Чорнильно-чорне серце. Книга 6 - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Роберт Ґалбрейт (ч. 20)

Але жалі твоїх близьких

Не стишать твій, веселий сміх...

Джоанна Бейлі,

«Мати — маляті, що пробуджується»

Меделін та її син Генрі жили на Екклстон-сквері у Пімліко, в будинку, переробленому зі старовинної стайні. Батько Генрі оселився неподалік разом з дружиною і трьома дітьми. Вони з Меделін свідомо обрали один район, щоб синові легше було переміщуватися між оселями батьків. Генрі ніби непогано ладнав із мачухою та зведенюками. Страйкові, який виріс в атмосфері непевності та хаосу, все це здавалося дуже дорослим та цивілізованим.

Від станції «Вікторія» Страйк піїпки йшов під дощем, піднявши комір, і курив, поки мав можливість: Меделін сама не палила і не хотіла, щоб в її бездоганному будинку тхнуло цигарками. Сьогодні важче, ніж зазвичай, було перелаштуватися з роботи на побачення з Меделін. Страйк не мав нічого проти вічних запізнень Меделін ще й тому, що це давало йому більше часу набратися сил і витримати той збуджений стан, у якому вона завжди приходила. Однак сьогодні його думки лишилися з Робін і навдивовижу яскравою картинкою убитої мультиплікаторки з синцями на шиї і в старому взутті, яку Робін змалювала поліції. Правду кажучи, Страйк скоріше волів би лишитися в офісі й за китайською коробочкою обговорити деталі справи з Робін, а не прямувати до будинку Меделін.

Саме тому Страйк не казав собі правди.

Завтра — Валентинів день. На ранок Страйк замовив доставку орхідей для Меделін, а в рюкзак поклав листівку для неї. Жінці, з якою спиш, заведено підносити подарунки, якщо плануєш і далі з нею спати — а Страйк був цілком налаштований продовжувати як з очевидних причин, так і з тих, які сам ледь визнавав.

Коли Страйк подзвонив у двері, сходами загупали стрімкі кроки підлітка, і Генрі відчинив йому. Це був гарненький хлопчик з таким самим золотаво-рудим волоссям, як у Меделін; Генрі носив настільки довгу зачіску, наскільки дозволяло навчання у Вестмінстерській школі. Страйк добре пам’ятав себе у віці Генрі: як ніяковів через болючі прищі, що вилізали на безволосому підборідді, як не міг знайти штани водночас достатньо довгі й вузькі у талії (ця проблема для нього була давно вирішена), як почувався незграбою, як мучився різними нездійсненими бажаннями, що їх юний Страйк почасти сублімував на боксерському ринзі.

— Привіт, — сказав Страйк.

— Драсті, — буркнув Генрі і негайно утік. Страйк вирішив, що він відчинив двері не з власної волі, а на прохання матері.

Детектив увійшов, витер ноги, зняв і повісив пальто, а тоді пішов нагору

— не так швидко, як Генрі, й міцно хапаючись за поруччя. Коли він піднявся до великої вітальні, Меделін сиділа на дивані з олівцем у руці, схилившись над самоцвітами, розкладеними на білому аркуші на журнальному столику. Поруч стояла почата пляшка вина і повний келих.

— Котику, вибач, можна я трохи закінчу роботу? — знервовано спитала Меделін.

— Без проблем, — відповів Страйк і поклав наплічник на шкіряне крісло.

— Вибач, вибач, — мовила Меделін, не зводячи очей з дизайну, над яким працювала. — Спала на думку ідея, не хочу загубити. Генрі тобі принесе випити... Ген, принеси Корморану випити... Ген! — гаркнула вона, бо Генрі саме натягнув навушники і сів за комп’ютер у кутку кімнати.

— Що?

— Принести! Корморану! Випити!

Генрі мало не жбурнув навушники на підлогу.

Страйк сказав би, що сам може узяти собі випити, але не хотів створювати у підлітка враження, ніби почувається тут, як вдома.

— Чого тобі? — буркнув Генрі, проходячи повз детектива.

— Не відмовлюся від пива.

Генрі почалапав до кухні; довга грива мотилялася в нього перед очима. Щоб не заважати Меделін, Страйк пішов слідом.

