Чорнильно-чорне серце. Книга 6

3

Твій погляд, мов вино, п’янкий,

Туманить вмить чоловіків...

Емілі Пфайффер,

«Віршик для Часу»

Двадцять восьмого грудня колишній бойфренд міс Джонс, який багато тижнів поводився бездоганно, нарешті здійснив грандіозний демарш і купив велику дозу кокаїну просто на очах у Дева Шаха, а тоді спожив придбане у компанії двох ескортниць і поїхав з ними додому, в Іслінґтон. Радісна міс Джонс наполягла, що має приїхати до офісу і подивитися фотографії, а там спробувала обійняти Страйка. Коли він м’яко, але рішуче відштовхнув її, жінка скоріше здивувалася, ніж образилася. Оплативши рахунок, вона поцілувала Страйка у щоку, зухвало заявила, що тепер винна йому послугу, запропонувала колись подзвонити щодо повернення боргу, а тоді відбула у хмарці «Шанель № 5».

Наступного дня мама-репортерка, яка замовила стеження за Гріховодою, вилетіла до Індонезії, де розбився літак. Перед від’їздом вона встигла подзвонити Страйку і повідомила, що її донька планує святкувати Новий рік у клубі «Аннабелз» із родичами шкільної подружки. Репортерка була певна, що Гріховода спробує зустрітися там з дівчиною, і попросила агенцію прислати до клубу детективів, щоб вони за всім наглянули.

Хоч як йому цього не хотілося, Страйк попросив про допомогу міс Джонс, яка змогла провести його та Мідж до цього приватного клубу як своїх гостей. Страйк вирішив взяти з собою саме Мідж, бо та зможе за потреби зайти за Ніжками у жіночу вбиральню, а ще — щоб міс Джонс не вирішила, що він влаштував це, плануючи з нею переспати.

Він відчув стидке полегшення, коли за дві години до призначеного часу міс Джонс подзвонила і сказала, що в її маленької доньки температура.

— ...клята няня, бачте, теж хвора, батьки поїхали відпочивати на Мюстік, тож віддуватися мені, — капризним тоном повідомила вона. — Але ви йдіть, я попередила охорону.

— Дуже дякую, — відповів Страйк. — Сподіваюся, дівчинка скоро одужає.

І він повісив слухавку, поки міс Джонс не попросила про нову зустріч. Об одинадцятій вечора Страйк і Мідж, яка надягнула чорний оксамитовий смокінг, вже сиділи у підвальному приміщенні клубу на Беркелей-сквері лицем до лиця між двома дзеркальними колонами, а над головою юрмилися сотні золотих кульок, з яких звисали блискучі стрічки. Сімнадцятирічний «об’єкт» сидів за кілька столиків від них у товаристві рідних подружки. Дівчина раз у раз поглядала на вхідні двері з надією й тривогою. В «Аннабелз» було заборонено користуватися мобільними телефонами, і Страйк розумів, що дівчина так нервує, бо з усіх джерел інформації має тільки власне чуття.

— Компанія з вісьмох осіб на п’яту годину, — тихо мовила до Страйка Мідж. — Дивляться на тебе.

Щойно Мідж це сказала, Страйк теж їх побачив. Чоловік і жінка за столом на вісім людей розвернулися на стільцях, поглядаючи в його бік. Жінка мала довге волосся того самого золотаво-рудого відтінку, що й Робін, і була вбрана у тісну чорну сукню та босоніжки на високих підборах, зав’язки яких оповивали її гладенькі смагляві ноги до колін. Чоловік, вбраний у жакардовий смокінг з яскравою краваткою, Страйкові був наче знайомий, але він не міг пригадати звідки.

— Як гадаєш, вони тебе впізнали за фотками з газет? — спитала Мідж.

— Ще цього не вистачало, — прогарчав Страйк. — Бо доведеться йти на пенсію.

