Чорнильно-чорне серце. Книга 6

38

Вдивлялась я у тебе пильним оком,

Щоб зміряти ту таїну глибоку:

Та хоч сягнула дна —

Не зникла таїна.

Крістіна Россетті,

«Королева сердець»

Двічі одружений Високошановний Джеймс (або Яґо) Мурдо Аластер Флемінґ Росс, спадкоємець віконтства Крой, торговельний банкір, батько п’ятьох дітей і майбутній колишній чоловік Шарлотта Кемпбелл, перебував під спостереженням вже майже два тижні. Страйк розумів, що чекати притомного компромату так швидко — надмірний оптимізм, та все ж результати поки розчаровували. Росс існував під захистом щільної мембрани багатства. На роботу і з роботи його щодня возив водій, обідав спадкоємець винятково в ексклюзивних приватних клубах. Росс настільки ретельно уникав будь-чиєї компанії у громадських місцях, що Страйк, переглядаючи нечисленні фотографії, які за ці два тижні зуміли зробити Мідж та Дев — виразна мармиза стерв’ятника і біляве волосся робили Росса помітним у будь-якому натовпі — не міг не запідозрити, що Росс здогадався про намір дружини встановити за ним стеження.

Рутинний пошук виявив, що перша дружина Росса знову вийшла заміж і замешкала в Оксфордширі. Його молодший брат працював особистим секретарем у літнього члена королівської родини. Старша донька Росса від першого шлюбу вчилася і проживала у приватній школі-інтернаті Бененден; дві менші ходили до початкових класів в Оксфордширі. Шарлотта з близнюками та парою няньок, які чергувалися між собою, жила у родинній резиденції в Белґравії, а Росс в будні ночував у розкішній квартирі в Кенсінґтоні (розслідування виявило, що вона вже тридцять років належить його батькам), а вихідні проводив у великому заміському будинку в Кенті, куди одна з няньок привозила його з Шарлоттою дітей.

Працював Росс у хмарочосі на Фенчерч-стріт, куди недавно переїхав його банк. Страйк загалом не мав міцних уподобань в архітектурі, але вважав доречним те, що Яґо працює у будівлі, відомій безкомпромісною потворністю й угнутим фасадом, який так потужно відбивав сонячні промені, що на сусідньому паркувальному майданчику вже підплавилася машина. Теоретично громадськість мала вільний доступ на три верхні поверхи споруди і до саду на даху, завдяки якому було отримано дозвіл на будівництво — адже споруда стояла на краю охоронної зони. На практиці, однак, перебувати нагорі можна було по півтори години, про що довідався Дев Шах, якого попросили піти до того, як Яґо Росс з’явився у ресторані. Росс лише двічі зрадив звичному графіку, здійснивши візити до надзвичайно дорогої та упертої адвокатки з розлучень. Страйк не знав, чи старий телефон Шарлотти, на якому Яґо знайшов фотокомпромат, вже було показано ненаситній пронозі, ветеранці численних скандальних розлучень.

Страйк ні з ким не обговорював занепокійливу і чимдалі реальнішу перспективу стати фігурантом розлучного процесу Россів, а надто з Меделін, бо ось-ось мала вийти її нова колекція, тож стресу побільшало. Побачення наразі перетворилися на зустрічі заради сексу в її будинку; Страйк потай тішився такій переміні, хоч і тут йому не було спокою.

— А коли, власне, ви з Робін розбіглися? — спитала якось вночі Меделін, коли вони лежали в темряві голі. Страйку кортіло закурити після любощів, а всі думки були про завтрашнє звіряння новин по справі Аномії з Робін, тож він навіть не одразу зрозумів, про що мова.

— Коли ми... що?

— Ви з Робін, — повторила Меделін. Перш ніж вони пішли до спальні, вона випила майже цілу пляшку вина. — Коли саме ви розбіглися?

— Ти про що?

— Про тебе і Робін, — голосніше повторила Меделін. Вона лежала, поклавши голову Страйку на плече; він поки не зняв протез, але скоро треба буде це зробити; постійно подразнену тепер куксу аж пекло.

— Ти про те, що я її був вигнав? — уточнив Страйк, цілком певний, що ніколи не розповідав про той випадок Меделін.

— А ти її виганяв? — спитала Меделін, відсуваючись. Спершись на лікоть, вона дивилася на Страйка крізь пітьму.

— Так, кілька років тому, — відповів Страйк.

— За що?

— Вона зробила дещо, що я заборонив.

— Ви тоді були разом?

— Ні, — відповів Страйк. — Ми ніколи не були разом. Хто тобі... Так, стоп.

Він намацав вимикач лампи поруч, бо хотів бачити обличчя Меделін. Вона виглядала водночас принадною і дуже напруженою.

— Це тобі Шарлотта таке сказала? — спитав Страйк, мружачи очі від світла.

— Ну... так.

— Курва.

Страйк грубо провів рукою по обличчю, немов умиваючись. Якби поруч із ним лежала Шарлотта, а не Меделін, він би, мабуть, щось жбурнув — не в неї, а в стіну. Щось крихке.

