Чорнильно-чорне серце. Книга 6

15

Хто мовив «зло», коли ці юні ноги

Кружляли в танці рокітливим залом?

Феліція Гіменс,

«Поліна»

Минув цілий місяць, відколи тіло Еді Ледвелл знайшли на Гай-ґейтському цвинтарі, але в газетах не було ні слова про успіхи розслідування. Робін регулярно читала новини і знала, що Джош Блей так само у лікарні, але його стан уже не критичний, а просто тяжкий. Крім цього, інформації майже не було.

— Може, Блей і не бачив нападника? — вголос поцікавилася Робін у Страйка на Слоун-сквері; він саме приїхав прийняти у неї вахту під будинком Спритника. їхній об’єкт проживав на третьому поверсі великого будинку над універмагом; він досі не наближався до Саут-Одлі-стріт і не намагався продати футляр чи скульптуру, що зникли з оселі його вітчима. Робін не повірила б у те, що молодик, який може дозволити собі життя у серці Белґравії, став би красти щось у вітчима, однак кілька років стеження за багатіями показали, що такі речі дуже відносні. Може, для Спритника це було як витягнути десятку з батьківського гаманця.

— Якщо Блея вирубили першим, ще й зі спини, то навряд чи він щось бачив, — погодився Страйк. — Наш друг сьогодні взагалі виходив? — спитав він, піднімаючи очі на балкон Спритника.

— Ні, — відповіла Робін, — але у нього вчора була важка ніч. Барклей каже, що вчора він повернувся аж о четвертій.

— Що там твоя квартира? — спитав Страйк, закурюючи.

— Досі не вирішила, чи воно того варте, — відповіла Робін; її першу пропозицію відхилили. — Вчора їздила дивитися житло у Тауер-Гемлетсі. Просто вибір лікаря Кріплена [1].

Від холоду Робін не відчувала ніг, тож скоро вона попрощалася зі Страйком, а він лишився стояти, притулившись до дерева, і курив; зимне повітря щипало пальці. Плануючи лишитися на Слоун-сквері як мінімум до другої години ночі (як правило, у цей час об’єкт лягав спати), Страйк перемкнувся з думок про Робін на інші особисті проблеми.

Перша стосувалася Меделін, яка вчора подзвонила й запросила його на презентацію книжки її друга, відомого романіста. Страйк міг би збрехати, що має працювати, але вирішив чесно пояснити, що не має бажання кудись іти, а надто в таке місце, де його можуть сфотографувати й опублікувати фото у газеті.

Ніхто не сварився, але з тону Меделін було зрозуміло, що вона не рада; вони почали обговорювати ситуацію, і Страйк досить чітко окреслив, як він гадав, правила їхніх стосунків. Він пояснив, що не може працювати приватним детективом і одночасно з’являтися на сторінках «Татлера» з келихом шампанського в колі лондонських літераторів.

— Але про тебе вже писали у «Татлері», — заперечила Меделін. — Твою агенцію назвали у списку «25 номерів, які ви бачите вперше і які можуть вам знадобитися».

Страйк не знав про це, але подумав, що це могло б пояснити, чому останнім часом побільшало дзвінків з проханнями встановити стеження за багатими половинами.

— Я не можу дозволити, щоб мене впізнавали, — пояснив Страйк.

— У газетах вже були твої фото.

— Я там завжди з бородою і не з власної волі.

— А чому ти не можеш прийти на презентацію і попросити тебе не фотографувати?

— Надійніше просто не ходити на заходи, де люди торгують обличчям.

— А в «Аннабелз» ти що робив?

— Працював, — відповів Страйк; раніше він не казав, що тоді збрехав Меделін.

— Що? — перепитала, відволікшись, Меделін. — Божечки, а за ким ти стежив?

— Це конфіденційна інформація. Слухай, я просто не можу ходити з тобою на заходи, де буде преса. Я так знищу свій бізнес. Вибач, але справи саме такі.

