Тягар пристрастей людських

46

Філіп виявив, що життя в Парижі зовсім не таке дешеве, як його переконували, і до лютого витратив мало не всі свої заощадження. Гордість не дозволяла йому звернутися до опікуна, до того ж він не хотів, аби тітка Луїза довідалася, що йому скрутно, адже був переконаний, що вона спробує надіслати йому трохи своїх грошей, а він добре знав, що залишилося в неї небагато. За три місяці він стане повнолітнім і володітиме невеличким капіталом. А тим часом Філіп намагався протриматися, продавши кілька дрібничок, які успадкував від батька.

Саме у ці дні Лоусон запропонував Кері винайняти разом маленьку студію, що недавно звільнилася, на одній із вуличок, які вели до бульвару Распай. Коштувало приміщення дуже дешево, а ще там була кімната, де можна було обладнати спальню. До того ж Філіп щоранку йшов до школи, а Лоусон міг безперешкодно користуватися студією. Спробувавши кілька студій, юнак дійшов висновку, що найкраще йому працюється на самоті, і запропонував найняти натурника на кілька сеансів на тиждень. Спочатку Філіп вагався, остерігаючись високої ціни, але друзі підрахували витрати, і виявилося (вони так хотіли мати власну студію, що порахували все дуже прагматично), що винаймати її лише трохи дорожче, ніж кімнату в готелі. Хоча комірне і плата concierge за прибирання коштували більше, можна було заощадити на petit déjeuner[196], готуючи його самостійно. Минулого чи позаминулого року Філіп відмовився б жити з кимось у кімнаті, оскільки соромився своєї деформованої ноги, але тепер уже не ставився до цього так хворобливо. У Парижі кульгавість не здавалася чимось суттєвим, і попри те, що сам Філіп не забував про неї ні на мить, він більше не думав, що інші люди не можуть відвести від неї очей.

Молоді люди переїхали, купили два ліжка, умивальник та кілька стільців і вперше відчули збудження від володіння чимось. Вони так перехвилювалися, що опинившись у ліжках у квартирі, яку могли тепер назвати своєю домівкою, не могли заснути і теревенили до третьої ранку. Наступного дня, коли вони розпалили камін, зварили каву і випили її у піжамах, друзям стало так весело, що Філіп ледве встиг на заняття в «Амітрано» об одинадцятій. Він був у чудовому настрої і кивнув Фанні Прайс.

— Як вам ведеться? — радісно поцікавився він.

— А вам що до того? — огризнулася дівчина.

Філіп не втримався і розреготався.

— Не перегризіть мені горлянку. Я просто намагався бути ввічливим.

— Мені ваша ввічливість ні до чого.

— Гадаєте, доцільно зі мною теж посваритися? — спокійно запитав Філіп. — Ви вже й так майже ні з ким не розмовляєте.

— Це моя справа, хіба ні?

— Аякже.

Він узявся до роботи, час від часу замислюючись, чому Фанні Прайс поводиться так вороже, і дійшов висновку, що вона йому абсолютно не подобається. Як і решті людей. Усі навколо намагалися не зачіпати її, остерігаючись гострого язика: і в очі, і позаочі дівчина казала огидні речі. Однак Філіп почувався таким щасливим, що йому не хотілося, аби на нього ображалася навіть міс Прайс. Він скористався методом, який раніше частенько допомагав упоратися з її поганим настроєм.

— Послухайте, чи не могли б ви підійти й подивитися на мій малюнок. У мене там жахлива плутанина.

— Дякую, але я можу витратити свій час на щось цікавіше.

Філіп здивовано витріщився на дівчину, адже єдине, що вона охоче робила, — давала поради. Фанні Прайс продовжувала далі, низьким, грубим від люті голосом:

— Тепер, коли Лоусон пішов зі студії, ви вирішили, що можна миритися зі мною. Ґречно дякую. Ідіть пошукайте собі іншого помічника. Я не підбираю чужі недоїдки.

