Незавершений рукопис

30

Леана не повірила власним вухам. Вона сховала руки в кишені, щоб не видно було, як вони тремтять. Уяви­ла, як Жуліан повернувся, але не до Роксани, а до Грегорі Джордано. Викрав його після повернення дівчинки до Макона. Роксана більше не мала від нього звісток, бо не знала, що її батько зник.

Леана легко уявила, що було далі: Жуліан замкнув Джордано в багажнику разом із шапочкою, а потім ув’язнив його у казематах форту. Джордано, мабуть, уже днів десять прикутий у тій крижаній кам’яній пастці, закатований, побитий, а вона говорить із його дочкою!

Леана спробувала контролювати тон свого голосу.

— А та шапочка — звідки вона в тебе?

— А, то ви теж… Що не так із тією шапочкою? То ви, бачу, не з асоціації. Хто ви така?

Леана знову сягнула до гаманця, то була найкраща відповідь.

— Прошу тебе, Роксано, це дуже важливо.

— Це як у фільмах, еге? Ви даєте гроші, я розповідаю?

— Можна сказати і так.

— Боюся вас розчарувати, але мені нема чого розповісти про цю шапочку. Її знайшов батько, отак. Надів мені на голову поверх оцієї шапки, що на мені зараз, у мене був вигляд, як у гриба, ми так реготали… Шапочка симпатична, ми взяли її з собою. Батько любить, коли я ношу її. Здається… здається, я забула її в тата, коли була там востаннє.

У Леани було багато запитань, але вона вирішила з’ясувати головне. Знала, що часу небагато, варто Роксані закритися — і все, кінець.

— Коли ви її знайшли? Де?

— Минулої зими, в лютому, під час канікул. Батько повіз мене погуляти у Веркор. Він страшенно любить природу.

— Ця шапочка, вона… Вона могла бути там, де ви її знайшли… ну, давно? Кілька років? Вона була брудна? Присипана листям?

— Та ні. Тільки трохи припорошена снігом. Не знаю, минуло максимум два-три дні, як її загубили, інакше вона геть зникла б під снігом. Узимку там холодно і мок­ро. Часто йде сніг.

Дженсона затримали в січні 2016 року. Якщо він справді вбив Сару, то як Роксана могла знайти ту шапочку майже через рік у горах? Якби вона валялася багато місяців на природі, то була б попсована, дірява, понищена стихіями.

Вони дійшли до автобусної зупинки. Роксана скоса подивилася на Леану.

— Та шапочка належала комусь, кого ви знаєте, еге?

— Ти… ти точно пам’ятаєш місцевість, де ви її зна­йшли?

— Не те щоб точно… Мій батько часто винаймає помешкання в житловому будинку в Сен-Аньян-ан-Веркорі, у Дромі, неподалік від гірськолижних схилів. Ми знайшли її десь під час прогулянки. Це було, я вже й не знаю, десь в околицях Ла-Шапель-ан-Веркор чи десь у тій глушині. Шкодую, мені важко сказати точніше.

Під’їхав і відчинив двері шкільний автобус.

— Мені треба їхати.

— Я хотіла б зустрітися з тобою і поговорити довше. Можна взяти твій номер?

— Вибачте, але ні. Ви ж добре знаєте, треба остерігатися незнайомих людей, таке все. Я навіть не повинна була б розмовляти з вами.

— Ще запитання: твої коси… чому ти їх пофарбувала?

Роксана глянула на неї і примружила очі. Потім хутко відвернулася. Поки вона не ввійшла в автобус, Леана гукнула її востаннє і сфотографувала на свій смартфон.

— Егей! Не робіть цього!

Роксана пропекла її очима, хотіла вже було вискочити з автобуса, та водій нетерпеливився, і вона зникла в салоні. Романістка скрушно дивилася, як автобус рушає з місця. Їй хотілося б отримати більше відповідей. Слід не повинен обриватися на цьому. Може, Сару вивезли в гори, поки Дженсон був у в’язниці. Може, як уважав Колен, серійний убивця не мав жодного стосунку до її зникнення.

А що, як Сара й досі жива? Можливо, Жуліан правильно робив, не покидаючи боротьби всі ці роки? Леана глянула на світлину, яку щойно зробила. Якщо Роксана казала правду, Грегорі Джордано знайшов шапочку випадково, під час прогулянки у Веркорі. Може, визнав це під тортурами, а Жуліан не хотів йому вірити. Той факт, що він поліціянт, який працює у відділку, де розслідують справу Дженсона, мав тільки підкріпити Жуліанові підозри.

Проте… У Леани ще були приховані сумніви, які заважали повірити в цілковиту невинність Джордано. Ця історія про опіку, розлучення, мовчання Роксани, коли зайшла мова про батька… Це було наче й нормально, адже Леана була незнайомкою, і все ж таки…

Вона глянула на годинник і заходилась клацати на смартфоні. Не минуло й п’яти хвилин, як вона знайшла адресу поліціянта. Година їзди звідси. Вона сіла в автомобіль і рушила на південь. Леана мусила впевнитися, що вона не тримає в ув’язненні невинну людину.

Та, по суті, вона розуміла, що її мандрівка була тільки приводом не повертатися до Берка і не мати справи з тим, що її там чекало.