— У мене з Робін ніколи нічого не було. Ми не мали стосунків.

— О.

— Шарлотті аби наробити лиха, — сказав Страйк, знову глянувши на Меделін. — Така натура. Розумніше вважати все, що вона тобі скаже про мене, повною маячнею.

— То ви з Робін ніколи?..

— Ні, — з притиском відповів Страйк. — Ми ніколи.

— Гаразд, — озвалася Меделін, а тоді: — Шарлотта сказала, що я дуже схожа на Робін.

— Нічого спільного, — збрехав Страйк. Меделін дивилася на нього згори вниз.

— Ти розсердився.

— Ні. Тобто не на тебе.

— Власне, це б не мало значення, — мовила Меделін. — Було та й загуло.

— Та не було нічого, — сердито зиркнув на неї Страйк.

— Гаразд, — сказала Меделін. — Вибач.

— Нічого страшного, — знову збрехав Страйк і простягнув руку, запрошуючи її знову покласти голову йому на плече, а тоді вимкнув світло.

Він лежав у темряві й бісився, аж поки Меделін не заснула в нього на плечі. Тоді, не бажаючи її будити — раптом почнеться нова розмова про Робін чи Шарлотту — Страйк цілу ніч проспав з пристібнутим протезом, і вранці від поту на кінці кукси з’явився висип.

Зустріч із Робін довелося трохи посунути, бо Страйк довше, ніж очікувалося, стежив за Гріховодою, який затримався на обіді в готелі «Шарлотт-Стріт». Гріховода встав з-за столу вже після п’ятої, і Страйк, який потай клацав фото з вулиці, провів його поглядом, а тоді подзвонив Робін.

— Привіт, — сказала вона. Судячи з голосу, Робін була така сама втомлена, як і він. — Це стільки тривав той обід?

— Так, вибач. А тобі треба додому?

— Ні, — відповіла Робін. — Ще збираєшся на зустріч щодо Аномії?

— Так, звісно, — відповів Страйк, який зголоднів, поки шкутильгав між баром, фойє та вулицею, приглядаючи за компанією Гріховоди. — Слухай, ти не проти поговорити за обідом? Може, десь у Чайна-тауні?

— Оце було б чудово, — відповіла Робін. — Я тут конаю з голоду. Знайду, де сісти, і напишу тобі.

За двадцять хвилин Страйк піднявся на верхній поверх ресторанчика «Ґеррардз» і побачив Робін за столом біля вікна; перед нею стояв айпад, поруч лежали телефон та записник. Серед нечисленних відвідувачів тільки вони з Робін були білими.

— Привіт, — сказала Робін, підвівши очі на Страйка, а тоді знову втупилася у гру. — Тут Аномія, тож я маю грати. Він чіпляється до тих, хто надто довго стоїть на місці. Просто мрію, щоб Монтґомері вийшов з офісу без телефона, поки Аномія у грі, щоб ми бодай когось виключили.

— Це, — відповів Страйк, обережно витягнувши хвору ногу, — було б дуже помічно.

У кишені завібрував мобільний. Страйк дуже сподівався, що це не Меделін, та на своє полегшення побачив повідомлення від зведеної сестри Прюденс, зустріч із якою була призначена на завтра.

Корморане, я дуже перепрошую: завтра не вийде зустрітися. Трошки сімейна криза. Не проти домовитися пізніше? Прю

Страйку так полегшало від того, що зустріч скасовує інша сторона, що він відчув несподівану хвилю симпатії до цієї незнайомої жінки.

Без проблем, я все розумію. Сподіваюся, все гаразд

Робін, яка саме підняла очі на Страйка, що набирав відповідь, і побачила легку усмішку і теплий вираз обличчя, вирішила, що він пише Меделін. Знову встромивши погляд в екран айпада, вона намагалася придушити чимдалі сильніше відчуття антипатії.

— Я б узяла якусь локшину, щоб можна було їсти однією рукою. І виделку до неї.

Страйк підняв руку і замовив обом локшину по-сінгапурськи, а тоді спитав:

— Хочеш почути дещо цікаве, поки ми не перейшли до теми Аномії?

— Кажи, — озвалася Робін, не піднімаючи погляду від гри.

— Я попросив Еріка Вордла зробити мені послугу і дізнатися, чому Філіп Ормонд пішов із поліції. Виникла підозра, що це могло бути не з власної волі.

— І? — підвела погляд Робін.

— Якби він сам не стрибнув, його б штовхнули. «Мав себе за Брудного Гаррі» — точна цитата Вордлових слів. Любив дати прочухана підозрюваному. Плюс дружина пішла від нього, коли він ще був на службі, а з його слів виходило інакше.

Страйк дістав свій записник.

— Гаразд. Я почну про Аномію, поки ти граєш ?

— Так, прошу, — відповіла Робін, водячи Баффілапусю між могилами.

— Я вивчив усіх людей, які були поруч із Еді та Джошем, коли гра тільки-но з’явилася. Хороша новина: майже всіх можна ви креслити.

