Чорнильно-чорне серце. Книга 6

43

Новий тягар не додавай

Тому, хто вже страждає,

Шлях тереном не посипай,

Що він ледь-ледь долає.

Мері Тай,

«До____»

Зважаючи на завантаженість агенції і на повернення Гріховоди та Спритника до Великої Британії найближчим часом, Страйк не міг вибрати гіршого часу, щоб злягти, але інші наслідки проваленого стеження за Кард’ю непокоїли його навіть більше, ніж навантаження, яке з його вини лягало на плечі колег. Понад сумнів, Турісаз, вірогідний член Братства Ультіма Туле, а може, і «Розполовинення» теж, міг упізнати у Страйку приватного детектива. Це побоювання змусило Страйка наступного ж ранку подзвонити старшому інспектору Раяну Мерфі і довести до його відома те, що сталося.

— У мене є фото цього хлопака з руною на горлі, можу прислати, — закінчив Страйк, прагнучи пом’якшити враження від історії, яка у переказі звучала навіть ще ганебніше. — Як я й казав, я планував зробити фото їхнього мозку, але гепнувся як той мішок з бульбою.

— Так, я буду вдячний за фото, — відповів Мерфі. — Досить-таки показово, що він не звернувся до поліції зі скаргою на побиття.

— Я... так, я розумію, що повідомляю про скоєний мною напад. — відповів Страйк, який зважив цей варіант, перш ніж дзвонити.

— Я щось погано розчув ту частину, — сказав на це Мерфі.

— Дяка, — відповів Страйк.

— Що ви можете сказати про третього?

— Бачив тільки вельветову куртку. Обличчя як слід не роздивився. Говорив як представник верхніх прошарків суспільства. Дуже красномовний.

Страйк почув клацання клавіатури — знову. Нарешті Мерфі сказав:

— Гаразд, заждіть хвильку.

Страйк почув кроки і вирішив, що Мерфі хоче відійти подалі від колег; тоді почув, як зачинилися двері.

— Гаразд, — нарешті почувся голос Мерфі в Страйка у вусі. — Ваша агенція нам дуже допомогла, тому я хочу дечим поділитися. Сподіваюся, далі вас це не піде.

— Зрозумів, — відповів Страйк.

— «Розполовинення» змінило засоби комунікації. Вони так само користуються даркнетом, але вчора МІ5 перехопило розмову про, як вони вважають, офіцера поліції під прикриттям, який стежив за ними у пабі під час вербування, як вони кажуть, «обличчя». Ми гадали, що вони втратили інтерес до Кард’ю, але виявляється, що ні. Хлоп, який напав на вас у вбиральні, мав вас затримати, щоб Кард’ю і той інший тип встигли вшитися. Він отримав прочухана за грубу роботу.

Наразі вони не знають, хто ви. Гадаю, ви цілком відбулися, але все одно раджу вам надалі ретельно дбати про безпеку. Отримаєте будь-які невідомі пакунки — викликайте нас.

Тож Страйк мусив донести до відома Пат і субпідрядників, що, можливо, з його вини агенція стала ціллю ультраправого терористичного угруповання. Він не чекав, що така новина підніме бойовий дух, і здогадувався, що саме скажуть про нього працівники, коли він підніметься до себе на горище і буде мастити запалену куксу заспокійливим кремом, а уражений сухожилок — протизапальним гелем, і прикладатиме холодні пакети в надії, що все це скоро загоїться.

Попри те що Робін була партнером у фірмі, субпідрядники вважали босом Страйка — врешті-решт, тільки його ім’я було написане на скляних дверях офісу — і, можливо, саме тому (а може, через небажання напускатися на одноногого бідаху, який став бранцем на своєму горищі) працівники вилили своє обурення на Робін.

— Слухай, я сподіваюся, з ним все буде добре, — з притиском сказав Дев, подзвонивши з Гемпстеду, де Апкотти ховалися за стінами своєї оселі. — Але ж скільки він нам, курва, підкинув клопоту!

— Дуже сподіваюся, що він нам когось шукає, — пробурчала Мідж, яку занесло до Ланкаширу. Тім Ашкрофт виїхав у тижневі гастролі по школах півночі зі своєю трупою, а Мідж вирушила слідом, прихопивши кілька перук. — Бо так далі не можна.

— Це дурбецало могло й сказати, що його нозі гайки, — прогарчав Барклей, перестрівши Робін в офісі біля чайника.

— Він що, навмисно тобі упав? — огризнулася Пат з-за столу, не давши Робін і слова сказати.

Робін і Барклей аж розвернулися на неї. Це вперше вони чули, щоб Пат захищала Страйка.

