Чорнильно-чорне серце. Книга 6

87

...і повна до кінця життям ущерть:

Смерть сильної любові — нагла смерть.

Гелен Ганг Джексон,

«Нагла смерть»

Того ж вечора о восьмій тридцять (це був час, коли Яґо Росс зазвичай повертався з роботи) Страйк приїхав до Кенсинґгона і підійшов до величезної масивної будівлі з червоної цегли, облицьованої білим каменем. Тут була квартира Яґо Росса. І справді, вікна на третьому поверсі сяяли, тож Страйк подзвонив у двері зі скляною панеллю, крізь яку було видно розкішне фойє. Страйку відчинив швейцар у чорному однострої, проте всередину його не пустив.

— До Яґо Росса, — повідомив Страйк. — Корморан Страйк.

— Я подзвоню нагору, сер, — притишеним голосом трунаря відповів швейцар і причинив двері у Страйка перед носом. Детектив був абсолютно певний, що Росс не відмовить йому у зустрічі — хоча б із бажання особисто обсипати Страйка образами та погрозами — тож спокійно чекав, поки за кілька хвилин швейцар не повернувся, не відчинив двері і не впустив його.

— Третій поверх, квартира 2-Б, — сказав швейцар тим самим тихим улесливим голосом, ніби просив якогось можновладця прийняти його співчуття. — До ліфта прямо.

Страйк і сам чудово бачив, де ліфт, тож чайових не запропонував. Фойє було вистелене темно-синім килимом; він натиснув бронзову кнопку біля дверей ліфта і ті від’їхали, відкривши облицьовану червоним деревом кабіну з овальним дзеркалом у позолоченій рамі.

Коли двері відчинилися знову, Страйк опинився на сходовому майданчику третього поверху, де так само лежав темно-синій килим, а ще були живі лілеї на столику і троє дверей червоного дерева, за кожною з яких була окрема квартира. На центральних дверях була маленька металева табличка з прізвищем РОСС, тож Страйк натиснув кнопку дзвінка, також бронзову.

Росс змусив його чекати цілу хвилину. На зріст він був як Страйк, але значно тонший. Зі своїм білявим волоссям, вузьким обличчям і яскравими блакитними очима він, як завжди, скидався на песця. Росс був ще в костюмі, хоч і розпустив краватку, а в руці тримав склянку віскі. Він відступив, впускаючи Страйка, а тоді зачинив двері і мовчки пройшов повз гостя до вітальні. Страйк рушив слідом.

Страйк знав, що квартира належить батькам Росса. Інтер’єр із дещо вицвілими, проте так само коштовними жакардовими шторами, старовинною люстрою та обюссонським килимом аж кричав про «старі гроші». Стіни були завішані темними олійними картинами з собаками, конями і, здається, предками. Серед фотографій у срібних рамках на столику біля дивана виділявся портрет юного Росса у чорно-білому ітонському строї.

Росс, вочевидь, чекав, що Страйк заговорить першим, а той був не проти — і, власне, взагалі хотів закінчити цю справу якомога швидше — та не встиг розтулити рота, як почулися кроки.

Із бічної кімнати вийшла Шарлотта в тісній чорній сукні і туфлях на високих підборах. Вона виглядала заплаканою, а побачивши Страйка, остовпіла.

— Корме, — промовила вона. — Але... звідки?..

— «Оскар» за найкращу жіночу роль... — кинув Яґо з дивана; він сидів, поклавши руку на спинку удавано розслабленим жестом.

— Я гадки не мала, що він прийде! — огризнулася до чоловіка Шарлотта.

— Ну звісно ж, — процідив Яґо.

Шарлотта дивилася на Страйка, і той з острахом побачив, як вона зашарілася від радості й надії.

— Я завадив возз’єднанню сім’ї? — спитав він, маючи намір разом прищикнути Шарлоттині надії і скоріше перейти до суті своєї справи.

