Чорнильно-чорне серце. Книга 6

41

Та ось надходить безідейний хлоп,

Усміхнений, пихатий, ясноокий...

Констанс Нейден,

«Природний добір»

Страйковій куксі ставало дедалі гірше. Він мастив її кремом двічі на день, але шкіра під гелевою подушечкою лишалася подразненою й запаленою. Страйк боявся, що це перші ознаки порушення кровообігу, а далі шкіра піде виразками, але до лікаря не записувався. А нащо? Можливості не працювати він не мав. Справа Яґо Росса зробила графік агенції непосильним. Залишався один вихід — взяти ще субпідрядника.

Вичерпавши всі потенційні варіанти з поліції та армії, Страйк почав переглядати списки колишніх працівників агенції. Врешті-решт, дійшовши до відчаю, він поновив потижневий контракт з можливістю розірвання без попередження будь-якою стороною з колишнім «червоним беретом» на ім’я Стюарт Натлі, який три роки тому увігнався на мопеді у таксі, за яким мав стежити. Страйк тоді вилаяв Натлі і негайно звільнив, тож дзвонив йому, проковтнувши гордість і без найменшого ентузіазму. Натлі — щербатий, сірий та одружений чоловік років тридцятьох — носив на обличчі неприємний вираз самовдоволеності. Оскільки після прощання зі Страйком на роботі у сфері приватного розшуку він не затримувався, Натлі був сповнений бажання довести агенції, престиж якої відтоді помітно зріс, що він чогось вартий. Ніхто в команді не був у захваті від нового колеги, але за зайву пару ніг та очей всі були вдячні.

Тимчасом наближався вихід нової колекції Меделін, а отже, часу на Страйка вона не мала зовсім — і хоч він висловив Меделін свій жаль, насправді це було зручно. Постійний стрес з її боку виливався у довгі телефонні монологи.

— Дарма я зробила таку велику колекцію. Ніколи, ніколи знову! Слухай... може, зустрінемося після презентації? Хочу побути з людиною, яка в сраці мала всю ту ювелірну історію! Хочу побути з тобою! Хочу випити і погоцати як слід!

Страйк проти запропонованої програми нічого не мав, однак підозра, яку раніше заронило запрошення на літературну презентацію, змусила його спитати:

— Після презентації, я правильно зрозумів? Ти ж не запрошуєш мене прийти туди? Адже там буде преса, чи не так?

— Так, — відповіла Меделін, — але... А, як не хочеш, то і не приходь!

— Чудово, тоді зустрінемося після. О котрій закінчиться?

— О дев’ятій, — відповіла вона, а тоді: — Якщо зможеш, приходь! Я за тобою скучаю, і якщо знатиму, що ти по мене приїдеш, зможу усміхатися на фото!

— У тебе й так є всі причини усміхатися, — сказав Страйк. — Прикраси, які ти мені показувала, дивовижні.

— Ох, Корме, ти такий милий, — зі сльозами у голосі озвалася Меделін. — Мені наразі воно все схоже на повне лайно, але у мене так завжди перед презентацією! Хоча потім все настільки в тумані, що я не дуже в цьому певна.

А отже, Страйк — маючи намір дати шанс справжнім стосункам — домовився зустрітися з Меделін після презентації, хоч і відзначив: вона хоче, щоб він за нею заїхав, в той час як він хотів би зустрітися якомога далі від місця, де, понад сумнів, буде Шарлотта. Але озвучити цю проблему — відчинити двері для нової розмови, якої йому зовсім не кортіло, тож залишилася невизначеність, яку Страйк і, мабуть, Меделін теж трактували кожен на свою користь.

Тим часом кілька від’їздів трохи розвантажили агенцію: Гріховода на десять днів полетів до Марокко, а Спритник — до Нью-Йорка, в гості до люблячої матусі та вітчима, який підозрював у ньому злодія.

— Гадаю, це нагода, — сказав команді Страйк під час телефонної наради (часу зустрітися наживо не було), — викресли ти кілька підозрюваних у справі Аномії.