У будинку майже все було білим: стіни, стеля, килим у спальні Меделін; в решті кімнат підлога була гола й дерев’яна, меблі — майже суцільно сріблясто-сірі. Меделін пояснила Страйку, що у нейтральному й монохромному просторі вона відпочиває вечорами після того, як цілий день дивиться на різнокольорові самоцвіти чи працює у своїй строкатій крамниці на Бонд-стріт. У її заміському будинку, за словами Меделін, було значно більше розмаїття та барв; варто якось з’їздити туди на вихідні. Страйк, маючи намір справді дати стосункам шанс, прийняв цю пропозицію.

Коли Страйк увійшов до оформленої в дусі мінімалізму кухні, Генрі саме відкрив величезний холодильник.

— Є «Гайнекен» і «Пероні».

— «Гайнекен», будь ласка, — сказав Страйк. — Генрі, можна у тебе щось спитати?

— Що? — нашорошився Генрі. Він був на цілу голову нижчий за детектива і явно обурювався, що мусить дивитися на нього знизу вгору.

— Твоя мама казала, що ти раніше дивився «Чорнильно-чорне серце».

— Ага, — так само нашорошено озвався Генрі, шукаючи у шухлядах відкривачку.

— Я його ніколи не бачив. Про що це?

— Ну таке, — дражливо стенув плечима Генрі. — Про цвинтар після заходу сонця.

Він зазирнув у чергову шухляду, а потім із власної ініціативи поділився інформацією, чим дещо здивував Страйка.

— Воно зіпсувалося. Раніше було краще. Вони продалися.

— Хто продався?

— Його автори.

— Це ті, на яких вчора напали?

— Що? — аж розвернувся до Страйка Генрі.

— На авторів «Серця» вчора напали на Гайґейтському цвинтарі. Поліція щойно назвала імена жертв.

— На Ледвелл і Блея? — перепитав Генрі. — Напали на Гайґейтському цвинтарі?

— Так, з холодною зброєю, — кивнув Страйк. — Вона загинула. Він у критичному стані.

— Бля, — сказав Генрі, тоді осікся: — Тобто...

— Та ні, — озвався Страйк. — Інакше і не скажеш. На обличчі Генрі промайнуло щось схоже на усмішку.

Він нарешті знайшов відкривачку. Зірвавши кришку з пляшки, Генрі спитав:

— Келих треба?

— Я питиму з пляшки, — відповів Страйк, і Генрі передав йому пиво.

— А ти це розслідуєш? — поцікавився Генрі, скоса глянувши на Страйка.

— Напад на цвинтарі? Ні.

— Поліція вже когось підозрює?

— Наскільки я розумію, ні, — відповів Страйк і відпив пива. — У мультфільмі ж є персонаж на ім’я Дрек, правильно?

— Є, — кивнув Генрі. — І він зіпсувався. Я дивився шоу заради нього. Він був такий кумедний... А що, вона серйозно загинула? Ледвелл?

Страйк стримав бажання відповісти: «Та ні, зовсім трошки».

— Так. Вона загинула.

— Bay, — сказав на це Генрі. Він здавався скоріше спантеличеним, аніж засмученим. Страйк згадав себе у шістнадцять років: смерть — якщо вона не торкнулася справді близької людини — здавалася чимсь далеким, абстрактним, ледве збагненним.

— Я чув, що актора, який озвучував Дрека, звільнили, — сказав Страйк.

— Так, — відповів Генрі. — Відколи вони вигнали Воллі, все спаскудилося. Розвели політкоректність.

— Яке у Воллі прізвище?

— Воллі Кард’ю, — відповів Генрі, знову трохи нашорошившись. — А що?

— Він знайшов собі іншу роботу, не знаєш?

— Так, він тепер ютубер.

— A! — озвався Страйк. — І що саме він робить?

— Тобто?

— Чим саме він займається на ютубі?

— Робить стріми ігор і все таке, — відповів Генрі тоном дорослого, який пояснює дошкільняті обов’язки прем’єр-міністра.

— Зрозуміло.

— Сьогодні буде стрім, — сказав Генрі, глянувши на годинник у плиті.

— Об одинадцятій.

Страйк подивився на власний годинник.

— Потрібна підписка, щоб дивитися?

— Ні, — відповів Генрі й аж скривився від такого невігластва.

— Добре, дякую за пиво. І за інформацію.

— Б-ласка, — буркнув Генрі й вислизнув з кухні. Страйк лишився й сперся на кухонний стіл, обличчям до холодильника. Випивши трохи пива, він дістав мобільний, зайшов на «Ютуб» і знайшов Воллі Кард’ю.