— Ні, — відповіла Шарлотта зі смішком, хоч очі в неї були червоні. — Яґо викликав мене, щоб купити моїх дітей. Якщо я не хочу постати перед судом в образі блудливої психопатки, я маю піти, взявши неоподатковані сто п’ятдесят тисяч фунтів. Мабуть, він вирішив, що це менше за витрати на процес. Гадаю, йдеться про сто сорок п’ять тисяч за Джеймса і п’ять за Мері. Чи вона навіть цього не варта? — кинула вона Россу.

— Ні, якщо уродилася в матір, — глянув на неї Росс.

— Бачиш, як він поводиться зі мною? — спитала Шарлотта, виглядаючи на обличчі Страйка ознаки співчуття.

— Це моя остання пропозиція, — сказав дружині Яґо, — і я роблю її тільки для того, щоб твоїм дітям не довелося дізнатися правду про власну матір, коли вони підростуть і почнуть читати газети. Але якщо ти проти — я радо піду до суду. «Дітей віддали батьку, бо матір була справжньою Шарлоттою росс». Коли я покінчу з цим, твоє ім’я стане прізвиськом. Перепрошую, — ліниво кинув Яґо до Страйка, — тобі, мабуть, боляче це слухати.

— Мені начхати, хто з вас отримає право опіки, — сказав Страйк. — Я прийшов тільки для того, щоб моя агенція не потрапила у ваш цирк потвор.

— На жаль, це неможливо, — відповів Росс без тіні жалю. — Оголені фотографії. «Я завжди тебе кохатиму, Корме». Ще й врятував їй життя, хоч я б зекономив купу часу, зусиль та грошей, якби вона просто сконала у бедламі...

Шарлотта схопила з найближчого столика поліровану малахітову кулю завбільшки з грейпфрут і жбурнула її, цілячись в дзеркало над коминковою полицею. Як Страйк і думав, куля не долетіла і з глухим стуком упала на стос книжок на кавовому столику, а тоді без жодної шкоди скотилася на килим. Яґо засміявся. І так само Страйк передбачив наступний вчинок Шарлотти, яка негайно схопила іншу річ, що трапилася під руку (це була інкрустована черепахова скринька), і кинула її в Яґо. Той відмахнувся, і скринька врізалася у коминкові ґрати і з тріском розсипалася.

— Це річ, — уже без усмішки промовив Яґо, — вісімнадцятого сторіччя, і ти, курво, за це заплатиш.

— Заплачу? Та що ти кажеш! — закричала на нього Шарлотта.

— Ще й як заплатиш, скажена суко, — відповів Яґо. — Мінус десять тисяч від моєї пропозиції! Отримаєш сто сорок і право бачитися з двійнятами шість разів на рік під наглядом.

Він знову глянув на Страйка.

— Сподіваюся, ти не думаєш, що вона гралася в ці ігри тільки з тобою, бо насправді...

— Ах ти ж суче брехло! — заверещала Шарлотта. — Я нічого не мала з Лендоном, ти просто хочеш посварити мене з Кормом!

— «Тебе з Кормом» не існує, Шарлотто, — промовив Страйк. — Вже п’ять років як не існує. Якщо ви двоє в змозі опанувати себе на кілька хвилин, гадаю, вам обом буде цікаво почути, що я скажу, бо це має прямий стосунок до предмету розмови.

Обох ця заява здивувала, і Страйк, не даючи нікому розтулити рота, звернувся до Яґо:

— Сьогодні моя колега була у твоєї колишньої дружини. Вона показала їй відео, на якому ти б’єш своїх доньок ногами й руками на території маєтку в Кенті. Також твоя колишня дружина отримала відеодоказ того, що ти присилував одну з дівчат виконати кінний трюк, який став причиною серйозної травми. За словами моєї колеги, твоя колишня дружина планує піти до суду і вимагати одноосібної опіки над доньками, посилаючись на докази, які надала моя агенція.

