Незавершений рукопис

32

Леану наче обухом по голові вдарили, вона так і завмерла посеред кімнати, приголомшена.

— Жуліан?! Це… це неможливо.

— Проте це його кров і його ДНК. Леано, це з певністю можна сказати на сто відсотків зі ста. Порівняли його кров, яку взяли в лікарні, і вона цілком ідентична. Хтозна, як могло статися, що Жуліан опинився в багажнику свого автомобіля. Це він написав кров’ю «ЖИВА», і, ймовірно, він заховав шапочку під килимком, у відділенні для запасного колеса, бо думав, що вона Сарина.

Леана сіла на долівці й підтягнула коліна до живота.

— Леано? Ти ще там?

— Так, так… Я… я намагаюся думати. Він… Жуліан був замкнений у багажнику свого позашляховика… І його знайшли пораненого після нападу на… на дамбі.

— Може, напали на нього якраз не на дамбі. У мене є одна гіпотеза про все це… Вона божевільна, але може багато чого пояснити, хоча і не все. Пам’ятаєш, ти колись казала, що Жуліан ненавидів усі ті додатки для моніторингу здоров’я, ніколи їх не використовував?

Леана щось муркнула замість відповіді.

— Уяви, що хтось замкнув його в багажнику. Жуліан має при собі шапочку, яку вважає Сариною, він знайшов її бозна-де, й певен, що ваша донька жива. Ховає її у відділенні для запасного колеса, щоб її потім знайшли, і пише слово «ЖИВА», щоб залишити нам повідомлення. Може, він вважає, що загине, що його вб’ють. Може, автомобіль у дорозі, їде з іншого міста. Звідти, де він знайшов ту шапочку? Словом, авто зупиняється біля дамби, в безлюдному місці коло маяка, подалі від людських очей. Потім нападник відчиняє багажник, б’є твого чоловіка, бере його мобільник і йде уздовж дамби…

— …щоб здавалося, ніби тим маршрутом ішов Жу­ліан.

— Атож. Потім повертається до автомобіля, перевозить Жуліана туди, де його потім знайшли, ставить позашляховик перед віллою, а не в гаражі, як завжди робив Жуліан. Потім зникає в невідомому напрямку.

Перед очима в Леани раптом попливли чорні метелики, вона відчула слабість, наче з неї випустили всю кров.

— Чому нападник таке зробив?

— Щоб ніхто нічого не зрозумів, щоб обманути нас, щоб скерувати хибним слідом. Це клятий маніпулятор, таке у мене враження. Мабуть, це хтось дуже близький, на кого й не подумаєш, той, хто крутиться довкола вас…

— Але хто, боже милий?

— Я знайду його. Розкажу тобі, Леано, іще дещо неймовірне, послухай. Я їздив у ту охоронну фірму побачити співробітника, який приїздив відключати сирену ввечері, коли ти повернулася до міста. Пам’ятаєш, Жуліан телефонував до тієї фірми попередньої ночі о першій годині, казав, що через алкоголь не може згадати код.

— Ага.

— Я показав фото Жуліана тому працівникові. На жаль, він не міг мене запевнити, що бачив тієї ночі твого чоловіка, не пригадує.

— Ти… ти думаєш, що двері відімкнув нападник? Тим і пояснюється, що він не знав коду?

— Я впевнений у цьому. Працівник сказав, що чоловік мав ключ від вхідних дверей і був напідпитку. Замок зламано не було — він, звичайно, й подумав, що то власник. Відключив сигналізацію, дав підписати протокол про виклик — саме його зараз я тримаю в руках. Це не Жуліанів підпис. Чоловік, через якого спрацювала сирена, був самозванцем.

Леана вже нічого не розуміла. Хто був той невідомий, що заліз до їхньої домівки, напав на її чоловіка? Чи був це той, що вже пограбував «Натхненницю» два місяці тому і вкрав її книжки? То це він позабирав усі матеріали, що стосуються Сари? Вона знову подумала про Жуліанів ноутбук, де все було видалено. Хтось був зацікавлений у тому, щоб знищити все, що її чоловік накопав. Логічно, що це не міг бути Грегорі Джордано, адже він сидів ув’язнений у форті ще до нападу на Жуліана.

— Що ти робитимеш?

— Попрошу ордер на детальний і прискіпливий обшук в автомобілі, а також у будинку. Якщо злочинець сидів за кермом, якщо вів автомобіль, якщо бував у домі, то, можливо, залишив сліди на меблях, в автомобілі… Якась деталь дасть нам змогу ідентифікувати його. Хочу приїхати пополудні з бригадою. О шістнадцятій годині буде добре?

Леана подивилася на годинник.

— Краще о вісімнадцятій, якщо це тебе влаштує. До того часу я владнаю всі справи в Парижі.

— Гаразд. Але якщо повернешся раніше, постарайся не залишати відбитків, зокрема на ручках дверей. Знаю, ти чимало вже лишила їх після повернення, то я хочу, щоб зостався шанс знайти чужі сліди.

Раптом Леана почула, як надворі грюкнули дверцята машини. Вона підбігла до вікна. З білого автомобіля вийшли двоє: чоловік і жінка. Він поправив свою сіру куртку, вона застебнула светр. Леана побачила, як блиснув пістолет.

Поліція.