— Слава Богу! — з ентузіазмом видихнула Робін.

— Я почав із Джошевих брата й сестри. Брат працює в автосервісі, сестра — в приймальні окуліста. Також вдалося викреслити майже весь акторський склад. Всі мають постійну денну роботу, якби писали твіти й модерували гру по стільки годин — їх би вже повиганяли. Ще я розшукав названу сестру, з якою Еді підтримувала зв’язок. Вона івент-менеджерка в готелі, і якби сиділа в інтернеті стільки, скільки Аномія, в робочий час, її б вигнали. Така сама історія з названим братом Еді. Однак я думаю, що нам слід поговорити з Тімом Ашкфротом. Вони з Еді дружили ще до «Чорнильно-чорного серця», і як мінімум він може знати людей, які поки не потрапили в наше поле зору.

— Ти ж не думаєш, що Ашкрофт — це Аномія? — спитала Робін.

— Те, що його вигнали, закладає підґрунтя для образи, — визнав Страйк, — але я не маю підстав вважати, що він вміє малювати чи писати код.

— Він вчив Флавію малювати тварин, — нагадала йому Робін.

— Чорт, і справді: добре, що ти згадала. Названа сестра Еді не має його контактів, але я певен, що нам і не слід прямо звертатися до нього. Він підтримує зв’язок із Воллі, Монтґомері та Нільсом де Йонґом, і краще не повідомляти потенційному Аномії про те, що ми займаємося цією справою. Єдиний варіант, який мені спадає на думку — це заманити Ашкрофта на інтерв’ю так, щоб він не розумів, що говорить із детективом.

— Ти пропонуєш прикинутися журналістами чи щось у цьому дусі?

— Не журналістами з відомого видання — це надто легко перевірити, плюс він не настільки відомий, щоб зацікавити когось помітного, — відповів Страйк.

— Але я подумав, що можна зварганити щось на тему освіти, адже його театральна трупа працює зі школи. Як тобі ідея попросити Спаннера склепати нам сайтик про театральне мистецтво в контексті освіти чи щось подібне?

Спаннер був фахівцсм-айтівцем, до якого агенція зверталася з усіх технічних питань.

— Тоді, — провадив Страйк, — якщо він вирішить перевірити тебе...

— Хочеш, щоб з ним розмовляла я?

— Гадаю, це буде розумно. Сумніваюся, що він помітив мене у дворику «Червоного лева та сонця», але краще перестрахуватися.

— Гаразд, — погодилася Робін. — Попросимо Спаннера зробити сайт.

— А отже, мені доведеться прикинутися тобою — Баффі-шмаффі — у «Грі Дрека», поки ти розмовляєш з Ашкрофтом. Зможеш зробити мені шпаргалку?

— Так, — відповіла Робін і відволіклася від гри, щоб додати до вже чималого списку справ ще один пункт.

— Проте, — повернувся до записника Страйк і перегорнув сторінку, — один тип у списку Каті мене зацікавив: Престон Пірс.

— Це той, який озвучував Соро... Аномія вийшов, — раптом сказала Робін, підхопила мобільний і набрала Барклеїв номер, — Маєш Монтґомері перед очима?

Із розчарованого вигляду Робін Страйк виснував, що відповідь була «ні».

— Дідько, — зітхнула вона, подякувавши Барклею і поклавши слухавку. — Вибач. Кажи далі, що там Престон Пірс.

— Двадцять сім років, уродженець Ліверпуля, цифровий художник, — розповів Страйк. — Має Норт-Ґров за постійну базу, але багато їздить додому, судячи з його інстаграму. Має саме ті уміння, які нам потрібні, з дев’ятої до п’ятої в офісі не сидить — він фрилансер — а ще має причини ображатися. Я знайшов розмову Престона з «Пером правосуддя» у твіттері — про те, що Хробак і Сороцюга пародіюють робочий клас.

— Здається, я цю розмову читала. — Робін насупилася, напружуючи пам’ять. «Перо правосуддя» писало так багато, що подужати всі пости було непросто. — Здається, «Перо» зачепилося за те, що Сороцюга — ліверпулець. Сороцюга — злодій, тому «Перо вирішило», що це експлуатація образливого стереотипа. Так?

— Все правильно, — кивнув Страйк. — Престон Пірс погодився з «Пером» і підтвердив, що Сороцюга ображає його рідне місто. Сказав, якби знав, на що перетвориться цей персонаж, то ніколи в житті не погодився б його озвучувати.

— Вибач, — промовила Робін, стримуючи позіх. — День був дуже довгий. Я б убила за пиво.

— Ну то випий.

— Ми на роботі, — заперечила Робін, — а мені ще в цю кляту гру грати. Мідж пасе Кард’ю.

— Де він?

— Вдома з бабусею. В цьому ж і полягає проблема, так? Ми не бачимо, що вони роблять за замкненими дверима.

— Вище носа, — підбадьорив її Страйк. — Ось-ось має статися прорив.

— Справді, у мене завтра перше заняття у Норт-Ґров. Хтозна... Престон Пірс зараз у резиденції?

