Чорнильно-чорне серце. Книга 6

8

Дівча безжурне, без страху,

Із добрим серцем теж...

Але уміла дошкулить,

Словам не знавши меж.

Крістіна Россетті,

«Джессі Камерон»

Вхід до «Найтджару», бару-спікізі, куди Страйк попрямував того вечора, знайти було непросто. Спершу він пройшов повз непоказні дерев’яні двері на Сіті-Роуд і мусив повертатися. Він подзвонив у двері, назвався, тоді спустився до напівтемного підвального приміщення, де панували темне дерево і гола цегла.

Це було шосте побачення Страйка з Меделін Курсон-Майлз. У попередні вечори вони зустрічалися у якомусь барі чи ресторані (обирала Меделін), а тоді йшли до її оселі у Пімліко, де ще жив син Меделін — Генрі, якого вона народила у дев’ятнадцять років. Батько Генрі, за якого Меделін не виходила заміж, також мав дев’ятнадцять років, коли вона завагітніла. Він став успішним дизайнером інтер’єрів, і Страйка вразило те, наскільки дружні стосунки підтримує з ним Меделін.

Розійшовшись із батьком Генрі, Меделін взяла шлюб, а тоді розлучилася з одним актором — той покинув її заради зірки першого фільму, в який потрапив. Страйк, понад сумнів, помітно відрізнявся від богемних персонажів, з якими раніше зустрічалася Меделін; на щастя для детектива, цей контраст припав їй до смаку. Що ж до сімнадцятирічного Генрі, той тільки бурчав, коли доводилося зустріти Страйка в домі Меделін. Страйк не ображався. Він чудово пам’ятав, як сам ставився до чоловіків, яких приводила додому його мама.

Детектив був цілком задоволений тим, що нова подруга сама обирає місця для зустрічей: в його житті так давно домінувала робота, що він ледве уявляв, де в Лондоні можна добре провести вечір. Деякі його колишні — особливо Шарлотта, з якою він був навіть заручений — вічно висловлювали невдоволення закладами, куди Страйк міг собі дозволити їх запросити, але тепер він нарешті добре заробляв і міг не перейматися цифрами у рахунках. Єдиним слизьким моментом було те, що часом Меделін ніби забувала, що чоловіку таких габаритів мало ввечері після робочого дня перехопити якусь закуску у барі, тож Страйк завбачливо з’їв біґмак, перш ніж іти до «Найтджару», де, як запевнила Меделін, подають добрі напої і грає жива музика.

Страйка провели до столика на двох. Він сів і налаштувався почекати. Меделін зазвичай запізнювалася мінімум на пів години. Вона керувала дуже успішним бізнесом із флагманською крамницею на Бонд-стріт, де продавала та давала в оренду ювелірні прикраси багатим клієнтам, серед яких були зірки першої величини та члени королівської родини. Страйк потроху звикав до того, що Меделін завжди приходила збуджена і спершу бурхливо розповідала про справи на роботі, а тоді, випивши трохи алкоголю, розслаблялася. Меделін сама себе створила; Страйку подобалися в ній відданість власній справі, пристрасть до бізнесу та її дотепні зауваження про людей, які зневажали Меделін за плебейський акцент і походження. А ще вона була гарна й отримувала задоволення від сексу з ним, що після довгого періоду вимушеного целібату й небезпечного моменту з Робін на сходах «Рітцу» стало бальзамом для його самолюбства. І хоч Страйк ще нікому з друзів не розповідав про Меделін, для себе він вирішив, що постарається дати цим стосункам шанс.

— Дякую, я ще почекаю, — сказав він офіціантці, яка підійшла по замовлення, і наступні двадцять хвилин присвятив вивченню барної карти, яка відрізнялася чималою кількістю позицій та екстравагантністю рецептур. Парі за сусіднім столиком принесли келихи, на вінцях яких коливалося щось схоже на цукрову вату. Страйк би краще випив улюбленого темного пива марки «Дум бар».

