Чорнильно-чорне серце. Книга 6

2

Дозволь звернутися до тебе, о люстерце

Мого безсмертя — незміренне серце!

Марі Джейн Джюсбері,

«Моєму власному серцю»

Наступні дні після того вечора у «Рітці» для Робін були сповнені бентегою та непевністю. Вона чудово розуміла, що Страйк поставив мовчазне питання, на яке вона відповіла «ні» так різко через весь спожитий бурбон та вермут, а ще через несподіванку. Тепер Страйк тримався значно поміркованіше, із дещо силуваною холодністю, та рішучо уникав будь-яких особистих тем. Бар’єри, що за п’ять років спільної праці упали, було піднято знову. Робін боялася, що образила Страйка, і добре розуміла, що образити таку спокійно-упевнену та стійку людину, як її партнер, украй важко.

Страйк тимчасом картав себе. Він утнув дурницю, ще й без запрошення: та хіба він сам багато місяців тому не дійшов висновку, що стосунки з діловою партнеркою неможливі? Вони надто багато часу проводили разом, їх юридично єднав спільний бізнес, їхня дружба була надто цінна, щоб нею ризикувати — то нащо у золотому сяйві тих дорожезних коктейлів він відкинув усякий здоровий глузд і піддався потужному пориванню?

Самодогана поєднувалася з почуттями навіть менш приємними. Насправді жінки рідко відмовляли Страйкові, бо він надзвичайно добре читав людей. Ніколи раніше він не проявляв ініціативи, не маючи певності, що її приймуть, і ще жодна жінка не реагувала на нього так, як Робін: з тривогою, яку в гірші моменти Страйк трактував як огиду. Може, у нього зламаний ніс, зайва вага і тільки одна нога, може, він має грубе, густе кучеряве волосся, яке у школі обзивали лобковим, але це ніколи не заважало йому принаджувати найгарніших жінок. Власне, друзі-чоловіки, які не розуміли сексуальної привабливості детектива, часто ремствували й дивувалися, що йому так щастить у стосунках. Та, може, вважати, що його привабливість, на яку клювали попередні подружки, лишається незмінною, коли він усе сильніше кашляє вранці, а серед темного волосся пробивається сивина, — то прояв нестерпного марнославства?

Ще неприємніше було підозрювати, що усі ці роки він неправильно розумів почуття Робін. Страйк гадав, що її ніяковість у випадкові моменти фізичного чи емоційного зближення має ту ж саму природу, що і його власна, — що йдеться про рішуче уникання спокуси. У наступні дні після тієї мовчазної відмови від його поцілунку Страйк все пригадував епізоди, які вважав доказами взаємності, і раз у раз повертався до того факту, що Робін перервала свій перший танець на весіллі й пішла з ним, покинувши Метью посеред зали. Вони обіймалися на вершечку сходів у готелі, і Страйк ладен був присягнути, що у голові вбраної у весільну сукню Робін майнула та сама думка, що і в нього: тікаймо, і чхати на наслідки. Невже він те все вигадав?

Може, і справді вигадав. Може, Робін і справді хотіла утекти — але тільки до Лондона і до роботи. Може, він для неї наставник і друг, але не більше.

У такому-от тривожному й пригніченому настрої Страйк зустрів свій сороковий день народження, позначений вечерею у ресторані, котру, як і для Робін, організували їхні спільні друзі — Нік та Ільза.

Саме тут Робін познайомилася з найдавнішим корнволльським другом Страйка — Дейвом Полвортом, який, як Страйк колись і передбачив, Робін не сподобався. Полворт був дрібний і пащекуватий, ганив усі аспекти лондонського життя, а всі жінки включно з офіціанткою, яка їх обслуговувала, у нього були «хвойдами». Робін сиділа на протилежному від Страйка кінці столу і більшу частину вечора провадила силувану світську розмову з дружиною Полворта, Пенні, яка говорила здебільшого про своїх двох дітей, лондонську дорожнечу і кінченість свого чоловіка.

На день народження Робін подарувала Страйку рідкісний пробний випуск першого альбому Тома Вейтса «Closing Time». Вона знала, що Вейтс — улюблений виконавець Страйка, і найкращим спогадом про цей вечір стали щирий подив і радість, які з’явилися на обличчі Страйка, коли він розгорнув її подарунок. Навіть здалося, що і подякував він їй з колишньою теплотою; Робін сподівалася, що цей подарунок донесе до нього ідею, що жінка, якій він огидний, не стала б старатися і шукати для нього щось справді бажане. Вона гадки не мала, що Страйк переймається, чи не вважає його Робін однолітком шістдесятип’ятирічнрго Вейтса.