— Так, він на місці, — відповів Страйк, відкриваючи інстаграм на телефоні.

— Ось він, дивися.

Робін взяла у Страйка телефон і роздивилася фото молодика без сорочки, водночас жилавого і м’язистого, з довгими чорними кучерями та великими скорботними очима. Просто під шиєю він мав татуювання — рядок, виписаний тонким шрифтом.

— Мабуть, це про нього казала Флавія — один чоловік, що ходить без сорочки, — сказала Робін, повертаючи телефон.

— Тимчасом, — провадив Страйк, ховаючи телефон у кишеню і повертаючись до записника, — я досі не знаю, хто та дівчина з татуюваннями, що живе на Джанкшн-Роуд, але сподіваюся, що ти і про неї щось розвідаєш у Норт-Ґров. Якщо вона знає Нільса, то не виключено, що вона теж там вчиться ма... Що це там у тебе в грі?

Робін глянула на екран айпада, де саме відкрився приватний канал, і застогнала.

— Це Хробак-двадцять-вісім знову хоче поговорити, — пояснила вона. — Вчора дві години її втішала... Це точно дівчина, — додала вона. — Сказала мені, що почалися місячні і тому їй паскудно.

— А, — сказав Страйк. — Справді, це лишає мало місця для сумнівів.

— Здається, я ще й її твіттер знайшла, — провадила Робін. — Там її звати Зозо, юзернейм @inkyheart28. Зозо робить точно такі самі орфографічні помилки, як і Хробак-двадцять-вісім. Локація — Лондон, але я поки не мала часу проглянути всі її твіти. Скажу їй, що поки не можу говорити... вибач... розмовляю... по... телефону... з... мамою, — промовила вона, водночас набираючи текст.

— І ще я маю дещо про Ясмін Везергед, — сказав Страйк.

— Я теж про неї дещо дізналася, — кивнула Робін. — Почнімо з твоїх відомостей.

— Працює у косметичній фірмі в Кройдоні, — сказав Страйк, — веде її сторінки у соцмережах. Мешкає з батьками, теж у Кройдоні. Відколи на Еді та Джоша напали, більш-менш регулярно твітила від власного імені — і це, власне, все.

— А ось і наша локшина, — мовила Робін.

Офіціант поставив перед ними миски. Страйк замовив два пива.

— Мені не можна, — запротестувала Робін. — Серйозно. Я просто засну і пропущу зізнання Аномії в убивстві.

— Так він уже зізнався, — нагадав їй Страйк. — Якщо не хочеш, я вип’ю і твій келих.

Він згріб паличками якомога більше локшини і сказав:

— Добре, тепер кажи, що в тебе.

Робін накрутила локшину на виделку, прожувала, проковтнула, а тоді розкрила нотатник.

— Отже, щодо Ясмін, про яку ти щойно говорив, — сказала вона, гортаючи щільно заповнені текстом сторінки у пошуках потрібного імені, — вона досі модераторка у грі, де її звати Серцелла.

— Ти впевнена, що це вона?

— На дев’яносто дев’ять відсотків, — відповіла Робін. — Збігається все. Хробак-двадцять-вісім розповіла мені більше, ніж сама усвідомлює. Вона сказала, що Серцелла була знайома з Еді та Джошем, а ще строго не для розголосу поділилася, що після убивства до Серцелли приїжджала поліція. Я спитала, нащо. Хробак сказала, що не знає, але в мене склалося враження, що вона боїться бовкнути зайве.

— Ти розмовляла з самою Ясмін?

— Тільки у відкритій грі про завдання. Схоже на те, що Бетані з нею не дружила.

Робін напхала рот локшиною і помахала виделкою, показуючи, що поки не може говорити.

— У грі є правило, — нарешті мовила вона, — не можна називати справжні імена та назви місць. Гравці обходять його, набираючи першу літеру, а решту замінюючи зірочками.

— Дивина, — насупився Страйк.

— Дуже дивно, — погодилася Робін. — Всім нав’язано цілковиту секретність у всьому, що стосується персональних даних. Це називається правило 14.

— Цифра чотирнадцять, — повідомив Страйк, — це теж символ ненависті.

— А існує хоч одна цифра, яка не є символом ненависті?

— Більшість справді ними не є, — усміхнувся Страйк. — Але цифра чотирнадцять означає чотирнадцять слів.

— Що за чотирнадцять слів?

— Напам’ять не повторю, але це якийсь ультраправий слоган про забезпечення майбутнього для білих дітей. Розкажи більше про цей режим секретності.

— Власне, всі дуже бояться негайного вигнання з гри, яке трапляється, якщо назвеш справжнє ім’я чи повідомиш забагато особистих відомостей. Аномія буцімто запровадив якийсь механізм, що автоматично запускає Наслідок 14, якщо хтось робить щось із переліченого.

— Буцімто?

— Я не вірю в існування чогось такого, — відповіла Робін. — Гадаю, це просто видимість, яку більшість підтримує, і лише найнаївніші гравці справді вірять у це.

