Чорнильно-чорне серце. Книга 6

86

Собою нуджусь — справа не нова

Цей нетерпливий стомлений терпець! —

Та що все я: як, друзі, вам ведеться?

Крістіна Россетті,

«Подальше життя:подвійний вінок сонетів»

Жорстоке вбивство Вікаса Бхардваджа, який став студентом Кембриджу у шістнадцять років і чий непересічний геній допоміг йому стати доктором астрофізики у двадцять три та вже приніс йому міжнародну нагороду за дослідження, наробило належного шуму в пресі. Робін, яка не пропустила жодної статті на цю тему, виявила, що горює за молодою людиною, якої навіть не знала. Чи це аж так неправильно — вважати убивство особливо страшним, бо його жертвою став геній?

— Ні, — відповів Страйк, коли вона поставила йому це питання в кафе при готелі на Поланд-стріт, де вони обоє наразі жили. Вони з Робін саме чекали на решту членів команди. Збори наживо назріли вже давно, і Страйк вирішив, що після бомби в офісі бойовий дух команди важливіший за пару зайвих годин стеження. — Я б радо лишив Олівера Піча під поїздом, якби це повернуло Бхардваджа. Яка від того Піча користь?

— Тобі не здається, що то вже якась... євгеніка? — спитала Робін.

— Буде, якщо я почну особисто скидати мудил на рейки, — відповів Страйк. — Та оскільки ходити і вбивати всіх, хто мені не подобається, я не збираюсь, не бачу, чому не визнати, що від деяких людей користі більше, ніж від інших.

— Тобто ти не згоден, що «від смерті кожної людини малію і я»? [10] — спитала Робін.

— Я знаю покидьків, від смерті яких анітрохи не змалів би, — відказав Страйк. — Бачила інтерв’ю з рідними Бхардваджа у ранковому «Таймзі»?

— Так, — кивнула Робін, але не додала, що розплакалася, коли прочитала статтю. Сім’я Вікаса не тільки попросила допомогти знайти убивцю, а й розповіла про безмежну й вічну гордість за генія, який не дозволив інвалідності стати йому на заваді і для якого астрофізика була справою життя.

— Мені воно багато що пояснило, — сказав Страйк.

— Наприклад?

— Доктор астрофізики — малоймовірний кандидат на роль людини, яка стільки часу проводить у грі. Але якщо він потрапив до Кембриджу в шістнадцять років, та ще й із такою інвалідністю... упевнений, він там почувався збіса самотньо. Гра стала його соціальним життям. Там Вікас не мав проблем із мовленням чи мобільністю. Це, мабуть, було таке полегшення — замість вундеркінда побути просто фанатом в середовищі інших фанатів.

— І знайти найкращого друга в особі Аномії.

— Так, — кивнув Страйк. — Цікавий нюанс, правда ж? З ким із підозрюваних, яких ми ще не виключили, міг би товаришувати Вікас Бхардвадж?

— Сама про це думаю, — відповіла Робін.

— Кеа гарненька, — сказав Страйк. — Можу уявити, що самотньому молодику було б приємно вважатися її найкращим другом.

— І справді, — відповіла Робін. — З іншого боку, якщо не знати про педофілічні нахили Ашкрофта, він теж здається приємним хлопцем.

— Судячи з твоїх записів, Пірс теж буває приємним, коли хоче. Плюс він знав Ледвелл та Блея, жив із ними під одним дахом. На фаната це мало справити враження.

Кілька секунд вони мовчали, думаючи, а тоді Страйк сказав:

— Це ще преса досі не пронюхала, що ми там були, і слава Богу... У тебе вдома вчора все було нормально?

— Так, порядок, — відповіла Робін.

Поговоривши з поліцією і переконавшись, що це безпечно, вона зазирнула до квартири і взяла сумку з чистим одягом. За проведену вдома годину Робін полила трохи прив’ялий філодендрон і на якусь мить відчайдушно захотіла забрати вазон із собою до готелю.