— Гаразд, — відповіла Меделін, але з її тону Страйк зрозумів, що все не зовсім гаразд.

Розмова залишила у Страйка неприємне відчуття дежавю. Стосунки з Шарлоттою були непримиримою битвою за те бачення спільного життя, яке кожний з них мав. Врешті-решт виявилося, що неможливо примирити Страйків вибір покликання з ненормованим графіком і — принаймні на початку — дуже скромним доходом та бажання Шарлотти і далі насолоджуватися соціальним середовищем, де вона народилася і де панували комфорт, слава і багатство.

За винятком шлюбу Ніка й Ельзи, його добрих друзів, Страйк ще не бачив стосунків, які не передбачали б компромісу, від якого особисто він краще б утримався. Це, мабуть, був вияв егоїзму, у якому повсякчас звинувачувала його Шарлотта. Повз Страйка гуркотіли нічні автобуси, цигарковий дим висів у холодному повітрі густою хмарою, а Страйк згадував, як у «Найтджарі» Меделін хотіла зробити селфі з ним, і вперше подумав — а чи не його слава принадила її? Це була неприємна думка. Нічого корисного вона принести не могла, тож Страйк зосередився на іншій своїй проблемі.

Його зведена сестра Прюденс, психотерапевтка-юнгіанка і так само позашлюбна дитина Джонні Рокбі, знову написала йому на пошту і спитала, чи має він можливість посидіти десь, запропонувавши три конкретні дати. Страйк досі не відповів їй, бо так і не вирішив, чи справді хоче знайомитися.

Якби він точно не бажав цього, було б простіше, та відколи Прюденс вийшла на зв’язок, Страйка дивно тягнуло до неї. Поклик крові — чи той факт, що вони об’єднані випадковістю своєї появи на світ, статусом байстрюків, небажаних породжень майже легендарної розпусності Рокбі? Чи справа в тому, що йому вже сорок років? Що якась його частина потай хоче розквитатися з минулим — болючим та складним?

Але куди йому ще одні стосунки, які вимагатимуть часу та емоційної снаги? Страйку ставало чимдалі важче ділити своє життя на комірки, як того вимагали обставини. Він чудово опанував це мистецтво; власне, кожна жінка, з якою він мав стосунки, скаржилася на легкість, з якої він це робить. Меделін він практично нічого не розповідав про своє повсякденне життя. А факт стосунків з Меделін приховував від Робін, керуючись мотивами, яких сам не хотів визнавати. Так само Страйк жодним словом не згадав Прюденс у розмовах з іншою зведеною сестрою, Люсі. Спроба встановити стосунки з Прюденс потай від Люсі — бо Люсі цьому напевно не зрадіє, вона почуватиметься так, ніби їй знайшли заміну — може додати нестерпної непевності життю, де й так забагато чужих секретів і професійного лукавства та потайливості.

Страйк простояв на холодному майдані до другої, поки не погаснуло світло у квартирі Спритника; далі він почекав ще пів години і, впевнившись, що Спритник нікуди не збирається, повернувся на своє горище і ліг спати з відчуттям утоми від переслідувань.

Ранок Страйк планував присвятити паперовій роботі, але об одинадцятій з Нью-Йорка подзвонив розлючений вітчим Спритника. Його лондонська прибиральниця знайшла одну з камер, які встановило агентство.

— То замініть її і помістіть у таке місце, щоб вона не могла знайти, — прогарчав у слухавку мільярдер.

Страйк сказав, що сам за це візьметься, поклав слухавку, а тоді подзвонив Барклею спитати, де зараз Спритник.

— Саме зайшоу до «Джеймса Пурді та синів».

— До магазину зброї? — перепитав Страйк, який уже вийшов до приймальні, щоб взяти пальто. — Це біля Саут-Одлі-стріт, правильно?

— За кілька кварталів, — відповів Барклей. — Він там із другом, отим слизьким типчиком з борідкою.

