Тягар пристрастей людських

7

Неділя була сповнена подій. Містер Кері звично казав, що в парафії він єдиний працює сім днів на тиждень, не покладаючи рук.

Удома до роботи бралися на півгодини раніше, ніж в інші дні. Бідолашний проповідник навіть у вихідний не може полежати в ліжку, зауважував дядько, звертаючись до Мері-Енн, коли вона рівно о восьмій стукала йому в двері. У неділю місіс Кері одягалася довше і спускалася до сніданку, трохи захекавшись і на кілька секунд випередивши свого чоловіка. Черевики вікарія грілися перед каміном. Перед тим як гарненько поснідати, молитви читали довше, ніж звичайно. Після сніданку вікарій нарізав тоненькими скибочками хліб для причастя, а Філіпу випадала честь відрізати скоринку. Його відправляли до кабінету по мармурове прес-пап’є, яким дядько тиснув на хліб, доки той не ставав тоненьким і глевким, а потім різав його на маленькі квадратики. Кількість таких шматочків залежала від погоди. Якщо лютувала негода, до церкви навідувалося лише декілька людей, а гарного дня приходило чимало, але до причастя майже нікого не залишалося. Найбільше вірних збиралося в достатньо суху погоду, аби прогулянка до церкви була приємною, але не в таку гарну, щоби поспішати на вулицю.

Місіс Кері виймала із сейфа в коморі таріль для причастя, і вікарій полірував його замшею. О десятій під’їжджала прольотка, і дядько Вільям узував черевики. Місіс Кері затримувалася на кілька хвилин, надягаючи капот, а чоловік у просторому плащі тим часом чекав на неї у передпокої з таким виразом обличчя, як у перших християн, яких ось-ось мали кинути на арену. Його зачудовувало те, що після тридцяти років шлюбу дружина не могла вчасно зібратися в неділю вранці. Нарешті тітка Луїза з’являлася, вбрана у чорний атлас. Вікарій взагалі не любив, коли дружини священнослужителів носили кольоровий одяг, а в неділю вона обов’язково мала вдягати чорний; час від часу, змовившись із міс Ґрейвс, Луїза пришпилювала до капора біле перо або рожеву троянду, та вікарій змушував зняти їх — він казав, що не піде до церкви з розпусницею. Місіс Кері була жінка, тому зітхала, а ще вона була дружина, тому слухалася. Вони вже збиралися сісти в карету, коли вікарій згадав, що ніхто не подав йому яйце. Вони ж знають, що від яйця його голос звучить краще! Дві жінки в хаті, а його благополуччя не обходить жодну з них. Місіс Кері лаяла Мері-Енн, а покоївка огризалася, що не може думати про все одночасно. Вона кинулася за яйцем, а місіс Кері розбила його у келих із хересом. Вікарій проковтнув свій коктейль одним ковтком. Таріль для причастя поклали в карету, і всі нарешті рушили в путь.

Прольотку замовляли у шинку «Червоний лев», і в ній завжди тхнуло старою соломою. Утім, у дорозі обидва вікна залишалися зачиненими, аби вікарій не застудився. На паперті на них уже чекав пономар і забирав таріль для причастя, а поки вікарій ішов до ризниці, місіс Кері з Філіпом вмощувалися на церковних лавицях. Тітка Луїза клала перед собою шестипенсову монетку, яку мала пожертвувати на церкву, а Філіпу для цього давала три пенси. Поступово церква наповнювалася людьми, і починалася служба.

На службі Філіпу ставало нудно, та щойно він починав соватися, місіс Кері клала свою ніжну руку йому на плече і докірливо дивилася на хлопчика. Коли співали останній гімн і містер Ґрейвс обходив усіх із тацею для пожертв, малий збадьорювався.

Потім усі розходилися, місіс Кері йшла до лавиці міс Ґрейвс трохи побалакати, поки вони чекатимуть на чоловіків, а Філіп вирушав до ризниці. Там його дядько, диякон і містер Ґрейвс іще не встигали познімати стихарі. Містер Кері віддавав племіннику залишки хліба для причастя і дозволяв з’їсти його. Раніше він з’їдав його сам, бо вважав, що викидати хліб буде богохульством, але хлопчиків здоровий апетит позбавив його від цього обов’язку. Потім вони рахували гроші. Пожертва складалася з пенсових, трьохпенсових і шестипенсових монеток. Ще на таці для пожертв завжди лежали два самотні шилінги — один, покладений туди вікарієм, а другий — містером Ґрейвсом, а часом там знаходили один флорин[8]. Містер Ґрейвс розповідав вікарію, хто його туди поклав. Це завжди був хтось немісцевий, і священик розмірковував, хто б це міг бути. Міс Ґрейвс була свідком такого нерозважливого вчинку і розповідала місіс Кері, що незнайомець приїхав із Лондона і мав дружину та дітей. Дорогою додому місіс Кері переповіла цю новину, і вікарій вирішив навідатися до благочинника й попросити його про пожертву до фонду заохочення священнослужителів. Потім дядько Вільям поцікавився, чи слухняним був Філіп, а тітка Луїза зауважила, що місіс Віґрем прийшла в новому пальті, містер Кокс так і не з’явився у церкві, а люди кажуть, що міс Філіпс заручилася. Діставшись додому, всі відчували, що заслуговують на порядний обід.

Поївши, місіс Кері йшла до себе в кімнату відпочивати, а її чоловік лягав трохи подрімати на канапі у вітальні.

О п’ятій усі пили чай, а вікарій з’їдав яєчко, щоби відновити сили перед вечірнею. Місіс Кері ввечері до церкви не їздила, щоби Мері-Енн могла відвідати службу, але вдома читала проповідь і співала гімни. Увечері дядько Вільям ішов на службу пішки, а Філіп шкутильгав поруч. Прогулянка в темряві сільською дорогою дивним чином збуджувала його, а осяяна вогнями церква, поступово наближаючись, здавалася дуже гостинною. Спочатку він побоювався дядька, та потрохи звик до нього і, взявши чоловіка за руку, крокував упевненіше, відчуваючи, що знаходиться під його захистом.

Повернувшись додому, вони вечеряли. На ослінчику навпроти каміна на містера Кері вже чекали його пантофлі, а поруч стояли Філіпові — один звичайний дитячий черевичок, а другий — потворний і дивакуватий. Укладаючись спати, малий був страшенно стомлений і не заперечував, коли Мері-Енн роздягала його. Укривши хлопчика ковдрою, покоївка цілувала його, і незабаром Філіп її полюбив.