Лоусон мав вроджений інстинкт педагога. Варто йому було щось дізнатися, одразу страшенно хотілося поділитися цим із кимось; а оскільки він навчав інших із задоволенням, уроки давали результат. Філіп, не надто замислюючись, узяв собі за звичку сідати біля товариша; йому ніколи не спадало на думку, що Фанні Прайс божеволіє від ревнощів і щоразу більше лютиться, спостерігаючи, як його навчає хтось інший.

— Коли ви тут нікого не знали, то радо зі мною мирилися, — кинула вона з гіркотою, — а щойно завели собі інших друзів, викинули мене, наче стару рукавичку. — Дівчина вдоволено повторила банальну метафору: — Наче стару рукавичку. Гаразд, мені байдуже, але я не збираюся дозволяти обдурити себе ще раз.

У її словах була дещиця правди, і вони розізлили Філіпа достатньо, аби він бовкнув перше, що спало на думку:

— Хай йому грець, я попросив у вас поради лише тому, що бачив, як вам це подобається.

Дівчина задихнулася і несподівано кинула на нього погляд, повний страждання. Потім по її щоках збігли дві сльози. Фанні Прайс виглядала жалюгідно і смішно. Філіп і гадки не мав, що мала б означати ця зміна в її поведінці, і повернувся до роботи. Він почувався незручно й мучився від докорів сумління, але не збирався підійти й вибачитися, оскільки боявся, що дівчина скористається нагодою й накинеться на нього зі своїми грубощами. Два чи три тижні вони не розмовляли, і, переживши дискомфорт від того, що вона його не помічає, Філіп навіть відчув полегшення, що звільнився з лещат такої непростої дружби. Він навіть трохи знітився, що дозволяв їй розмовляти з собою тоном господаря. Міс Прайс була надзвичайною жінкою. Вона щодня з’являлася у студії о восьмій ранку й була готова братися до роботи, щойно натурниця займе своє місце. Працювала вона, не відволікаючись, ні з ким не розмовляючи і годинами змагаючись із тими труднощами, які не могла побороти. Так продовжувалося, поки годинник не вибивав дванадцяту. Її праця була безнадійною. Міс Прайс не змогла наблизитися навіть до того середнього рівня, якого здебільшого досягає молодь після кількох місяців навчання. Щодня вона вдягала одну й ту саму бридку коричневу сукню із вчорашнім засохлим брудом на прузі та старими дірками, які Філіп помітив, побачивши її вперше.

Проте одного дня Фанні підійшла до Філіпа і, шаріючись, запитала, чи не могли б вони поговорити після занять.

— Звичайно, скільки захочете, — усміхнувся їй Філіп. — Я чекатиму на вас о дванадцятій.

Коли ранкові заняття завершилися, він підійшов до дівчини.

— Чи не проти ви трохи прогулятися зі мною, — запитала вона, знічено відводячи погляд.

— Авжеж, прогуляюся.

Кілька хвилин вони йшли мовчки.

— Пам’ятаєте, що ви мені тоді сказали? — раптом поцікавилася дівчина.

— Ой, послухайте, не варто починати сварку, — попросив Філіп. — Воно справді того не варте.

Фанні Прайс рвучко й судомно ковтнула повітря.

— Я не хочу сваритися з вами. Ви — єдиний мій друг у Парижі. Мені здавалося, що я вам подобаюся. Відчувала, що між нами щось є. Мене приваблювала… ну, ви знаєте… ваша клишоногість.

Філіп почервонів та інстинктивно спробував менше кульгати. Йому не подобалося, коли хтось згадував про його ваду, але він розумів, що мала на увазі Фанні. Вона була непривабливою, навіть огидною, і завдяки його неповноцінності між ними виникла така-сяка симпатія. Хлопець розгнівався, але змусив себе промовчати.

— Ви сказали, що просили моєї поради лише для того, щоби зробити мені приємність. Вам не здається, що в мене нічого не виходить, коли я малюю?

— Я бачив лише ваші малюнки на заняттях. Страшенно важко оцінити талант, подивившись тільки на них.

— Я подумала, можливо, ви не відмовитеся піти й подивитися на інші мої роботи. Я ніколи нікого не просила про це. Мені буде приємно, якщо ви погодитеся.

— Страшенно люб’язно з вашого боку. Я залюбки подивлюся на них.

