Чорнильно-чорне серце. Книга 6

59

Передчуття — довга тінь на землі,

Що вказує: сонце уже в імлі.

І часом від нього здригнеться трава:

Чи темінь ще не пройшла, бува?

Емілі Дікінсон

Переклад Наталі Тучинської

Страйк, який виявився одним із десятка людей, які дали свідчення щодо подій на станції Кастом-Гаус, того суботнього вечора запізнився на зустріч із Меделін. Вона замовила столик в оттоманському ресторані «Казан»; Страйк схвалював такий вибір, бо не обідав і був більш ніж готовий до поживної вечері, а ще полюбляв турецьку кухню. Однак від самого початку смачну вечерю затьмарили денні події.

Розуміючи, що про інцидент на станції неодмінно скажуть у новинах, і підозрюючи, що там скоро назвуть і справжнє ім’я Робін, Страйк відчув себе зобов’язаним розповісти про те, що сталося, Меделін; втім, жодної інформації щодо самої справи він їй не дав. Меделін і зачарувалася, і стривожилася тим фактом, що Страйк побував у кільках кроках від ймовірного замаху на вбивство, і протягом двох перемін страв весь час поверталася до цієї теми. Це геть не полегшило неспокою, який гриз Страйка і через саму подію, і через можливі наслідки розголосу після телевізійного освітлення участі у ній Робін.

Коли Меделін нарешті пішла у бік вбиральні, Страйк дістав телефон і загуглив тризубий символ з татуювання, що його мав на собі молодик у дорогих кросівках. Лихе передчуття посилилося, коли Страйк дізнався, що то і була руна Альґіз.

Він зайшов на твіттер перевірити обліковий запис @Gizzard_Al і виявив, що такого акаунту більше не існує. Тоді Страйк зазирнув на сайт «Бі-бі-сі»: там новина про замах на життя Червоних Підошов уже з’явилася, але його імені поки не називали. Не побачивши заяв про протилежне, Страйк вирішив, що Червоні Підошви має бути досі живим, проте кровотеча з вуха здалася йому загрозливим знаком. Мабуть, пошкоджено мозок.

— Дізнаєшся, як справи у Робін? — бадьоро спитала Меделін, сідаючи навпроти.

— Ні, — відповів Страйк. — Сподівався прочитати, як справи у того хлопа, що впав.

— Вона вчинила так сміливо! — сказала Меделін. Сьогодні вона пила тільки воду з бульбашками і старанно хвалила його партнерку.

— Можна і так це назвати, — буркнув Страйк і сховав телефон у кишеню.

Поки дісталися до дому Меделін, у новинах з’явилися три фото особи, яка атакувала Альґіза, і головний суперінтендант у формі звернувся до громадськості із закликом надати будь-яку інформацію. Оскільки світлини нападника були взяти із чорно-білого запису камери спостереження, Страйк не чекав від них великої роздільності, проте на кожному фото ставив телевізор Меделін на паузу і уважно розглядав побачене.

На першому стоп-кадрі був момент поштовху: Червоні Підошви падав з платформи, маючи руки ще в кишенях, і було добре видно маску Бетмена на нападнику, а його тіло приховував натовп. На наступному фото була людина у масці Бетмена, що заходила у потяг. Оцінити статуру знову не було можливості, бо разом з ним у вагон сідала ще сила-силенна людей. Страйк розумів, що більшість із них не бачила замаху на життя Червоних Підошов через стовпище на платформі.

На третьому фото була розмита спина лисого й кремезного чолов’яги, який тікав із платформи вгору сходами. Головний суперінтендант пояснив, що нападник гадано зайшов до вагону, сховавшись від камер серед інших пасажирів, і там зняв маску Бетмена, під якою мав ще одну латексну маску на цілу голову. Після цього нападник покинув вагон і піднявся сходами до виходу зі станції, змішавшись із натовпом людей, які ішли шукати собі інші транспортні засоби. Третє фото єдине показувало нападника у повний зріст, і дуже скидалося на те, що розвиненою мускулатурою він завдячував підбитому костюму.

Що сталося з нападником потому, як він залишив станцію, поліція або не знала, або не розголошувала ці відомості.

— Господи Ісусе, — сказала Меделін, — от бідолаха. Найбільше постраждала голова, так? Диво, що він не зламав шию.

Скільки Страйк не прокручував запис камер спостереження, на якому Червоні Підошви падав на рейки, а Робін та Мо (так звали чоловіка у костюмі Супермена, завдяки якому Червоні Підошви, власне, вижив, і з яким Страйк та Робін встигли поговорити, поки чекали, щоб дати свідчення) стрибали слідом за ним, лихе передчуття його не покидало. Якщо рунічне татуювання Червоних Підошов мало ті конотації, які приписував йому Страйк, шанси, що «Розполовинення» не поєднає постать Робін Еллакотт із чоловіком, який ударив одного з членів організації у «Кораблі та лопаті», наближалися до нуля.

