Викрадачі

1891

Люба моя!

Я розумію, що ризикую, пишучи тобі, але ти вибачиш художника, який мусить попрощатися з товаришем. Я старанно запечатаю листа, щоб бути впевненим: ніхто, крім тебе, не зламає цю печать. Ти ніколи мені не пишеш, але я відчуваю твою присутність кожного дня в цій чужій, похмурій, прекрасній країні — так, я дійсно намагався писати її, хоча тільки Богові відомо, що станеться з моїми роботами. Ів у своєму останньому листі, близько восьми місяців тому, розповів мені, що ти зовсім нічого не малюєш і цілком присвятила себе доньці, яка має блакитні очі, відкритий характер, гострий розум. Якою милою й розумною вона має дійсно бути, якщо ти обернула свій талант на піклування про неї! Але як можеш ти, кохана, занапастити свій геній? Принаймні, ти могла б користуватися ним суто для себе. Тепер, коли я вже десять років живу в Африці, а Тома помер, жоден з нас не становить загрози для твоєї репутації. Він забрав твою найкращу роботу задля власної слави — чому б тобі не помститися, написавши ще кращу картину? Але ж ти жінка вперта, як я пам’ятаю, щонайменше — цілеспрямована.

Утім, нічого страшного: у свої вісімдесят я здатен зрозуміти те, чого не розумів навіть у сімдесят — можна вибачити, врешті-решт, майже все й усіх, крім самого себе. А я тепер, однак, вибачаю навіть себе — або тому, що маю слабкий характер, або тому, що до твоїх ніг упав би будь-хто на моєму місці, а може й просто тому, що мені залишилося жити небагато — п’ять-шість місяців. Я, щоправда, із цим змирився. Все, що ти мені дала, кидає яскравий відблиск на мої роки й робить їх удвічі світлішими.

Проте я взявся сьогодні за перо не для того, щоб випробовувати твоє терпіння філософськими роздумами, а скоріше для того, щоб запевнити: твоє бажання буде виконано. Бажання, яке ти прошепотіла мені на вухо в ту хвилину, яку я незмінно згадую з гарячим почуттям, а саме — щоб я помер з твоїм іменем на вустах. Так і станеться неодмінно. Впевнений, що тебе й переконувати в цьому не потрібно, до того ж лист може й не потрапити до твоїх рук — пошта тут працює дуже погано, м’яко кажучи. Але твоїх вух воно дістанеться, ім’я, що я прошепочу.

Ти ж, моя мила й кохана, згадуй про мене з пробаченням, на яке ти здатна, і нехай усі боги дарують тобі щастя, поки ти не зробишся набагато старшою, ніж я, мізерний. Благословення твоїй маленькій доньці й Іву, якому пощастило піклуватися про тебе. Коли вона зросте, розкажи їй про мене хоч трохи. Свої гроші я заповідаю Оде — так, Ів сповістив мене, як її звуть, він і зберігатиме гроші для неї на банківському рахунку в Парижі. Витрати з них дещицю, аби відвезти її одного разу до Етрети. Тобі ж відомо, що ця місцевість з усіма її селами, скелями, доріжками — справжній рай для художників. Можливо, й ти колись знову візьмешся за пензель. Цілую твою руку, любове моя.

Олів’є Віньйо