Чорнильно-чорне серце. Книга 6

34

Смерть надає ваги речам,

Що не чіпляли око...

Емілі Дікінсон

— Вбережи нас, Боже, — тихо сказав Страйк, поки йшли до хвіртки, — від добровільних помічників, яким не треба плати.

Робін не встигла відповісти, бо з-за живоплоту вигулькнула Флавія. Вона підстрибувала на місці, смикаючи кросівок — очевидно, їй щось муляло. Попри мамину настанову, вона так і лишилася у своєму комбінезоні з різдвяним пудингом.

— Ви в ньому приїхали? — поцікавилася Флавія, поправляючи окуляри і вказуючи на далекий «лендровер», чия занехаяність виділяла його серед переважно дорогих сімейних автівок навколо.

— Так, — відповіла Робін.

— Я так і подумала, — повідомила Флавія, крокуючи слідом за ними вниз вулицею, — бо раніше його тут не бачила.

— Ти дуже спостережлива, — похвалив Страйк, який саме закурював. Флавія підняла очі на Робін.

— А ви що, теж детектив?

— Так, — усміхнулася та.

— Я б хотіла стати детективом, — повідомила Флавія, на мить перейшовши з кроку на вистриб. — Я б, мабуть, добре впоралася, якби мене навчили... А мама ну ду-уже не любить Кеа Нівен, — додала вона. — Завжди про неї говорить.

Коли Страйк та Робін промовчали, дівчинка продовжила:

— Я з’явилася у тата, і тому він тепер у візку.

— Так, твоя мама нам казала, — відповіла Робін.

— Він вважає, що «Чорнильно-чорне серце» — дурня, — доповіла Флавія.

— А ти цей серіал дивилася? — спитала Робін, тактовно лишивши думку Ініґо без коментарів.

— Так. Мені цілком сподобалося, — розсудливо відповіла Флавія. — Хробак смішний. Я з вами іду, — додала вона, ніби злякавшись, що її сприймуть за причепу, — бо моя тьотя Кароліна живе з того боку вашої машини. Вона мені насправді не тьотя, просто іноді наглядає за мною... Її собака народила цуценят, і вони такі гарнюні! Якщо сядеш поруч, вони лізуть на коліна і лижуть руки. А у когось із вас є собака?

— Свого немає, але там, де я живу, є такса Вольфґанґ, — відповіла Робін.

— Правда? Я б хотіла песика, — сумно сказала Флавія. — Так би хотіла забрати одного з цуциків тітки Кароліни, але татко каже, що собаки негігієнічні, а ще мамусі буде важко доглядати собаку, і Ґус їх боїться, бо його в чотири роки вкусив пес. А я сказала, що сама буду дивитися за песиком, щоб мамусі не було важко, а Ґуса можна буде загіпнотизувати. Я бачила передачу про гіпноз, і в ній жінка боялася павуків, а після гіпнозу змогла взяти в руки тарантула... Але тато все одно не погодився, — сумно завершила Флавія.

За кілька кроків вона знову порушила мовчання:

— Ви поїдете в Норт-Ґров ставити питання?

— Можливо, — відповіла Робін.

— Я там кілька разів була з мамусею. Там всі такі дивні. Один чоловік розгулює без сорочки. Весь час. Там живе хлопець, здається, Бран, і він розповідав, що зламав руку однокласнику.

— Ненавмисно? — спитала Робін.

— Сказав, що ненавмисно, але сміявся, — розважливо відповіла Флавія. — Мені він не сподобався. Показував всякі штуки, якими він користується, щоб розігрувати інших.

— Які штуки? — спитав Страйк.

— Ну, наприклад... у нього є застосунок, який створює фоновий шум у телефоні, і здається, що ти в поїзді чи ще десь. Він розповів, що одного разу подзвонив своєму татові нібито з аеропорту і сказав, що перебуває у Гітроу і полетить геть, бо мачуха його

насварила. 1 його тато повірив, уявляєте? — урочисто повідала Флавія. — Він поїхав до аеропорту Гітроу, і там шукали Брана з гучномовцем, а він тимчасом сидів у Норт-Іров під ліжком.