У пресі зазвичай публікували світлини Страйка з часів армійської служби, а тепер він став старший, відростив довше волосся й набрав вагу. Коли доводилося свідчити у суді, він відпускав бороду, яка, на щастя, росла дуже швидко.

Подивившись на відображення цікавої пари у найближчій дзеркальній колоні, Страйк побачив, що чоловік і жінка про щось шепочуться. Вона була дуже симпатична і — на відміну від більшості жінок у клубі — наче нічого не робила з обличчям: коли вона піднімала брови, на чолі з’являлися зморшки, губи були нормального розміру, а ще вона була надто молода — маючи десь тридцять п’ять років — щоб встигнути зробити серйозну операцію, яка перетворила обличчя найстаршої жінки за її столом на нерухому маску.

Поруч зі Страйком і Мідж пузатий росіянин переповідав юній супутниці сюжет «Тангейзера».

— ...але Мезрич його осучаснив, — сказав він, — і в цій постановці на оргію в печері Венери приходить Ісус...

— Ісус Христос?

— Da. Церква цього не схвалила, і Мезрича звільнять, — похмуро відповів росіянин і підніс до губ келих із шампанським. — Він уперся, але добром це не скінчиться, от побачиш.

— Ніжки кудись зібралася, — мовив Страйк до Мідж, коли дівчина підвелася разом зі своєю компанією. Торочка зі страусового пір’я на її мінісукні заграла навколо ніг.

— Танцювати? — припустила Мідж.

Вона вгадала правильно. За десять хвилин Страйк і Мідж облаштували собі спостережний пункт у ніші біля крихітного танцмайданчику, звідки було добре видно об’єкт. Дівчина танцювала на підборах, які здавалися занадто високими для неї, так само поглядаючи на вхід.

— Як гадаєш, Робін весело на тому лижному курорті? — спитала Мідж у Страйка, перекрикуючи гупання «Uptown Funk». — У мене друг зламав клучицю, як вперше став на лижі. Ти сам катаєся?

— Ні, — відповів Страйк.

— Церматт — гарна місцина, — голосно промовила Мідж, а тоді додала щось нерозбірливе.

— Га? — перепитав Страйк.

— Кажу, цікаво, чи вона там когось підчепила. Це ж Новий рік, така нагода...

Ніжки жестами пояснила подружці, що хоче перепочити. Вона вийшла з танцмайданчика, підхопила сумочку і кудись попростувала.

— Ввімкне телефон у вбиральні, — здогадалася Мідж і підвелася йти слідом.

Страйк лишився в алькові з уже теплою пляшкою безалкогольного пива у руці і в товаристві величезного гіпсового Бодгісаттви. Поруч на диванах тіснилися, перекрикуючи музику, п’яні люди. Страйк розпустив краватку і розстебнув верхній ґудзик сорочки, коли побачив, що до нього йде чоловік у жакардовому смокінгу, перечіпляючись через ноги й сумки. Нарешті Страйк згадав, хто це — Валентин Лонґкастер, один зі зведених братів Шарлотти.

— Давно не бачились, — гукнув він, підійшовши.

— Це точно, — озвався Страйк і потиснув простягнуту руку. — Як життя?

Валентин відкинув з обличчя довгу пітну гривку. Стало видно, які розширені у нього зіниці.

— Непогано! — вигукнув він, перекрикуючи оглушливі баси. Страйк розгледів слід білого порошку у нього в ніздрі. — Ти тут у справах чи на відпочинку?

— Відпочиваю, — збрехав Страйк.

Валентин сказав щось нерозбірливе; Страйк розчув тільки ім’я Яґо Росса, чоловіка Шарлотти.

— Що? — без усмішки перепитав він.

— Кажу, Яґо тебе хоче втягнути в процес розлучення.

— Це непросто, — голосно озвався Страйк. — Я її кілька років не бачив.

— Яґо іншої думки, — крикнув Валентин. — Знайшов на старому телефоні оголене фото, яке вона тобі посилала.