Робін підозрювала, що причиною її упередженого ставлення до готелю «Зет» був стан, у якому вона вперше сюди зайшла — стан утоми після кількох сотень миль за кермом і шоку від знайденого тіла Вікаса Бхардваджа — але номер, оформлений у сірих тонах, здавався їй затісним і неприємно бездушним. На відміну від Страйка, вона зі своєї кімнати майже не виходила, готуючись здавати іспит на модератора, який за тиждень влаштує їй Аномія.

А от її партнера ситуація цілком задовольняла. Роки служби в армії привчили Страйка до частих переїздів. Він любив чистоту, утилітарність і відсутність зайвого мотлоху, а тіснота ставала в пригоді, коли треба було переміщатися приміщенням без протеза. А ще з цього готелю було зручно наглядати за ремонтом в офісі і користуватися всіма звичними благами знайомого району.

Першими на зустріч прийшли Мідж та Барклей. Мідж була у чорних джинсах і майці, і глянувши на неї, Робін відчула ніяковість за свої в’ялі біцепси.

— Вранці все пройшло за планом, — такими були перші слова Мідж до Страйка.

— Що саме було вранці? — спитала Робін, яка з сьомої ранку тільки дивилася «Чорнильно-чорне серце», стараючись запам’ятати сюжетні лінії та важливі репліки героїв.

— Ходила з візитом до першої дружини Яґо Росса, — відповіла Мідж. — Показала їй наші відео, де він б’є дівчат і змушує малу стрибати через бар’єр на поні.

— І? — спитав Страйк.

— Вона планує боротися за одноосібну опіку, — відповіла Мідж. — Але пообіцяла до вечора не дзвонити ні Россу, ні своєму адвокатові.

— Чудово, — кивнув Страйк.

— Ти збираєшся... — почала Робін, але водночас з нею заговорив Барклей:

— Заміни Натлюсику поки не знайшли?

— Працюю над цим, — запевнив Страйк, хоч насправді після повернення з Кембриджу ще не зміг виділити час на пошуки нового члена команди. Левова частка ранку пішла на перемовини з власником будівлі, який, звісно ж, не палав бажанням поновлювати оренду після вибуху, тож довелося його вмовляти.

— Також у нас із Мідж є новини про Спритника, — повідомив Барклей.

— Чудово, — кивнув Страйк. — Дочекаймося Дева й Пат, вони будуть за хвилину.

Робін була рада побачити, що Пат, яка прийшла з Девом, виглядає абсолютно як завжди. З її енергійної ходи можна було виснувати, що удар дверима не лишив серйозних травм. Манери Пат теж нітрохи не змінилися: коли вона без захвату глянула на трикутний табурет, де мала сидіти, Страйк підвівся і запропонував їй своє місце на дивані, на що Пат прогарчала:

— Я здатна сидіти на табуретці, — ще не розвалююсь. А тоді сіла, сердито затягнувшись вейпом.

Коли всі замовили їжу та напої, Страйк сказав:

— Я подумав, що нам потрібна жива зустріч. Знаю, що наша з Робін невелика відпустка всім створила додаткове навантаження. Хочу сказати, що ми дуже вдячні за всю роботу, яку ви робили, поки нас не було, і що ви не покинули агенцію після того, що сталося.

— Поліція має якісь успіхи у пошуках того, хто відправив бомбу? — спитав Дев.

— Новин поки не було, але за справу взялися МІ5, тож довго чекати не доведеться, — відповів Страйк, сподіваючись, що цей оптимізм не виглядає надмірним. — То що там зі Спритником?

— Прибиральниця звільнилася, — повідомив Барклей.

— Цікаво, — відзначив Страйк.

— Авжеж. Вчора стояу біля на неї на автобусній зупинці, поки вона казала Спритникові, що працювати до його не повернеться, — боїться КДБ.

— Боїться? Чого-чого боїться?

— КДБ, — повторив Барклей.

— Так КДБ вже не існує, — здивувалася Робін. — Тобто... якого біса?

