Тягар пристрастей людських

66

Філіп працював легко й завзято. Справ у нього було чимало: у липні на нього чекали три частини Першого загального іспиту (на двох із них він уже провалився раніше); але життя дарувало хлопцеві насолоду. У нього з’явився новий друг. Лоусон, шукаючи натурницю, познайомився з дівчиною, що грала невеликі ролі в одному з театрів, і якось у неділю запросив її на вечірку в тісному колі, де збирався попросити її позувати. Актриса привела з собою подругу, а Філіпа запросили четвертим, доручивши її розважати. Кері легко впорався із завданням, адже та виявилася любителькою побазікати, з приємним характером і гострим язичком. Нова приятелька запросила Філіпа в гості; вона жила на Вінсент-сквер, і о п’ятій завжди поверталася додому до вечірнього чаю. Місіс Несбіт була звичайною мініатюрною жінкою, приблизно двадцяти п’яти років, з приємним, хоча й не гарним обличчям, надзвичайно блискучими очима, високими вилицями і великим ротом. Контрасти кольорів на її обличчі нагадували портрети котрогось із сучасних французьких художників: дуже біла шкіра, дуже червоний рум’янець, густі брови і чорне, як вороняче крило, волосся. Разом усе це справляло дивне враження, трохи неприродне, але загалом приємне. Вона розлучилася з чоловіком і заробляла на життя собі та дитині, пишучи копійчані бульварні романчики. Кілька видавництв спеціалізувалися на такій писанині, тож роботи жінка мала скільки завгодно. Платили погано, всього п’ятнадцять фунтів за оповідання на тридцять тисяч слів, але вона не жалілася.

— Зрештою, читачеві це коштує всього два пенси, — казала місіс Несбіт, — а він любить перечитувати одне й те саме кілька разів. Я просто змінюю імена, от і весь секрет. Коли мені набридає, я згадую про ціну пральні, комірного та дитячого одягу і знову беруся до справи.

Додатково вона працювала у кількох театрах, де шукали статисток, і це давало їй від шістнадцяти шилінгів до гінеї на тиждень. За день жінка так стомлювалася, що спала як мертва. Вона брала від своєї непростої долі все, що можна було, а в’їдливе почуття гумору допомагало посміятися навіть у скрутних обставинах. Часом усе йшло не так, у кишенях не залишалося жодного пенні, небагаті пожитки опинялися у ломбарді на Воксголл-Бридж-роуд, а місіс Несбіт їла самий лише хліб з маслом, поки справи не налагоджувалися. Гарного настрою жінка ніколи не втрачала.

Філіпа цікавило її безпомічне життя, а фантастичні розповіді про відчайдушні зусилля змушували його реготати. Він поцікавився, чому б їй не спробувати свої сили у справжній літературі, але жінка знала, що не має хисту, а жахлива писанина, яку вона рахувала тисячами слів, не лише пристойно оплачувалася, а й була єдиним, що їй вдавалося. Місіс Несбіт не могла сподіватися, що в майбутньому щось зміниться. Родичів у неї, схоже, не було, а всі друзі були такими ж бідняками.

— Я не думаю про майбутнє, — зізналася жінка. — Поки у мене є гроші на комірне за три тижні та кілька фунтів на продукти, я цим не переймаюся. Чи варто жити, переймаючись майбутнім днем так само, як сьогоднішнім? Коли справи йдуть кепсько, завжди випадає якась нагода.

Незабаром Філіп узяв собі за звичку щодня приходити до неї на чай і, не бажаючи обтяжувати жінку, завжди приносив із собою пиріг, фунт масла або трохи чаю. Вони почали звертатися одне до одного на ім’я. Жіноче співчуття було для хлопця чимось новим, тож він насолоджувався тим, що хтось охоче слухав про всі його турботи. Години минали швидко. Кері не приховував, що захоплюється жінкою, яка стала чудовим другом. Кері весь час порівнював Нору з Мілдред і бачив разючу різницю між обмеженою тупістю дівчини, котра не бажала цікавитися нічим новим, і швидкою кмітливістю та жвавим розумом жінки. Від однієї думки про те, що він міг пов’язати своє життя з такою людиною, як Мілдред, у Філіпа стискалося серце. Одного вечора він розповів Норі історію свого кохання. В усій цій ситуації похвалитися юнак не мав чим, і слухати чиїсь щирі співчуття було надзвичайно приємно.

— Гадаю, все це вже залишилося позаду, — сказала жінка, коли Кері завершив свою оповідь.