— Котику, вибач, я знову спізнилася, — нарешті почувся задиханий голос Меделін. Вона вбралася у замшеву мінісукню й чоботи і виглядала, як і на кожній їхній зустрічі, чудово. Опустившись на стілець поруч зі Страйком, вона обвила його рукою за шию і поцілувала у губи. — Треба було зустрітися з юристами... Боже, як кортить випити! Вони подивилися фото і погодилися, що ті сучки з «Ельдорадо» вкрали мій дизайн. Півтори години пояснювали мені, чому так важко буде це довести! Ніби я сама не знаю! Видно, якщо десять разів сказати одне і те саме, сплине більше часу, а оплата в них погодинна... Пізніше, я ще не дивилася, — рикнула вона на офіціантку, яка підійшла спитати, що гостя буде. Дівчина ретирувалася. Меделін взяла у Страйка барну карту.

— Що ти вибрав? Я хочу щось міцне... Як тобі заклад? Крутий, правда? Отже, що я буду? Горілку... точно, буду «Кидок косатки». Де вже та офіціантка поділася?

— Ти їй сказала відчепитися, — нагадав Страйк.

— Чорт, нахамила? Я хамло? Такий був день паскудний... У нас новий охоронець, і він щось переборщує... вдень хотів не пустити Люсінду Річардсон. Мабуть, треба дати йому список людей, які... А! Ось вона! — тепер Меделін широко всміхнулася офіціантці, яка саме підійшла зі сторожким виглядом. — Можна мені «Кидок косатки»?

— А мені, будь ласка, «Торонто», — попросив Страйк. Офіціантка всміхнулася йому і пішла.

— А в тебе як день минув? — спитала Меделін у Страйка, а тоді, не давши йому розкрити рота, поклала руку йому на коліно під столом. — Котику, я маю в тебе дещо спитати, і воно мене трохи непокоїть. Мабуть, краще спитаю зараз, щоб потім до цього не повертатися.

— Так я і знав, — серйозно озвався Страйк. — Ні, я не буду в тебе моделлю.

Меделін зойкнула зо сміху.

— Чорт, а це було б фантастично! Оце була б, курва, реклама! Надягнути на тебе тіару... Насправді цікаво, що ти це сказав, бо... Слухай, процес уже пішов, але я не знаю, як ти це сприймеш... Йдеться про Шарлотту Кемпбелл.

— А що вона? — спитав Страйк якомога буденнішим тоном.

Оскільки у вечір їхнього знайомства Меделін вечеряла зі зведеним братом Шарлотти, Страйк не здивувався, що їй багато було відомо про його довгі стосунки з Шарлоттою. Однак перед другим побаченням Страйк розвідав, наскільки близько Меделін товаришує з його колишньою нареченою, і радий був дізнатися, що йдеться про дуже побіжне знайомство: Шарлотта орендувала у Меделін прикраси, а ще їхні шляхи перетиналися на вечірках і раутах, куди постійно навідувалися клієнти Меделін.

— Минулого року вона погодилася побути моделлю для моєї нової колекції, — пояснила Меделін, уважно виглядаючи реакцію Страйка. — Мені було якось ніяково тобі про це казати... Їх має бути четверо — ще Еліс де Бок, Шіван Вікері та Констанс Картрайт...

Ці імена нічого не казали Страйкові; з виразу на його обличчі Меделін зрозуміла це.

— Розумієш, вони всі трохи... Еліс — модель, яку ловили на магазинних крадіжках, Шіван мала роман з Еваном Даффілдом, коли він ще не розлучився... Колекція називається «Скандал», тож я хотіла взяти жінок, які, ну знаєш... засвітилися в колонках пліток, назвімо це так. Я так хотіла запросити Джіджі Казанову, — додала Меделін, раптом посмутнівши. — Оту бідолашку, яка...

— Повісилася на Новий рік, так, — сказав Страйк. Він відтоді прочитав, що сталося. Поп-співачка двадцяти трьох років створювала музику, якої Страйк з власної волі не слухав би, а її тонке обличчя та великі очі на фотографіях наводили на думку про сполохану косулю. За пів року до смерті вона стала речницею природоохоронного фонду.

— Саме так. Вона потрапила в центр срачу у соцмережах, який буквально висмоктали з пальця, і я подумала, що класно буде втерти носа всім, хто її цькував, але... Хай там що, Шарлотта згодилася побути моделлю, зйомки плануємо наступного тижня. Але, якщо хочеш, я, мабуть, зможу їй відмовити...

— Та ну, — сказав Страйк, — це твоя справа. Буквально. Мені байдуже. Мене це не стосується.

