Тягар пристрастей людських

31

Гейворд цілий місяць казав, що завтра збирається від’їжджати на південь, але відкладав поїздку з тижня на тиждень: то йому не хотілося завдавати собі клопоту пакуванням речей, а то лякала нудьга під час подорожі; урешті-решт, перед самим Різдвом приготування до свята вижили його з дому. Він не міг навіть думати про те, як радітимуть і розважатимуться тевтонці. Від однієї думки про їхні гучні сезонні веселощі у Гейворда мороз ішов поза шкірою, і, намагаючись уникнути цього, юнак вирушив у путь на самісінький Святвечір.

Філіп не шкодував, що товариш поїхав: він був послідовним і дратувався, коли хтось сам не знав, чого хоче. Попри те що Гейворд мав на нього неабиякий вплив, Кері не міг пробачити йому нерішучості (котру той видавав за чарівну чуттєвість) й ображався на легеньку посмішку, з якою юнак дивився на його прямолінійність. Вони листувалися. Гейворд писав чудові листи і, знаючи про свій дар, не шкодував на них сил. Його темперамент давав змогу тонко сприймати побачену красу, і юнаку вдавалося передати в листах із Рима тонкий аромат Італії. Столиця античних римлян здавалася йому дещо вульгарною, період занепаду імперії був трохи визначнішим; але найбільшу симпатію викликав папський Рим, і в точно вибраних Гейвордом словах можна було відчути красу епохи рококо. Він писав про старовинну церковну музику, про Албанські пагорби, млосний запах ладану і чарівність нічних вуличок, коли після дощу мокра бруківка таємниче блищить у променях вуличних ліхтарів. Можливо, він переписував свої листи і надсилав їх кільком друзям. Юнак не знав, як схвилювали Філіпа його слова; життя хлопця зробилося надзвичайно одноманітним. Навесні Гейворд почав співати Італії дифірамби і запрошувати до себе Філіпа. У Гейдельберзі він марнував час. Німці невиховані, а життя там буденне: хіба можна пізнати свою душу в таких офіційних краєвидах? У Тоскані весна розкидала навколо квіти, а Філіпу було дев’ятнадцять; чому б йому не приїхати? Вони могли б мандрувати гірськими містечками Умбрії. Їхні назви западали Кері глибоко в серце. Фройляйн Цецилія зі своїм коханцем теж вирушили до Італії. Думаючи про них, Філіп чомусь відчував незрозумілий неспокій. Він кляв долю за те, що не мав грошей на подорожі: він знав, що дядько не дасть йому більше ніж п’ятнадцять фунтів на місяць, як вони й домовлялися. Навіть цю незначну суму він витрачав не надто розумно. Майже все віддавав за пансіон і уроки, а товариство Гейворда коштувало чимало. Той часто пропонував піти на екскурсію, навідатися до театру чи випити пляшечку вина, коли Філіп уже витратив усі гроші за місяць, а юнацька легковажність не дозволяла йому зізнатися, що він не може дозволити собі такі розкоші.

На щастя, Гейвордові листи приходили нечасто, і в перервах між ними Філіп працьовито повертався до життя. Він вступив до університету й відвідував декілька лекційних курсів. Тієї зими Куно Фішер[86] знаходився у зеніті слави і читав геніальні лекції з творчості Шопенгауера[87]. Це стало Філіповим вступом до філософії. Хлопець мав практичний розум, і абстракції спантеличували його; але раптом виявилося, що у метафізичних обговореннях є щось захопливе; від них перехоплювало подих, наче ти спостерігав за виступом танцюриста на линві, який демонструє небезпечні трюки над прірвою, — це надзвичайно збуджувало. Філософський песимізм захопив його молоду свідомість, і Філіп повірив, що світ, у який він збирався увійти, — місце, сповнене безжальної скорботи і темряви. Однак бажання увійти в нього нікуди не зникло; і коли місіс Кері, наче секретар опікуна, написала йому, що час повертатися до Англії, Філіп поставився до цього з ентузіазмом. Йому слід було негайно вирішити, що він збирається робити далі. Якщо він поїде з Гейдельберга наприкінці липня, у серпні вони зможуть обговорити його справи — це буде вдалий час, аби організувати все необхідне.

Дату від’їзду вже було призначено, і місіс Кері написала йому знову. Вона нагадала племінникові про міс Вілкінсон, завдяки чиїй доброті він потрапив до будинку фрау Ерлін у Гейдельберзі, і повідомила, що жінка збирається кілька тижнів погостювати у них у Блекстейблі. У такий-то день вона відпливатиме з Флашинга, і якщо він вирушить у той самий час, то допоможе їй, і вони приїдуть до Блекстейбла разом. Філіпова сором’язливість одразу ж змусила його написати, що він зможе виїхати лише за день чи два після міс Вілкінсон. Він уявляв собі, як шукає її, як незручно буде підійти і запитати, вона це чи ні (а помилково звернувшись до іншої жінки, можна було легко почути образи в свій бік), а як важко було вирішити, що робити у потязі — розмовляти з нею чи не зважати і читати книжку.

Урешті-решт, Філіп поїхав із Гейдельберга. Останні три місяці він думав лише про майбутнє, тож не сумував, покидаючи місто. Хлопець так і не зрозумів, що був там щасливим. Фройляйн Анна подарувала йому примірник «Der Trompeter von Säckingen»[88], а він віддячив їй томом Вільяма Морріса[89]. Вони обидва були мудрими людьми, тож ніколи так і не прочитали подарованих одне одному книжок.