Вона мала кумедну звичку нахиляти голову набік, як абердинські цуцики. Зараз Нора сиділа на стільці з прямою спинкою і шила (у неї ніколи не було часу бити байдики), а Філіп зручно влаштувався біля її ніг.

— Я навіть не можу передати словами, який радий, що все скінчилося, — зітхнув він.

— Бідолашний, вам, мабуть, довелося пережити скрутні часи, — пробурмотіла Нора і співчутливо поклала руку йому на плече.

Філіп узяв її долоньку і поцілував, але жінка рвучко висмикнула руку.

— Чому ви це зробили? — запитала вона, шаріючись.

— А ви заперечуєте?

Якусь мить жінка дивилася на Кері сяючими очима і всміхалася.

— Ні, — нарешті озвалася вона.

Він підвівся на коліна і подивився Норі в очі. Вона не відводила погляду, а її пишні вуста вигнулися в усмішці.

— Ну? — запитала жінка.

— Знаєте, ви молодець. Я такий вдячний за вашу люб’язність. Ви мені страшенно подобаєтеся.

— Не будьте ідіотом, — озвалася Нора.

Філіп узяв жінку за лікті і притягнув до себе. Вона не опиралася і нахилилася трохи вперед, а Філіп поцілував її червоні вуста.

— Чому ви це зробили? — запитала вона знову.

— Тому що це приємно.

Нора не відповіла, але її погляд засяяв ніжністю, і вона м’яко торкнулася рукою Філіпового волосся.

— Знаєте, з вашого боку страшенно необачно так поводитися. Ми були такими гарними друзями. Було б весело, якби все так і залишалося.

— Якщо ви справді розраховуєте на мої кращі риси, — зауважив Філіп, — вам не слід продовжувати гладити мою щоку.

Жінка захихотіла, але не забрала руку.

— Я жахливо поводжуся, правда? — поцікавилася вона.

Філіп здивувався і трохи зачудувався, а подивившись жінці в очі, він побачив, як вони наповнюються сльозами ніжності, і їхній погляд його причарував. Серце раптом застрибало, і він сам мало не заплакав.

— Норо, невже ви мене кохаєте? — недовірливо запитав він.

— Ви розумний хлопець, а ставите такі дурнуваті запитання.

— Ох, люба моя, мені ніколи не спадало на думку, що це може статися.

Він стиснув її в обіймах і взявся цілувати, а Нора, сміючись, червоніючи і плачучи водночас, радо піддавалася хлопцевим рукам.

Раптом Філіп відпустив Нору, сів навпочіпки і здивовано подивився на неї.

— Ну я й спантеличений! — признався він.

— Чому?

— Ви мене так здивували.

— Це була приємна несподіванка?

— Надзвичайно! — щиро вигукнув він. — Я пишаюся і щасливий, і такий вдячний.

Він схопив її руки і вкрив їх поцілунками. Це було народження Філіпового щастя, яке здавалося таким довготривалим і надійним. Вони стали коханцями, але залишилися друзями. У Нориному коханні відчувався материнський інстинкт; їй потрібен був хтось, кого можна пестити, сварити, за ким можна доглядати. За характером вона була сімейною людиною і раділа можливості попіклуватися про його здоров’я та білизну. Кульгавість, через яку юнак так переймався, викликала у неї жалість, що інстинктивно виявлялася у ніжності. Нора була молодою, міцною і здоровою, а дарувати своє кохання здавалося їй природною потребою. Настрій у Нори завжди був гарний, а в душі панувало свято. Філіп подобався їй тому, що сміявся разом із нею над усіма життєвими обставинами, які видавалися Норі смішними, а передовсім тому, що він був собою.

Коли жінка зізналася в цьому, він радісно відповів:

— Дурниці. Я подобаюся вам тому, що здебільшого мовчу й ніколи й словом не прохоплюся.

Він анітрохи не кохав її. Нора йому страшенно подобалася, він радів можливості бути з нею, його розважали й цікавили їхні розмови. Вона повернула йому віру в себе і зцілила всі рани у його душі. Юнакові страшенно лестило, що жінка його любить. Він захоплювався її хоробрістю, її оптимізмом, її зухвалим протистоянням долі; Нора мала власну невеличку філософію — невибагливу та практичну.

— Знаєте, я не вірю в церкви, священиків і всіляке таке, — зізнавалася вона, — але я вірю в Бога і не вірю, що він дуже гнівається на тебе, якщо ти не похнюплюєшся і скільки можеш допомагаєш слабшим. Я вважаю, що люди здебільшого хороші, а поганих мені шкода.

