Незавершений рукопис

24

Леана заклякла. Намагалася втриматися на ногах, але тіло її загрожувало впасти.

— Поліціянт…

— Атож, поліціянт. Покличте допомогу, і все скінчи­ться найкраще як для вас… так і для мене. Якщо ви… Якщо будете стояти на своєму, то станете співучасницею злочину, а я… я здохну тут, і це не допоможе… вашій доньці.

Чоловік цокотів зубами, дрижав від холоду і говорив уривчасто.

Потім зціпив зуби і не сказав більше ні слова, тільки не зводив із жінки очей. Леана марно ставила йому запитання, він був майже безтямний і не відповідав. Вона повернулася до того каменя і взяла світлину. «Хоч що казатиме, він бреше». Вона гнівалася на Жуліана, гнівалася на себе, що не могла вчасно йому зателефонувати. Не здатна була щось вирішити, кожен новий вибір видавався гіршим за попередній.

Запроторити свого чоловіка до в’язниці.

Позбавити свободи невинного.

Звільнити винного.

Стати співучасницею викрадення, катування і позбавлення волі.

Вона глибоко вдихнула повітря і обернулася до чоловіка.

— Мені треба перевірити, чи ви не брешете. Перш ніж щось зробити, я пошукаю інформацію про вас. Гаразд?

Вона скерувала на нього телефон і зробила знімок. Засліплений спалахом, він скривився і відвернув голову.

— Мені треба подумати. Я повернуся. Якщо ви кажете правду, я викличу поліцію. Обіцяю.

Вона вкрила своїм пальтом плечі й груди чоловіка, скинула светр і обережно закутала його покалічені ноги. Потім поставила коло нього дві пляшки води, бляшанки з консервами і звільнила одну руку. Ліва частина його тіла опустилася. Леана відкрила бляшанки і поставила поруч.

— Поки я повернуся, ви зможете їсти і пити. Я…

Вона пошукала відро.

— Для ваших потреб. Одна рука вільна, то впораєтеся. Я… постараюся повернутися якомога швидше.

— Не кидайте мене тут! У мене є гроші, якщо це те, чого ви хочете!

Заткнувши вуха і ледве стримуючи нудоту, вона ви­йшла в коридор, обвішаний світлинами її доньки, чимдуж вибігла у двір і, притулившись до стіни, заволала. Море шуміло, прямуючи до форту, ледве позолочене кволим місячним сяйвом. Спокій, що панував надворі, разюче контрастував із тим пеклом, у якому вона щойно побувала.

Пронизана холоднечею, вона вибігла з форту, не забувши замкнути на ключ масивні двері.

Її чоловік втратив пам’ять, заповівши їй наймерзенніший із незавершених романів.

Тепер вона має писати продовження.