Стало зрозуміло, чому Генрі так зверхньо сприйняв його необізнаність: актор, який раніше озвучував Дрека, мав на «Ютубі» більше ста тисяч підписників. Попиваючи «Гайнекен», Страйк погортав список відео на каналі. На всіх стоп-кадрах біля назв Кард’ю мав комічний вираз обличчя: то у відчаї хапався за голову, то роззявляв рот в істеричному реготі, то горлав, тріумфально підкидаючи вгору кулак.

На вигляд Кард’ю був дуже схожий на одного молодого солдата, діяльність якого Страйк розслідував під час служби у військовій поліції, такого собі рядового Діна Шоу — така сама солом’яна чуприна, біло-рожеве обличчя, маленькі яскраво-блакитні очі. Шоу піддали трибуналу за, як він заявив, невдалий жарт, який закінчився смертю шістнадцятирічного рекрута. З досадою подумавши, що ось він і дожився до віку, коли всі схожі на когось із минулого, Страйк продовжив гортати відео Кард’ю.

З року у рік ютубер змінював зачіску. Три роки тому його біляве волосся мало довжину до плечей, а тепер стало значно коротшим. Більшість відео мали назву «Воллі влаштовує шоу Ем-Джею». Як зрозумів Страйк, Ем-Джеєм звали веселого й пухкого смаглявого молодика з борідкою, який з’являвся на деяких стоп-кадрах поруч із Воллі — такий собі «номер другий» при зірці.

Страйк догортав до відео від 2012 року під назвою «Чорнильно-чорне пердце», яке мало дев’ятсот тисяч переглядів. Він натиснув «пуск». З’явилися довговолосий Воллі й стрижений Ем-Джей; обоє сиділи за столом у великих шкіряних кріслах на тлі стіни, обклеєної плакатами відеоігор.

— Здоров, народ, — промовив Воллі з виразним акцентом лондонського робітничого класу; Меделін розмовляла дуже схоже. В руках у нього був листок з друкованою шапкою. — Хотів вам осьо показати, що мені надіслали, так би мовити, колишні друзі. Здається, це називається «вимога про припинення протизаконних дій».

— Точно, — кивнув Ем-Джей.

— Ем-Джей робить вигляд, що розуміє адвокатську, — сказав Воллі у камеру, а Ем-Джей розсміявся.

— Чувак, у мене дядько адвокат!

— Шо, правда? А в мене гінеколог, але я не пхаю пальці у незнайомих жінок.

— Справді? Гінеколог? — захихотів Ем-Джей.

— Та ні, тупло, я жартую... Коротше, мені більше не можна говорити голосом Дрека чи використовувати його репліки та...

Він опустив очі на лист і зачитав:

— «...іншу інтелектуальну власність Еді Ледвелл та Джошуа Блея, надалі

— Творців...» Коротше, отаке. Такі справи.

— Чувак, це прутня з-під коня, — сказав Ем-Джей, хитаючи головою.

— О! — сказав Воллі, ніби йому щойно спала на думку ідея. — А твій дядько часом не хоче мене безкоштовно захистити?

Ем-Джей роззявив рота. Воллі зареготав.

— Та я жартую, чувак, але... — Він знову звернувся до глядачів: — ...але, я так розумію, Дрека мені тепер заборонили... бвах!

— Обережніше! — сказав Ем-Джей.

— Та це ж, бляха, просто...

— Так, — розважливо погодився Ем-Джей. — Це справжнє неподобство.

— За великим рахунком це я створив голос, персонажа і все таке, але, бачте, жартувати заборонено, сатиру не можна, не можна знущатись...

Зненацька камера наїхала на обличчя Воллі й показала його великим планом.

— ЧИ МОЖНА? — прогримів він голосом, до якого додали відлуння.

Коли камера знову від’їхала, Воллі й Ем-Джей опинилися у повністю білому просторі. Ем-Джей відкинувся у кріслі, прикинувшись сонним. На ньому була довга каштанова перука, джинсова сорочка і джинси з дірками, в руці — гігантський косяк. Воллі нап’яв світлішу перуку, так-сяк намастив обличчя підводкою та помадою й надягнув футболку з написом «Чорнильно-чорне пердце» і довгу спідницю у квіти.

Високим голосом із ессекським акцентом він спитав:

— Отже, ми лежали на цвинтарі... ти мене щойно помацав, так, Джошику?

