонив телефон.

— О Боже, це ріелтор, — сказала Робін, раптом запанікувавши, і схопила телефон. — Алло? Енді?

На очах у Страйка напружений вираз на її обличчі змінився піднесенням.

— Серйозно? О, це просто чудово! Дякую! Так!.. Так, звісно так!.. Коли?

Ні, мені підходить... Так... Буду... Дуже-дуже дякую!

— Щось погане? — спитав Страйк, коли усміхнена Робін поклала слухавку.

— Квартира моя! Так! Слухай, я таки вип’ю. Працювати я сьогодні вже не буду.

— Я принесу, — запропонував Страйк, але Робін уже схопилася на ноги. Вибираючись з-за столу, вона нахилилася і поривчасто обійняла Страйка; її волосся засипало йому обличчя, у ніздрі вдарили парфуми, які він подарував їй на тридцятиріччя.

— Вибач! Просто я така щаслива! Тепер моє життя стане зовсім інакшим!

— Не вибачайся, — запевнив Страйк, поплескавши її по руці; Робін відпустила його і пішла до бару. Страйк зрозумів, що усміхається мов дурень, і сховав усмішку. Він досі відчував тепло тіла Робін, яке всього мить притискалося до нього.