Тягар пристрастей людських

120

Філіп спав мов убитий і прокинувся від того, що Гарольд полоскотав його обличчя пір’їнкою. Розплющивши очі, Кері застогнав від задоволення. Він сп’янів від сну.

— Вставайте, ледащо, — погукала Джені. — Саллі сказала, що не чекатиме на вас, якщо ви не поквапитеся.

Раптом він згадав усе, що сталося. Серце втекло у п’яти, і, вже вилізши наполовину з ліжка, Кері завмер і гірко-гірко пошкодував про скоєне. Що вона скаже йому сьогодні вранці? Філіп боявся зустрічі з дівчиною і запитував себе, як міг бути таким дурнем. Але діти не дали йому часу на роздуми. Едвар узяв його купальний костюм та рушник, Етельстан стягнув із хлопця ковдру, а вже за три хвилини всі з гуркотом рушили в путь. Саллі усміхнулася Філіпу так само мило й невинно, як завжди.

— Як довго ви вдягалися, — сказала вона. — Я вже думала, ніколи не прийдете.

У її поведінці нічого не змінилося. Кері чекав на якусь зміну, ледь помітну або різку; уявляв, що вона соромитиметься того, як поводилася з ним, чи гніватиметься, або, може, триматиметься фамільярніше; та нічого такого не сталося. Саллі була точнісінько такою ж, як раніше. Вони всі разом ішли до моря, теревенячи та сміючись; Саллі була мовчазною (але такою вона була завжди), стриманою (але він ніколи не бачив її іншою) і лагідною. Дівчина не шукала приводу заговорити з Філіпом, але й не уникала його. Кері був вражений. Він чекав, що події вчорашньої ночі викличуть у ній якісь зміни, але здавалося, наче нічого не сталося, немов усе було просто сном. Філіп ішов поруч із Саллі, тримав однією рукою за руку маленьку дівчинку, а другою — хлопчика, якомога безтурботніше базікав, але подумки шукав пояснення. Розмірковував, чи вважає Саллі, що про їхню близькість слід забути. Можливо, вона, так само як він, просто піддалася емоціям і, зважаючи на те, що все сталося випадково, через особливі обставини, вирішила викинути це з голови? Дівчина поставилася до ситуації з такою потужною розсудливістю та зрілою мудрістю, які не пасували ані її вікові, ані характерові, однак Філіп збагнув, що нічого не знає про Саллі. У ній завжди була якась загадка.

Вони пограли у воді у довгої лози, і веселощі були такими ж нестримними, як і вчора. Саллі ставилася до всіх по-материнськи, не відводила уважного погляду і кричала, що вони запливли занадто далеко. Поки всі стрибали, дівчина спокійно плавала туди-сюди, час від часу перевертаючись на спину. Незабаром вона повернулася на берег, витерлася і більш-менш наказовим тоном кликала всіх до себе, аж поки у воді не залишився тільки Філіп. Він скористався нагодою і завзято зробив непоганий заплив. Оскільки це був уже другий ранок, він звик до холодної води, і його звеселяла її солона свіжість. Вода дозволяла йому вільно розпоряджатися своїми кінцівками, і він долав відстань широкими впевненими рухами. Однак Саллі, загорнувшись у рушник, уже підійшла до води.

— Ви негайно вилізете з води, Філіпе, — гукнула дівчина, наче він був маленьким хлопчиком, за яким вона доглядала. А коли Кері, посміюючись із її владного тону, рушив до дівчини, вона дорікнула йому:

— Дуже необачно з вашого боку так довго залишатися в воді. Он губи зовсім сині, і подивіться-но на свої зуби — вони ж стукотять.

— Гаразд, уже виходжу.

Раніше вона ніколи так із ним не розмовляла. Можна подумати, те, що сталося, дало їй якісь права на нього, і тепер Саллі вважає Кері дитиною, про яку треба піклуватися. За кілька хвилин вони вдягнулися й рушили назад. Раптом дівчина помітила Філіпові руки.

— Погляньте-но, вони геть сині.

— Ой, усе гаразд. Просто погана циркуляція крові. За хвилинку вона повернеться куди слід.

— Давайте їх сюди.

Саллі взяла його долоні в свої і по черзі потерла їх, аж поки не повернувся колір. Кері зворушено й зачудовано спостерігав за її діями. У присутності дітей він нічого не міг їй сказати, а поглядами вони не зустрічалися, утім Філіп був упевнений: вони не уникали цього навмисно, просто так склалося. Протягом дня нічого в поведінці дівчини не підказало йому, що вона думає з приводу того, що між ними сталося. Можливо, Саллі була трохи балакучішою, ніж зазвичай. Коли вони всі сиділи на хмелевому полі, дівчина розповіла матері, яким неслухняним був Філіп і як він не виходив із води, аж поки не посинів від холоду. Неймовірно, однак здавалося, наче вчорашні події розбурхали в дівчині бажання захищати його. Саллі хотіла опікуватися Філіпом так само, як своїми братами та сестрами.

Залишитися наодинці їм не вдавалося аж до самого вечора. Саллі готувала вечерю, а Філіп сидів біля вогнища на траві. Місіс Ательні пішла в село на закупи, а діти розсипалися навсібіч, займаючись кожен чимось своїм. Філіп не наважувався завести розмову. Він страшенно нервував. Дівчина з незворушною спритністю займалася своєю роботою і спокійно сприймала тишу, котра так бентежила Філіпа. Він не знав із чого почати. Зазвичай Саллі була небагатослівною, якщо не збиралася сказати щось конкретне чи якщо до неї не зверталися. Урешті-решт Кері не витримав.