За тиждень після дня народження Страйка найдавніший субпідрядник агенції, Енді Гатчинс, звільнився. Це не стало сюрпризом: хоча його розсіяний склероз був у ремісії, на роботі Енді велося тяжко. Для Енді влаштували прощальну вечірку, на яку прийшли всі, крім іншого субпідрядника, Сема Барклея, який витягнув коротку соломинку і мусив «вести об’єкт» у Вест-Енді.

Страйк і Гатчинс на іншому кінці столу теревенили про роботу, а Робін тимчасом спілкувалася з їхньою найновішою помічницею, Мішель Ґрінстріт, яка просила колег називати її Мідж. Уродженка острову Мен та колишня поліціянтка, вона була висока, струнка і дуже спортивна — справжня фанатка тренувань, із коротким гладеньким темним волоссям і ясними сірими очима. Робін було трохи соромно за себе, відколи вона побачила кубики пресу на животі у Мідж, яка тягнулася за текою на вершечку шафки, проте вона цінувала прямоту Мідж і той факт, що та не ставить себе вище за Робін, яка — єдина на всю агенцію — не мала досвіду поліційної чи армійської служби. Сьогодні Мідж вперше зізналася Робін, що головною причиною її переїзду до Лондона став болісний розрив стосунків.

— Вона теж служила у поліції? — спитала Робін.

— Нє. Вона на жодній роботі не затримувалася довше, ніж на пару місяців, — відповіла Мідж не без гіркоти. — Вона, бач, невідома генійка, яка ось-ось напише бестселер чи намалює картину, варту Тернерівської премії. Я цілий день гарувала, заробляла гроші, а вона вдома толочилася інтернетом. Мені урвався терплець, коли я знайшла її акаунт на сайті знайомств.

— Боже, я тобі дуже співчуваю, — сказала Робін. — Я розлучилася, коли знайшла у нас в ліжку діамантову сережку.

— Ага, Ванесса мені розповідала, — кивнула Мідж, яку агенції порекомендувала ця подруга Робін із поліції. — І сказала, що ти, дурка дурна, навіть не лишила її собі.

— Я б її продала, — прохрипіла Пат Чонсі, офіс-менеджерка, несподівано приєднуючись до розмови. Пат мала голос мов наждак, п’ятдесят сім років, чорне мов чобіт волосся і зуби кольору старої слонової кістки; поза офісом вона димила як той паротяг, а на роботі без упину смоктала електронну сигарету. — Мені одна дівуля колись прислала поштою фотографії проміжжя мого першого чоловіка, паскуда нахабна.

— Серйозно? — спитала Мідж.

— Ще б пак, — прогарчала Пат.

— І що ти зробила? — спитала Робін.

— Почепила ті фото на двері, щоб він їх одразу побачив, як прийде з роботи, — відповіла Пат. Усмак затягнувшись електронною цигаркою, вона провадила: — А їй послала дещо таке, що вона довіку не забуде.

— Що? — в унісон спитали Робін та Мідж.

— Та неважливо, — відповіла Пат. — Але на хліб, скажімо, таке не намастиш.

Гучний регіт трьох жінок привернув увагу Страйка та Гатчинса: Страйк перехопив погляд Робін, і вона не відвела очей, усміхаючись. Він відвернувся у кращому настрої, ніж був останнім часом.

Коли Енді пішов, агенції довелося зіткнутися з уже знайомими труднощами, оскільки наразі детективи мали кілька часомістких справ. Найперша і найдавніша з них полягала у пошуку компромату на колишнього бойфренда клієнтки, прозваної міс Джонс, яка боролася за опіку над маленькою донькою. Міс Джонс була приваблива брюнетка, до незручності прихильна до Страйка. Він би, може, і добув у цих безсоромних домаганнях таку потрібну для його самолюбства підтримку, але вважав її самовпевненість і липучість відразливими.

Другий клієнт був також і найбагатшим: російсько-американський мільярдер жив на три міста, їздячи між Москвою, Нью-Йорком та Лондоном. Нещодавно з його будинку на Саут-Одлі-стріт зникло декілька надзвичайно цінних предметів; при цьому не спрацювала сигналізація. Клієнт підозрював свого пасинка, жителя Лондона, і хотів спіймати молодика, не турбуючи ні поліції, ні свою дружину, яка вважала свого безробітного сина-гультяя несправедливо ображеним взірцем усіх чеснот. Тепер по всьому будинку було натицяно прихованих камер, з яких детективи вели спостереження. Пасинок, якого в агенції прозвали Спритником, так само перебував під наглядом на той випадок, якщо раптом вирішить продати зниклий футляр від Фаберже чи античну голову Александра Великого.