Неможливо було сказати, чи збліднув Яґо Росс, бо цей чоловік завжди виглядав так, ніби в його жилах тече антифриз замість крові. Проте він, безсумнівно, нехарактерно принишкнув.

— Також удень я відправив копії цих відео до твоєї оселі, — звернувся Страйк до Шарлотти, яка, на відміну від Росса, зашарілася іще сильніше і тремтіла від радості. — Гадаю, можна не казати, що в мене ці відео теж лишилися.

Якщо під час вашого розлучного процесу бодай раз спливе моє ім’я, — провадив Страйк, дивлячись Россові просто у вічі, — я відправлю ці кадри у таблоїди, і побачимо, яка історія більше зацікавить громадськість: безпідставні обвинувачення мене в стосунках із заміжньою жінкою чи аристократ-мільйонер, пов’язаний із королівською родиною, який лупцює власних доньок і ламає їм ноги, бо вважає себе недоторканним.

Страйк рушив до дверей, але затримався:

— І до речі... Одна з ваших няньок планує йти. Звісно ж, моя агенція не робить таємних записів приватних розмов, але один із моїх детективів поговорив з нею у барі та уклав докладні нотатки. На думку цієї жінки, вас обох не можна і близько підпускати до дітей. Ви, звісно ж, підписали з нею угоду про нерозголошення, але я певен, що якась газета візьме на себе її судові витрати в обмін на пікантні подробиці.

Тож затямте: я знаю ім’я і маю адресу цієї няньки, а також відповідні нотатки. І маю відео. Один дзвінок у новинне бюро, — і побачимо, чиє ім’я обіллють брудом. Тож добре подумайте — і ти, і ти — перш ніж зберетеся втягувати мене в свої сварки.

У спину йому лунало тільки мовчання. Подружжю Россів, здавалося, відняло мову. Страйк із силою зачинив по собі двері квартири.

Швейцар не чекав побачити Страйка знову так скоро, але підвівся, щоб відчинити йому двері. Оскільки Страйк міг спокійно зробити це сам, то й тепер утримався від чайових, тільки побажав гарного вечора і попрямував крізь ніч до Кенсинґтон-Гай-стріт, де сподівався спіймати таксі.

Та за кілька хвилин за спиною по бруківці зацокали високі підбори, і Страйк наперед знав, чий голос зараз почує.

— Корме... Корме!

Страйк озирнувся. Шарлотта на тоненьких підборах подолала останні кроки, задихана, розрум’янена, прекрасна.

— Дякую, — промовила вона, потягнувшись до його руки.

— Я зробив це не заради тебе, — відповів Страйк.

— Не дури дурисвіта, Блуї.

Тепер вона усміхалася, вдивлялася в його обличчя, шукаючи підтвердження.

— Це правда. Я зробив це заради себе і заради старших дітей.

Він розвернувся і пішов геть, дістаючи з кишені цигарки, але Шарлотта кинулася слідом і спіймала його за руку.

— Корме...

— Ні, — грубо відказав він, скидаючи її долоню. — Це не заради нас.

— Ах ти клятий брехун, — засміялася вона.

— Я не брешу, — збрехав Страйк.

— Корме, не біжи так, я на підборах.

— Шарлотто, — промовив Страйк, знову розвертаючись до неї, — зрозумій уже. Моя агенція опинилася під загрозою. Все, над чим я працював протягом останніх п’яти років, зійшло б на пси, якби я вліз у твою розлучну справу. Я не хочу світитися в таблоїдах.

— Так, я чула, що ти розійшовся з Меделін, — з кривим усміхом відповіла Шарлотта, і Страйк зрозумів, що його слова не справили на неї жодного враження. — Корме, ходімо до бару, ходімо святкувати. Твоя агенція в безпеці, я звільнилася від Яґо...

— Ні, — вкотре відповів Страйк і розвернувся йти геть, але цього разу Шарлотта ухопилася за його руку так міцно, що як спробувати відірвати її від себе — ще впаде з тих своїх хитких підборів.