У перший понеділок травня, на який припав банківський вихідний, Страйк прикульгав до житлового комплексу Лісмор-Серкус, де у двоповерховій квартирі на три спальні мешкав із бабусею та сестрою Воллі Кард’ю. На восьму годину квартира подала ознаки життя тільки двічі: хтось розсунув фіранки, і цілком біла кицька вискочила на підвіконня, щоб споглянути околицю з притаманним її виду гонором.

Згідно з реєстром, ютубер та його сестра вже двадцять років проживали у цьому помешканні разом із бабусею. Сестра Воллі працювала в аптеці неподалік і нагадувала брата білявістю і загалом скандинавським екстер’єром, однак брат був приземкуватий оцупок, а сестра вирізнялася пишними формами і мала великі круглі сині очі й пухлі губи. Шах і Барклей незалежно один від одного поінформували Страйка (коли цього не чули Робін, Мідж та Пат), що не проти стежити за Хлої Кард’ю скільки буде треба, і скільки не треба теж.

Поки Страйк стежив за квартирою у Ґоспел-Оук, Робін сиділа біля вікна кафе «Смачна ковбаска» у Кройдоні, яке дивилося просто на будинок, де мешкала з батьками Ясмін Везергед. Добре було вибратися з офісу, де вона годинами грала у «Гру Дрека», прагнучи зняти з себе підозри у шпигунстві. Було ще кілька приватних розмов із Хробаком-двадцять-вісім, яка безхитрісно розповіла про знайомство з «приємною жінкою з тих місць, де я жила раніше», але не обмовилася ні про свого хлопця, ні про особу Аномії. Страйк, співчуваючи бажанню Робін не споглядати цілими днями один тільки екран айпада, погодився, щоб вона постежила за Ясмін, інтерес до якої порівняно з кандидатами на роль Аномії був другорядним.

На вулиці, де мешкала Ясмін, панувала атмосфера сонної респектабельності. З одного боку тягнулися крамниці та кафе, з іншого — середнього розміру будинки з невеликими палісадниками. Робін поглядала на фасад будинку батьків Ясмін і водночас стежила за грою і за твіттером, де зранку Аномія проявив активність.

-------------------------------

Аномія @AnomieGamemaster

Повідомляють, що Поросна Жервелл все оброднюється і планує найняти кількох няньок, щойно почнеться #Чорнильно ЧорнийДерибан.

9.06 дп 4 трав. 2015

-------------------------------

Усі кандидати на Аномію були у себе вдома й невидимі, коли Аномія запостив ці слова. Кеа Нівен лишалася без нагляду через нестачу людей, однак Страйк вирішив залишити на автовідповідачі Нівенів нове, ретельно продумане повідомлення, маючи на меті зіграти на страху Кеа перед можливим осудом її небажання сприяти розслідуванню з боку Блея.

О десятій десять Робін, яка пила уже третю чашку кави, щоб виправдати своє перебування у «Смачній ковбасці», але досі не бачила й сліду Ясмін Везергед, прийняла дзвінок від Страйка.

— Воллі і його друг Ем-Джей щойно вийшли з квартири. Я йду за ними. Який статус Аномії у грі?

— Відсутній, — зітхнула Робін, проводячи Баффілапусю повз вампіра, який вештався біля стежки.

— Здається, вони прямують до метро, — повідомив Страйк, кривлячись від болю і стараючись не відставати від двох молодших чоловіків. — Ем-Джей з камерою. Ідеальний момент, щоб Аномія зайшов у гру. Кард’ю без телефона.

— Мені починає здаватися, що Аномія чудово знає, коли ми хочемо бачити його у грі, і спеціально не заходить, — поскаржилася Робін.

— Бачила Ясмін?

— Ні. Ніхто не виходив з будинку від дев’ятої ранку. Втім, сьогодні вихідний.

— Зажди, — попросив Страйк. Робін зачекала.

— За ними йде хтось іще, — притишеним голосом повідомив Страйк.

— Поліція? — спитала Робін так різко, що на неї аж озирнулася офіціантка.