«Трясця».

Валентин захитався і мусив спертися на Бодгісаттву. Його золотокоса супутниця дивилася на них із танцмайданчика.

— Це Меделін, — гаркнув Валентин Страйкові на вухо, простеживши його погляд. — Вона гадає, що ти сексі.

І він тоненько заігржав. Страйк мовчки пригубив своє пиво. Молодик нарешті вирішив, що з ним каші не звариш, так-сяк випростався, насмішкувато салютував йому і поплентався собі геть. Водночас на танцмайданчик повернулася Ніжки, яка опустилася на оксамитовий пуф у тріпотінні страусового пір’я й ореолі відвертого страждання.

— Таки туалет, — сказала Страйкові Мідж, приєднавшись до нього за кілька хвилин. — Здається, сигнал вона так і не впіймала.

— От і добре, — різко відповів Страйк.

— Гадаєш, він їй пообіцяв прийти?

— Схоже на те.

Страйк сьорбнув ще теплого пива і гучно спитав:

— А скільки там з Робін ще людей?

— Наче їх там шестеро, — гукнула у відповідь Мідж. — Дві пари, Робін і один нічийний хлоп.

— А, — озвався Страйк, показуючи, що це для нього вкрай буденна інформація.

— Її з ним намагаються звести, — сказала Мідж. — Вона мені перед Різдвом казала... Звати Г’ю Джекс. — Вона чекально глянула на Страйка. — Гудж-гуджі!

— Ха, — силувано всміхнувся Страйк.

— Ха-ха, авжеж. От що, — Мідж нахилилася до його вуха, — собі думали батьки?

Страйк кивнув, не зводячи очей з дівчини, яка саме витирала ніс.

Чверть до опівночі. Як пощастить, вирішив Страйк, щойно настане Новий рік, рідні подружки заберуть «об’єкт» у безпеку родинного гнізда в Челсі. Тимчасом подружка потягнула Ніжки танцювати.

За десять хвилин до півночі Ніжки знову рушила у бік вбиральні, а Мідж — за нею. Страйк, якому смикало куксу й кортіло посидіти, мусив спертися на гігантського Бодгісаттву, бо всі дивани було завалено сумками й верхнім одягом, а він не хотів рушити чужі речі. Пива у пляшці вже не лишилося.

— Не любиш Новий рік, чи шо? — спитав у нього голос із кокнійським акцентом.

Це була жінка із золотаво-рудим волоссям, рум’яна і розтріпана від танців. Коли вона підійшла, всі почали підхоплюватися з диванів і збиратися на тісному танцмайданчику; із наближенням полуночі в клубі наростало піднесення.

— Не дуже, — озвався Страйк до жінки.

Вона була дуже гарненька і під сильним кайфом, але говорила цілком розбірливо. Струнку шию обвивало кілька тонких золотих ланцюжків, сукня відкривала плечі й міцно обіймала груди, а з напівпорожнього келиха в руці мало не плескало шампанське.

— Мені цього року теж шось ніяк, — гукнула вона до нього. Приємно було чути говірку робочого класу на зібранні багатіїв та аристократів. — Ти ж Корморан Страйк, правильно? Валентин так сказав.

— Це я, — кивнув Страйк. — А ти?..

— Меделін Курсон-Майлз. Сьогодні нікого не ловиш?

— Ні, — збрехав він, але, на відміну від Валентина, її зовсім не поспішав здихатися. — І чим тобі не подобається цей Новий рік?

— Джіджі Казанова.

— Прошу?

— Джіджі Казанова, — гучніше повторила Меделін, тягнучись до Страйка; її дихання лоскотало вухо. — Ну, співачка. Моя колишня клієнтка.

— Бачачи, що він не розуміє, Меделін пояснила: — Вона зранку повісилася.

— Чорт, — мовив Страйк.

— Не те слово, — кивнула Меделін. — Мала всього двадцять три роки.