— Мабуть, його тато дуже сердився, коли дізнався правду, — сказала Робін.

— От цього не знаю, — озвалася Флавія. — Я гадаю, він просто зрадів, що з Браном все добре. А от мене мій татко, мабуть, убив би за таке... А ви знайомі з Тімом? Він лисий.

— Ще ні, — відповіла Робін.

— Він хороший, — повідомила Флавія. — Одного разу у Норт-Ґров, поки він чекав на свою чергу озвучувати Хробака, він показав мені, як малювати тварин, починаючи з кіл та інших фігур. Дуже цікавий спосіб. Ви ще приїдете до нас?

— Не думаю, що виникне така потреба, — сказав Страйк. — Твоя мама нам дуже допомогла.

— А, — озвалася Флавія; вона здавалася розчарованою. Саме дійшли до машини.

— Я була на похоронах Еді, — мовила Флавія, зупинившись разом із детективами. — Ви вже знайомі з її хлопцем? Його звати Філіп. Іноді буває у Норт-Ґров.

— Ми з ним побачимося... — Страйк глянув на годинник, — десь за годину. Флавія, здавалося, хотіла щось іще розповісти, але передумала. — Може, вам ще буде треба приїхати, — сказала вона до Робін. — Може, — усміхнулася Робін.

— Ну, бувайте, — попрощалася Флавія і пішла геть. Страйк та Робін сіли у машину. Застібаючи пасок безпеки, Робін дивилася на Флавію крізь лобове скло. Дівчинка натиснула дзвінок біля дверей сусідки і зайшла, але спершу не забула озирнутися і помахати.

— Щось мені вона не дуже схожа на проблемну дитину, а тобі? — спитала Робін у Страйка.

— Теж ні, — відповів той, ляскаючи дверцятами. — З обмеженого досвіду спілкування вона здається найменш кінченою по шкалі Апкоттів.

Робін завела машину і поїхала по Лісбурн-Роуд, а Страйк зазирнув у мобільний.

— Як тобі ідея, — запропонував він, — зазирнути на береги Першого Гайґейтського ставка перед зустріччю з Філіпом Ормондом? Звідти до «Фляги» чотири хвилини.

— Гаразд, — відповіла Робін. Страйк зітхнув, а тоді мовив:

— Візит до Апкоттів дав чимало поживи для роздумів, правда?

— Правда, — погодилася Робін.

— Як тобі музичний геній у ролі Аномії? — спитав Страйк, коли вони завернули за ріг в кінці вулиці.

— Ти серйозно?

— Він відповідає багатьом пунктам нашого портрету. Не працює. Живе на гроші рідних. Має купу вільного часу.

— Не можна навчитися так грати на віолончелі, якщо замість навчання цілий день сидиш за комп’ютером.

— Слушно, але ж над ним ніхто не стоїть цілий день. У мене склалося враження, що в цій сім’ї всі краще почуваються наодинці з собою. Бачила старий фільм «Замочити бабцю»?

— Ні, а що?

— Там банда орендує кімнату у будинку літньої пані, прикинувшись квінтетом музикантів. Вони планують наступну справу і ставлять платівки з класичними творами, а за інструменти беруться лише тоді, коли хазяйка стукає у двері і пропонує чай.

— Ґус не зміг би вступити до Королівського коледжу музики, якби ставив комісії платівки.

— Я не кажу, що він взагалі не грає, я кажу, що він не грає постійно. І потенційно він має доступ до приватних відомостей про Джоша та Еді через свою маму.

— На місці Ґуса Апкотта, — сказала Робін, — я б весь час сиділа у себе внизу. А оскільки у них звукоізоляція на верхньому поверсі...