— Не схоже, — відповів Страйк. — Я передзвоню. І він поклав слухавку.

Чоловіка, який привернув увагу Страйка, важко було не помітити. Височенний на зріст, пострижений майже налисо, він, тим не менш, мав вуса і пишну бороду. Чоловік підпирав собі стінку і писав повідомлення, та щойно Воллі та Ем-Джей пройшли повз нього, телефон було сховано, і чоловік рушив за ними, заклавши руки в кишені джинсів. На спині його старої шкіряної куртки було зображення черепа та кісток і сталевого шолому над ними. Чоловік мав численні видимі татуювання, і якщо британський прапор збоку шиї чи готичний хрест на лівій кисті могли бути фальшивими, великий череп на потилиці, що виглядав з-під пари міліметрів щетини, був справжній і виключав замаскованого поліціянта.

Невідомий зайшов у вагон метро разом з Воллі та Ем-Джеєм, Страйк — слідом. Ютубери, захоплені розмовою між собою, ніби не помічали жодного зі своїх переслідувачів. Страйк потай сфотографував невідомого чоловіка на телефон і помітив ще одне татуювання в нього на кадику; хоч і не знавець футарку, він впізнав котрусь зі скандинавських рун.

За двадцять хвилин прибули на станцію «Ембанкмент», де Воллі та Ем-Джей вийшли, а за ними слідом — спершу татуйований чоловік, а тоді Страйк.

Четверо чоловіків, з яких двоє не знали про присутність двох інших, рушили до парку Вайтголл-Ґарденс, де Воллі дістав із наплічника мікрофон, а Ем-Джей увімкнув камеру.

Мета візиту до парку у вихідний день стала зрозумілою, коли Воллі та Ем-Джей почали підходити до туристів і просити, наскільки бачив Страйк, дати інтерв’ю на камеру. Спершу були дві японки, тоді — сім’я, наскільки можна було судити з футболки хлопчика, бразильців. Страйк був надто далеко і не чув, які питання ставить Воллі, але під час кожного інтерв’ю обличчя туристів змінювали вираз з ввічливого чи веселого на здивований, збентежений, а у випадку батька-бразильця — сердитий. Страйк вирішив, що мета сьогоднішнього відео — познущатися з іноземців. Татуйований тип у шкіряній куртці сів на лавку за сотню ярдів, відверто споглядаючи процес знімання. Страйк вирішив не сідати — раптом бородатий помітить, що його мавпують — а натомість став за статуєю Генрі Бартла Фрера, колоніального адміністратора XIX століття, і загуглив скандинавські руни, серед яких знайшлася і та, яку гордовито носив на своєму горлі бородань. Вона нагадувала кутасту літеру «Р», називалася Турісаз і, згідно з написаним в інтернеті, означала небезпеку, хаос, брутальну силу. Страйк саме ховав мобільний у кишеню, коли той задзвонив.

— Корморан Страйк.

— Алло? — почувся дуже тихий жіночий голос, майже шепіт.

— Добрий день, — сказав Страйк. — Хто це?

— Ем... Кеа Нівен.

— А, чудово, — відповів на це Страйк. Схоже, що його повідомлення, спрямоване на пробудження почуття провини, зробило свою справу. — Дякую, що зв’язалися зі мною, Кеа. Гадаю, ви розумієте, в чому річ?

— Так... Аномія, — прошепотіла вона. — Так. Але... я нічого не знаю.

Голос у неї був зовсім не як у двадцятип’ятирічної. Якби Страйк не знав, скільки їй років, подумав, що тринадцять.

— Вам зручно буде зустрітися і поговорити?

— Я... гм... я нездорова. Я... не думаю, що це можливо.

— Я буду радий приїхати до вас, якщо потрібно, — запропонував Страйк.

— Та ні, я... гадаю, я знайду сили... Але я справді хочу допомогти, — прошепотіла вона. — Дуже-дуже. І я... вирішила подзвонити і сказати... що я... нічого не знаю...