Останню справу агенції, фігуранта якої прозвали Гріховодою, Робін вважала найбридкішою. Відома міжнародна кореспондентка з американського каналу новин нещодавно розійшлася зі своїм бойфрендом, теж успішним продюсером на телебаченні, після трьох років стосунків. Скоро по сповненому образ розставанню журналістка дізналася, що колишній підтримує контакт з її сімнадцятирічною донькою, яку Мідж прозвала «Ніжки». Дівчина, висока і струнка, з довгим білявим волоссям, уже фігурувала у колонках світських пліток, оскільки мала гучне прізвище і трохи працювала моделлю. Агенція поки не заскочила Гріховоду й Ніжки за спілкуванням сексуального штибу, проте їхня мова тіла під час таємних зустрічей мало нагадувала поведінку батька й доньки. Маму Ніжок ситуація доводила до сказу; вона боялася й підозрювала, що колишній хоче отруїти її стосунки з донькою.

На велике полегшення усіх, бо працювати без Енді стало вкрай тяжко, на початку грудня Страйк поцупив у конкурентів колишнього працівника лондонської поліції на ім’я Дев Шах. Страйк зачаїв образу на власника іншої агенції, Мітча Паттерсона, відколи той влаштував стеження за ним самим. На питання: «Чому ви пішли з агенції Паттерсона?» — Шах відповів, що забембався працювати на кінчених, і Страйк негайно його узяв.

Як і Барклей, Шах мав дружину і малу дитину. Він був нижчий на зріст, ніж двоє інших колег-чоловіків, і мав такі густі вії, що Робін вони здалися накладними. Дев усім сподобався: Страйку — бо швидко метикував і акуратно вів документацію; Робін — через сухуватий гумор і те, що вона про себе назвала «немудацтвом»; Барклею і Мідж — бо Шах від початку показав, що воліє грати у команді і не має потреби конкурувати з іншими найманими працівниками; а Пат сама зізналася Робін своїм шорстким голосом, коли однієї п’ятниці та передавала їй рахунки, що Шах «заткне за пояс Імрана Хана — такі очі!».

— М-м, дуже гарні, — байдуже погодилася Робін, складаючи рахунки. До того Пат майже рік відверто сподівалася, що Робін піддасться на чари попереднього субпідрядника, який був настільки вродливий, наскільки ж і противний. Робін дякувала долі, що Дев одружений.

Вона тимчасово відклала пошуки нового житла, бо робота з’їдала весь час, проте зголосилася наглядати за будинком мільярдера на Різдво. Зручний привід не їхати до батьків у Мессем, де Метью та Сара, напевно, будуть хвалитися своїм немовлям (поки невідомої статі) на всю околицю, якою колись гуляли, тримаючись за руки, юні Метью та Робін. Батьки Робін були розчаровані, а Страйк прийняв пропозицію Робін якось ніяково.

— Та нічого, — сказала Робін, не маючи бажання ділитися своїми мотивами. — Я краще лишуся у Лондоні. Ти ж минулого року пропустив Різдво.

Вона вже відчувала моральну й фізичну втому. Робін майже без упину працювала протягом минулих двох років, на які припали розставання з чоловіком та процес розлучення. Відчуженість, що тепер постала між нею і Страйком, теж не давала спокою, і хоч як мало Робін кортіло їхати до Мессема, думка про роботу під час свят, звісно ж, гнітила.

А тоді у середині грудня улюблена кузина Робін, Кеті, в останню мить запросила її на лижний курорт на Новий рік. Одна пара відмовилася від поїздки, бо виявилося, що дружина вагітна; за будиночок вже було сплачено, тож Робін доведеться тільки купити квитки. Вона ніколи в житті не стояла на лижах, але оскільки Кеті та її чоловік по черзі будуть кататися й наглядати за своїм трирічним сином, їй завжди буде з ким поговорити, якщо не захочеться весь час падати по трасах для новачків. Робін вирішила, що така мандрівка допоможе їй відновити відчуття перспективи та спокою, які не вдавалося вловити у Лондоні. Прийнявши запрошення, вона дізналася, що на додачу до Кеті та її чоловіка там буде ще кілька спільних друзів з Мессема — серед них і Г’ю Джекс на прізвисько Гудж.

Страйкові вона нічого з цього не розповіла — тільки зазначила, що її запрошено на лижний курорт, і хотілося б поїхати, тож на Новий рік вона візьме додаткові вихідні. Розуміючи, що Робін заслуговує на значно довшу відпустку, ніж та, про яку вона просить, Страйк негайно погодився і побажав їй гарно провести час.