— Може, він понаставляв жучків нагорі.

— Та ну...

— Якщо він Аномія, він точно б це зробив! — правив своєї Страйк. — Важкий випадок кропив’янки і віолончель — це не привід не придивитися до нього уважніше.

— Гаразд, — погодилася Робін, — але я не дуже уявляю, як ми простежимо за хлопцем, який не виходить з кімнати.

— Власне, це основна проблема цієї справи, — відповів Страйк. — Тримайся лівого боку, — додав він, глянувши на мапу у себе в телефоні. — Нам треба проїхати по краю Гемпстед-Гіту на інший бік.

— Треба проникнути в ту кляту гру, — сказав він. — Ми сто років будемо шукати підозрюваного, маючи тільки сторінку Аномії у твіттері... До речі, — провадив Страйк, згадавши дещо, — Ґус Апкотт завтра вдень їде до лікарки на Гарлі-стріт. Якщо нам пощастить і Аномія твітне, поки Ґус буде у метро без зв’язку, можна буде його викреслити. Треба спитати у Барклся, чи пін це візьме на себе, — додав він, набираючи повідомлення офісній менеджерці. Зробивши це, Страйк спитав:

— До речі, тебе прийняли на ті курсі у Норт-Ґров?

— Так, — відповіла Робін, — але навчання почнеться тільки за два тижні.

— Непогано... До речі, а по тій дівчині з татуюваннями, яка живе на Джанкшн-Роуд, часом нічого немає?

— У жодних реєстрах її не знайшла, — відповіла Робін. — Може, вона нещодавно в’їхала туди.

— Тоді, мабуть, треба і за нею встановити стеження, щоб дізнатися, хто вона, — сказав Страйк. — Господи Ісусе, хоч всіх став на цю справу, і то не вистачить людей.

Робін, яка добре пам’ятала, що Страйк буквально днями додав до навантаження агенції нове завдання — ще й, на її погляд, цілком з власної провини — промовчала. По короткій паузі Страйк сказав:

— Отже, Блей вважає, що на нього напав Аномія. «Не бійся, тепер я про все подбаю». Важко сказати, про що йдеться, якщо не про мультфільм.

— Думаєш, «Маверик» все одно зняли б фільм, якби загинула не тільки Еді, а й Джош? — спитала Робін. Хоч вона і сердилася на Страйка, розмова була надто цікава, і на якийсь час це затьмарило образу.

— Як на мене, після такого продовжувати було б збіса недоречно, — відповів Страйк.

— Тож у певному сенсі Аномія справді лишився би дбати про фандом. І старі серії нікуди б не поділися, і «Гра Дрека».

— Поліцію цікавитимуть люди, які знали, що Джош та Еді збиралися зустрітися на цвинтарі, а нам відомо, що про це знали Апкотти. Для початку.

— Катя знала, — заперечила Робін, — а от щодо інших певності немає. То був ранок четверга: Флавія мала бути у школі, і ти сам відзначив, що в цій сім’ї всі краще почуваються окремо від родичів.

— Все одно Катя могла їм сказати. Чи вони самі почули.

— Ініґо фізично не зміг би напасти. Він справді дуже хворий, — сказала Робін; зліва за огорожею стало видно пустище Гемпстед-Гіт. — Ти ж бачив, як у нього трусяться руки.

— Частково то було від гніву, — без співчуття заперечив Страйк. — Але так, дужим він не виглядає. М’язи на ногах ослаблені... втім, ми не можемо знати, чи вбивця прийшов на цвинтар ногами. А якщо людину спершу оглушити тазером, а вже тоді зарізати, боротися з нею не доведеться.

— Філіп Ормонд, мабуть, знав про зустріч, — припустила Робін, — адже вони разом жили.