— А що? — спитала вона, затиснувши електронну сигарету в зубах. — Ти б сильно зрадів, якби застряг отам під дахом і стрибав на одній нозі?

— Та я б уже віддау праву ногу, щоб трохи передихнути, — кислим тоном відповів Барклей і, покинувши горня, в якому вже почав заварювати чай, пішов геть.

— Невдячне опудало, — буркнула Пат, коли кроки Барклея почали стихати на сходах. — Хіба не він Барклею дав роботу?

— Всі просто у стресі, — відповіла Робін, яка сама почувалася абсолютно виснаженою. Граючи у «Гру Дрека» і паралельно стежачи за іншими підозрюваними, вона вже доходила до краю. — Дружина Сема засмучена, що він стільки працює.

— Тобі, до речі, знову дзвонив цей Г’ю Джекс, — повідомила Пат. — Здається, він думає, що я не передала тобі останнє повідомлення.

— Та Господи Боже! — роздратувалася Робін. — Вибач, я зв’яжуся з ним і розберуся.

Взявши чай, вона пішла до кабінету і зачинила по собі двері, сердячись на Г’ю Джекса, який додав ще один пункт до уже і без того неможливо довгого списку невідкладних справ. Робін зайшла у «Гру Дрека», з усіх модераторів побачила там тільки Паперовобілу, виконала пару завдань, щоб Баффілапусі не дорікали за бездіяльність, а тоді повернулася до облікового запису в інстаграмі, який вивчала з власної ініціативи: він належав Крістабель Росе, чотирнадцятирічній дочці Яґо Росса від першої дружини.

Як і Страйк, Робін підозрювала, що Росе вжив усіх можливих заходів, щоб його не сфотографували за компрометуючих обставин. На ідею придивитися до його старших дітей Робін навела постійна присутність у соціальних мережах, якої вимагала справа Аномії. Було трохи ніяково, але оскільки Росс становить, може, навіть більшу загрозу для функціонування агенції, ніж «Розполовинення», довелося змусити голос совісті замовкнути.

Робін доволі легко знайшла інстаграм Крістабель — вистачило погуляти по перехресних посиланнях світлин родини Россів, які з’являлися у пресі. Особливо помічним виявилося старе фото з сорокового дня народження Яґо, яке Робін знайшла на сайті «Татлера». На фотографії були Яґо, глибоко вагітна і як завжди прекрасна Шарлотта, і три його доньки від першого шлюбу — всі успадкували батькове біле волосся, вузьке обличчя і високі вилиці. Старша навіть не намагалася усміхнутися на камеру; уважно вивчивши фото, Робін помітила (втім, це могла бути і просто гра світла), що кісточки на руці Яґо були аж білі — так міцно він вчепився у худеньке плече доньки.

Інстаграмова сторінка @christy_ross повнилася селфі, фотографіями барабанщика Ештона Ірвіна (вочевидь, дівчина упадала за ним) і світлинами шкільних подруг, які гримасували на камеру. Втім, вистачало і картинок з інших акаунтів, і всі було підозріло тематичні.

Цап офірний — це дитина, що насмілюється виступати проти нарциса-батька.

КРАЩЕ ВІДСУТНІЙ БАТЬКО, НІЖ ТОКСИЧНИЙ.

Деяких людей прислали у твоє життя, щоб показати, чим любов не є.

Робін тільки взялася за подальше вивчення онлайнової активності Крістабель, коли у неї задзвонив телефон.

— Вибач, — сказав Страйк. Він почувався настільки винним, що майже всі розмови починав з цього слова. — Ти не проти невеликої партнерської наради?

Робін взяла своє горня з чаєм та айпад, піднялася нагору і ліктем постукала у двері Страйкової квартири на горищі.

Страйк відчинив двері, стоячи на милицях; права холоша штанів була підгорнута. Його шкіра мала сіруватий відтінок, який тільки підкреслювала густа щетина.

— Вибач, — повторив він.

— Та нічого, — відповіла Робін.

У Страйковій квартирі на горищі з кухнею, спальнею і крихітною ванною кімнатою, яка містила душову кабіну і туалет, як завжди, панував бездоганний порядок. Тут було всього два предмети декоративного чи сентиментального значення. Перший — шкільне фото трьох небожів Страйка, яке прислала йому сестра Люсі. Страйк від душі не любив старшого з них, Люка, і був загалом байдужий до найменшого, Адама, але мав великий сентимент до дванадцятирічного Джека, тож поставив фото на комод у спальні, який так і не звільнив від картонної упаковки. Другим предметом без визначеної корисної функції в його оселі була ксерокопія детального звіту Джека про битву при Нев-Шапель, який хлопець написав від руки і прикрасив власними ілюстраціями; ці сторінки було прикріплено до кухонної шафки. Ця домашня робота принесла улюбленому небожу Страйка «відмінно» з історії, і його вітання та ентузіазм з цього приводу спонукали Люсі прислати йому кольорову ксерокопію.