— Добре, наглянь за ним, і якщо стане зрозуміло, що він прямує до будинку, повідом мені, — сказав Страйк. — Я щойно погодився негайно замінити камеру.

— А як вони увірвуться туди з одрізаном?

— Я буду попереджений... чи ти плануєш решту дня прогуляти? Та й убивство — це вже не дрібна крадіжка, — сказав Страйк.

— Нічого собі дрібна крадіжка, — мовив Барклей. — Ти ж казау, що ота коробочка, що він поцупиу, коштує чверть мільйона.

— Для цієї публіки то дрібниці, — сказав Страйк. — Просто тримай мене в курсі його переміщень.

День був хмарний та холодний. Поки Страйк дістався до Мейфера, Барклей написав, що Спритник та його Друг вийшли зі збройної крамниці та йдуть у бік Саут-Одлі-стріт. Не маючи сигарет і вже не переймаючись небезпекою перетнутися зі Спритником, Страйк зайшов до газетярні і став у чергу. Міркуючи, куди б заховати камеру так, щоб прибиральниця не знайшла, Страйк не одразу зрозумів, що дивиться на заголовок «Напад на аніматорів» на передовиці «Таймз», що лежала на прилавку.

— Пачку «Бенсон енд Геджес», коробку сірників і ось це, будь ласка, — сказав Страйк, взявши примірник газети. Пхнувши його під пахву, він рушив далі.

Клієнт видав агенції комплект ключів до свого будинку. Страйк роззирнувся і тільки тоді зайшов, вимкнув сигналізації і ступив до голосного царства мармуру та позолоти, де на стінах висіли картини вартістю по кількасот тисяч фунтів і стояли на п’єдесталах такі самі коштовні скульптури.

Камера спостереження, яку знайшла прибиральниця, була захована у фальшивій книзі на полиці у вітальні. Поміркувавши кілька хвилин, Страйк помістив нову камеру на верхівці високого серванту в іншому кінці кімнати, сподіваючись, що прибиральниця прийме її за елемент системи підключення до інтернету чи охорони через чорну пластикову коробочку, у яку камеру було сховано.

Поклавши коробочку на місце, Страйк не вперше замислився про те, чи така ця прибиральниця безневинна, як здається. Клієнт навіть думки не допускав, що вона могла щось украсти, бо жінка мала бездоганні рекомендації й отримувала щедру платню, а ризики, пов’язані з викраденням предметів настільки цінних та відомих, були, понад сумнів, зависокі для жінки, яка щомісяця пересилає зарплатню рідним на Філіппіни. За тижні, протягом яких за жінкою без її відома стежили, найбільшим її переступом став перегляд «Шоу Джеремі Кайла» на велетенській плазмі у будинку. З іншого боку, Страйк подумав, що це якась надмірна ретельність — діставати з полиць книжки, щоб з кожної струсити пил (а саме так жінка, за її словами, виявила камеру), особливо зважаючи на те, іцо власники мали повернутися тільки за півтора місяця.

Сховавши нову камеру, Страйк увімкнув сигналізацію, вийшов і попрямував до «Рішу», чайної в едвардіанському стилі, де були столики на вулиці і він міг покурити. Замовивши собі подвійний еспресо, Страйк розгорнув «Таймз» і прочитав статтю, яка займала більшу частину першої шпальти.

УЛЬТРАПРАВА ГРУПА НАПАДАЄ НА ЗІРОК ТА ЧЛЕНІВ ПАРЛАМЕНТУ

Як стало відомо «Таймз», внаслідок спільної операції Контртерористичного командування Скотланд-Ярду та безпекових служб викрито ультраправе угруповання, що взяло на себе відповідальність за кілька смертей. Група, вірогідно, надіслала вибухові пристрої кільком членкиням парламенту, а також заявляє про свою причетність до загибелі зірки дитячого кіно й активістки за права тварин Майї Саттертвейт (21), співачки й борчині зі зміною клімату Джіджі Казанови (23) та аніматорки Еді Ледвелл (30).