— Зрозуміло, — відповів Страйк. — Що ж, гадаю, буде чесно сказати вам про це, Кеа. Є теорія, що Аномія — це ви.

Додавати, що це теорія його партнерки, потреби не було.

— Що я... що?!

— Що ви — Аномія, — повторив Страйк.

— Та хто... О Боже... І що, Джош... Джош так вважає?

— Він хоче, щоб я встановив особу Аномії, — відповів Страйк, уникаючи прямої відповіді. — Але якщо ви справді погано почуваєтеся і не зможете поговорити...

— Я... О Боже, о Боже...

Почулися безслізні схлипування. Вони могли бути щирими або ні, але Страйк не мусив нікого втішати. Він дивився на голубів у хмарному небі, аж поки Кеа не сказала:

— Чому я не можу вам все пояснити зараз? Я нічого не знаю... Я не Аномія! Я б ніколи... ніколи...

— Послухайте, я просто хотів дати вам можливість говорити за себе, — відповів Страйк. — Також хотів вам дещо показати...

— Що показати?!

— Фотографії, — відповів Страйк, і загалом це була правда. Скриншоти її твіттера у певному сенсі теж були фотографіями. — І документи, — додав він, збільшуючи градус інтриги. Згадка про документи завжди лякала.

— Ну... перешліть їх мені поштою...

— Але вони конфіденційні, — відповів Страйк. Виникла нова тривала пауза.

— Я... гаразд...

— Ви дозволите мені приїхати і поговорити?

— Так, мабуть... Так.

— У який день вам зручно? — спитав Страйк.

— Не на цьому тижні, — поспішно відповіла Кеа. — Мені надто погано. Може... наступного четверга?

На цей день була призначена презентація Меделін. П’яти- або шестигодинна мандрівка до Кінґз-Лінн Страйку була зовсім не до речі, але оскільки пріоритетом було викреслити якомога більше кандидатів на Аномію, він відповів:

— Чудово. Оскільки я їду з Лондона, то зможу прибути десь об одинадцятій. Вам так буде зручно?

— Так, — прошепотіла Кеа. — Домовились.

— І нехай це залишиться між нами, — попередив Страйк.

— Та кому я скажу?!

— Я просто хочу сказати, що зайві розмови завадять розслідуванню, а Джош, знаєте, дуже хоче, щоб воно було успішним.

Поклавши слухавку, Страйк написав Робін, що про інтерв’ю домовлено, і отримав у відповідь одне-єдине слово: «Чудово».

Страйк тільки встиг сховати телефон у кишеню, коли подзвонив Натлі, який мав стежити за Ґусом Апкоттом.

— Що таке? — спитав Страйк.

— Я за молодим стежу, так?

— Про що ти? — не зрозумів Страйк, стараючись не дратуватися.

— Та старий щойно вийшов з дому.

— На візку?

— Та ні, з ціпком. Говорить по мобільному.

— Лишайся на місці, поки не вийде син, — наказав Страйк. — А що решта членів сім’ї?

— Дружина кудись повезла доньку на машині. Пів години тому.

— Гаразд. Твій об’єкт — Ґус.

— Прийняв.

Натлі поклав слухавку.

Воллі та Ем-Джей саме розкрутили на розмову групу китайців. Татуйований бородань — Страйк подумки охрестив його Турісазом — кудись зник. Страйк лишився міркувати про Ініґо Апкотта, який, щойно дружина поїхала, встав і пішов на ослаблених ногах, щоб поговорити по телефону там, де останній родич не зможе його підслухати.

Він передзвонив Натлі.

— Іди за старим.

— Що?

— Кажу, іди за ним. Ти його ще бачиш?

— Так, він не дуже прудкий.

— Добре, то йди за ним. В ідеалі — підслухай, про що він говорить.

Поклавши слухавку, Страйк спитав себе, що за гру він затіває, і не знайшов відповіді. Він не любив «чуття» та «інтуїцію», вважаючи їх здебільшого проявами упереджень або сліпих здогадів. Однак він знав, що якби сам стежив за будинком Апкоттів, то пішов би за Ініґо.

