Чорнильно-чорне серце. Книга 6

28

Теж геть іди, кохання, геть,

Гетьте, надії й мрії;

Бо що, крім горя, принесуть

Мені принади ції?

Анна Еванс,

«Зойк»

Була майже сьома, коли Робін, насидівшись у кафе в Сохо і вдосталь поколивавшись між приниженням та горем, вирушила в бік ресторану «Боб Боб Рікард» і просто перед входом перестріла біляву Ільзу в окулярах, яка саме вийшла з таксі.

Вони обнялися. Ільза виглядала втомленою, але зраділа, побачивши Робін, а тій не терпілося випити й вилити душу. Питання полягало лише в тому, що саме розповісти Ільзі, бо та колись намагалася звести Робін зі Страйком і завдала їй чимало ніяковості.

Їх провели до підвальної зали, де вікторіанська розкіш поєднувалася з атмосферою нічного клубу: контрастне освітлення, червоно-золоті барви, оформлена а-ля дошка для гри у нарди підлога, шкіряні пуфи і — Робін побачила її, щойно вони сіли за свій столик — кнопка з написом «Натисніть і отримайте шампанське» на стіні.

— Що це з тобою? — занепокоєно спитала Ільза.

— Чекай, мені спершу треба випити, — відповіла Робін.

— Ну тоді натискай кнопочку — ми ж сюди за цим прийшли, хіба ні?

— Розкажи про ту свою справу, — попросила Робін.

— Аж не віриться, що ми впоралися, — відповіла Ільза, і за той короткий час, поки офіціант у рожевому китслі ніс їм шампанське, розповіла Робін про юну дівчину, яка постала перед судом за сприяння в організації теракту.

— ...чотирьох інших визнали винними, — закінчила Ільза, коли офіціант поставив перед ними келихи, — і за діло, але щодо неї я думала, що дитині кінець. Я чула, як у залі плаче її мама. Але, слава Богу, суд дослухався до психолога. П’ятнадцять років, імовірний аутизм, переконаність, що вона нарешті знайшла справжніх друзів в інтернеті... звісно ж, вона повірила. І саме до неї та сволота збиралася прив’язати вибухівку. Ну, добре, тепер кажи, що в тебе.

— По-перше, вітаю з перемогою, — сказала Робін, торкнулася келихом келиха Ільзи і пригубила шампанське. — Мене щойно запросив на побачення детектив поліції, а я спитала, чи можна привести Страйка.

— Що-що ти зробила?

Під кінець розповіді Робін Ільза так реготала, що на них почали обертатися.

— Не треба, — простогнала Робін, хоча регіт Ільзи трохи зменшив її сором.

— Я така дурепа.

— Та чого дурепа? Хлоп тобі подзвонив у контексті справи, що ще ти могла подумати? Та ну, Робін, це просто дуже смішно!

— Так, але це ще не все... Сьогодні до агенції прийшла Шарлотта Кемпбелл.

— Що? — спитала Ільза; сміх як відрізало.

— Не знаю, що вона хотіла. Крім як побачити Страйка, звісно, — додала Робін. — Він пішов із нею до кабінету, п’ять хвилин поговорив, тоді вони вийшли, і Шарлотта заявила, що я дуже схожа на його нову подружку Меделін. Я гадки не мала, що він із кимсь зустрічається. Він мені не казав. Наскільки я зрозуміла, вона дизайнерка прикрас.

— В нього нова подружка? — Ільза, як і очікувала Робін, аж обурилася; її шокований тон водночас і втішав, і завдавав болю. — Це відколи? Він про неї жодним словом не обмовився!

— Так, — знизала плечима Робін. — Він це підтвердив, коли Шарлотта пішла.

— Добре, про цю Меделіниху ще поговоримо, — мовила Ільза таким тоном, ніби саме це ім’я їй здавалося підозрілим, — але спершу я тобі поясню, за яким дідьком до вас прийшла Шарлотта.

Ільза глибоко вдихнула, а тоді вимовила:

— Робін, вона носом чує, що між тобою і Кормом щось є, і хоче це спаскудити.

Чи то через ці слова Ільзи, чи то завдяки шампанському Робін стало не так сумно. Вона сказала:

— Шарлотта до сьогоднішнього дня навіть не бачила нас разом, і то тепер це тривало хвилини три.