— А як щодо життя після смерті? — поцікавився Філіп.

— Ой, ну, я точно не знаю, самі розумієте, — усміхалася Нора, — але сподіваюся на краще. Там принаймні не доведеться платити комірне і писати бульварні романи.

Нора володіла суто жіночим умінням витончено лестити. Філіпове рішення поїхати з Парижа, коли він збагнув, що не стане видатним художником, здавалося їй справжнім героїзмом; сам Кері так і не зрозумів, був це героїзм чи просто брак цілеспрямованості, але її завзяте захоплення його зачаровувало. Нора ризикнула завести з Філіпом розмову про те, чого завжди уникали всі його друзі.

— Дуже нерозумно з вашого боку перейматися клишоногістю, — сказала вона. Жінка помітила, що Кері залився темно-червоною фарбою, але вела далі: — Знаєте, люди думають про неї значно менше, ніж вам здається. Уперше побачивши вас, вони її помічають, а потім викидають це з голови.

Філіп не відповів.

— Ви ж не сердитеся на мене, правда?

— Ні.

Вона обійняла його за шию.

— Знаєте, я кажу це тільки тому, що люблю вас. І не хочу, щоб це заважало вам насолоджуватися щастям.

— Гадаю, мені можна казати все, що вам заманеться, — заспокоїв Філіп, усміхаючись. — Мені хотілося б зробити щось, щоб продемонструвати вам мою вдячність.

Нора взялася за юнака з усіх боків. Вона не дозволяла йому буркотіти і сміялася, коли Філіп втрачав над собою контроль. З нею він став значно привітнішим.

— Ви можете змусити мене зробити все, чого забажаєте, — якось зауважив він.

— А ви проти?

— Ні. Я хочу робити те, чого ви бажаєте.

Філіпові вистачало глузду збагнути, як йому пощастило. Йому здавалося, що Нора дала йому все, що може дати дружина, але дозволила зберегти свободу; вона була найчарівнішою з усіх його друзів і співчувала йому так, як не вдавалося жодному чоловікові. Фізична близькість у їхній дружбі була найміцнішою ланкою, але не більше. Вона доповнювала стосунки, але не ставала найголовнішою. А Філіп, втамувавши свою жагу, поводився врівноваженіше, і поруч із ним стало легше жити. Тепер він почувався господарем своєї долі. Іноді він згадував про ту зиму, коли потрапив у полон огидної пристрасті, і тоді серце сповнювалося ненавистю до Мілдред і відразою до себе самого.

Наближалися іспити, і Нора цікавилася ними не менше, ніж Філіп. Йому лестило її зворушливе завзяття. Жінка змусила хлопця пообіцяти, що він одразу прийде до неї і повідомить їй результат. Цього разу він без проблем склав усі три іспити, і коли прийшов розповісти про це, Нора раптом розридалася.

— Ох, я така рада, я так хвилювалася.

— Маленька нерозумна дівчинка, — засміявся Кері, але його самого душили сльози.

Будь-якій людині було б приємно, що нею так переймаються.

— А що ви збираєтеся робити далі?

— Тепер із чистим сумлінням можна влаштувати канікули. До початку зимового семестру в жовтні я абсолютно вільний.

— Гадаю, ви поїдете до вашого дядька в Блекстейбл?

— Ви помиляєтеся. Я збираюся залишитися в Лондоні й розважати вас.

— Мені б радше хотілося, щоб ви поїхали.

— Чому? Я вам набрид?

Жінка засміялася і поклала руки йому на плечі.

— Тому що ви добряче попрацювали і здаєтеся змученим та виснаженим. Вам знадобиться трохи свіжого повітря і спокою. Будь ласка, навідайте дядька.

Філіп трохи помовчав, дивлячись на жінку люблячими очима.

— Знаєте, я б не повірив цим словам, якби їх сказав хтось інший. Ви думаєте лише про мій комфорт. Цікаво, що ви в мені знайшли.

— Дасте мені гарну рекомендацію, коли прийде чергове нагадування про комірне за місяць? — весело розреготалася Нора.

— Я напишу, що ви уважна, добра, ненабридлива, ніколи не сумуєте, не створюєте додаткових проблем, і вам легко догодити.

— Дурниці, — заперечила жінка, — але скажу вам таку річ: я одна з небагатьох знайомих мені людей, що вчаться на своїх помилках.