Незавершений рукопис

65

«Пуста голка»… Роман Моріса Леблана… Місцина, де закінчувалася її книжка «Незавершений рукопис». На скелях Етрета, напроти Голки, призначив на післязавтра їй зустріч Моріарті. Їй, Леані, це видавалося очевидним. Як він дізнався?

Либонь, належав до її читачів, знав до найменших подробиць її романи. І хотів, щоб вона це зрозуміла. Леана зустрінеться з монстром.

Вона обігнула маяк Берка, що його промінь крізь чорну завісу дощу затанцював поруч, поїхала дорогою між сірими дюнами, які знову і знову шмагало водою. Що ближче під’їжджала до «Натхненниці», то дужче все стис­калося в неї всередині. Вона подумала про Джордано, зачиненого у форті. Три дні не приходила вона до нього. Прийде туди, сподіваючись, що він помер.

Вікна на першому поверсі, які видніли вдалині, світилися. Джипа не видно, мабуть, стоїть у підземному гаражі. Леана раптом побачила, як із вілли вийшла якась постать, що тримала в руці ліхтар, убрана в бридке жовте рибальське вбрання, великі чоботи, пончо, на голові каптур. Леана погасила фари і заглушила двигун.

Постать зупинилася — попри вітер вона, звісно, побачила чи почула щось — і глянула на дорогу. Може, то був Жуліан? Леана не знала. Чоловік побіг до повітки із сухопутними вітрильниками. Зник усередині. Леана знову подумала про замкнені двері, про те, що їй довелося розбити шибку, щоб увійти. Що ж робити? А що, як Жуліана поранили? І вона має справу з паразитом? Вона повагалася, потім вийшла з автомобіля і побігла до повітки. Її волосся розвівав вітер. Вона зазирнула у вікно, ховаючись у темряві.

Чоловік порпався в причандаллі. Вона побачила його профіль і хутко відчинила двері. Він рвучко обернувся.

— Що ти тут робиш? — запитала Леана.

Жуліановими щоками спливали краплі. Він поволі скинув каптур. Обличчя його було порізане тінями, вилиці гострі, немов краї стріли. Дощ періщив по стінах, по даху. Вода протікала крізь розтрощену шибку і обливала грязюкою сухопутні вітрильники, які крутилися до­вкола своєї осі.

Він глянув на неї, потім обернувся спиною і заходився знову порпатися.

— Краще б ти повернулася пізніше.

Леана вхопила його за руку.

— Чому?

Він обернувся до неї, стискаючи в руці держак лопати.

— Тому.

У цьому рибальському костюмі він скидався на одного з божевільних у фільмах жахів, що готові були вбивати. Леана приголомшено позадкувала.

— Не кажи мені, що…

— Іди за мною.

Він надягнув каптур і побіг під дощем до гаража. Подивився у напрямку дюн, маяка, щоб упевнитися, що цієї непогожої ночі не наближається якийсь автомобіль. Відчинив двері й, коли Леана ввійшла, замкнув їх за нею. Там стояв іще мокрий від дощу джип. Під колесами набігли чималі калюжі. Жуліан увімкнув світло, затріщали неонові лампи. Леані здавалося, ніби вона прокинулася від одного жахіття, щоб потрапити в інше і знову прокинулася, вже ніколи не маючи змоги опинитися у дійсності.

Її чоловік рвучко відчинив багажник.

Леана почула запах смерті. На них дивився Джордано, рот його був перекошений, очі широко розплющені, аж вирячені. Був замотаний у брезент, скорчений, щоб поміститися в тісному просторі. Засохла кров була в його чуприні, на скронях, на лобі. Леана притулила долоню до його обличчя.

— Що ти накоїв?

Жуліан укинув лопатку в багажник.

— Не міг я терпіти й нічого не знати, думати, що, може, у нього є відповіді. Тоді я подався у форт, хотів змусити його заговорити, щоб він розповів правду…

Пучками пальців він повернув голову трупа і показав темну масу на черепі.

— А він був мертвий, Леано. Руки були так само зведені догори, але голова звісилася на груди. Гадаю, він шалено гатив нею об стіну, аж поки помер. Уся потилиця розтрощена…

Леана затремтіла всім тілом. Перед нею постала картина: Жуліан тримає Джордано за чуба і б’є його головою об цегляну стіну.

— То я повантажив тіло у багажник і привіз сюди. Мені потрібна була лопата. Повітка була замкнена, то я розбив замок.

Леані заціпило. Вони в гаражі з трупом у багажнику? Жуліан бреше їй? То він убив Джордано чи знайшов його мертвого? Та що, по суті, це змінює? Вони удвох його вбили. Він зняв накидку, згорнув її і вкинув у пластиковий пакет. Те саме зробив зі штаньми, потім із чобітьми.

— Я перечитав твої романи в лікарні. Нічого не згадав, просто читав етап за етапом те, що ти написала. Я викину цей одяг. Багажник помию хлоркою, щоб знищити рештки крові.

Склавши чоботи у пакет, він укинув його в багажник. Леана аж підскочила, коли він його зачинив.

— Не будемо панікувати, гаразд? Ми нічим особливо не ризикуємо. За двадцять кілометрів є ліс Монтрей-сюр-­Мер з озерами. Зараз п’ять чи шість градусів, земля розмита і не мерзла, це полегшить копання. Я глибоко поховаю Джордано, як не пощастить, то прив’яжу до нього баласт і вкину в воду. Ніхто його не знайде.

Він обернувся до дружини і взяв її за плечі. За темними кружалами його зіниць хлюпотів безум. Леані здавалося, ніби вона стоїть перед убивцею, який контролює всі свої емоції. Як міг він зберігати контроль над собою в такій ситуації?

— Ми викрутимося, чуєш?

Вона не реагувала, і він струсонув її.

— Чуєш мене? Я нікому не дозволю…

Він не скінчив фрази. Пролунав гуркіт двигуна, що ставав дедалі виразніший. По дверях гаража ковзнуло яскраве світло фар. Леана затамувала подих. Хто приїхав? Грюкнули дверцята. Притуливши пальця до вуст, Жуліан зазирнув у шпарину між дверима гаража і стіною.

— Дідько! Це Бершерон.

Він побачив, що Колен зупинився перед гаражем. Якщо вони могли помітити світло фар, то й він міг побачити сяйво неонових ламп. Жуліан зціпив зуби.

— Завжди цей коп приходить, коли його не чекають.

Він стежив за ним очима. Поліціянт подався до повітки, двері якої несамовито розгойдував вітер.

— Двері…

Поліціянт щез усередині, минуло кілька секунд. Потім вийшов, підняв щось долі й оглянув його.

— Гадаю, це замок. Нишпорка проклята…

Колен повісив його на двері, щоб їх не торгало вітром. Леана бачила, як набрякла груба вена на шиї Жуліана, що нагнувся, стежачи за Коленом. Поліціянт піднявся східцями на ґанок. Подзвонив у дзвінок, аж у Леани кров захолола в жилах.

— Ми не зобов’язані відчиняти,— сказав Жуліан.

Леана нервово відкинула волосся назад.

— Він… він бачив світло. І поламаний замок. Якщо… якщо не відчинимо, це погіршить ситуацію. Він подумає, що сталося щось серйозне і погукає підмогу. Ми повинні йому відчинити.

Жуліан хутко подумав.

— Гаразд. Але розмовляти з ним будемо якомога менше.

Леана поглянула, чи в чоловіка немає крові на одязі, й побігла сходами нагору.