— Наскільки я розібрау, — відповів Барклей, — Спритник їй морочиу голову, розказуючи, що за його вітчимом стежать росіяни, і треба шукать приховані камери і віддавати йому, а маму чіпати зась, бо вона хвора, їй не можна хвилюватись. Але про це, — мовив Барклей, — краще Мідж розкаже.

— Срака моя хвора, — лаконічно сказала Мідж. — Мати в Лондоні, приїхала два дні тому. Вчора я стежила за нею та Спритником, і дуже поталанило сісти поруч із ними в ікорному барі в «Герродсі».

— Я вже чекаю на чек звідти, — сказав Страйк.

— Якщо тобі від того полегшає, воно гидотне, — відповіла Мідж. — Вперше в житті той кав’яр їла.

— А дешевшої страви не було?

— Страйку, що ти мелеш? Це ікорний бар! То мені м’ясний пиріг треба було в них просити?

Робін засміялася.

— Головне, — провадила Мідж, — що я почула їхню розмову. Мати планує розлучатися. І як на мене, Спритник цупить з того будинку все, що бачить, поки на дверах не поміняли замки.

— Або, — припустив Страйк, — мама сказала йому винести все, що вона хоче забрати без судової тяганини. Мабуть, розраховує, що крадіжки повісять на прибиральницю.

— Нітроха не здивуюся, — сказала Мідж. — Спритник з його мамцею — це та ще солодка парочка.

— Добре, ви чудово попрацювали. Продовжуємо стежити за Спритником і за його мамою, поки вона тут. Скільки їй років?

— Так і не скажеш... Сорок? П’ятдесят? — відповіла Мідж. — В темраві схожа на молоденьку. На обличчі нема живого місця від філерів. При доброму освітленні виглядає так, наче в неї анафілактичний шок.

— Я от подумав, — сказав Страйк, — якщо вона планує розлучатися, то... Наскільки вона соціально активна, відколи прибула до Лондона?

— Їсть тільки в ресторанах, — відповіла Мідж. — Позавчора сиділа у барі в Найтсбриджі з кількома жіночками, які на неї схожі, мов викапані.

Задумливий погляд Страйка спинився на Деві, і той нашорошився:

— Що?

— Мабуть, із нею захоче познайомитися один симпатичний торговець творами мистецтва. Раптом пані попросять його оцінити чи продати речі, яким приробив ноги наш Спритник.

— Я в мистецтві нічого не тямлю, — відповів Дев.

— Тобі достатньо знатися на тому, що поцупили з будинку, — відказав Страйк.

— А чом би не доручити цей завданок мені? — незворушно поцікавився Барклей.

— А ти в нас мистецтвознавець? — спитав Страйк.

— Учиуся на зварника, справжню фабержу впізнаю за кілометр.

Засміялася навіть Пат.

Коли принесли наїдки, Страйк сказав:

— І насамкінець: Аномія.

У субпідрядників витягнулися обличчя: нова тема не вселяла ентузіазму.

— Маємо всього трьох вірогідних кандидатів, — провадив Страйк. — І доведеться бігати за ними, поки когось не викреслимо.

— З нашим поточним прогресом ми за ними бігатимемо роками, — сказала Мідж.

— Робін ось-ось потрапить до модераторського каналу у грі, — сказав Страйк. — Сподіваюся, це стане ключем до прориву у справі.

Він не міг ображатися на скептичні погляди підрядників. Агенція мала п’ятьох детективів, і одна з них наразі не виходила на стеження, бо готувалася складати іспит Аномії. А графік був розрахований на шістьох осіб.

— Слухайте, — сказав Страйк, — я розумію, що ми перевантажені, але відсьогодні Росса можна буде викреслити.

— Ти збираєшся з ним зустрітися? — спитала Робін.

— Так, — коротко відповів Страйк. Не маючи жодного бажання обговорювати з командою Росса чи свої довгі стосунки з Шарлоттою, а надто своє почуття провини за зайвий тягар, яким стала ця справа для колег, він повернувся до теми Аномії і видав кожному з підрядників підозрюваного, на якому слід було зосередитися сьогодні.