— Саллі, ви не гніваєтеся на мене? — раптом ляпнув він.

Дівчина повільно підвела погляд і подивилася на нього без жодних емоцій.

— Я? Ні. А в мене є на це причини?

Приголомшений Філіп нічого не відповів. Дівчина зняла з каструлі кришку, помішала страву і знову поклала кришку на місце. У повітрі розлився апетитний аромат. Саллі знову глипнула на Філіпа, її вуста ледь відкрилися у спокійній посмішці — дівчина усміхалася очима, а не обличчям.

— Ви завжди мені подобалися, — зізналася вона.

Філіпове серце підскочило в грудях, і він відчув, як кров прилила до щік. Він витиснув із себе слабенький смішок.

— Я цього не знав.

— Тому що ви дурник.

— Не розумію, чому подобаюся вам.

— Я теж. — Вона підкинула трохи хмизу у вогонь. — Я знала, що ви сподобаєтеся мені, ще того дня, коли ви приїхали, проспали цілий день і нічого не їли. Пам’ятаєте? А ми з мамою приготували вам ліжко Торпа.

Кері знову зашарівся, адже й гадки не мав, що дівчині відомо про цей випадок. Сам він згадував про нього з жахом і соромом.

— Саме тому я не хотіла мати справи з іншими. Пам’ятаєте того молодика, який так подобався мамі? Я запросила його на чай, бо він був страшенно набридливий, але наперед знала, що відмовлю йому.

Філіп так здивувався, що навіть не знайшов, що сказати. У серці заворушилося якесь дивне відчуття, і Кері не знав, що це, як не щастя. Дівчина знову помішала страву в каструлі.

— Хотілося б, аби діти поквапилися й прийшли. Я й гадки не маю, куди вони подалися. Вечеря скоро буде готова.

— Може, я піду подивлюся, чи не вдасться їх знайти, — запропонував Філіп.

Яке полегшення говорити про звичні речі.

— Що ж, було б непогано. Мушу зізнатися… А ось і мама йде.

Після цих слів дівчина піднялася і рішуче подивилася на нього.

— А можна мені сьогодні ввечері, коли я повкладаю дітей спати, піти з вами на прогулянку?

— Так.

— Тоді чекайте на мене біля сходів у паркані, а я прийду, щойно звільнюся.

Філіп чекав, сидячи на східцях під зоряним небом, а по обидва боки від нього височів живопліт із уже достиглою чорницею. Від землі підіймалися духмяні пахощі, а повітря було м’яким і нерухомим. Серце налякано билося. Філіп не міг зрозуміти нічого з того, що з ним відбулося. Пристрасть асоціювалася у нього з криками, слізьми та гарячкою, а у Саллі не було нічого схожого. Однак Кері не здатен був збагнути, що, крім пристрасті, змогло змусити її віддатися йому. Він не здивувався б, якби Саллі закохалася у свого кузена. Пітер Ґенн був високий, худорлявий, стрункий, із обпаленим сонцем обличчям і легкою розмашистою ходою. Філіпа дивувало, що саме Саллі знайшла у ньому. Він не знав, чи відчуває до Саллі те, що вважав справжнім коханням. То й що? Філіп був переконаний у її чистоті. Його охопила слабенька підозра, що на дівчину вплинуло багато чого; вона піддалася, хай навіть несвідомо, сп’янівши від повітря, хмелю, ночі та здорового потягу справжньої жінки, від ніжності, що лилася через край та прив’язаності, в якій було щось материнське і щось сестринське. Саллі віддала йому все, що мала, бо її серце сповнилося любов’ю.

Керрі почув на доріжці кроки, і з темряви з’явилася постать.

— Саллі, — пробурмотів він.

Дівчина зупинилася і підійшла до східців; повітря сповнилося солодкими й чистими сільськими пахощами. Здавалося, вона принесла з собою аромат свіжоскошеного сіна, запах стиглого хмелю і свіжість молодої трави. Її м’які повні вуста притиснулися до його власних, а приємне на дотик сильне тіло було таким міцним у його обіймах.

— Молоко і мед, — сказав Філіп. — Ви як молоко і мед.

Він змусив дівчину заплющити очі і по черзі поцілував її повіки. Міцна м’язиста рука Саллі була оголена до ліктя. Філіп торкнувся до неї долонею і подивувався її красі; вона сяяла в темряві; шкіра Саллі була вражаюче світлою та прозорою, мов на полотнах Рубенса, і з одного боку вкривалася коротеньким золотавим волоссям. Це була рука саксонської богині, і ніхто зі смертних не мав такої вишуканої невибагливої природності. Філіп подумав про двір заміського будиночка і чарівні квіти, що буяють у серцях усіх людей, про рожеву алтею і червону та білу троянди, які називають Йорками та Ланкастерами, про дамаську чорнушку, турецьку гвоздику, жимолость, сокирки та камнеломку тіньову.

— Як ви можете любити мене? — запитав він. — Я непримітний, пересічний, потворний каліка.

Дівчина взяла його обличчя обома долонями і поцілувала в губи.

— Ви просто дурник, ось ви хто, — відповіла вона.