— Це Джек написав? — спитала Робін, приглядаючись до звіту. Вона сиділа біля ліжка Джека разом зі Страйком, коли хлопчик боровся з інфекцією, яка довела його до реанімації, і відтоді теж мала до нього особистий інтерес.

— Так, — відповів Страйк, наполовину усміхаючись, наполовину кривлячись, і сів за маленький кухонний стіл. — Гарно, правда?

— Дуже, — відповіла Робін, сідаючи навпроти. На столі стояв розгорнутий ноутбук Страйка; Робін поставила поруч свій айпад, на якому була відкрита «Гра Дрека».

— Я тут намагаюся знайти нам нового субпідрядника. Результат нульовий. Нам доведеться відмовитися від якоїсь справи.

Робін, яка думала про те саме, швидко промовила:

— Тільки не від Аномії. Страйк завагався.

— Слухай, я теж хочу зберегти Аномію... хоч це забирає найбільше часу та людей.

«Все посипалося, коли ти додав Шарлоттиного чоловіка», — подумала Робін, але вголос цього не сказала.

— Гаразд, якщо ти не хочеш відмовлятися від Аномії, доведеться позбутися Гріховоди, — сказав Страйк. — Клієнтка все одно починає поводитися збіса неадекватно. Я вчора розмовляв із нею по телефону. Вона вже мало не прямо пропонує його підставити. Він той ще покруч — і ми це довели — але я не збираюся підкидати йому наркотики. Відмовлятися від Спритника теж не хочеться — там надто добрі гроші.

— Гаразд, — кивнула Робін. — Це розумний підхід. Ти сам подзвониш матері Ніжок, чи краще...

— Так, я їй подзвоню. Є новини від Мідж?

— Майже немає. Ашкрофт багато сидить з лептопом у кафе, — відповіла Робін, — і двічі це збігалося з появою Аномії у грі, тож виключити його, на жаль, поки не виходить... Як там, до речі, справи з сайтом, який нам робить Спаннер?

Страйк розвернув ноутбук екраном до неї.

Творчість і театр в школі

Головний ресурс Великої Британії про театральне мистецтво як корисний засіб для вивчення багатьох дисциплін. Наша організація пропонує навчальні матеріали та майстер-класи для всіх рівнів, від початкової школи до старших класів.

Спаннер зробив все дуже переконливо. Робін погортала домашню сторінку сайту: тут було багато фотографій театральних виступів і наводилися цитати акторів, які буцімто співпрацювали з «ТІТ»

— Це все стокові фотографії, — сказав Страйк. — А всі інтерв’ю з акторами він нарізав з інших публікацій. А якщо ти клікнеш на «Хто ми»...

Робін зробила це і побачила короткий перелік людей, які буцімто керували організацією. Бракувало тільки одного фото, підписаного іменем «Венеція Голл».

— Спаннеру потрібно твоє фото у перуці, — сказав Страйк.

— Гаразд, зроблю, — відповіла Робін, роблячи нотатку.

— А ще він зробив для Венеції профіль у твіттері і купив їй п’ять тисяч фоловерів.

— Що-що?

— Він купив тобі п’ять тисяч фоловерів, — повторив Страйк. — Я теж про таке не чув, але так вийде більше схоже на правду на той випадок, якщо Ашкрофт щось запідозрить і піде шукати Венецію за межами сайту.

— Гаразд. А що будемо робити з Кеа Нівен? Може, краще я поїду до Кінґз-Лінну?

— Ні, я до того часу одужаю... ще є цілий тиждень, — відповів Страйк. — Не заходила останній часом на її тумблер?

— Ні, — відповіла Робін. — А що?

Страйк знову розвернув ноутбук до себе, щось набрав, а тоді знову показав екран Робін, яка зачитала:

Отже, минулого тижня мене попросили зробити дещо, що точно принесе мені сильний стрес і негативно вплине на фізичне та психічне здоров’я. Ця справа пов’язана з тяжкою травмою, через яку я пройшла не так давно і від якої, здається, досі не оговталася. Насправді я бачу у себе ознаки ПТСР.

З досвіду я знаю, що випробування, яке мені нав’язують, матиме катастрофічні наслідки для мого здоров’я. Незважаючи на це, я погодилася, усвідомлюючи всю незворотність наслідків.