Як заявляє близьке до розслідування джерело, ультраправа група, що називає себе «Розполовинення», «наслідує приклад воєнізованих та релігійно-терористичних організацій». Підтримуючи зв’язок через даркнет, група організувалася у «комірки», які відповідають за конкретні завдання та цілі. Наразі «Розполовинення» встигло спланувати та втілити у життя низку смертельних та потенційно смертельних нападів на яскравих представниць лівих сил.

«Це дуже продумана організація, яка не тільки спланувала та організувала прямі напади на обраних політичних діячок, а й експлуатує соціальні мережі для пошуку нових членів, розповсюдження дезінформації та формування ворожого ставлення до жертв», — стверджує джерело.

Наскільки розуміє «Таймз», група має списки «Цілей прямої дії» та «Цілей непрямої дії». До першого входять, зокрема, ліві політикині, наприклад, Емі Віттсток та Джудіт Маранц, до офісів яких протягом останнього року було надіслано вибухові пристрої. Представники спеціальних сил дезактивували трубкові бомби; обійшлося без жертв. Особи зі списку цілей прямої дії «Розполовинення» були попереджені, їхні домівки та офіси перебувають під посиленим захистом.

Напад на аніматорів

Терористична група стверджує, що внаслідок її програми «непрямої дії» мали місце три смертельні випадки, одна спроба суїциду та одна серйозна травма. Йдеться про Майю Саттертвейт, яка померла внаслідок передозування у квітні 2012 року, Джіджі Казанову, яку знайшли повішеною у переддень Нового року в 2014-му, та Еді Ледвелл, яка цього місяця дістала смертельне ножове поранення на Гайґейтському цвинтарі. Співавтор Ледвелл за культовим мультсеріалом «Чорнильно-чорне серце», Джошуа Блей, також став жертвою цього нападу і лишається у шпиталі. Авторка коміксів Файола Джонсон також стала жертвою групи, але вижила після спроби самогубства...

Страйків телефон задзвонив. Він дістав його з кишені. Меделін.

— Привіт, — мовила вона дуже напруженим голосом. — Можеш розмовляти?

— Так, у мене перерва, — відповів Страйк. — А що сталося? — Читав «Таймз»? Джіджі Казанова... я...

— Так, — відповів Страйк. — Щойно прочитав. Це...

— Кляті тролі альт-райти її довели! — закричала Меделін, ледь не плачучи. — Я просто... Я не розумію! їй було двадцять три роки, чим вона загрожувала цим сраним фашистам?

— Не думаю, що на це є притомна відповідь, — сказав Страйк. — Але це жахливо, я згоден.

— Я не буду брехати, що ми дуже дружили, — провадила Меделін, — але вона була така мила дівчина. Завжди заходила до крамниці просто поговорити, і... вибач... я просто не можу... Весь її злочин полягав у тому, що вона говорила про зміну клімату... трясця...

— Так, — сказав Страйк. — Я розумію. Це...

— Чорт, маю йти, знову з клятими юристами треба зустрічатися.

Поговоримо потім?

— Так. Я тобі подзвоню.

Меделін поклала слухавку. Страйк сховав телефон у кишеню, взяв газету і продовжив читати.

Авторка коміксів Файола Джонсон також стала жертвою групи, але вижила після спроби самогубства у жовтні 2013-го.

Перед смертю всі три загиблі жінки стали цілями кампаній «тролінґу» у соціальних мережах, спланованих та координованих «Розполовиненням»; метою кампаній було змусити жертв відмовитися від публічної діяльності чи вкоротити собі віку.

«Ми спостерігаємо продумані кампанії дезінформації чи цькування, мета яких — налаштувати прогресивну громадськість на її ж таки представників, — пояснює джерело «Таймз». — Ми вже бачили «тролінґ» лібералів, що починався на таких сайтах, як «4chan», але ця терористична група заохочує цькування та кампанії залякування у більш організований та складний спосіб».