Новина його не потішила, але й не здивувала. За роки знайомства Шарлотта час до часу бувала моделлю, а ще іноді писала замітки для «Воґу» і «Татлсру»: підробітки світської левиці, якій насправді не дуже треба працювати.

— Справді? Серйозно? Бо вона буде виглядати до біса шикарно, а всі вчотирьох вони нароблять галасу. Я збираюся знімати на Шарлотті нашийник з написом «від*бись» з неогранених смарагдів.

— Нашийник? — перепитав Страйк, не знаючи, до чого тут собаки.

— Масивне намисто, чокер, — зі сміхом пояснила Меделін і потягнулася ще раз поцілувати його. — Боже, як мені подобається, що тобі чхати на прикраси. Це, курва, просто ковток свіжого повітря.

— А більшість чоловіків цікавиться прикрасами?

— Ти не повіриш... Власне, я не знаю, чи цікаві їм прикраси, але часто вони цікавляться дизайном чи вартістю каменів, а ще у кожного, бачте, своя думка... Боже, як я втомилася від чоловіків, яким конче треба висловити свою цінну думку! Чи від юристів втомилася... Де там та дівиця? Зараз сконаю, так хочу випити...

Як Страйк і очікував, споживши половину «Кидка косатки», Меделін почала розслаблятися. На маленьку сцену піднявся джазовий квартет; вона так само тримала руку у Страйка на стегні, і вони голосно обмінювалися репліками, перекрикуючи музику.

— Ти мені розповідав, як минув твій день? — спитала Меделін, коли їм принесли по другому коктейлю.

— Ні, — озвався Страйк, — але минув він нормально.

На розчарування Меделін, він ніколи не ділився з нею подробицями справ. У них з’явився жарт, ніби він розслідує переступ, вчинений мером Лондона, і Страйк подумав був вигадати ще якийсь курйозний злочин, буцімто скоєний Борисом Джонсоном, але не вистачало голосу перекричати саксофон. Та коли нарешті музика обірвалася й затихнули оплески, Страйк спитав:

— Ти колись чула про «Чорнильно-чорне серце»?

— Про що? А! Чекай! Це отой дивний мультик?

— Так. Знаєш його?

— Не те щоби, але Генрі якийсь час ним захоплювався, — відповіла Меделін. — Там є персонаж на ім’я Дред чи Дреґ, правильно?

— Не знаю, — сказав Страйк. — Сам сьогодні вперше почув.

— Так, Генрі захоплювався тим Дреґом. Але вони вигнали його актора озвучення, чи що... Пам’ятаю, Генрі обговорював це з друзями. Після цього воно йому стало нецікаво. Весь цей ютуб проходить повз мене. Там прикрасами не поторгуєш.

— А де поторгуєш?

— В інстаграмі, — негайно відповіла Меделін. — Ти не бачив мою сторінку там? Бляха-муха, бойфренд, називається...

Вона витягнула з сумочки айфон і відкрила сторінку, нетерпляче притупуючи, бо з’єднання було повільне.

— Ось, — нарешті сказала Меделін, показуючи йому екран.

Страйк повільно погортав фото різних вродливих жінок у прикрасах від Меделін, пересипані світлинами лондонських краєвидів, і селфі самої Меделін у власних сережках і намистах.

— Треба зробити селфі, щоб я запостила, — запропонувала вона, забираючи айфон і вмикаючи фронтальну камеру. — Тут класне тло.

— Приватним детективам не можна в інстаграм, — заперечив Страйк, інстинктивно затуляючись від об’єктиву великою волохатою рукою.

— Ой, — здивовано мовила Меделін, — і справді. Шкода. Ми сьогодні маємо такий класний вигляд.

Вона сховала телефон у сумочку.

— Зможеш запостити моє фото у тіарі, — сказав Страйк, і Меделін захихотіла.

— Ще по коктейлю чи... — вона підсунулася ближче, лоскочучи диханням його вухо, — поїхали до мене?

— До тебе, — мовив Страйк, допивши коктейль. — Мені завтра зранку треба бути на Слоун-сквері.

— Правда? І що Борис робитиме на Слоун-сквері?

— Та звичні оборудки — тут ковпаки з авто скрутить, там у бабці сумку підріже, — озвався Страйк. — Але це хитра скотиняка. Я його ще жодного разу не спіймав на гарячому.

Меделін засміялася, а Страйк підняв руку і попросив рахунок.