— Так, якщо вона дзвонила при ньому чи була здатна запросто повідомити, що зустрічається з колишнім у місці, яке колись мало романтичне значення для них, — відповів Страйк. — Але так само Еді могла дзвонити не з дому чи не сказати про зустріч Ормонду, і тоді лишається питання про те, звідки вона дзвонила і хто міг її почути.

— А на іншому кінці лінії у нас Джош і Норт-Ґров...

— Скоро ти проникнеш до мистецької резиденції. Може, тоді щось дізнаєшся.

— Ми ще маємо період тривалістю принаймні кілька годин, — зауважила Робін, — протягом якого Джош блукав поночі, коли його вигнали з Норт-Ґров.

— Так, — погодився Страйк. — Я певен, що поліція вже вивчила його переміщення. Може, підкотися до того Мерфі і спитай...

— Сам підкочуйся до Мерфі, якщо тобі треба, — відрубала Робін.

Страйк розвернувся до неї, здивований таким тоном.

— Та я не натякав на... Просто подумав, що він не проти буде зробити послугу у відповідь. Ти ж допомогла поліції, коли розповіла про візит Еді до агенції.

Робін не відповіла. Сама згадка імені Мерфі принесла спогади, яких вона воліла б позбутися.

— Ми вже близько, — сказав Страйк, показуючи па дорогу; його дуже інтригувало можливе джерело такої непритаманної Робін дратівливості. — Зупинись будь-де, де є вільне місце.

— Ти усвідомлюєш, де ми? — спитала Робін, сповільнюючись.

— Де?

— Це Міллфілд-Лейн, у Джоша тут квартира.

— Хіба ж це, — мовив Страйк, роззираючись на будинки на вузькій вулиці, — не дивовижний збіг?

Вони вийшли з «лендровера», перейшли через дорогу і вийшли на пустище. Обабіч було два ставки, які, мабуть, доречніше було б назвати озерами. Кукса Страйка, яка і на асфальті завдавала клопоту, на нерівній стежці почала нити ще дошкульніше.

— Нам потрібен оцей, — сказав Страйк, показуючи на ставок зліва, оточений деревами. Водне птаство безжурно гойдалося на хвилях кольору хакі чи юрмилося біля берега, сподіваючись, що перехожі кинуть поїсти.

— Тож, — спитав Страйк, коли зупинилися перед невисоким поруччям, — нащо сюди приходив убивця?

— Вочевидь, він не мав на меті викинути телефон Еді, бо поліція прочесала дно ставка і нічого не знайшла, — відповіла Робін, роззираючись. — Але він, може, і не спеціально йшов до ставка. Може, просто саме тут убивця зрозумів, що не вимкнув її телефон.

— Справедливо... але куди в такому випадку прямував убивця?

Страйк і Робін одночасно мовчки подивилися в бік Міллфілд-Лейн.

— Може, він ішов до квартири Блея, гадаючи, що той загинув і не зможе завадити?

— Така можливість існує, — погодився Страйк. — І це означає, що убивця мав доступ до квартири. Шкода, що ми не можемо дізнатися, чи звідти щось зникло. Однак, — додав він, звірившись з мапою на телефоні, — взагалі не дуже зрозуміло, чого убивці було треба на пустищі Гемпстед-Гіт, якщо він прямував до квартири Блея. Від Гайґейтського цвинтаря до Міллфілд-Лейн зручніше пройти вулицями.

Якщо, — повагом провадив Страйк, — убивцею був Ґус Апкотт — припустімо це на мить — то пройти на цвинтар і назад через пустище — це найшвидший маршрут, ще й без камер спостереження. Однак, — додав він, потираючи підборіддя і знову поглядаючи на мапу, — до ставка він не мав би підійти. Це завеликий гак, якщо припустити, що після нападу він попрямував додому.

— Може, убивця тут із кимсь зустрічався? — припустила Робін. — Тут багато дерев: гарне місце, щоб щось сховати. Або убивця пішов до дерев, щоб перевдягнутися.