— Такі, як Хробак-двадцять-вісім?

— Так, хоч можна було б уже здогадатися, що оскільки Наслідок 14 не було активовано навіть після всього, що вона мені про себе розповіла, його, мабуть, і не існує. Вона постійно розповідає про те, як їй погано, бо чоловік, заради якого вона переїхала на південь, навіть не виходить на зв’язок, відколи вона оселилася у Лондоні.

— А «Лондон» вона пише як літеру «Л» і п’ять зірочок?

— Саме так. Також Хробак скаржиться, що їй не подобається робота. Там доводиться мати справу з дітьми, але більше жодних подробиць я не знаю. Втім, вона каже, що навіть модератори не знають справжні особи одне одного — принаймні не мають знати. Хробак-двадцять-вісім вважає, що Серцелла знає справжню особу модератора, який називає себе ЛордДрек. Єдина пряма розмова, яку я з ним мала, була досить-таки образливою.

— В якому сенсі?

— Він відкрив приватний канал і негайно накинувся на мене за збочені нахили.

— Хіба не те саме зробив отой інший...

— Так, саме так: Віліпечор, щойно я вперше зайшла у гру. Я помітила, що Хробак-двадцять-вісім часто говорить про ЛордДрека і Віліпечора разом, ніби вони... не знаю, спільники чи що.

Хай там що, вчора ввечері Хробак-двадцять-вісім сказала дещо дивне про Серцеллу та ЛордДрека; мені здалося, що вона була накурена. Сказала мені, що купила траву, а тоді почала писати з іще більшою кількістю помилок, ніж зазвичай. Гра не дозволяє робити скриншоти, але я сфотографувала екран айпада.

Робін знайшла фото на мобільному і передала телефон Страйку.

Хробак28: Сирцелі дуже подобаєтея лодрек я так бачу

Баффілапуся: думаєш, вони знайомі в реалі?

Хробак28: от низна ю

Хробак28: але вона й ого захищає

Баффілапуся: захищає? В якому сенсі?

>

Хробак28: від поліції

Баффілапуся: ?

>

>

>

Хробак28: я дарма це с казалааа

— Дуже, дуже цікаво, — сказав Страйк.

— Це ще не все, — нерозбірливо відповіла Робін із повним ротом локшини. — Свайпни вправо.

Страйк посунув палець у правий бік і побачив друге фото приватного чату між Робін і Хробаком-двадцять-вісім.

Баффілапуся: я нікому не скажу!

Хробак28: ні забудь що , я сказала будьласка

Хробак28: то була по милка

Хробак28: вони це помилково зрбиди

Баффілапуся: Серцелла і ЛордДрек?

Хробак28: ні

Хробак28: Лодрек тв Вілі

>

>

Хробак: забудь що , я , сказала

— Більше я з неї нічого не змогла витягнути, — сказала Робін. — Не хотіла тиснути. Сподіваюся, вона ще накуриться, і можна буде спробувати знову.

Принесли пиво. Попри рішення не пити, Робін налила собі келих і зробила кілька ковтків. Пиво було смачне, а його заспокійлива дія на перетруджений мозок виявилася дуже до речі.

— Отже, ці двоє хлопів... вони ж чоловіки, так?

— Схоже, що так. Хробак-двадцять-вісім завжди говорить про них як про осіб чоловічої статі.

— Отже, ці двоє хлопів, які вважають лесбійство збоченням і, судячи з усього, змовилися між собою, зробили щось, що могло зацікавити поліцію, — промовив Страйк, повертаючи Робін телефон. — А Серцелла їх захищає. Чи захищає як мінімум одного з них.

— Саме так, — відповіла Робін. — Пам’ятаєш сторінку Братства Ультіма Туле? «Ми вважаємо, що фемінізм та узаконення гомосексуалізму підірвали підвалини західної цивілізації», щось в такому дусі.

— А можна пересилати документи через приватні канали, не знаєш?

— Гадки не маю, я не пробувала.

— Бо якщо це можливо, — сказав Страйк, — саме так досьє з підробленим листуванням могло потрапити до Ясмін Везергед, як гадаєш? І це ідеальний спосіб. У грі всі вимушено анонімні, а ще Братство... тобто «Розполовинення» отримало готовий розплідник ненависників Ледвелл, готових з’їсти будь-яке лайно про неї... Гадаю, нам час трохи постежити за Ясмін. Треба побачити, з ким вона спілкується у реальному світі.

Страйк хвильку помовчав, думаючи.

— А ти не знаєш, — спитав він, — чи може одна людина управляти кількома модераторськими акаунтами? Чи не може ЛордДрек чи Віліпечор бути Аномією? Чи навіть вони обоє водночас?

— Комунікація у приватних каналах відбувається в реальному часі, тож іноді до мене одночасно зверталося двоє модераторів — очевидно, що одна людина не може набирати два повідомлення водночас. Але так, мені здається, що одна людина може мати два окремі модераторські акаунти, якщо тільки не треба, щоб двоє модераторів писали щось водночас. Взагалі мені б страшенно хотілося зазирнути у модераторський канал. Якщо Аномія десь і обмовляється, то це там. Я в цьому впевнена.

