Викрадачі

Розділ 56

Вона прокидається з криком. Ів, у нічному ковпаку, трясе її за плече, потім приносить зі своєї гардеробної трохи коньяку. Їй наснився сон, задихаючись, пояснює вона. Звичайно, це був тільки сон, відповідає чоловік. А що саме їй наснилося? Нічого особливого — просто розігралася уява. Заспокоївши її, чоловік одразу засинає знов. Їй відомо, що останніми тижнями він працював, наче вантажник, тому вона вдає, нібито зовсім заспокоїлася, тож він може повернутися у власні сновидіння. Він тихо й рівно дихає: вдих-видих, — вона ж запалює свічку й сидить у своєму пеньюарі, облямованому рожевим мереживом, на краєчку ліжка, доки крізь важкі завіси не починає просочуватися світло.

Нарешті виникає потреба в нічному горщику. Вона обережно витягає його з-під ліжка й використовує, підіткнувши пеньюар. Витираючись, бачить смужку червоного кольору, немов кадмієва фарба, й швидко розшукує в комоді, в своїй гардеробній, прокладки з тканини, що їх акуратно поклала Еме у верхню шухляду. Іще один місяць — і жодних сподівань. Кров ще більше лякає її після того, що побачила уві сні. Їй ввижається, як кров заливає біле обличчя, просочується на брук — кров жінки, змішана в багнюці з кров’ю чоловіків, що загинули за свої переконання.

Лякаючись, що знову прокинеться Ів, вона задуває свічку. Сльози щипають їй очі. В її думках — Олів’є. Не можна переповідати йому свого сну, вона не завдасть йому такого болю. Але вона бажає, аби він зараз був поруч з нею, сидів би біля вікна у кріслі, оббитому дамаском, обіймав її. Вона одягає теплішу сорочку й сідає у крісло сама, ще не розчесавши волосся, а на шию ллються струмочки сліз. Якби Олів’є був тут, то сів би у крісло першим, заповнивши його своїм довгастим, доволі великим тілом, а потім уже вона згорнулася б у нього на колінах, мов дитина. Він би обіймав її, висушив сльози, накрив би їй сорочкою плечі й коліна. Він найніжніша людина з усіх, кого тільки вона зустрічала в своєму житті — людина, що колись робила замальовки під ворожими кулями. Але ж чому, міркує вона, він має втішати її? Напевно, сам потребує більше, щоб хтось його втішав. Від цієї думки знову повертається згадка про сон, і вона щільніше згортається у кріслі, притискаючи руки до грудей, чекаючи, коли його минуле трохи вщухне в її розбурханих думках.