— Ага-а-а-а... — сонним голосом озвався Ем-Джей.

— І ми оце курили, правда, Джошику?

— Ага-а-а...

— І раптом до мене прийшла ця геніальна, геніальна ідея. І так ми створили «Чорнильно-чорне пердце». Бо знаєте, коли пердиш, то це ніби твоє справжнє «я» виривається на волю, і це ніби метафора чогось глибинного та прекрасного, га?

Воллі відірвав сідниці від крісла і видав довгий і, вочевидь, цілком натуральний звук виходу газів. Ем-Джей пирснув сміхом, але додав тим самим обкуреним голосом:

— Ага-а-а, метафора-а-а...

— Мене надихнула покійна мама... вона мала великі проблеми з газами...

Ем-Джея корчило від стримуваного сміху.

— І гроші нас не цікавлять, правда, Джошику?

— Нє-є-є...

— Ми такі всі вільні духом. Ми хочемо, щоб світ насолоджувався моєю геніальністю безкоштовно.

— Вільні... ага-а-а...

— Саме тому ми нікому не платимо, га, Джошику?

Ем-Джей мовчки запропонував Воллі затягнутися косяком.

— Ні, сонечко, мені треба мати ясну голову для перемовин з «Нетфліксом»... Упс, я це сказала чи тільки подумала? Ой, чорт. Ну, гаразд, всім дякую, дивіться моє «Чорнильно-чорне пердце» далі.

Воллі знову пустив гази.

— О-о-о, як добре. Так, котику, — сказав він, підводячись і хапаючи Ем-Джся за сорочку, — іди малюй Серцика.

— Мені б проспатися, — простогнав Ем-Джей. — Я обдовбався.

— Ану пішов, гівнюк лінивий, час заробляти гроші. Ой, тобто робити мистецтво...

— Що ти таке в біса дивишся?!

Страйк поставив відео на паузу й підняв очі. У дверях стояла Меделін.

— Ютуберів, — відповів Страйк.

Меделін, боса, вбрана у сірий кашеміровий светр та джинси, усміхнулася, підійшла, закинула руки йому на шию і поцілувала. Її губи мали смак «Мерло».

— Вибач, мені треба було намалювати дизайн, поки я його чітко пам’ятаю. Іноді приходить ідея, і треба терміново її хапати.

— Без проблем. Там були такі великі рубіни чи що...

— То скло. Я не тримаю вдома справжніх коштовних каменів, бо з погляду страхування то кошмар. Іноді використовую штучні самоцвіти, щоб зрозуміти, як що буде виглядати. Мені треба ще випити, — додала вона, випустила Страйка з обіймів і взяла ще одну пляшку з винної шафки біля стіни. — Не день, а жах. Я забула, що пообіцяла дати інтерв’ю одній ювелірній блоґерці. Вона зовсім юна, і я не хочу узагальнювати, але серед них є такі малі засранки. І вона спитала, чи всі мої матеріали походять з етичних джерел — де в біса той штопор?! А я не можу сама поїхати до якоїсь Колумбії і там власноруч викопувати кожен смарагд, і віддавати кожен другий камінь сиротам теж не можу! Ні, я стараюся дотримуватися етичних стандартів, але чув би ти, як ця...

Меделін смикнула штопор, намагаючись відкоркувати пляшку. Страйк сховав мобільний у кишеню і простягнув руки.

— Так, ось... Я минулого разу ніготь зірвала! Коротше, ця засранка почала просторікувати про криваві діаманти, а я...

Із щойно відкоркованим вином і своїм пивом у руках Страйк вийшов за Меделін у вітальню. Генрі зник. Меделін опустилася на диван, без угаву розповідаючи про незаконне видобування золота у Латинській Америці і як вони з колегами-ювелірами докладають зусиль, щоб не купувати сировину в експлуататорів і злочинців. Страйк налив їй у келих вина і теж сів; здавалося, що Меделін досі виправдовується перед невидимою співрозмовницею. У животі забурчало. Він так сподівався, що поїсть чогось домашнього чи що Меделін хоч замовить щось.

— Ма, — гукнув Генрі зі сходів, — я до тата.

— Коли ти повер...

Але Генрі вже збіг сходами. Ляснули двері.

— Він тобі нагрубіянив? — спитала Меделін, насупившись. — Він сьогодні набурмосений, бо ноутбук зламався. Саме тому він сидів за моїм комп’ютером.