— Скільки в грі модераторів?

— Восьмеро, — відповіла Робін, гортаючи записник у пошуках нотаток про кожного. — Аномія, звісно. Також Хробак-двадцять-вісім. ЛордДрек. Віліпечор. Серцелла. Чортик1...

— Що за один цей Чортик-один?

— Із того, що я почула від Хробака-двадцять-вісім, це молодий хлопець. Вона думає, що ґей. В одній із перших розмов Хробак сказала: «Знаєш, колись Моргаус і Чортик1 дуже дружили, але потім посварилися». Про що була сварка, вона не знає. Мені поки не вдалося поговорити з Чортиком навіть у відкритій грі.

— Є якісь зачіпки щодо Моргауса?

— Нічого конкретного, але складається враження, що, окрім гри, він дуже цікавиться наукою. Його авка у твіттері...

— Що-що у твіттері?

— Авка, аватар. Фото в обліковому записі. Там зображення комети, а ще я бачила, як він розмовляв із якоюсь дівчиною, — очевидно, його знайомою, — про дослідження космосу. Дівчина — школярка, бо пише про уроки і що свариться з мамою.

— Дівчина вказала свою локацію? Якщо вони з Моргаусом вчаться в одній школі...

— Ні, я дивилася. Її локація — «з голови». Я поки не мала прямого контакту з Моргаусом, і це неприємно, бо всі кажуть, що він один знає справжню особу Аномії. Але Хробак-двадцять-вісім натякала, що в нього «стосунки» з Паперовобілою.

— Стосунки в реальному світі?

— Гадки не маю.

— А що нам відомо про Паперовобілу?

— Вона найновіший модератор, і Хробак-двадцять-вісім між іншим сказала, що нею цікавляться всі модератори чоловічої статі.

— Цікавляться? Вони ж навіть не знають, хто вона насправді.

— Я теж не зовсім це зрозуміла, але так каже Хробак-двадцять-вісім. Крім цього, я про неї більше нічого не змогла дізнатися. Але я переглянула все, що ми маємо по Аномії, — додала Робін. — Знову проглянула всі його твіти і додала найменші подробиці, які вибовкала Хробак-двадцять-вісім. Я роздрукувала документ і додала у теку в офісі, але маю записи у себе і можу розповісти тобі найважливіше.

— Кажи, — кивнув Страйк, запихаючись локшиною.

— Гаразд, — кивнула Робін і повернулася до щільно заповненого текстом записника. — Спершу — твіттер.

Обліковий запис Аномії з’явився десятого липня 2011 року. Перший твіт пропонував читачам поглянути на нову гру-мультиплеєр, яку вони створили спільно з Моргаусом. Моргаус створив обліковий запис того ж таки дня, але на сотню твітів Аномії припадає хіба один твіт від нього, плюс він ніколи не нападав на Еді та Джоша і майже не спілкується з фанатами. Здебільшого він пише щось на кшталт «заходьте в нове розширення гри». Суто інформаційні пости.

Спершу Аномія теж писав здебільшого про гру, але він відверто радів, коли фани її хвалили. Всі страшенно хотіли знати його особу і особу Моргауса, і Аномія, здається, просто млів через загальний захват і відпускав коментарі в стилі «ви б хотіли знати, хіба ні?». Спершу фани думали, що Аномія — це Джош Блей, але ця чутка повністю розвіялася після 14 вересня 2011 року, коли вийшло інтерв’ю Джоша та Еді, де вони казали, що бачили гру і що вони не зовсім те мали на увазі, коли створювали «Чорнильно-чорне серце». Того ж таки дня Аномія написав твіт: «Тобто Ледвелл наша гра не подобається, бо, бачте, то в неї метафора. Ми зробили гру за твоїми власними правилами, коза ти намахана».

І з того моменту, — провадила Робін, — Аномія без упину переслідував її аж до смерті. У жовтні того-таки року він твітнув таке: «Як би це сказати ввічливо? Хіба булімічка не має бути... худою?» І створив гештеґ «ЖадіЖервелл», і він так і лишився.

— А в неї була булімія?

— Так, про це є відомості. То був перший раз, коли Аномія використав проти неї персональну інформацію.

— А які в Аномії політичні погляди? Є бодай якісь натяки?

— Ну, — відповіла Робін, — нічого відверто політичного він ніколи не каже. Прогресивна критика мультфільму цікавила його лише тією мірою, яка дозволяла звинуватити Ледвелл у лицемірстві чи жорстокості до людей поруч. Але навколо Аномії постійно юрмляться акаунти ультраправих користувачів. Всі скаржаться, що мультфільм став надто політкоректним. Є такий собі Учень Лепіна, великий фанат Аномії, і він захищає Аномію, якщо прогресивна спільнота критикує якісь вчинки Аномії — як-от коли він оприлюднив відомості, що Еді страждала на булімію.

— Учень Лепіна, — повторив Страйк. — Так, здається, я його навіть бачив. Будеш іще пиво?