— Я живу неподалік, — сказала дівчина так, наче вибачалася. — Вам знадобиться менше ніж десять хвилин.

— О, не переймайтеся, все гаразд, — заспокоїв Кері.

Вони пішли бульваром, повернули на одну бічну вуличку, а потім на другу — ще вбогішу, з дешевими крамничками на перших поверхах, й аж тоді зупинилися і взялися поверх за поверхом видряпуватися нагору сходами. Фанні відчинила двері, і вони увійшли до крихітного горища з маленьким віконцем під скошеним дахом. Тут було тісно, а в повітрі пахло пилюкою. Попри страшний холод, вогонь не горів, і не схоже було, що його тут колись розпалюють. Ліжко було неприбране. Меблів у кімнаті було небагато — стілець, комод, який водночас виконував функцію туалетного столика, та дешевий мольберт. Це помешкання виглядало вбогим за будь-яких умов, а сміття та неохайність його господині лише посилювали враження. На камінній полиці серед розкиданих фарб та пензликів стояло горнятко, брудна тарілка і чайник.

— Якщо ви станете ось там, я поставлю їх на стілець, і вам буде їх краще видно.

Дівчина показала Філіпу двадцять невеличких полотен, приблизно вісімнадцять на дванадцять дюймів. Вона по черзі ставила їх на стілець і вдивлялася в обличчя гостя; подивившись на кожну, хлопець кивав.

— Вони вам подобаються, чи не так? — нетерпляче запитала міс Прайс за кілька хвилин.

— Я хочу спочатку подивитися на кожну, — пояснив Філіп, — а потім скажу.

Охоплений панікою, Кері збирався з духом. Він не знав, що сказати. Річ була не в погано намальованих картинах чи фарбах, які наносила рука аматора, позбавленого відчуття кольору; там не було навіть спроби оцінити пропорції, а побудова перспективи видавалася сміховинною. Вони нагадували малюнки п’ятирічної дитини, однак дитяча безпосередність допомагає так-сяк зобразити побачене, а на цих полотнах були тільки вигадки посередньої свідомості, напхом напханої спогадами про посередні картини. Філіп пригадав, що дівчина захоплено розповідала про Моне та імпресіоністів, але її твори наслідували найгірші традиції Королівської академії.

— Ось, — сказала вона нарешті, — ось і все.

Кері казав правду не частіше за інших, але йому було надзвичайно складно озвучити таку відверту навмисну брехню, тож, відповідаючи, хлопець страшенно шарівся:

— Гадаю, більшість картин просто неперевершені.

На нездорових щоках міс Прайс з’явився слабкий рум’янець, і вона легенько всміхнулася.

— Ви ж знаєте, не обов’язково так казати, якщо вам це не здається. Я хочу дізнатися правду.

— Але я справді так думаю.

— І навіть не хочете нічого покритикувати? Тут мусить бути картина, яка подобається вам менше за інші.

Філіп безпомічно роззирнувся. Він побачив пейзаж — типову аматорську картинку: старий міст, будиночок на палях, порослий берег.

— Звичайно, не вдаватиму, що розуміюся на всьому, — пробурмотів хлопець, — але я не впевнений щодо цих пропорцій.

Дівчина залилася густо-червоною фарбою і поспіхом повернула картину до стіни.

— Не знаю, чому вам захотілося полити брудом саме її. Це найкраща з усіх моїх робіт. І я переконана, що з пропорціями там усе гаразд. Ніхто не може навчитися оцінювати пропорції, ти їх або розумієш, або ні.

— Гадаю, більшість картин просто неперевершені, — повторив Філіп.

Міс Прайс самовдоволено зиркнула на нього.

— Схоже, мені немає чого соромитись.

Філіп кинув погляд на годинник.

— Послухайте, вже досить пізно. Хочете, я пригощу вас легким обідом?

— Мій обід чекає на мене тут.

Кері не помітив жодного сліду чогось їстівного, але подумав, що, мабуть, коли він піде, обід принесе concierge. Він поспіхом забрався геть. Від затхлого повітря в кімнаті у нього розболілася голова.