— Ні, Генрі був цілком привітний, — відповів Страйк.

— Справді? Оце так новини. Ти справді добре з ним спілкуєшся. Джим узагалі не вмів.

Страйк уже почув чимало відомостей про її колишнього чоловіка-актора, який покинув Меделін заради кінозірки і зрадив довіру Генрі, але він тримав зацікавлене обличчя, коли вона знову підняла цю тему. У животі знову забурчало. Коли Меделін зробила паузу, щоб пригубити вино, він спробував навести її на думку про їжу:

— Вибач, що не зміг прийти на вечерю...

— А, нічого, не мені скаржитися на напружену роботу, сама така. Але... Меделін підібралася ближче і закинула руки йому на шию.

— ...можеш принести мені вибачення.

За годину Страйк лежав голий у темряві білої спальні, дуже вдоволений в одному сенсі і так само до болю голодний. Він розумів, що така фігура, як у Меделін, несумісна зі щедрим харчуванням, але сам не міг постувати, навіть коли бажав скинути вагу. Меделін поклала голову йому на плече, лоскочучи обличчя волоссям, і закинула руку на його волохаті груди.

— Ох, як добре, — позіхнула вона. — Вибач, я така втомлена... Завтра вставати о п’ятій, дзвінок у Лос... Лос-Анджелес...

Страйк поцілував її у маківку і спитав:

— Можна, я собі щось зготую їсти?

— Звісно, любий, будь як удома, — пробурмотіла Меделін. Прибравши голову з його плеча, вона відкотилася на інший край ліжка, а Страйк надягнув штани й футболку — раптом зіткнеться з Генрі — і почув тихе сопіння.

На верхньому поверсі панувала тиша. Страйк босоніж пішов до кухні; його протез глухо постукував по паркету. Як він і боявся, з харчами на його смак у холодильнику було сутужно. Оглядаючи банки з кіноа, знежирений йогурт і упаковки авокадо, він сумно уявляв яєчню з беконом чи велику порцію смаженої картоплі. Нарешті трапився шматок сиру; Страйк зробив собі великий бутерброд і відкрив ще одну пляшку «Гайнекена».

Годинник у плиті показував десяту вечора, але здавалося, що година значно пізніша. Страйк рушив до вікна і визирнув на политу дощем вулицю: внизу бруківка блищала у світлі ліхтарів, мов смола. Страйк трохи постояв, тоді знайшов таріль, прихопив бутерброд і пиво та пішов у темну вітальню до комп’ютера.

Він знав пароль — Меделін сказала минулого разу, коли телефон Страйка розрядився, а він хотів уточнити дещо про рейс, яким Спритник прибував до Лондона. Він увімкнув комп’ютер, ввів пароль — spessartite19 — і близько години читав новини і відсилав листи, а об одинадцятій зайшов на канал Воллі Кард’ю і приєднався до стріму.

Плакати відеоігор на тлі були інші. Воллі та Ем-Джей теж змінилися. Кард’ю мав коротко підстрижені скроні та трохи довше волосся на маківці. Обличчя Ем-Джея стало тоншим порівняно з 2012 роком, зачіска — охайнішою. Обоє здавалися похмурими, а Ем-Джей ще й стривоженим.

— Здоров, бвахи, — сказав Воллі. — Вітаємо в новому випуску «Воллі влаштовує шоу Ем-Джею», та перш ніж ми почнемо, я... ми...

Він глянув на Ем-Джея, і той кивнув.

— Ми хочемо сказати, так, сталося дещо реально жахливе, ще вчора... але ми довідалися тільки сьогодні...

— Нам вже годин п’ять всі дзвонять, — підхопив Ем-Джей, — і всі такі: «А ви знали, а ви знали?»

— Так, — кивнув Воллі, — а відповідь — ні, не знали. Ми все дізнаємося тільки з новин. Та все-таки ми говоримо — ага — про те, що сталося з Джошем Блеєм та Еді Ледвелл, якшо ви не знали, і це капець, капець, чувак, хоча ми знаємо не більше за вас, це повний капець. Я хочу, типу, висловити співчуття рідним, і ще ми всі тримаємо пальці за Джоша, і... Ем-Джею, а ти молишся?

— Так, чувак, — тихо відповів Ем-Джей. — Молюся.