Вона з похмурим виглядом пригубила шампанське, тоді гукнула йому у вухо:

— Я ніколи раніше не розмовляла з приватним детективом.

— То ти просто не знаєш, — озвався Страйк, а вона засміялася. — А ти чим займаєшся?

— Я ювелір, — відповіла Меделін, і з легкої усмішки Страйк виснував, що більшості людей її ім’я відоме.

На танцмайданчику коливалося море спітнілих тіл. Багато хто надягнув блискучі святкові ковпачки. Страйк помітив росіянина, який просторікував про «Тангейзера»: обливаючись потом, він незграбно стрибав під «Rather Ве» гурту «Clean Bandit».

Страйк подумав про Робін десь в Альпах: мабуть, напилася глінтвейну і танцює з новоспеченим розлученцем, якого так уперто підсовували їй друзі. Згадалося, як вона глянула на Страйка, коли він нахилився її поцілувати.

Джесс Ґлінн виспівувала:

It’s easy being with you,

Sacred simplicity,

As long as we’re together,

There’s no place I’d rather be...

-----

З тобою так легко, —

Щаслива простота.

Поки ми разом,

Я хочу бути тільки тут...

— За хвилину — дві тисячі п’ятнадцятий рік! — вигукнув діджей, а Меделін Курсон-Майлз підняла очі на Страйка, допила шампанське і знов потягнулася до його вуха:

— А та висока у смокінгу — твоя дівчина?

— Подруга, — відповів Страйк. — Удвох у вільному плаванні.

— То вона не заперечуватиме, якщо опівночі я тебе поцілую?

Страйк зазирнув у чарівне приязне обличчя, у теплі карі очі; її волосся хвилями розсипалося по оголених плечах.

— Вона — ні, — злегка усміхнувся він.

— А ти?

— Починаймо! — гукнув діджей.

— Ти заміжня? — спитав Страйк.

— Розлучена, — відповіла Меделін.

— З кимсь зустрічаєшся?

— Ні.

— Десять...

— Ну, якщо так, — мовив Корморан Страйк, відставляючи порожню пляшку.

— Вісім...

Меделін теж нахилилася поставити свій келих на край столика, але схибила і він упав на ковролін. Знизавши плечима, Меделін випрямилася.

— Шість... п’ять...

Вона обняла Страйка за шию, він її — за талію. Меделін була худіша за Робін; крізь тканину сукні він відчував її ребра. Бажання у її погляді було для нього мов бальзам на рани. Сьогодні Новий рік. «До біса все».

— ... три ... два ... один!

Меделін притиснулася до нього, запустивши руки у волосся, проникнувши язиком у його рот. Лунали вигуки, оплески. Вони цілувалися, аж поки навколо не почали неладно співати «Auld Lang Syne». Страйк роззирнувся. Ні Мідж, ні Ніжок не було видно.

— Мені скоро час іти, — гукнув він, — але я хочу твій номер.

— Дай телефон.

Меделін набрала свій номер на його мобільному, тоді повернула телефон. Підморгнувши, вона розвернулася й пішла геть, розчинившись у натовпі.

Мідж не було ще п’ятнадцять хвилин. Тоді Ніжки приєдналася до своєї компанії. Під очима мала розмазану туш.

— Вона шукала, де є сигнал, але не знайшла, — гаркнула Мідж Страйку на вухо. — Тоді пішла до туалету плакати.

— Біда, — мовив Страйк.

— Це що, помада? — спитала Мідж, придивившись до нього. Страйк витер губи.

— Зустрів давню подругу мами, — сказав він. — Ну що, з Новим роком.

— І тебе, — озвалася Мідж і простягнула руку, яку Страйк потиснув. Окинувши поглядом веселий натовп, який перекидав кульки й пускав блискітки з хлопавок, вона гукнула йому у вухо: — Вперше в житті зустрічала Новий рік у туалеті. Сподіваюся, це не знак долі.