Він уже прикінчив свій келих.

— Мені не можна, — запротестувала Робін. — Я засну... Також біля Аномії гуртуються ліваки, але вони здебільшого критикують Ледвелл за ейблізм, расизм і... власне, підстав будь-який «ізм» чи «фобію», які спадають на думку.

Але Аномія ніколи не брав участі у політичних обговореннях, якщо не можна було використати це проти Ледвелл персонально. Ставлю на те, що соціальна справедливість — не його фішка. Якщо судити суто за твіттером Аномії, його мета — підтримувати власний статус у фандомі і якомога сильніше впливати на оригінальний твір. Враження від нього... мабуть, найточнішим виразом буде «жага до влади».

Я знаю, що іноді люди кажуть зайве і розкривають свою справжню особу в інтернеті, — провадила Робін, — але Аномія дуже обережний. Складається враження, що він дуже ретельно уникає повідомляти про себе будь-що, що може якось вказати на його особу. Іноді є якісь дрібниці — любить морозиво «Маґнум», сподобався фільм «Темний лицар повертається». Я записала всі подібні моменти, але результат насправді нульовий. У Лондоні знайдеться пара мільйонів людей, які люблять чи не люблять тс саме, що й Аномія.

Але є три твіти, які, мабуть, можуть розповісти про нього дещо більше.

Твіт номер один: Аномія написав, що хоче стрельнути з катапульти по коту на садовому паркані. Може, такі в нього уявлення про гумор, але вони цілком сходяться із загальним враженням буденної жорстокості. Ти сам бачив, як вчора у грі Аномія вихвалявся убивством Еді. Присутній дух зухвальства і черствості, і мушу сказати, що мені воно дуже нагадує Воллі Кард’ю. Пам’ятаєш момент у відео, коли він дістав з-під стола закривавлений ніж? Я його спеціально подивилася. Жарт дуже в стилі Аномії, особливо в стилі його поведінки у грі.

Другий, як на мене, трохи дивний твіт був рік тому. З’явилося багато мерчу «Чорнильно-чорного серця», і Аномія почав нападати на Еді, кажучи, що вона робить речі, над якими раніше сміялася, випускає футболки і брелоки з символікою «Чорнильно-чорного серця». Власне, ось твіт Аномії: «По всій країні дзвенять касові апарати, а мені цікаво, як @SebMonty91 почувається у ролі Піта Беста “Чорнильно-чорного серця”».

— І що тут дивного?

— Мені довелося гуглити, хто такий Піт Бест.

— Жартуєш?

— Ні, — відповіла Робін, яку обурення Страйка насмішило. — Щоб ти знав, «Бітлз» розпалися за чотирнадцять років до мого народження.

— Так... але ж це «Бітли»! — заперечив Страйк.

— Просто хочу сказати, що є свіжіші приклади учасників, які покинули гурти, перш ніж ті стали відомими. Є чимало імен, які люди до тридцяти років, як на мене, назвуть швидше, ніж докопаються аж до Піта Беста. Скажімо, Латавія Робертсон...

— Хто це?

— Учасниця першого складу «Дестініз Чайлд». Я просто дивуюся — чому Аномія взяв для порівняння саме Піта Беста? Дивний вибір, якщо Аномії близько двадцятьох років... Бачу, тебе це не переконує, — додала Робін, придивившись до обличчя Страйка.

— Та ні, — повагом відповів той, — ти права... але я 6 на це не звернув уваги. Не помітив би нічого дивного.

— Гаразд, і третій твіт, який мене зацікавив, — це отой пост із «Пера правосуддя», який ретвітнув Аномія, — про інвалідність. Я спитала себе: «Але чому саме цей?» «Перо правосуддя» пише багато, але інших статей Аномія не ретвітив. Він має інвалідність? Хворіє? Чи має близьку людину з вадами здоров’я?

І тут згадується дещо, що я почула від Хробака-двадцять-вісім. Я зауважила, що Аномія грубо поводиться з людьми, а вона на це відповіла: «Він не такий уже поганий. Здається, він про когось дбає. Кілька разів казав, що має когось везти до лікарні».

— Аномія — і про когось дбає? — здивувався Страйк.

— Знаю, — кивнула Робін. — Я б не хотіла опинитися у ролі підопічного Аномії. Я спробувала розпитати Хробака, але, здається, вона більше нічого не знає. Хай там як, — додала вона, — я звернула увагу на ще один момент. Точніше, на відсутність одного моменту. У Аномії щось дивне зі статевими питаннями.

Страйк жував свою локшину з непроникним виразом обличчя.

— Я уважно прочитала його твіти за чотири роки, — пояснила Робін. — В одному-єдиному випадку Аномія хоч трохи фліртує — у розмові з Кеа Нівен, коли каже, що в неї гарне волосся. І потім ще додає, що написав їй у директ.

Чотири роки, — повторила Робін. — Чотири роки його обожнюють, дівчата просять його розкрити свою справжню особу. Але Аномія ніколи цим не користується, не фліртує, не намагається якось принадити їх чи запропонувати інформацію в обмін на нюдси... Якби ти хоч раз був на місці жінки в інтернеті, — дещо роздратовано додала Робін, бо Страйк просто дивився на неї, — ти б дуже добре зрозумів, що я маю на увазі.