— Неважливо, — заперечила Ільза. — Ви з Кормом разом працюєте вже... скільки?., п’ять років? Господи Боже, він тебе зробив своєю партнеркою. Ми з Ніком навіть уявити не могли, що таке станеться. Він із власної волі легалізував стосунки з тобою, і повір мені, — для Корма це велика справа. Я в житті не бачила, щоб хтось мав таку фобію... Пропоную щось замовити, — сказала Ільза, перехопивши погляд офіціанта, — бо нам заважатимуть.

Страви замовили, офіціант пішов, а Ільза продовжила:

— То про що я... А! Так, я в житті не бачила, щоб хтось мав таку фобію зобов’язань, як Корм.

— Але ж він зробив пропозицію Шарлотті.

— Та ну, — закотила очі Ільза. — Він тоді був буквально на дні, а скрути, повір, Корм у житті і так скуштував чимало. Йому щойно відірвало ногу, кар’єра в армії стала неможливою, а вона вирішила зіграти роль доброго янгола, бо ж це так красиво. Звісно, він на це купився. Хто завгодно купився б. Робін, найважливішу частину свого життя він ділить із тобою. П’ять років безперервних стосунків — у Корма такого не було з жодною жінкою. Шарлотта це розуміє і, звісно, лютує. Повір. Я її знаю, — похмуро додала Ільза. Взявши свій досі повний келих шампанського, вона знову опустила його на стіл, так і не відпивши.

— Шарлотта не хотіла, щоб Корм відкривав агенцію, — провадила вона. — Хвилин п’ять після заручин вона, може, і прикидалася, що не проти, та щойно зрозуміла, що він працюватиме цілий день і нічого не зароблятиме, почала докладати всіх зусиль, щоб зруйнувати його плани. Та глянь: Корм тепер дуже успішний і сам каже, що без тебе нічого б не досягнув. Повір, якби Шарлотта знала, що на агенцію чекає таке майбутнє, що Корм буде знаменитим і таким успішним, вона б у нього вчепилася намертво. Ні, — твердо мовила Ільза, — Шарлотта прекрасно розуміє, яка ти для Корма важлива, і пречудово знала, що робить, коли перед тобою сказала про цю нову жінку.

Робін допила шампанське. Вона була ще в процесі, коли Ільза простягнула руку і натиснула кнопку біля неї. Робін засміялася, а тоді сказала:

— Це не все. Тільки не подумай, що йдеться про щось значне.

— Кажи, — зацікавилася Ільза.

— Ти ж знаєш, що на день народження Страйк водив мене у «Рітц»?

— Та-ак, — закивала Ільза, нахиляючись ближче.

— Та нічого такого не сталося. До... до ліжка не дійшло. Ільзу це заінтригувало ще помітніше.

— Власне, — провадила Робін, — ми добряче напилися. Коктейлі були просто убивчі, а ще ми не їли... Словом, він мене приобійняв, бо я не стояла на ногах, а потім на сходах ми чекали на таксі і... не знаю, може, мені то здалося, але я певна, що він хотів мене поцілувати.

Ільза так голосно ахнула, що офіціант, який проходив повз, аж озирнувся.

— Не треба, — простогнала Робін. — Правда, Ільзо, не треба цього. Це не... О Боже, я пам’ятаю, яке у нього було обличчя... Він нахилився, я запанікувала, і він... у мене склалося враження, що він... — Робін похитала головою. — Він, здається, вирішив, що мені осоружна сама думка про таке. Він був такий, ніби...

Робін на мить заплющила очі, пригадуючи вираз обличчя Страйка.

— ...переляканий і ображений. Він відсунувся, а потім... потім все стало як зазвичай. Ну, майже як зазвичай. Він почав триматися більш прохолодно.

— Чого ти запанікувала? — жадібно спитала Ільза.

Повернувся офіціант і налив Робін ще шампанського. Вона випила майже пів келиха і тільки тоді відповіла:

— Навіть не знаю. Може, тому, що мені тридцять років, а я була тільки з одним чоловіком? — Вона знову застогнала, згадавши свою розмову з Раяном Мерфі. — Бо я така ідіотка, що навіть не розумію, коли мене запрошують на побачення?

Але справа була не тільки в нестачі досвіду, і Робін сама це добре розуміла.

