Викрадачі

Розділ 93

Ів провів на узбережжі півтижня: гуляв у моря, поклавши руку на плече Олів’є, цілував Беатрису в шию, коли вона нахиляла голову, щоб закріпити волосся шпильками. У нього справжня відпустка — поміж ними він називає це медовим місяцем. Вельми подобається вид на Ла-Манш, тому що його це дійсно заспокоює. Але, на жаль, йому потрібно повертатися додому, він просить пробачення, що мусить залишити їх так швидко. Весь час, поки Ів знаходиться тут, Беатриса не насмілюється навіть дивитись на Олів’є, хіба що передає йому за столом сіль або хліб. Це важко витерпіти, проте вона то поглядає на себе в дзеркалі, то спостерігає, як чоловіки прогулюються разом, і відчуває себе оточеною коханням, бо вони обидва кохають її одразу, немов так і належить. Вони замовляють коляску й проводжають Іва на вокзал у Фекані; Олів’є не хотів їхати, але Ів наполягає, тому що інакше Беатрисі доведеться повертатися до Етрети самій. Потяг гучно зітхає, колеса брязкають і починають рухатися. Ів висувається з вікна й махає, затиснувши в руці циліндр.

Вони удвох повертаються до готелю, сидять на веранді, розмовляють про буденні речі. Малюють на березі, обідають — тепер вони весь час удвох, тому що третій залишив їх. Між ними мовчазна згода: вона більше не приходить до кімнати Олів’є, він до неї теж. Усі бар’єри між ними вже повалені, й Беатриса не прагне повторення. Їй вистачає того, що між ними живе мовчазна пам’ять про ту ніч. Про мить, коли він… коли вона… коли його сльози впали на її обличчя. Вона гадала досі, що він назавжди належатиме їй після такого потрясіння, але виявилося, що це рівною мірою стосується обох.

У потязі на Париж, коли їх ніхто не бачить, Олів’є тримає її руку, немов пташеня, в своїй великій рукавичці, й цілує ніжно, перш ніж вона забирає руку, вдаючи, ніби їй потрібний багаж. Розмовляють вони мало. Вона й не питаючи, знає, що наступного дня він прийде до них обідати. Разом вони розповідатимуть татусеві про свій відпочинок на узбережжі — майже все. І вони разом почнуть працювати над своїм великим полотном. Беатриса завжди пам’ятатиме Олів’є — високе гладке тіло, вкриті сріблом скроні, закоханого парубка в його душі — пам’ятатиме аж до смерті. Він завжди буде поруч з нею, немов дух Ла-Маншу.