Співачка Джіджі Казанова зазнала тривалих переслідувань у соціальних мережах після оприлюднення листа, в якому вона буцімто описувала колишню бек-вокалістку расистськими термінами. Пізніше ці листи виявилися фейком. Майю Саттертвейт звинуватили у «місґендерінґу» відомої транс-жінки в приватних повідомленнях, що також були злиті у мережу, а Еді Ледвелл стала жертвою тривалої кампанії гейту після численних гаданих переступів, зокрема у бік осіб з інвалідністю. Вона вижила після спроби самогубства у 2014 році, а в лютому дістала смертельне поранення.

Символи гейту

Назва терористичної групи походить від терміну з царини криптовалюти, де «розполовинення» або ж «галвінґ» означає свідоме розділення навпіл біткоїну, що «майниться».

«“Розполовинення” декларує своєю метою зменшення кількості так званих “воїнів соціальної справедливості” у громадському житті та знецінення прогресивних поглядів», — коментує джерело «Таймз».

«Воїнами соціальної справедливості» або ж «СЖВ » (скорочення від social justice warriors — sjw) праві зневажливо називають осіб, що виступають за прогресивну соціальну повістку, однак ліві нерідко пишаються цим прозиванням.

Хоча «Розполовинення»...

Страйків мобільний знову задзвонив. Видобувши його з кишені, він побачив номер Люсі. Він завагався, але вирішив, що краще розібратися з цією розмовою одразу, поки він має можливість поговорити, а не відкладати на потім і мати ще одне джерело роздратування.

— Ломако?

— Привіт, Люс. Що сталося?

— Я щойно розмовляла з Тедом. Він зовсім розклеївся...

Тед був його дядьком, який нещодавно втратив дружину; Страйк ставився до нього як до батька.

— ...і я запросила його приїхати до нас на вихідні, сімнадцятого квітня, — провадила Люсі. — Зможеш до нас зазирнути?

— Е-е... я не маю перед очима робочого графіка, — чесно сказав Страйк, — але спро...

— Ломако, я тобі дуже наперед кажу, за місяць!

— Але я спробую, — закінчив Страйк.

— Добре, я тобі нагадаю, — сказала Люсі. — Він справді буде радий тебе бачити, Корме. Ти останній раз був у Корнволлі аж на Різдво...

П’ять хвилин промучивши його сумління, Люсі поклала слухавку. Розсерджений Страйк сховав телефон у кишеню, струснув газетою, випрямляючи сторінку, і почав читати далі.

Хоча «Розполовинення» взяло собі назву з царини криптовалюти, група використовує впізнавані ультраправі символи та термінологію. Його члени мають псевдоніми з нордичних рун і цифрами 88. Антидефамаційна ліга вважає 88 символом ненависті, що представляє восьму літеру англійського алфавіту, повторену двічі, і означає «Гайль Гітлер».

Загроза зростає

МІ5 вважає, що найбільша загроза тероризму у Сполученому Королівстві походить від ультраправих.

«Історично погрози в дусі неонацизму та “альтернативно правих” поглядів походять від окремих індивідів, яких непросто вистежити. Ультраправі терористичні групи здебільшого існують недовго.

Натомість “Розполовинення” виглядає незвично організованим та дисциплінованим. Вони пропонують ідеологію, що об’єднує, з політичними та релігійними елементами. Рухи, що спираються на зв’язну ідеологію чи систему поглядів, як правило, є стійкішими та ефективніше заохочують лояльність і сприяють вербуванню

продовження на стор. 4

Страйк саме перегортав сторінку, коли його телефон задзвонив утретє.

— От же трясця!

Він ще раз витягнув телефон із кишені. Цей дзвінок перенаправили з офісу.

— Корморан Страйк.

— А! — мовив незнайомий голос. — Вітаю. Моє ім’я Аллан Йомен. Я агент Еді Ледвелл... точніше, — він прочистив горлянку, — був її агентом.