Тимчасом у «Смачній ковбасці» Робін, яка пила уже четверту чашку кави, змогла вперше встановити прямий контакт з модератором на ім’я Чортикі, з яким раніше не розмовляла у приватних каналах. Вона заманила його, висловивши збентеження через складне завдання у грі.

Баффілапуся: я вже все спробувала. ТУПО ВСЕ.

Чортик1: лол

Чортик1: ти не одна така. Біля могили Вумбвелла завжди затор

Баффілапуся: Допоможи

Чортик1: спробуй дрекізми

Баффілапуся: я вже всі спробувала

Чортик1: це маловідомий. Подумай, що б сказав Дрек, якби кам’яний лев не пускав його далі

Баффілапуся: ?

Баффілапуся: я маю працювати, а сама сиджу і думаю тільки про якогось кам’яного лева

Чортик1: Підказка: сезон 2, епізод З

Баффілапуся: окей, стало легше, але якщо за перегляд ЧЧС на роботі мене виженуть, будеш винний

Чортик1: лол чого це ти на роботі? Сьогодні банківський вихідний

Баффілапуся: у нас маленька компанія, свої правила

Баффілапуся: а в тебе вихідний?

Чортик1: так і ні

Баффілапуся: ?

Чортик1: мав бути вихідний, але Дорогий Керманич сказав модерувати до шостої вечора

Чортик1: покарав за те, що в суботу я пішов на футбол

«Чортик1 — футбольний фанат», — записала Робін. А тоді спитала навмання:

Баффілапуся: М******** Ю******?

Чортик1: хах ні. Але ВБА їм нормально роздали, приємно було дивитися

Чортик1: а ти фанатка МЮ?

Робін взагалі не цікавилася футболом, але вирішила, що гугл допоможе симулювати інтерес, і відповіла:

Баффілапуся: так

Чортик1: лол ну вибач тоді

Баффілапуся: а ти?

Чортик1: я люблю Б****

Робін взяла телефон і сфотографувала цю розмову.

Баффілапуся: а чого Аномія проти, щоб ти ходив на футбол?

Чортик1: та я забув, що маю модерувати, і Серцелла весь день сама відпрацювала

Згадавши, що стежить за будинком Везергедів, Робін знову глянула у вікно.

Палісадником важко крокувала молода жінка. Вона мала довге, густе пшеничне волосся й була одягнена у чорний кардиган по коліно, який, втім, не дуже приховував зайву вагу. Робін не бачила її обличчя, бо жінка опустила голову, дивлячись у телефон. Відчинивши хвіртку, молода жінка — Ясмін, як зрозуміла Робін — вийшла на тротуар і зупинилася, не піднімаючи очей від телефона.

Робін глянула на екран свого айпада. Чортик1 продовжував їй писати.

Чортик1: мені пригрозили, що заберуть модераторський статус, ось так

Чортик1: ти ж знаєш його девіз

— Я б хотіла розплатитися, — сказала Робін офіціантці, шукаючи готівку.

Ясмін на іншій стороні вулиці підняла голову. Вона мала бліде, пласке кругле обличчя, а дивилася на машини. Поки офіціантка несла рахунок, Робін поспішно відповіла Чортику1.

Баффілапуся: що за девіз?

Чортик1: oderint dum metuant

Чортик1: ти точно бачила, як він це говорить

Чортик1: він це без упину повторює

Робін швиденько сфотографувала і цю розмову.

Баффілапуся: бляха начальство іде

Чортик1: окей, па-па

<Приватний канал закрито>

Робін сховала айпад у сумку, заплатила і з мобільним у руці вийшла зі «Смачної ковбаски».

Темно-червоний «форд фієста» з незнайомим Робін білим чоловіком за кермом сповільнився біля Ясмін. Робін підняла телефон і сфотографувала її та водія. Авто зупинилося, Ясмін сіла у нього і поїхала геть. Робін звернула увагу на те, що номерний закінчувався літерами CBS — латинськими ініціалами Страйка.