Раніше я писала про свої намагання жити у менш жертовний спосіб і опановувати здорові механізми побудови безпечних кордонів. Суспільство нав’язує нам образ «хорошої» людини, які ставить потреби інших вище за свої власні. Як і всі хронічно хворі люди, я постійно картаю себе за нездатність справлятися з речами, які здорові приймають просто як належне.

Серед моїх — вкрай численних! — проблем є РДУГ, до якого додається класний мінібонус під назвою дисфорія чутливості до відмов. Вона проявляється як реакція на критику, якої нейротипова людина навіть не помітить. Тож коли мені кажуть — неявним чином — що я безсердечна егоїстка, бо не хочу робити щось явно для мене шкідливе, мене легко переконати, хоч я і розумію, що це маніпуляція.

Так, здається, постійного болю та суїцидальних думок було ще мало.

Дякую, ЖИТТЯІ

Колеги спуні, порадите щось?

#хронічнохворі #спуні #ПОТС #СДУГ #РДУГ #аллодинія #схв #невидимість інвалідність #тригери #кордони #RSD #ейблізм

Під цим текстом було два коментарі:

spoonie-sara-j

Кеа, це важко, але ти маєш зосередитися на СОБІ!

jules-evola

Вскрийся.

— Що таке «спуні»? — спитав Страйк, коли Робін дочитала.

— Мені теж довелося гуглити, — відповіла Робін. — Це термін на позначення хронічно хворої людини. З’явився після допису у блозі, де автор вимірює свій обмежений запас енергії ложками, тобто «spoons».

— До чого тут ложки? — спитав Страйк.

Хоч яка втомлена була Робін, збентежений вираз обличчя Страйка змусив її усміхнутися.

— Наскільки я зрозуміла, коли автор... та ні, авторка... говорила про свою втому, вона взяла жмуток ложок, щоб показати одиниці енергії. Хай там що, Кеа ж не відмовилася від розмови? Уже добре.

— Поки не відмовилася, — відповів Страйк і потягнувся по сигарети. Він закурив, кинув сірник до попільнички і спитав: — Мала час почитати нотатки Натлі про Ініґо Апкотта?

— Так, — кивнула Робін. — Звісно, це цілком може бути роман на стороні, але також і розмова з людиною, якій він дає поради чи наставляє у чомусь.

Нотатки Натлі не дуже допомагали реконструювати односторонню розмову, оскільки були дуже скупі. Власне, він майже всі їх зачитав Страйкові по телефону.

— «Кохана дитино» — це занадто інтимне звертання до учениці, — відзначив Страйк. — Втім, я сумніваюся, що відомості про сексуальне життя Ініґо допоможуть нам розкрити цю справу...

Якби Страйк не виглядав настільки змученим та пригніченим, Робін спитала б, нащо він взагалі відправив Натлі за Ініґо. Мабуть, вираз обличчя зрадив її думки, бо Страйк додав:

— Не знаю, нащо я сказав Натлі йти за ним. Просто це здалося цікавим — іти розмовляти по телефону туди, де ніхто з рідних не зможе його підслухати.

Мобільний Страйка задзвонив. Побачивши ім’я «Меделін» (догори ногами), Робін негайно підхопилася і сказала:

— Бери слухавку, я все одно вже маю йти.

Якби Робін не підвелася, Страйк би краще відправив дзвінок на автовідповідач. Зовсім не хотілося слухати новий сорокап’ятихвилинний монолог про те, що презентація буде оглушливим провалом, але, не придумавши причини для продовження розмови, він дочекався, поки за Робін зачиняться двері, і прийняв дзвінок.

Меделін почала, як завше в останні кілька днів, з чуйних розпитувань про ногу Страйка і зі щирих ремствувань на відсутність можливості допомогти йому чи запросити пожити в себе, адже вона така зайнята. Страйк зовсім не переймався з цього приводу, навіть потай радів. Він не один раз пояснював Меделін, що краще лишиться у своїй квартирі на горищі, яка була ідеальна пристосована до потреб одноногої людини і забезпечувала йому самодостатність.

— У тебе ще є їжа? — стривожено спитала Меделін.

— Пат мені все приносить, — відповів Страйк. Він не збрехав: офісна менеджерка без жодних скарг заносила йому нагору пакети з продуктами.

— Як гадаєш, коли ти зможеш знову виходити?

— Сподіваюся, що за кілька днів.

— Тобто ти зустрінешся зі мною після презентації, на наступному тижні?

— Якщо до того часу матиму обидві ноги...

— Ти ж щойно казав, що за кілька днів уже вийдеш.

— Так, напевно, — відповів Страйк, стараючись не показувати роздратування.

Як він і очікував, Меделін вибухнула новим монологом на тему мордувань, яких завдавала їй нова колекція прикрас. Страйк мовчки слухав, курив і старався не думати про Робін.