— Але найголовнішим було те, що я знала — Страйк про цей поцілунок пошкодує. Точно пошкодує, щойно протверезіє... Я просто не витримала б, якби почула від нього, що то страшна помилка. Ти сама знаєш, як він оберігає своє приватне життя і власний простір, а ми ж більшу частину часу проводимо разом. Я не хотіла чути, що він помилився.

Ільза відкинулася на своєму пуфі, злегка насупившись. Вона знову простягнула руку до шампанського — і знову передумала.

— Так, ти права. Він би пошкодував. Це ж Корм, — додала адвокатка. — Він би сказав, що це помилка зоп’яну, а тоді доклав би усіх можливих зусиль, щоб забити між вами добрячий клин і далі тішитися своїми хворобливими уявленнями про стосунки між людьми... Готова битися об заклад, що і з тим бабиськом...

— Ну чого одразу бабисько, — заперечила Робін. — Може, вона чарівна людина. Його попередня подружка була дуже мила. Лорелей. Вона була абсолютно нормальна.

— Звісно що нормальна, і саме тому він її кинув, — відмахнулася Ільза. — Як Кормові вічно триматися за переконання, що стабільні стосунки — то тюрма, якщо він буде зустрічатися з жінками, які не намагаються зламати йому життя? Ні, я ладна поставити свою зарплатню за місяць на те, що Корм знайшов собі цю нову жінку, бо ви майже поцілувалися, і це його злякало до чортиків.

Кілька секунд Ільза сиділа задумана, а тоді на її обличчі з’явилася широка усмішка.

— Чому ти усміхаєшся ?

— Вибач, несила стриматися, — відповіла Ільза. — Я просто подумала про те, як йому корисно підозрювати, що думка про поцілунок із ним у тебе викликала огиду.

— Ільзо!

— Ой, Робін, ніби ти не бачила, як він діє на жінок. Ось вона думає, що це якесь неголене нахабне одоробало — і от уже мліє в його присутності. У мене імунітет, — додала Ільза, знизавши плечима. — Мене не цікавить приборкання чоловіків, які не бажають бути приборканими. Але чимало жінок від цього в захваті, от він і користується таким попитом.

— Я від нього ніколи не мліла, — заявила Робін, але шампанське пробудило потяг до правди, тож вона додала: — Принаймні дуже довго.

— Гак, — погодилася Ільза, — тут першим був він. І не смій мені казати, Робін, що я нічого не розумію, бо я бачила, як він на тебе дивився на твоєму дні народження. Сама як гадаєш, чому він не сказав тобі, що зійшовся з тією Меделінихою?

— Не знаю.

— А я знаю, — заявила Ільза. — Бо не хоче, щоб ти почувалася вільною і крутила з детективами поліції. Він сам робитиме що хоче, а ти лишайся ніби в доступі, поки він там вирішує, чи готовий піти на ризик і спробувати ще раз. Я знаю Корма з п’яти років, коли придуркуватий Дейв Полворт смикав мене за коси. Ти не застала його тітку Джоан. Я її любила, її всі любили, але вона була повною протилежністю його матері. Джоан встановила у домі суворі порядки, вона вимагала пристойної поведінки, стриманості і щоб у жодному разі ніхто не ганьбив сім’ю. А потім поверталася Леда і забирала Корма до Лондона, де він міг робити що схоче, поки вона курить шмаль. Його мотиляло між двома крайнощами: з Ледою він чоловік у домі і за все відповідає, а у Джоан — маленький хлопчик, який має поводитися чемно. Не диво, що в нього такі ненормальні уявлення про стосунки. Але ти, — провадила Ільза, проникливо дивлячись на Робін крізь скельця окулярів, — ти для Корма щось абсолютно нове. Тебе не треба виправляти, ти сама себе виправиш. А ще ти його приймаєш таким, який він є.

— Я б не була така певна, — сказала на це Робін. — Особливо сьогодні.

— Ти хочеш, щоб він кинув роботу? Хочеш, щоб він споважнів, завів дітей, почав водити «рендж ровер» і засідати у батьківських комітетах?

— Ні, — відповіла Робін, — бо без нього агенція буде вже не та.

— Агенція, — повторила Ільза, здивовано хитаючи головою. — От чесно, ти точно така сама, як він.

— Що ти маєш на увазі?

— Робота тобі важливіша за все. Ти тільки себе послухай. «Агенція буде вже не та». Боже, та йому пощастило, що ти в нього є. Не думаю, що Корму колись траплялася жінка, яка хотіла б, щоб він був вільний і робив свою справу.