— Прошу, — тихо промовила Шарлотта, і Страйк зрозумів, що вона думає, ніби її давня влада над ним ще не цілком розвіялася, що під гнівом та нетерпінням ховається кохання, яке пережило всі потворні сцени. — Прошу тебе. Ненадовго зайдімо кудись. Корме, я ж тобі казала, коли вмирала — справді лежала і вмирала — що ці слова могли бути моїми останніми. Я тебе кохаю.

На цьому Страйку урвався терпець. Силоміць розкривши її зімкнуті пальці, він сказав:

— Кохання для тебе — це просто чортів хімічний дослід. Тобі треба небезпеку, вибухи! І навіть якщо б я і мав досі почуття до тебе, — жорстоко додав він, — я не став би виховувати дітей Яґо Росса.

— Я гадаю, у нас буде спільна опіка. Вони не житимуть зі мною весь час. Коли пролунали ці слова, круговерть вечірньої вулиці навколо Корморана Страйка ніби сповільнилася, ненастанне гарчання машин стихнуло. Тільки тепер він не дивився в обличчя Робін, не був повний алкоголю та бажання: всередині відбувся тектонічний зсув, щось зламалося — і він зрозумів (нарешті!), що полагодити це щось не вийде.

Не можна сказати, що у ту мить Страйк побачив справжню натуру Шарлотти, бо він давно дійшов висновку, що жодна людина не має єдиної, статичної істинної природи. Проте він зненацька зрозумів, що вважав істиною те, що істиною не було.

Страйк завжди гадав — просто мусив гадати, бо якби це було не так, з якого дива він би повертався до неї знову і знову? — що хоч яка Шарлотта зіпсована та деструктивна, хоч як обожнює наводити безлад і завдавати болю, все ж вони мають схожий стрижень, поділяють певні безперечні принципи. Попри всі ознаки протилежного, попри її злобу та руйнівність, потяг до хаосу й конфлікту, Страйк плекав романтичну упевненість, що дитинство Шарлотти, таке ж буремне, безладне, подеколи страшне, як і його власне, вселило у неї бажання перетворити свій куточок світу на здоровіше, безпечніше, добріше місце.

А тепер він побачив, як сильно помилявся. Страйк гадав, що її вразливість автоматично означає прихильність до інших вразливих людей. Навіть коли не хочеш дітей (як не хоче їх мати він сам, бо зовсім не прагне жертв, яких вимагає батьківство), як можна не постаратися зробити усе можливе, щоб вони не прожили половину життя з Яґо Россом? Якої б думки Страйк не був про Шарлотту в усьому іншому, він ні на мить не сумнівався, що вона зробить те саме, що збирається зробити колишня дружина Росса: убезпечить дітей від їхнього батька.

— Чому ти так дивишся на мене? — спитала Шарлотта, якій уривався терпець.

Насправді тільки тепер Страйк звернув увагу на тісну, мов друга шкіра, чорну сукню (у квартирі Росса було взагалі не до того) і зрозумів, що Шарлотта прийшла до покинутого чоловіка як спокусниця. Можливо, вона планувала наново причарувати Росса, а може, десь у мейферському барі на неї чекає той неборака Лендон, а Шарлотта тим часом намагається наново роздмухати полум’я стосунків із чоловіком, від якого так і не змогла відмовитися.

— Добраніч, Шарлотто, — сказав Страйк, розвернувся і пішов від неї, а Шарлотта знову побігла слідом, знову схопила його за руку.

— Ти не можеш отак піти. Корме, ну досить, — промовила вона знову мало не зі сміхом, — зовсім ненадовго зайдімо в бар!

Але на горизонті з’явилося порожнє таксі, Страйк підняв руку, машина спинилася, і за мить він уже їхав геть, лишивши одну з найпрекрасніших жінок Лондона збентежено дивитись йому вслід.