— Ох, Робін, понад сумнів, заслужила на нагороду. Тобто вони обоє заслужили, — прокоментувала Меделін.

Вони пішли у ліжко і з ентузіазмом — принаймні з боку Меделін — кохалися. Страйк знову пригадав Шарлотту, чиє лібідо найбільше стимулювали драми та конфлікти, хоча й підозрював, що запал Меделін підживлює скоріше бажання затьмарити спогади про сварку після її презентації. Будучи тверезою, вона не заснула одразу після любощів, а й далі обговорювала те, що сталося на станції, — вочевидь, вважаючи, що Страйку приємна її цікавість до його робочого дня. Врешті-решт він сказав їй, що дуже втомився, і вони заснули.

Вранці Меделін розбудила його з горням свіжозвареної кави, а тоді повернулася у ліжко і знову ініціювала секс. Страйк не міг прикинутися, ніби йому неприємно, що оголена жінка повільно спускається його тілом, щоб взяти у рот прутень, але тільки на піку оргазму на мить забув про своє лихе передчуття, а коли кінчив, воно повернулося з новою силою. Промовляючи слова вдячності та ніжності, Страйк думав тільки про те, чи скоро йому вдасться піти звідси.

Була неділя. Меделін, вочевидь, сподівалася цілий день провести у його товаристві, що він навряд чи витримав би. Страйк чудово розумів, що не має змоги відвести потенційну загрозу з боку «Розполовинення», але потреба реагувати на невисловлену вимогу запевнень, що він повністю пробачив Меделін, підносила стрес на рівень, з яким годі було миритися у хоч який, але вихідний. Страйк запевняв себе, що просто прагне побути на самоті та в спокої у своїй квартирі на горищі, та насправді відчував потужне бажання зв’язатися з Робін, хоч певної причини на те не було. Сьогодні вона переїжджала за допомогою батьків і мала повно справ, і якщо Страйк заговорить про татуювання на грудях у постраждалого зі станції, Робін може просто не усвідомити, у якому загрозливому становищі вони ризикують опинитися.

За годину Страйк вийшов з ванної кімнати Меделін і виявив пропущений дзвінок від Дева Шаха. Оскільки практично будь-що інше принаджувало його більше, ніж обговорення планів на чудовий весняний ранок з Меделін, Страйк із фальшивим жалкуванням заявив, що має передзвонити Деву, і з телефоном вийшов до спальні.

— Привіт, — сказав Дев. — Є новини щодо Яґо Росса.

— Кажи, — озвався Страйк.

— Я терся на дорозі під їхнім заміським будинком, прикинувшись, що мені пробило колесо велосипеда.

Росс із трьома старшими дівчатами виїхав за ворота, тоді зупинився. Середульша вийшла з машини. Вона щось забула. Росс накричав на неї, обзивав безмозким малим гівном, все таке. Що я все те чую, йому було до одного місця.

— Ти записав це?

— Негайно увімкнув камеру, але там важко розібрати слова. Росс наказав дитині піти забрати те, що вона забула, пішки. Там від воріт іти з чверть милі. У малої був синець під оком.

— Гадаю, я в курсі цієї історії, — сказав Страйк. — Її старша сестра писала про сімейний вікенд у соцмережах.

— Гаразд, отже, поки вони чекали на середульшу сестру, цей шпетив старшу. Наскільки я почув, вона намагалася захищати середню. Здається, цей дав їй ляпаса, але за відблисками сонця від вікон машини на камері не видно.

Нарешті з’явилася середульша, тягнучи за собою валізу. Я зробив вигляд, що треба перемістити велосипед, зайняв кращу позицію.

Коли дівчинка повернулася, Росе вийшов із машини і накричав на неї, бо довго йшла. Відчинив багажник, закинув туди валізу. Вона пішла, збираючись сісти на заднє сидіння, а цей дав їй копняка, щоб жвавіше рухалась. І ось це я записав чітко та ясно.

— Це чудово! — сказав Страйк. — Тобто не це...

— Та я зрозумів, — відповів Дев задумливим тоном. — Просто покидьок кінчений. Якби це відбувалося десь у місті...

— Старша дівчинка написала у соцмережах, що люди їхнього кола не мають соціальних працівників. Де ти зараз?

— У машині, їду у бік Лондона слідом за ними. Зазвичай він завозить двох молодших до матері, а тоді везе старшу у Бененден.