— А як же всі ті жінки, які мліють, пробувши в його товаристві годину?

— Коли мине ще година чи там тиждень, він починає їх дратувати, — відповіла Ільза. — Мене б він страшенно дратував. Як не дивно, я думаю, що ти б на нього не сердилася, якби між вами щось почалося... а що ще ти знаєш про цю його нову подружку?

— Тільки ім’я — Меделін Курсон-Майлз — і що вона дизайнерка прикрас. Мабуть, дуже успішна. Шарлотта була моделлю для її нової колекції.

Ільза дістала з сумки телефон і загуглила.

Робін, не знаючи, чи хоче бачити результат цього пошуку, допила свій другий келих.

— Знайшла її, — повідомила Ільза, вдивляючись в екран. — Боже милий! Ти тільки глянь на неї!

Вона простягнула Робін телефон. Та побачила красиву, усміхнену, з буйним волоссям Меделін, яка стояла між двома супермоделями; всі троє мали в руках келихи з шампанським.

— Бачиш? — нетерпляче спитала Ільза.

— Що я маю бачити?

— Робін, вона — це викапана ти! Робін стало смішно.

— Ільзо...

— Викапана! — повторила Ільза і вихопила телефон з руки Робін, щоб самій краще роздивитися фото Меделін. — Таке саме волосся, така сама...

— Ти колись бачила мене у шкіряних штанах і в срібній блузці з вирізом до пупа?

— Ну, таку блузку носити в тебе не вийде, — сказала на це Ільза. — У тебе груди завеликі. Еллакотт — Курсон-Майлз, рахунок два — нуль.

Робін зовсім розібрав сміх.

— Ільзо, може, будеш вже пити своє шампанське? Я не хочу весь час одна тиснути на кнопку.

Ільза завагалася, а тоді тихо промовила:

— Не можу. Я вагітна.

— Що?

Робін знала, що Ільза та Нік багато років намагаються зачати дитину, і що спроби штучного запліднення провалилися.

— Ільзо, це чудово! Але ж ти казала, що більше не підеш на...

— Це сталося природним шляхом, — напружено відповіла Ільза. — Але вагітність не триватиме. Три ЕКЗ, три викидні. Нічого не вийде, це неможливо.

— Який термін?

— Майже дванадцять тижнів.

— А що Нік...

— Він не знає, — відповіла Ільза. — Я не казала нікому, крім тебе.

— Що?

— Я не подужаю пройти через це ще раз, — сказала Ільза. — Спершу надія, а тоді — кінець... не треба, щоб Нік теж страждав.

— Але якщо вже майже дванадцять...

— Не треба, — твердо сказала Ільза. — Я не можу... Робін, мені майже сорок років. Навіть якщо не буде викидня, щось піде не так.

— А ти не ходила на УЗД?

— Який сенс дивитися на згусток клітин, якому не судилося жити? Я вже це робила і потім мало не померла. Досить.

— А на якому терміні перервалися минулі вагітності?

— Перша — на восьмому тижні, дві інші — на десятому. І не треба так на мене дивитися. Ця протрималася зайві два тижні, але це нічого не означає.

— А якщо протримається ще два тижні? Місяць?

— Ну... тоді, мабуть, доведеться розповісти Ніку, — відповіла Ільза, а тоді раптом перелякалася: — Тільки не кажи...

— Я нічого не скажу Страйкові, за кого ти мене маєш?

— Пий, — промовила Ільза, посунувши до Робін шампанське, якого так і не торкнулася. Принесли закуски. Робін скуштувала паштет, а Ільза спитала:

— А який він, цей детектив із поліції, який тебе кликав на побачення?

— Високий і симпатичний, але ми говорили про убивство, тож... розумієш, я й думала здебільшого про це.

— Передзвони йому. Скажи, що не проти зустрітися.

Ні, твердо відповіла Робін. — Він після тієї розмови, мабуть, вирішив, що я несповна розуму.

— Але як ти перестанеш бути жінкою, яка «була тільки з одним чоловіком», якщо ні з ким не будеш зустрічатися? Ви просто вип’єте разом. Ти нічим не ризикуєш. Хтозна, що з цього може вийти.

Робін подивилася на подругу, примруживши очі.

— Я цілковито певна, що останнє, чого ти хочеш — це змусити Страйка ревнувати.

— Ну, — підморгнула Ільза, — таки, мабуть, не останнє.