— Все це можливо, — кивнув Страйк, — хоча купки дерев також є ближче до вірогідного маршруту Ґуса через пустище. Звісно, це якщо припустити, що убивця прийшов сюди навмисно. Як варіант, він міг відхилитися від маршруту через якісь обставини.

— Хотів уникнути зустрічі з людьми?

— Так... може, навіть із кимсь конкретним, хто міг його впізнати, — відповів Страйк, дістаючи з кишені список імен, який уклала Катя. — Гляньмо, що в нас тут... багато людей, які були пов’язані з «Чорнильно-чорним серцем», виросли в цих місцях чи живуть тут. Воллі Кард’ю, Єн Бейкер та Аюсі Дрю, які озвучували лорда та леді... — Страйк вдивився в аркуш, — Вурді-Гробсів, всі з Ґоспел-Оук. Шкільні друзі Джоша Блея. А Престон Пірс жив у Норт-Ґров одночасно з Еді та Джошем, — додав він і зачитав з нотаток Каті: — «Ліверпулець, озвучував Сороцюгу у двох серіях».

— Пез, — раптом промовила Робін.

— Що?

— Пез — скорочення від Престона. Той, з ким мали зустрітися у «Червоному леві та сонці» Нільс, Воллі, Себ і Тім. Ти згадував про це у своїх записах.

— Збіса до речі згадала про це, — сказав Страйк. — Так, я певен, що це саме він.

— А в який бік звідси Норт-Ґров? — спитала Робін, роззираючись. Страйк глянув на мапу.

— У той, — сказав він, показуючи на дорогу за ставком. — Жодної причини іти через пустище, якщо вертаєшся до Норт-Ґров. Якщо убивця звідти, дорога до мистецької резиденції від цвинтаря дуже коротка.

Страйк склав листок з нотатками Каті і сховав у записник. Кілька секунд поспоглядавши лебедя на воді, він сказав:

— Цей напад було сплановано. З часом та місцем, можливо, довелося імпровізувати, але в нашій країні тазер так легко не купиш, та й мачете вдома просто так ніхто не тримає. Це все вказує на людину, яке чекала слушної нагоди. Убивця все підготував наперед.

У Робін задзвонив мобільний: Мідж. Робін узяла слухавку; серце раптом шалено закалатало.

— Привіт, — сказала вона.

— Ти мені тепер конкретно винна, Еллакотт.

— Овва! — промовила Робін; Страйку стало цікаво, чому вона раптом так зраділа.

— Маєш чим писати?

— Так, — відповіла Робін і видобула з кишені записник. Сівши навпочіпки, вона зняла ковпачок із ручки зубами і приготувалася писати, поклавши записник на коліно.

— Тоді поїхали, — похмуро мовила Мідж. — Логін — Баффілапуся, одним словом, велика тільки «Б». Не смійся. Так звали нашу кицьку.

Робін записала, називаючи кожну літеру вголос.

— Все правильно, — підтвердила Мідж. — А пароль, — загарчала вона, — ЯкШкодаЩоЯНеЗЕллен. Всі слова з великої літери, я тобі краще скину повідомленням.

— Мідж, я тобі без міри вдячна.

— Шкода їй, бачте, що вона не з тією задроченою Еллен, — ображено мовила Мідж. — То була її колишня переді мною.

— Тонко, — прокоментувала Робін. — Довелося віддати дзеркало?

— Так. Але не хвилюйся, — мовила Мідж, — поки вона забере посилку, там утвориться велика така тріщина.

Робін засміялася, подякувала Мідж та підвелася.

— Маємо доступ до гри.

— Що?

Робін пояснила.

— Еллакотт, ти геній, — промовив Страйк. — Ти можеш зайти у гру, поки я розмовляю з Ормондом. Якщо Аномія з’явиться там, поки я розпитую Ормонда, у нас мінус один підозрюваний.