— Я, — підняв руки Воллі, — не знаю, в що саме я вірю, але ми співчуваємо рідним і дуже сподіваємося, що Джош, ага?

— Так, сподіваємося, — кивнув Ем-Джей. — Дуже-дуже. Воллі зітхнув, ляснув себе по колінах і сказав:

— Гаразд, ми сьогодні приготували для вас особливе шоу, і не забувайте, бвахи, що в цьому місяці двадцять п’ять відсотків від продажів мерчу ми віддаємо у шпиталь Ґрейт-Ормонд-стріт, бо, як дехто вже знає, у Ем-Джея...

— У мене там маленька кузина лікується від лейкемії, — сказав Ем-Джей.

— Отже, — продовжив Воллі, — час підключити коментарі...

У правій частині екрану з’явилася рухома стрічка з коментарями глядачів; текст на неоново-жовтому тлі мчав угору так швидко, що годі було щось прочитати. Очі Ем-Джея раз у раз перескакували з камери на боковий екран: він переглядав коментарі.

Дрекфан10: Люблю вас Воллі та Ем-Джей!!!!!!!!!!

КіраС: покажи голос Дрека

Деркі96: класний триб’ют

Ракло: ви просто супер

ДРДжокер: Я знав ледвлее і блея

Гіґґард: що ти брешеш

Ш0зелль: Волліс скажи привіт Шоні та Деб!

ЧервонаПігулка*7: хороший сжв мертвий сжв

Чіґґінз: я купив три футболки подякуйте мені

— І отже, — сказав Воллі, — шоу починається! Спершу... дістаньмо дешо...

Він опустив руку під стіл.

— Ану, Ем-Джею, потримай.

Воллі дістав з-під столу величезний і ніби закривавлений ніж. В Ем-Джея вихопилося щось середнє між зойком і зітхом, а тоді він закрив обличчя руками, намагаючись стримати нервовий сміх.

— Трясця! — крізь пальці вимовив Ем-Джей на камеру. — Трясця, я не знав, що він так зробить, чесне слово!

— А що сталося? — незворушно спитав Воллі. — А, це? — Він лизнув лезо. — Чувак, це томатний соус, я піцу різав.

— Чорт, Воллі, — видушив Ем-Джей, прибираючи руки від обличчя і сміючись.

— Гаразд, — знизав плечами Воллі, — якщо не хочеш тримати...

Він жбурнув ножа собі за спину і дістав з-під столу стос паперів.

— Ні, бо це тема сьогоднішнього шоу. Як вийшла новина про Ледвелл та Блея, мене засипали питаннями на старому доброму твіттері. Я запостив свої, типу, співчуття, і набігла купа людей сказати мені, що то я убив Еді Ледвелл, тож пропоную трохи почитати. Шо тут у нас... О, оце гарний.

Воллі взяв верхній листок зі стосу і почав читати. За його спиною, поруч зі стрічкою коментарів, з’явився твіт.

-------------------------------

Могильна муха @carla_mappin5

У відповідь @the_Wally_Cardew

які там співчуття, брехло ти обісцяне. Ти демонізував Ледвелл і Блея, відколи вони тебе звільнили. Ненависть убиває.

3.15 пп 13 лют 2015

-------------------------------

— Ненависть убиває, — серйозним тоном повідомив Воллі, піднявши очі на камеру.

— Ого, — похитав головою Ем-Джей. — Тобі соромно, чувак?

— Не буду брехати, друже, я тепер вирішив, типу, переглянути всю свою систему цінностей, — відповів Воллі. — Тобто виходить, що я став співучасником убивства, бо гнав на «Чорнильно-чорне серце»... Тож я, — мовив він у камеру, — вирішив подивитися, який приклад поведінки в інтернеті нам подає Карла Маппін. Шоб, типу, вчитися у найкращих.

— Взяти її за взірець, — підтакнув Ем-Джей.

— Саме так, — кивнув Воллі. — Отже, ось що Карла писала минулого року...

За спиною Воллі з’явився твіт, і одночасно він зачитав його вголос.

-------------------------------

Могильна муха @carla_mappin5

У відповідь @AnomieGamemaster

та сука може вже вдавитися, годі брехати, що то від серця, а не заради грошей #негодуйтеЖервелл #ЯзДжошем

9.02 пп 2 лис 2014

-------------------------------

— «Та сука може вже вдавитися», пані та панове, — повторив Воллі.