— Та ні, — відповів Страйк, — я розумію. Але...

— Справа у тому, що у грі Аномія інший — доволі зухвалий. Ти сам бачив питання про мою улюблену позу в сексі — тобто про улюблену позу Баффілапусі. Складається враження, що всередині гри Аномія грає роль, яку від нього очікують. Всі вважають, що він чоловічої статі, але мені це іноді здається нереальним. Тож... я маю теорію.

— Слава Богу, — зітхнув Страйк, — бо я маю дірку від сраки. Кажи.

— Я думаю, що нам слід уважніше придивитися до Кеа Нівен. Так, я знаю, що Еді її викреслила, — додала Робін, не даючи Страйку розтулити рота. — Але з нашого боку буде вкрай наївно навіть не перевірити її. Ми просто приймаємо на віру слова Аллана Йомена та Філіпа Ормонда про те, що Еді бачила Кеа без електронного пристрою, коли Аномія був у грі. Нам невідомо, чи добре Еді бачила, що відбувається, і чи не могли ці двоє щось наплутати або не так запам’ятати... Аллан по телефону висловлювався дуже туманно. Що? — спитала вона не без зухвальства, побачивши, що Страйк стримує усмішку.

— Та нічого, — відповів той, але побачивши, що Робін цієї відповіді було недостатньо, додав: — Просто... — Він покрутив паличками у повітрі, точно як Робін виделкою кілька хвилин тому, тоді дожував локшину і продовжив:

— Просто подумав, що ти збіса добре розібралася у детективній справі...

Роззброєна Робін розсміялася.

— Власне... Кеа — художниця, має серйозну особисту образу, вона хвора — і ось тобі причина поширити саме допис «Пера правосуддя» про інвалідність — і якщо вона справді Аномія, це пояснює суперечність, про яку ми говорили, — зробити гру як данину твору, при цьому ненавидячи одну з творців. Не можна виключати, що «Гра Дрека» спершу була створена як демонстрація для Джоша Блея: все, що робить Еді, Кеа зможе зробити краще. Але потім Еді критично висловилася щодо гри, і це дало Кеа підставу напасти на неї і нацькувати фандом. І якщо це Кеа, маємо пояснення для анонімності. Вона ж не хоче, щоб Джош дізнався про її участь у всій цій ситуації, правильно? Складається враження, що вона ним просто одержима.

— Тобто ти вважаєш, що ота коротка розмова Аномії з Кеа...

— Така собі невеличка вистава, хіба не схоже? — відповіла Робін. — Кеа отримує ширшу аудиторію, щоб розповідати, як Еді вкрала її ідеї. Робить собі комплімент від лиця Аномії, заохочуючи людей дивитися її відео... Водночас Кеа утверджує як факт, що вони — дві різні особи, а ще, — додала Робін, — Кеа має двох папужок-нерозлучників, яких звати Джон та Йоко.

— Збіса бездоганна логіка, Еллакотт, — мовив Страйк, який саме доїв локшину і відкинувся на стільці, дивлячись на неї у відвертому захваті.

— Але лишається питання, — провадила Робін, намагаючись не показувати, як сильно її потішила така реакція, — про те, звідки Кеа дізналася стільки особистої інформації про Еді. Однак з цього приводу я теж маю думки.

— Кажи.

— Думаю, цілком можливо, що Джош підтримував із нею контакт після розставання, приховуючи цей факт від Еді та Каті. Аллан Йомен казав, що Джош чарівливий, але уникає конфліктів і неприємних розмов. Також він казав, що Джош погано розбирається в людях. Може, він вирішив, що вмовить Кеа не нападати на Еді, якщо розкаже, яке важке життя.

— А натомість дав Кеа зброю?

— Саме так... але в нас немає можливості відправити когось стежити за Кеа в Кінґз-Лінн, так? Та і якщо вона каже правду про свій поточний стан здоров’я, то зараз не встає з ліжка. Нам доведеться просто дивитися на її будинок.

Страйк замовк, думаючи. Нарешті він сказав:

— Якщо ти права і джерелом інформації для неї був Джош, не бачу проблеми у прямій розмові з нею. Кеа не дружить ні з ким із акторського складу. Ти ж не бачила ознак того, що вона з ними спілкується?

— Ні, — відповіла Робін, — але я поки не мала можливості проглянути всі її соціальні мережі. Часу не було.

— Ризикнемо, — вирішив Страйк. — Завтра я їй подзвоню. Якщо вона погодиться на інтерв’ю, ти будеш стежити за ситуацією у «Грі Дрека», поки я з нею розмовляю. Скоро має бути прорив, — повторив Страйк і підняв руку, щоб замовити ще одне пиво, — і твоя теорія мені дуже подобається.

Саме в такі миті Робін було важко сердитися на Корморана Страйка, хоч за інших обставин він умів дратувати.