— А близнята де?

— Досі в будинку з нянькою.

— Що ж, збіса добра робота, Деве... Звісно, його адвокатка може заявити про стрес та зрив і відправить на курси управління гнівом, щоб задобрити суддю. Але якщо нам вдасться записати ще пару таких епізодів і встановити звичність цих дій...

— Так, — погодився Шах. — Що ж, повідомлю, коли тут станеться щось іще.

— Дяка. На зв’язку.

Страйк, який провадив цю розмову у футболці та трусах, тепер натягнув штани, не припиняючи думати про Робін та «Розполовинення». Зрештою прийнявши рішення, він начепив на лице підхожий вираз жалю та стривоженості і вийшов зі спальні до вітальні, де на нього чекала Меделін.

— Проблеми? — спитала вона, глянувши на його обличчя.

— Так, — відповів Страйк. — У підрядника жінка щойно впала з бісової драбини. Зламала зап’ясток.

Брехня легко спала йому на думку, бо колись така історія насправді трапилася з дружиною Енді.

— Ох. Тобто тепер...

У Страйка знову задзвонив мобільний. На екрані висвітився номер Каті Апкотт.

— Вибач, на це теж треба відповісти. Треба цю ситуацію розгрібати. Знову вийшовши у спальню, він прийняв дзвінок.

— Страйк.

— Ой, так, добридень, — почувся трохи задиханий голос Каті. — Сподіваюся, це нічого, що я дзвоню у неділю?

— Все гаразд, — запевнив Страйк.

— Я вчора була у Джоша, і лікарі гадають, що десь за тиждень він почуватиметься достатньо добре, щоб вас прийняти, якщо вам буде треба його розпитати. Кількість відвідувачів обмежена, у будні дні часто приходять його батько та сестра, але якщо у вас буде змога в наступну суботу...

— Субота — ідеально, — сказав Страйк. — Секунду, шукаю чим писати.

Він нагледів ручку на приліжковому столику Меделін.

— Можемо, якщо вам зручно, зустрітися під шпиталем о другій годині. Джош у Лондонському центрі травм спинного мозку. Я сама там буду, бо... ох, власне, я просто маю там бути. Він у жахливому стані.

Записавши поверх та номер палати Блея та час візиту, Страйк розсіяно сховав ручку у кишеню разом із записником, попрощався з Катею і повернувся до Меделін.

— Мені страшенно прикро, але треба з цим розібратися. Схоже, доведеться взяти зміни цього негідника на себе.

— От чорт, — сказала розчарована Меделін, але Страйк знав, що вона не робитиме скандалу, бо в обох ще не пригаснули спогади про сварку на Бонд-стріт. — Не пощастило тобі. І вона бідолашна.

— Хто — вона? — не зрозумів Страйк, подумавши на Робін.

— Жінка, яка впала з драбини.

— А, — згадав Страйк. — Мабуть. Але вона зіпсувала мені неділю.

Збираючи плащ та рюкзак, він старанно зображав прикрість. Меделін обійняла його і подарувала довгий прощальний цілунок, а тоді він нарешті зміг піти.

Страйк дійшов до рогу вулиці, завернув за нього і тоді закурив. Дзвінок Каті Апкотт дав йому привід подзвонити Робін, тож він натиснув її номер і дістав відповідь практично одразу.

— Привіт... зажди хвильку, — сказала вона, і цей тонкий, слізний голос негайно повідомив Страйку, що сталося щось погане, і це не переїзд, хоч яка то морочлива справа. Через розмаїття припущень — бо Робін могла сама здогадатися, що Червоні Підошви майже напевно належить до ультраправого терористичного угрупування, — ба гірше, без Страйкового відома вже могли статися якісь мстиві дії з того боку — він чекав на її повернення не без остраху, тим паче що на тому кінці лінії тлом чувся сердитий чоловічий голос.

— Я тут, — промовила Робін, і стало ще краще чути, що вона мало не плаче.

— Що сталося?

— Нічого. У тебе що?

— В сенсі?

— Ти наче плачеш.

— Я... власне...

— Що сталося? — спитав Страйк з мимовільним притиском.

— Мій тато... пам’ятаєш, я казала, що вони мали приїхати вчора? Так от, він упав перед будинком, коли вони сідали в машину. Мама відвезла його до шпиталю, і там сказали, що це серце, що саме, не сказали, але схоже, що це серйозно, і от п’ять хвилин тому мама передзвонила і каже, що його... — Страйк чув, що Робін стримала ридання, — що його везуть до операційної... вибач... я впевнена, що все буде добре... чорт, Страйку, я мушу йти, тут вимагають переставити «лендровер»...

І Робін поклала слухавку.