— Яка сука? — спитав Ем-Джей. Страйк бачив, що вони все ж готувалися до ефіру. Сюрпризом стала тільки поява ножа. — Це вона бездомну псицю рятує, бо та знайшла завелику кістку?

Воллі пирхнув.

— Ні, Ем-Джею, Карла, як не дивно, говорила про Еді Ледвелл. «Та сука може вже вдавитися», — повторив він, дивлячись у камеру маленькими блакитними очима.

— Воллі, — почав Ем-Джей, на кілька митей задивившись на щось за камерою, — нам тут треба передати привіти. Розбанчили трохи мерчу — Чіґґінз ось купив аж три футболки. Ти крутий, чуваче! ДрДжокер... мабуть, це не справжні імена.

— Дякую, ДеРе, — сказав Воллі, — носи свій кашкет від Воллі й Ем-Джея із задоволенням!

— А Суз та Лілі купили світшоти... дякую, пані!

— І знов до старого доброго твіттера, — сказав Воллі, повертаючись до своїх роздруківок. — Шо тут у нас є... О, гарно, гарно.

матидреконів: сжв: «я тебе обісрала з найкращими намірами» лол

жертвадрочки: сжв кінчені лицеміри лололол

@Геймд&лл88: я в захваті

гарячий209: бро я живу щоб бачити як ти чухраєш сжв

РубіЛуб: Ледвелл була втіленням білих привілеїв

арніеп: відсмокчи у мене

ЛайлаП: я люблю Воллі цьомки-бомки

АркеТінь: нормально радіти коли вмирають погані люди

Чорт: все для переглядів, так, гівно мале?

ТомміАнглія14: воллі зайди habrotherhoodofultimathule.com

— Так, — мовив Воллі, перебираючи аркуші, — а тут у нас... о, це топчик, просто обожнюю. Енді Редді — справжнє ім’я, ви тільки гляньте...

-------------------------------

Енді Редді @ydderidna

У відповідь @the_Wally_Cardew

Ти, може, сам не тримав ніж, але ти роздмухав полум’я ненависті. Якщо виявиться, що це якийсь ультраправий троль, тебе треба судити.

6.52 пп 13 лют. 2015

-------------------------------

— Здається, Енді знається на законах, та? — спитав Воллі.

— Суддя, чи що, — погодився Ем-Джей. — Так мило з її боку припустити, що ти не тримав ніж.

— Подивимось, як Енді не роздмухує полум’я ненависті?

— Ану, ану, — знову захихотів Ем-Джей.

Над їхніми головами з’явився новий твіт. І знову Воллі зачитав його вголос.

-------------------------------

Енді Редді @ydderidna

У відповідь @AnomieGamemaster

скажіть хтось тій підступній ненаситній сучці вже опрягтися

#негодуйтеЖервелл #язДжошем

11.45 дп 29 лип. 2014

-------------------------------

Воллі та Ем-Джей аж заревли від сміху.

— Далі — краще, — крізь регіт повідомив Воллі. — Чекайте, це ще не все... зараз побачите, як вона у нас не роздмухує полум’я.

З’явився новий твіт.

-------------------------------

Енді Редді @ydderidna

коли моє улюблене шоу зійде на пси, посадіть #Жервелл у великого пластикового Дрека і спаліть нахрін, тоді мені полегшає

10.34 пп 16 вер. 2014

-------------------------------

Воллі та Ем-Джей знову зареготали, ляскаючи себе по колінах, а Страйк почув за спиною якийсь рух і негайно прибрав звук. Повернувся Генрі. Побачивши, що саме дивиться Страйк, він помітно збентежився.

— Ти мене зацікавив, — сказав Страйк.

— А, — озвався Генрі.

Вони дивилися один на одного у напівтемряві, освітлені лише екраном комп’ютера.

— Я спати, — буркнув Генрі і пішов униз.

Страйк увімкнув звук і повернувся до стріму.

Воллі та Ем-Джей досі душилися сміхом через останній твіт.

Після зачитаного Воллі коментарі так само стрімко горталися вгору.

альґіззард: Воллі зайди Hathebrotherhoodofultimathule.com

ДжилліЧорнеСерце: Воллі, привіт бабусі!

АркеТінь: Ледвелл була брехуха і злодійка

сокирасакса14: всі ці ліберасти сльози ллють, а ще вчора її

дмитрійграєнатрубі: Воллі скажи привіт мені я дмитрій